Глава 230 — Дари Ельсіда (Часть 2).
Пізного вечора.
До лідерів армії Мелтора, які відпочивали у своїх кімнатах, прибули лицарі Королівству Солдун з метою провести їх. Здається, пункт призначення не був публічним місцем, на відміну від залу страти. З кожним кроком тіні поглиблювалися, і невдовзі стало зрозуміло, що припущення було правильним.
Теодор, Орта, Вінс і Борс пройшли кожен своїм шляхом, але прибули в одне й те ж місце.
- Мені шкода, що довелося вас затримати.
Звичайно, в таємній кімнаті їх чекав не хто інший, як порядок втомлений Ельсід.
Але це ще не все. Починаючи від Марка Піріса і закінчуючи Бек Чонмюном, якому дали титул Маркиза Атрона, тут були всі найближчі товариші короля. Ці люди мали повести за собою наступне покоління Королівства Солдун. А ще їх було занадто багато як для порожнього лестощі або вручення нагород.
« Якщо так, то є ще одна причина? » — замислився Теодор. Якщо тут усі найславетніші державні особи збираються, то мало відбутися щось більше, ніж простий вираз вдячності Мелтору.
Умови прийому були цілком звичайними, так що з першого погляду відповідь так і не з'явився. Поки що було недостатньо натяків, щоб дійти висновку про те, що ж приготував Ельсід.
Невже він хотів обговорити щось таке, про що не встиг поговорити за довгий час їх спільного проведення?
Чотири пари очей втупилися на Ельсіда, і той підняв праву руку, наче це й чекав. Потім один з лицарів, що стояв за ним, зник у бічній коридорі. А через мить Ельсід сказав:
- Перед тим, як ви самі все побачите, я хотів би сказати кілька слів.
Молодий чоловік, який став королем, обвів присутніх поглядом і продовжив говорити вже з куди більш урочистим обличчям, ніж раніше.
- Перш за все, я хотів би висловити свою глибоку вдячність Мелтору. У вас є свої інтереси, але це не скасовує того факту, що ви надали нам величезну допомогу. Поки я займає цей трон, можете будь-коли розраховувати на нас.
- Дякую за ці приємні слова, Ваша Величносте.
- Але мені добре відомо, наскільки беззмістовні слова щодо міжнародних відносин. Отже, я хочу довести свою щирість.
І в той момент, коли Орта збирався щось відповісти...
- Ваше Високосте, злочинець доставлений, — відрізав лицар, який деякий час тому сховався в бічній коридорі. Цього разу він встромив за собою товстий ланцюг.
У цьому просторі роздалися металеві лязки, але ніхто навіть не думав скаржитися на шум. Адже цей об’єкт був важливішим за ланцюги, які скинули його.
- Це...!
- Хрестоносець!
Першим вигукнув Вінс, а потім не втримався і Віконт Картер.
Перед ними був меч Королівства Лайрон, хрестоносців Рубен.
Паладін, полонений на Батарських рівнинах, був позбавлений обох ніг. Крім того, щось було встромило йому в рот, очевидно, з метою нестача хрестоносців можливості вимовляти молитви. Ця « клятва» була виготовлена з сухожилля огра, які було б важко навіть торкатися.
— Звільните йому рот, — подивившись на нього своїм холодним оком, наказав Ельсід.
— Так, Ваша Величносте, — відповів лицар і простягнув руку до голови Рубена у сталеву рукавичку.
Під час цього процесу губи Рубена частково зруйнувалися, але ніхто з лицарів не докоряв їм.
З уст хрестоносців закапала кров. Рубен витер свої уста і вперше за два тижні заговорив:
- Кхек! Кха! Чорт, Кха-кхаха!
Незважаючи на відсутність будь-якого лікування, поранені губи хрестоносці вже почали заживати. І Рубен подивився на представників Солдуна і Мелтора, після чого з перекошеним від злості обличчям оголосив:
- Ви гірше собак! Ви це знаєте? Скільки часу ви можете тримати мене у полоні? Я, Рубене, ніколи не забуду про теперішнє приниження!
Мовчавець Орта раптово подивився на Ельсіда і сказав:
- Ваша Величність.
– Добре.
Поки решта здивовано переглянулися між собою, Орта з усіх сил врізав кулаком у підборіддя Рубена. У кімнаті пролунав тріски розбитих кісток.
- Кхе-е-ек...
Звичайно, кістки швидко зростуть, але Рубен відразу замовк. І причиною цього було те, що атака Орти відбулася без будь-якого сповіщення. Рубен боявся Орти і відчував шедшню з-під його маски жахливий убивчий намір. Навіть погляд Майстра Білої Вежі здавався для нього втіленням жаху.
Ельсід знову підняв руку, закликаючи Орту зупинитися і сказав:
- Хрестоносець Рубен.
– ... Що?
Рубен був схожий на скаженого пса, який після покарання мусив поводитися струнко. Погляди чиновників Солдуна здригнулися, але що-небудь робити ніхто не став.
