Розділ 215 — Віхор громадянської війни (Часть 2).
Релігійне Королівство Лайрон...
Як релігійна держава, Лайрон мав релігію. Ця країна була розташована посеред центрального континенту, а головна причина того, чому Лайрон міг вирізати її з чотирьох країн.
Хоча Лайрон не міг бути одним із найсильніших держав центрального регіону, він належав до Північної імперії. Джерело сили, завдяки якій йому вдалося протистояти відразу чотирьом королівству, було щось, що не підпадало ні під категорію магії, ані під категоріями фехтування.
Ця держава була єдиною святою державою континенту. Саме він вирішив відновити спадщину, яку залишили богами з часів Епохи міфів.
Папа Бенедикт I був першим, хто захопився божественною силою і поковтував рештки Бога. Він приніс багатство посушливої землі і дав містичну силу тим, хто підкорився імені Лайрона.
Цікавість до « богів» і "Алладинам" було відроджено ще в темні століття, які почались після Епохи міфів.
- У стародавніх рукописах вони згадуються як святі, які лікували поранених і боролися проти несправедливості. Їх вважали справжнім втіленням праведності, — сказав Маркіс Піріс, крокуючи по тунелю, - але це все дурниця.
Паладини були обманливими і використовували набагато більше людей, ніж допомагали їм.
Раз на рік кардинал з'їжджав у країни, щоб « зробити пожертву », а нинішній папа був уособленням зарозумілості. Крім того, Лайроном будували спеціальні об’єкти за промиванням мозку дітям, а всіх тих, хто зухвало повстав проти режиму, називали єретиками.
По суті, вони були безжалісними людьми, які лише прикидалися милосердними.
- Їхня зовнішність оманлива.
Обмани — це слово точніше описувало Королівство Лайрон.
Піріс обернув поглядом наступну групу людей, після чого похмуро додав:
- Але це ще не все. Це лист доставлено сином Маркіза Бека, тому що існує « можливість » і це гарантує втручання Лайрону.
- Що ви під цим маєте на увазі?
- Я розповім вам про це, коли прийдемо на місце, — відповів марокс, ведучи делегацію по секретному прохід. Поки громадянська війна не почалася серйозно, присутність Мелтора доводилось приховувати.
Військо магічного королівства розташувалося в прибережних печерах, а запаси яких вистачало для проживання тисячі людей протягом місяця були ретельно замасковані. Магі були переконані, що поки вони не помітили — привілей буде залишатися за ними.
- Заходьте. Однак лише п’ять осіб зможуть спокійно порозмовляти у цій кімнаті, поманивши їх рукою маркерів і доійшовши до кінця проходу.
Все було так, як він і сказав. Протяжний коридор вологої печери нарешті закінчився, і чотирьох гостей вітали тепле повітря та антикварні меблі. Майстер Білої Вежі Орта, головний командир експедиційної армії, увійшов у неї першим. Слідом за Ортою перейшов поріг Теодор, потім Віконт Картер і, нарешті, Вінс.
Бачачи це, очі маркиза зацікавлено блищили.
"Хо-хо!"
Хоч одному делегату не було й тридцяти років, Піріс не побачив ніякої незадоволеності на обличчях двох інших людей, для яких місця в кімнаті переговорів просто немає. Іншими словами, вони повністю визнавали статус Теодора Міллера.
Однак, як і будь - який інший хитромудрий двірянин, маркіз не почав відкривати на обличчі те, що було в нього у голові. Замість цього він заварив чайник з чаєм і подякував групі, яка так далеко зайшла. Після цього він продовжив говорити про Лайрон:
- Близько двох місяців тому з Лайрону прибув еміссар.
Емісар з Королівства Лайрон був кардиналом, який назвався Антоніо і сміливо увійшов до палацу принца Ельсіда. Незважаючи на присутність лицарів, він з'явився перед принцем і сказав:
- Приємно познайомитися, принце Ельсід. Я вірний слуга Лайрона, кардинал Антоніо.
Кардинали та хрестоносці були відомі як щит і копальня Лайрона. Хрестоносці використовували божественні сили для володіння зброєю, тоді як кардинали викликали чудеса в спеціальних псалмах, які нагадували магію.
Здивований цим візитом, Ельсід запитав: « Чого хоче Антоніо? »
- Лайрон передав нам, що якщо Ви хочете досягти успіху, вам потрібно служити йому.
– ... Що Ви хочете цим сказати, кардинал Антоніо?
