Розділ 250 — Зловісна сутність (Часть 3).
Теодор не думав, що слова Обжерства про східну імперію є перебільшенням. Такі майстри, як Теодор Міллер, не могли протриматися проти цієї спокуси і хвилини, а тому звичайні люди повинні були падати на коліна всього від одного її помаху рукою.
Шим Самхо просто довелося носити бавовняну вуаль, щоб придушувати свій розум. Або ж це могло б бути спеціальним знаряддям для того, щоб викликати в противників такі вороги, як Теодор, небезпечною їм безтурботністю. Так чи інакше, це була дуже підступна здатність.
Проте Теодор більше цікавився тим, що сталося з обжерством.
« На думку Шім Самхо, ні, Похоче, швидше за все контролює цю імперію? Це гримуар, який шукає влади? "
- Що ж, це правда лише наполовину. Похіть — це не ціль, а засіб. Вона завжди бере під контроль силову базу, щоб виконати ціль свого існування. Про це я розповім пізніше, а зараз мені потрібно розібратися з нею.
«... Добре, залишу це на тебе."
Людина не могла втручатися в розмову між двома гріхами. Так само, як Горданя ставилася до Теодора як до мавпи, не було найменшої ймовірності, що Похочу буде дивитися на людей якось інакше, крім як зверхньо.
Тим не менш, Теодору зовсім ні до чого її провокувати, а тому він замовк і розкрило рот вже само Обжерство:
- Очевидно, твоя поведінка ніяк не змінилася. Це жіноче тіло - всього лише «термінал»?
- Так. Але через твого користувача я більше не можу його використовувати, -хихікнула Похоть, вказуючи на отвір посередині своєї верхньої частини тулуба.
Її тіло було пошкоджено магією 7-го кола, Ударною Осью.
Ця хвиля, що впала з дуже близької відстані, була не тією силою, якою можна було чинити опір за допомогою стандартної людської витривалості. Вісь могла розкрити скелю і розплющити метал. Таким чином, напад на жінок призвів до каліцтва.
Гордовиня в одну мить зцілила б цю рану, але ось Похоть не була обладнана такими функціями.
Однак обжерливість відразу відрізала всі скарги з іншого боку:
- Не ехідничай. Це була горезвісна атака. До того ж, хіба ми з тобою не домовлялися про взаємний провал?
- Ах, точно. Я не думала, що це твій користувач, так що пропоную закрити цю тему. Ти ж знаєш, що у мене немає прямих бойових навичок, вірно?
– Гм.
Почувши слова Похоті, Обжерство на мить замовкло.
У будь-якому випадку, основного тіла похоті тут не було, до того ж було занадто небезпечно налаштовувати проти себе істоту, яка бере під контроль ціле королівство.
Крім того, « Семь гречних гріхів » спочатку були створені не для самозвеличення. Незважаючи на те, що гордині й обжерливості були неминучі, тому що вони фактично суперечили одні одним, але от похітливість зазвичай підтримувала нейтралітет сімома гріхами.
- Що ж, нехай буде так.
З огляду на всі переваги та мінуси, Обжерство вирішило відступити. Тим часом з сексуальних уст Похіть, які були такими ж червоними, як і її кров, знову потекли слова:
- Ти все схоплюєш на льоту, Обжерство. Але, як і завжди. Але ця ситуація мене дуже засмучує. Я думала, що через довгий час нарешті зможу отримати пристойне насіння.
- Е-е!
Відчувши, як погляд Похіть ковзав до нижньої частини його тіла, Теодора кінуло в жар. Лише подумайте, вся його сутність переповнилася плотськими бажаннями від одного тільки погляду цієї « жінки»...? Психічне втручання істоти міфічного класу було дійсно жахливим.
На щастя, вплив був не на тому ж рівні, що раніше. Проте, як би там не було, розуміння свого власного безсилля було по-справжньому жахливим.
- До слова, що тебе привело на схід? Хіба ти не казав, що вирішив відмовитися від шаманізму? - Похочу до Обжерства.
- Це була випадковість.
- Випадковість? - Невпевнено перепитала Похочу.
- Я потрапив у просторовий тунель. До того, як це сталося, я навіть не думав, що мене занесе на схід- Відказало Обжерливість, відкривши лише половину правди.
- Ага! Я знала, що з власної волі ти сюди не полізеш.
Ківнула декілька разів, потім подивилася на своє тіло.