Ельсид просто посміхнувся і подивився зверху вниз на зображеного перед ним хрестоносців.
- З Вами вже зв'язувалися Його Святість, так? Я чув, що хрестоносці Святого Ордена Лайрону завжди чують його слова.
— Ха, його очі і вуха всюдисущі, — з усмішкою відповів Рубен. Якщо ви відпустите мене прямо зараз, а також відрубаєте кінцівки цьому дикуну і відправите їх до Лайрон, він визнає тебе королем Солдуна.
- Хо-хо, правда?
– Да. Відмовся від солодкої ілюзії, що східні дикуни є твоїми друзями і похрестись з Лайроном. Тоді Лайрон і Солдун зможуть спокійно жити пліч-о-пліч.
Рубен був занадто зарозумілим як для в'язня, але Королівство Лайрон не слід було недооцінювати. Якби Ельсід вбив хрестоносців, це б не закінчилося.
На відміну від звичайних держав, Священний Орден міг покрити вакансію хрестоносців вже у досить короткий час. Справжнє джерело сили солдатів, берсерків і паладин Святого Ордена ніколи не відкривався. Рубен діяв так, бо знав: Королівство Солдун не може дозволити собі після громадянської війни ще один збройний конфлікт.
- Спокійно жити поряд... - Насміливо пробурмотів Ельсід.
Вони стануть провінцією і будуть змушені « приносити пожертви». Але ще жахливішим було те, що всі ці обов’язкові пожертви стали « на благо світу ».
Отже, якщо якийсь час тому Ельсід ще сумнівався у своєму рішенні, то завдяки Рубену всі його сумніви відпали.
- Пане Орта.
- Так?
- Це те, що я, ні, Королівство Солдун підготувало для Вас, — твердо сказав Ельсід з лівого боку.
У той же час приміщення освітлювало світло.
Фьу-ух!
А її джерелом було лезо клинка, який проколов потилицю полоненого чоловіка. Рубен впав на землю, і йому було важко збагнути, що сталося. Його мозок, де зберігалася божественна сила, був знищений. Саме в голові людини жила її душа, і навіть безсмертна істота серйозно пошкодила б від проникаючого удару у череп. Без сумніву, цей серйозно поранений хрестоносців не зміг витримати цього.
- Ваша Величність?
- Я не згадував про це раніше, але всі в'язні були страчені. Отже, ми тепер повністю вороги Лайрона — потиснувши плечима, відповів Ельсід.
– ... Що це означає?
- Як релігійна держава, яка не визнає магію і підтримує Андрас, Королівство Лайрон не може співіснувати з вами. Звичайно, ми слабші за Лайрон, але Солдун хотів би укласти угоду з Мелтором.
Розум Орти швидко заробив. Звичайно, коли почався конфлікт, Лайрон приєднається до Андрасу. Завдяки Теодору Міллера тепер вони могли розраховувати на підтримку Ельфхайму і вели переговори з Остіном. Солдунські війська не були для нього особливою загрозою, але флот прибережного королівства не можна було ігнорувати.
- Я передам ваші слова Його Величності Курту III у найбільш позитивному світлі.
- Уф-фу, дякую. Ви навіть не уявляєте, на краю наскільки глибокої безодні я тільки що стояв.
І це не було перебільшенням. Якби Орта відмовився від пропозиції Ельсіда, Солдуну не залишилося б місця на центральному континенті. Вони стали ворогами Лайрона, а їхня національна влада була ослаблена через громадянську війну.
А що, коли Солдун об’єднається з іншою державою? Лише за кілька днів дії Орти по знищенні одинадцяти потягів уже встигли облетіти весь центральний регіон. І ніхто не дорікав би йому в цьому, оскільки ці заходи приписували офіційним органам Королівства Солдуна.
Через деякий час Ельсид повернувся до Теодора.
- Пане Теодор.
- Так, Ваша Величносте.
- Можливо, знайомство з Вами — це благословення самого неба. Зрозуміло, що якби не ваші стосунки з Маркісом Беком та його сином, підкріплення Мелтора було б неможливим. Мабуть, під час нашої першої зустрічі я не справив на вас гарного враження. Але дуже вдячний за те, що Ви відповіли на мій поклик.
- Я не заслуговую цих слів.
Ельсид посміхнувся і знову подав сигнал стоячого позаду нього лицарю, який дістав якусь жердину, загорнутий в тканину. Цей предмет був подібний до списа або палиці, і по одному тільки зовнішньому вигляду було важко зрозуміти його призначення.
« А що, коли подивитися на нього крізь очі... Е-е? Воно не працює? "
Тео злегка затрясся руками, як тільки він використав Яструбний Око — здатність після поглинання артефакту. З часом вона еволюціонувала і стала в кілька разів сильнішою, ніж раніше. Крім того, ця « магія видіння » доповнювалася і поліпшувалась його сім'єю колами та двома божественними силами.