- Це неважливо, Ваше Високість. Просто збудуйте храм на честь Лайрона, після чого відправте 100 дворян, які введуть нашу віру і будуть проповідувати її прямо у Вашому королівстві. Якщо ви це зробите, Ваша Величність не матиме проблем з сходженням на трон.
Звичайно, принца це роздратувало.
- Що за дурість? Як Ви смієте пропонувати мені подібні речі? Лайрон - ваш бог, а не Королівства Солдун! Якщо це все, що Ви хотіли мені сказати - забирайся звідси негайно!
Кардинали славилися своїм фанатизмом, який не терпів образ, але його реакція виявилася досить спокійною. Він лише посміхнувся і зник з палацу так само раптово, як і з'явився. У той момент вираз обличчя кардинала явно показувало, що Ельсід ще пошкодує про це рішення.
Закінчивши розповідь, Маркіз Піріс знервувався. Коли він знову думав про це, в його грудях починав закидати гнів. Антоніо пробрався до палацу і погрожував принцу. Хоч би яким сильним був Королівство Лайрон, Солдун теж не став слабким. Слова Антоніо не були пропозиціями чи порадами, а справжньою образою.
- Але, вислухавши історію, пробурмотів Орта, це безпрецедентно. Якщо Солдун офіційно відмовляється від цих немислимих умов, вони просто заходять з іншого боку і законна влада стає єретиками, які відкинули милість їхнього бога.
– ... І це достатньо виправдання для війни? - Теодор запитав.
- Нехай це і ненормально, але в цій ситуації є влада, яка готова їх підтримати. Здається, мешканці палацу вже прийняли пропозицію Антоніо: кивнув Орта і потягав чай.
- Але тоді вони всього лише платитимуть данину не королівській родині Солдун, а Королівству Лайрон. Що зміниться?
- Думаю, Герцог Корнуол хоче бути не хвостом дракона, а головою змії.
Прав був Орта чи помилявся? На це питання маркис знервовано:
- Так і є. Герцог Корнуол родом з сім'ї, яка з минулого року веде активну незалежну діяльність. Він хоче вийти за рамки герцогського титулу.
Дворянин, який хотів стати королем, навіть якщо це право передавалося лише у спадок, і королівство, яке хотіло заволодіти марионетками, наступних їх волі ...
Волей долі, інтереси цих двох сил збіглися.
Герцог Корнуол був головою фракції, яка чинила опір принцу Ельсіду, тому після останнього внесення у повне право йому не вдасться уникнути певної чистки. Таким чином, герцог вважав, що це була чудова можливість для революції, навіть якщо для цього потрібно залучити Королівство Лайрон.
Проте Теодор мав ще одне запитання.
- До речі, а де пан Бек? Я чув, що він став маркисом...
- Ох, він ... Зараз, почекай хвилинку.
Маркіз Піріс встав і розклав на столі карту, що висіла на задній стіні.
Це була стратегічна карта, яка детально описує всі володіння і розташування гарнізонів у Королівстві Солдун.
Піріс вказав пальцем в одну з її ділянок і почав пояснювати:
- Маркіз Бек отримав маєток в Атроні. Щоб його сила перебувала на кордоні з дворикською фракцією. Його сім’я залишилась у Пірісі, але основні війська разом з Маркізом Беком переїхали в Атрон.
Орта обернув поглядом карту, після чого раптово простяг руку і вказав на її червону частину.
- А що це за червоне маєток?
- Це Маркіс Фергана. Ви, напевно, чули про нього?
- Звичайно.
Не тільки Орта, але й Теодор, Віконт Картер і Вінс також чули це ім'я. Так звали одного з двох майстрів Королівства Солдун - мага 7-го кола.
- Невже маг 7-го Коло пішов проти своєї країни і приєднався до знатів? Я цього зовсім не розумію, — сумно заявив Вінс.
- Єдина донька Маркіза Фергани вийшла заміж за Герцога Корнуолла.
- Ага...
У зв’язку з кровною спорідненістю вже нічого не можна було вдіяти, і тому Вінсу довелося залишити цю тему.
- А як щодо Графа Мерсена? Якщо до дворянів приєднаються ще один майстер, то ця битва буде складнішою за очікувалося - запитав Картер.
- Граф Мерсен оголосив нейтралітет.
- Нейтралітет?
Який був сенс залишатися нейтральним у громадянській війні, яка вирішувала майбутнє всього королівства? Магі з замішанням подивилися на Марка Піріша, але той просто потиснув плечима.