Можливо, воно і контролювалось дистанційно, але удар Теодора зупинив функціонування тіла й відключив від нього похоть. І це було доказом того, що голос гримуара ставав дедалі слабшим.
- Я майже досягла своєї межі. І я звичайно вибачаюся, але будь ласка, позаботься тут про все. У мене немає зручніх функцій, які дозволяють замітати сліди, - Знизивши плечима, вона підрізувала Похоть.
- Ти хочеш знову прийти сюди?
- Ні, цей чоловік твій користувач, тому я не хочу чіпати його. Але якщо ви плануєте відвідати столицю, ми знову зустрінемося з вами. Гей, чоловіче, якщо ти передумаєш, то можеш завжди зв'язатися зі мною, - Ігриво прошепотіла Шім Самхо, після чого впала на підлогу, наче зламана лялька.
Як тільки зв’язок з основним тілом Похоті було перервано, тіло нотаріуса стало звичайним трупом і більше не притягувалося погляд Теодора Міллера.
- Ех-х ... - Зітхнув Тео, оглянувши закривавлену кімнату, — зрештою, вся прибирання на мені.
- Як закінчиш, я розповім тобі одну історію.
Щось йому здалося, що слова Обжерства прозвучали якось занадто гостро. Однак тепер Тео мав іншу турботу: оголене тіло жінки, яке валялося на підлозі; кров, яка забризкала стелю і розкидані речі, що загалом нагадувало сцену жахливого вбивства. Навіть думати не варто було про те, щоб доручити цю справу слугам.
Визвавши згусток полум’я, Тео та втомленим обличчям взявся за справу.
***
На те, щоб очистити кімнату від усіх плям крові і воні, у нього пішов цілу годину.
Убірка була не дуже багато магічної сили, але втома Теодора була спричинена іншою факторою — зустріччю з Похотью. Він відчував себе так, ніби цілу годину пробув у формі Умбри.
- Ех, я все ще не можу протистояти справжнім монстрам.
Якщо гординя піддала його силою, то Похоті здобула перемогу над розумом. Спогади про ті відчуття, які він відчув, намагаючись вирватися з-під контролю гримуара, були просто жахливими, і він найменше хотів би пройти через це знову.
Як тільки Теодор почав задумуватись, обжерливість прокинулося.
- Ти готовий почути історію?
– ... Валяй.
Теодор втомився, але відпочинок теж не збирався. Принаймні він хотів дізнатися, якою силою може володіти його ще один потенційний противник.
Коли помилений погляд Теодора став ясним, Обжерливість почала викладати інформацію про Похоть:
- Гримуар виробничо-колеціонного типу, Похоть. Тобі пощастило зустрітися з її терміналом, так що тепер ти знаєш: у похоті немає прямих бойових функцій. Вона є істотою з репродуктивними інстинктами, використовуючи непереборний психічний вплив для підкорення свого партнера. Її можна назвати чимось на зразок бджоли-матки.
- Вона змушує людей до статевих стосунків?
- Вроде того. Але люди слухаються наказів Похоті. Вони достатньо вірні, щоб віддати за неї життя, навіть якщо при цьому знають, що ними маніпулюють. Після застосування цього "промивання мозку" вже не можна зняти, отже цю здатність слід віднести до найвищого розряду.
Від цього слова по шкірі Тео пробігли мурашки. Лише подумайте: навіть обжерливість, яка мала знання про світ з самої Епохи міфів, твердила, що прокляття похоті зняти неможливо...
Якби Теодор не зміг відновити свою розсудливість, він став би рабом похоті. На такому рівні навіть відсутність бойових навичок не було перешкодою. Проте це було цілком подібним до гордині та поглинанню обжерливості.
У той же час Теодор поставив запитання.
- Обжерливість, дай відповідь на одне питання.
- Грм-м?
- Яка мета похоті? Чого вона намагається досягнути за допомогою цих двох функцій — « зосередженого прагнення » і « промивання мозку»?
Гордовиня намагалася стати абсолютною істотою, пожираючи інші форми життя і переймаючи їх найкращі якості. Тим часом метою Обжерства було збирати знання за допомогою поглинання книг і артефактів. Отже, функції Семи гріхів були безпосередньо пов’язані з ціллю їхнього існування.
Якщо так, то в чому полягала мета похоті?
Можливо, запитання Теодора було досить несподіваним. Але його обжерливість на короткий час пояснила:
- Що ж, це в межах дозволеного діапазону. Якщо говорити якомога простіше, то всі зусилля спрямовані на те, щоб стати кінцевим черевом.