Але Ельсід не пояснив, що це таке і просто розгорнув тканину.
– Ах...
Як тільки Тео побачив "це", на його обличчі з'явилося дуже дивний вираз.
А це пов’язано з тим, що синя аура, яка обкутує палицю завдовжки трохи менше двох метрів, витягнула в нього мурашки на шкірі. Будь то благословенням або прокляттям, у цій жердині містилося неймовірна кількість сили.
- Це артефакт, що передається у королівській родині Солдун. І називається він "Королевим Флагштоном".
Згідно з легендою, перший король перетнув океан і заснував королівство на околиці центрального континенту. А звали "Короля Волн" Океаносом.
Дехто думав, що він був родом зі сходу, тоді як інші поклонялися йому як божеству з неба. Але вчинки, які він робив протягом усього життя, були настільки великими, що його було важко вважати звичайною людиною.
Будь то захист країни, контроль бурхливих океанських течій у сусідніх водах, пом’якшення збитків від повеней, які відбувалися кілька разів на рік, або відображення нападу морського дракона...
Король цієї держави, очевидно, був видатним майстром меча або великим чарівником, таємничим героєм, про який потім складали легенди. Ельсіда також сказав, що це був перший прапорець, який Король Волн використовував для вираження свого флагму.
Звичайно, Теодор хотів отримати такий предмет. Але спершу він вирішив запитати:
- Ваша Величність, а точно можна передавати такий історичний об'єкт мені?
— Ну, як правило це заборонено, - з посмішкою відповів Ельсід, вказуючи на прапоршток, — Однако Король Волн сказав, що коли-небудь до нього підійде по-справжньому кваліфікована людина. І це свідчить, що зараз прапорець світиться синім. Він почав випромінювати це світло ще з тих пір, як я думав про тебе.
– Но...
- До того ж, всі погодилися. Хоч би як там було, він використовувався як звичайна прикраса, тому я вважаю, що буде набагато краще, якщо він принесе деяку користь нашому доброчинцю.
Теодор просто не міг відмовитися. Отже, він ввічливо простягнув обидві руки і прийняв Королівський Флагшток, відразу ж відчувши своїми ласонями його холодну силу. На відміну від крові Аквіло, вона була прохолодною і відсвіжною, як морські хвилі.
"Оцінка"
Тео, як завжди інстинктивно використовував оцінку, але раптово...
Будь ласка, зауважте!
Божевий артефакт пошкоджений!
За допомогою оцінки Ви зможете побачити лише частину інформації про цей предмет. Якщо ви спробуєте отримати додаткову інформацію, артефакт може бути пошкоджений ще сильніше.
+28 ----бец -- ---а.
Цей скарб належить богу моря, ----у. Всі ---- --- ... сутності, пошкоджені ним, стануть вкрай вразливими. Цей артефакт не буде підпорядкований його власникові, якщо тільки він не володіє відповідною Божою силою.
* Клас предмета: ---- -.
* Інформація закрита.
* Інформація закрита.
* Інформація закрита.
Тео вперше бачив інформаційне вікно, подібне до цього.
"Ч-що!?"
Очі Теодора полізли на лоб від замішання, через що Обжерство відгукнулося на його емоції і прокидалося. Що такого сталося з користувачами? Обжерливість кілька разів зівнула, а потім « переглянула » на об’єкт, що стояв перед ним.
- У-у-х!
"О, та що б тебе!"
Теодор здригнувся від раптової вигуки Обжерства і докорив йому, але він навіть не зміг відповісти на Королівський Флаґшток. Теодор помітив цей дивний погляд і запитав: « Що? Ти знаєш, що це за палиця?».
Звичайно, обжерство не змусило себе чекати.
- Це Трезубець -----а, бога, який наказує морями і океанами. Чорт, я не можу назвати це ім'я. Невже я все ще пов'язаний причинно-слідковими зв"язками?
"Почекай, це трезубець?"
- Верно. Я не знаю, куди поділися інші його частини, але спочатку він безсумнівно був трезубцем. Цей скарб міг викликати шторм.
А потім обжерство підмітило ще дещо і розказало це Теодору.
У нього був контракт з Димитрою, яка стала старою людиною. Він також мав Мешком Айолоса, вилученим із бібліотеки гримуара. Тепер королівський нащадок передав Теодору Міллерові скарб, який не міг собі уявити.
Отже, був лише один крок до повного збору чотирьох різних суходень. Якщо в цій ері Божа сила вогню попаде у руки Теодора, він перестане бути смертним.
Обжерливість відчувала агонію і занепокоєння, тому що не могла радіти цьому факту, але незабаром його емоції зникли. Незалежно від того, як все складалося, роль Обжерства полягала в тому, щоб вести користувача. Отже, залишалося лише одне питання.
- Які ваші наміри, Прометей?
Обжерство вело монолог, суть якого розуміла лише одне.