- У нього немає часу і бажання турбуватися про зміну режиму. Він не може покинути свої землі, бо захищає їх від набігів південних варварів.
Щось подібне можна було сказати і про щастя, а також невезіння. З Маркісом Ферґаною і невідомим хрестоносцем вороги були двома майстрами. Якби до них приєднався ще Граф Мерсен, то їх було б три. Тим часом, на стороні принца був тільки один майстер, а тому без допомоги ззовні не було б ніякої надії на перемогу.
Проте, враховуючи Теодора і Орти, тепер у принца Ельсіда було три майстри, які ставили в невигідне положення вже Герцога Корнуолла.
А в наступний момент Теодор відчув на собі погляд Орти.
«... Гм, зрозуміло»
Теодор відразу зрозумів суть погляду Орти і миттєво зупинив потік своїх думок. На боці Королівства Солдун виступала два майстри з Мелтора... Але чи це було правильно для Марка Піріса?
Орта залишив право вибору зацікавленій особі, і Теодор подумав про це трохи похитав головою.
"Пока що про це варто замовкнути"
Хоч би якою обережною була Маркіза Піріс, ніхто не міг бути впевненим, що вороже око не дійде до нього.
Чи ж не було прислів’я, що коли ви хочете обманути ворога, то перше мусите обманювати своїх друзів? Ось чому Теодор вирішив приховати свою бойову силу. Орта і Бек Чонмюн могли виступати на двох неприятельських майстрах, а Теодору було б легше рухатися окремо від усіх.
Орта кивнув, після чого повернувся до Маркізу Пірісу і сказав:
- Що ж, поки пояснення достатньо.
Вони почули все, що їм потрібно було знати.
Потім Орта, на основі щойно вислуханих відомостей, помістив кілька моделей, які позначали піхоту, кавалерію та магів. Кожна з них була різного розміру, представляла будь - яку кількість військ.
- А тепер давайте поговоримо про переміщення військ.
З цими словами в тісній кімнатці почалася стратегічна конференція.
***
Більшу роль Теодора нічим не відрізнялась від того, що говорилося перед його виїздом з Мелтора. Він буде рухатися окремо від регулярних військ. Поглинавши Мешок Айолоса, Теодор став набагато обізнанішим у просторій магії. Природно, він був не таким швидким, як Орта, але все одно міг переміщатися з надзвичайною швидкістю.
А ще у нього було більше вогняної сили, ніж в Орти. Таким чином Теодор Міллер став ближче до армії, ніж людини. Коли справа дійшла до війни, він був у багато разів сильніший за інших магів 7-го кола або навіть майстрів меча.
Проблема полягала в тому, що для виявлення всіх своїх здібностей він повинен був йти « один».
- Тео, — гукнула його Сильвія.
Вона перший раз зрозуміла цю проблему.
- Ми не зможемо тобі допомогти, так?
- Сильвія...
- Я без претензій, просто скажи чесно. На даний момент ми будемо всього лише тягарем Тео, якщо будемо рухатися разом, вірно?
На жаль, вона зробила цілком правильний висновок. Замість того щоб заперечити її слова, Теодор просто заглянув у сині очі Сильвії.
Зрештою, все було саме так, як вона і сказала. Будучи майстром 7-го кола, який розбудив свої чари і став першопроходцем у нових територіях, Теодор з упевненістю міг сказати, що решта його підрозділу буде лише обузою в схопленці між майстрами. А якщо справа дійде до партизанської війни, то їм стане ще важче.
Збільшиться не лише кількість магічної сили, яку використовують для руху просторового простору, але й час, необхідний для нанесення удару і подальших відпочинків.
— Ясно, — сказала Сильвія у відповідь на це невисловлене підтвердження, але ці люди можуть йти в ногу з тобою.
- Які люди? - Нерозумно перепитав Тео, але Сильвія так і не почала нічого пояснювати. Ні, вона просто не хотіла це пояснювати. Сильвія не хотіла показувати йому свою ревнивість.
Дівчина просто в черговому раз зрозуміла, що їй потрібно більше сил, щоб стояти на одному рівні зі своїми суперницею, у однієї з яких було руде волосся, а друга — синє.
У тихій Силвії спалахнула буря. І ось, насилу стримуючи киплячі всередині емоцій, дівчина сказала:
- На цей раз нехай буде так. Але наступного разу я тебе одного не відпущу.