– ... Конечним животом?
– Да.
– Конечним животом... - Він повторив Тео, дивлячись на ліву руку.
І мова, що виходить з неї повільно рухалась. Здатність похотіти і промивати мозок через статеві акти була лише побічним продуктом на шляху до мети. Похоть могла добувати і зберігати генетичну інформацію з організму, з яким вона займалася сексом.
- Таким чином, у неї така ж здатність, як і в Гордіні.
- Ні, вони схожі, але в той же час істотно відрізняються, — рішуче відповіли Обжерливість. Якщо гординя перейняла характеристики істот, яких вона з'їла, то Похоча використати їх за допомогою репродукції. Між цими двома здібностями дійсно була велика різниця.
- Кінцева істота... Як ти вже зрозумів, два з Семи гріхів мають ту саму мету, і тоді роз'являться лише їхні методи. Якщо гординя хоче досягнути цього своїм власним тілом, то мета похоті - « народити його ».
- Народити?
- Вона повинна народжувати дітей, які вищі за своїх батьків. Це сила похіть і мета її існування. Я не знаю, скільки поколінь це може зайняти, але якщо цей процес буде повторюватися знову і знов, то колись вона обов'язково досягне своєї мети. Похоть - це інкубатор.
Хоча Теодор розумів не всі слова, які вимовляло обжерливість, він зрозумів загальну концепцію негайно.
У певному розумінні мета полягала в створенні абсолютного гібрида.
Навіть у межах однієї раси можна було легко побачити різницю в « коханні» декількох людей. Деякі люди вважали, що вони насправді низькосортні. З другого боку, дехто мав чудові атлетичні дані тоді як інші мали надзвичайні здібності до навчання.
Сила похоті полягала в тому, щоб проаналізувати генетичну інформацію, витягти її і народити більш прогресивний плід. Іншими словами, це була здатність стати джерелом справжнього божества.
- З кожним поколінням новий плід Похоті стає все більш розвиненим. Через це людина може розвиватися фізично й психічно, а навіть її душа стає чистою. Фактично, деякі з кращих рас в Епохі міфів були її нащадками.
Дізнавшись про мету існування Похоті, Тео зрозумів усю глибину небезпеки. У стародавніх міфах ходила історія про шлюб, який не відбувся через пророцтво про те, що народиться дитина, яка переважає свого батька.
Процес еволюції не відбувався одночасно. Це не могло статися за одну ніч. Ні, це чудо вимагало сотень і навіть тисяч років. І все ж Похотіла штучно відтворити таке диво.
І обжерливість добре усвідомлювала потенційну загрозу існування такої сили, сказавши в голос те, що не встиг Теодор:
- Це небезпечно.
Голова Теодора все ще була переповнена психічним втручанням, але механізми свідомості Обжерства діяли з відмінною від людини швидкістю.
- Користувач, ти пам'ятаєш слова Абе-но Семея?
- Сэймея? І яке відношення до цього має оммоджі... Ах!
Коли Теодор згадав давно забуту пораду, його погляд відразу потемнів.
[- Якщо ви підете на схід, не наближайся до столиці в його центрі. Якщо все-таки ти захочеш туди потрапити, то зроби це лише після того, як досягнеш повної трансцендентності].
У голові Тео сирени було попереджено Сеймея, щоб він не відправлявся в центральному королівстві.
А що сказала Похоча перед тим, як піти звідси? Якщо Теодор піде до столиці, то вони обов'язково знову зустрінуться?
- Попередження Сеймея... Чи це було похоті?
– З великою долею ймовірності - так, - відповів прожорливий гримуар, після чого остаточно розтоптав залишки його надій. - За записами, відколи Похоть зникла з західного континенту, минуло багато років. Отже, якщо підрахувати скільки разів Похоті могла переродитися за останні дві тисячі років... Потенціал цього „маленька" вже повинен бути вищим за всі вищі раси.
- Невже...
- Правильно думаєш, користувач.
І гримуар і його користувач прийшли до одного й того ж висновку.
Однак, на відміну від того здивованого Теодора, Обжерство виявило свою гіпотезу дуже цікавим тоном:
- Царська сім'я серединаного королівства. Сім'я, яка керує східним континентом на протяжність тисяч років ... Ось де мав народитися найбільш ймовірний кандидат.