Розділ 212 — Майбутній бій (Часть 3)
Незважаючи на зрозумілі слова Теодора, відповіді не було. Люди, які протягом кількох секунд перед тим були бурхливо вражені своїми поглядами, замовкли і обличчя Курта на долю секунди вловило приголомшений вираз.
Лист принца Ельсіда? До того ж, хто привів його гість прибув до Теодора?
Зал засідань королівського палацу Мелтора занурився у повну тишу.
« Пісьмо від принца Ельсіда... Зараз?»
« Якщо це правда, то звичайно добре... Але чи було б добре, якби принц так точно передбачив час? Дивно, дивно."
"Ну, можна запитати сера Теодора більш детально, але моє положення..."
Кожен з людей реагував по-своєму. Деякі з них були збентежені, відмовляючись щось розуміти, тоді як інші взагалі сумнівалися у почутому. Також були люди, які від хвилювання стали частіше дихати, а хтось почав думати, як поцікавитися попросити підтвердити правдивість сказаного словами...
Таке твердження було занадто досконалим, щоб просто прийняти його, але піддавати сумніву слова героя королівства теж було не зовсім добре. Таким чином, їм було цілком природно зберігати мовчання. І з цієї ж причини порушив його не хто інший, як Курт III.
- Капітан Кватро, — зробив король кілька разів прокрутивши в голові слова Теодора.
- Так, Ваша Величносте.
- Я ніколи не сумніваюся в тобі, але у контексті цієї ситуації надто пізно. Чи міг би ти спочатку пояснити, як саме ти зв'язався з принцом Ельсідом і хто приніс тобі цього листа?
- Як накажете, Ваша Величносте.
Вони не сумнівались, і Теодор на короткий час почав підбирати правильні слова.
Тео провів деякий час у Королівстві Солдун, але йому потрібно було пояснити це, щоб присутні тут не розуміли його неправильно. Він повинен був розповісти про час, який він провів у особняку після прибуття до Солдуна з Піратського Архіпелаґа.
Тож Тео почав свою розповідь, організовуючи свої думки:
- Після візиту Піратського Архіпелагу я прибув у портове місто Піріс, що в Королівстві Солдун...
Він не згадав Рендольфа, що супроводжував його. Серце Рендольфа не належало Імперії Андрас, але той факт, що майстер меча був родом саме звідти, міг бути інтерпретований якось інакше.
Якщо б присутні дізналися, що Теодора більше року супроводжував майстер меча з Андрасу, то це породило б нові сумніви. Ось коли Рендольф офіційно залишить імперію, то зможе розраховувати навіть на натуральну силу. А поки що необхідно розкрити його особистість просто не було.
Життя Теодора в Пірісі...
Прибуття сім'ї Беків і спарінг з Чонмюн ...
Несподівана зустріч з наслідним принцем Ельсідом...
І зв'язок Теодора з хлопчиком на ім'я Бек Донгіль.
Це була довга історія, насичена багатьма фактами. Дехто навіть чув про спарінг з Беком Чонмюн, тоді як іншим було шкода Бек Донгіля.
Але об'єднавши міністрів те, що в кінці розповіді Теодора всі вони одночасно видихнули:
– Ху...
Це була кумедна історія, але ніхто з них навіть не думав посміхатися. Курт III краще всіх розумів обставини, а тому важко вимовив:
- Це переконливе пояснення. Ось чому він надіслав нам листа через хлопця на ім'я Бек Донґіль.
- Так, Ваша Величносте.
- Час настільки приємний, що мені здається, ніби самі небеса допомагають Мелтору. Коли б хлопець прибув через три дні, вже було б запізно, — сказав Курт сам до себе і поглянув на Теодора й простягнув руку.
Король міг би попросити прочитати лист, але він хотів зробити це особисто.
- Покажи мені лист, посланий наслідним принцом.
- Добре, Ваша Величносте.
На прохання Курта Теодор використав просту магію вітру. Дихнув легкий вітерець, і підхоплений ним лист пролетів кілька метрів. Під мовчазними поглядами людей, листок опинився в руках короля.
Куртові очі повільно відсканували лист зверху до низу. З дивним виразом на обличчі він прочитав вміст листа, після чого пробурмотів:
– ... Интересно. Коли я востаннє бачив принца Ельсіда, він був сором'язливим хлопчиком. Але тепер він хоче поговорити про нового монарха? Це по-справжньому сміливий і безглуздий вчинок.
- Ваша Величність, Ви не заперечуєте, якщо я поцікавлюся змістом листа? – обережно запитав міністр закордонних справ.
— Звичайно, — усміхнувся Курт і відірвався від споглядання аркуша паперу. Він також позначив розміри армії Лайроном, щоб надати мапу території для зіткнення і вказати маршрут, який слід використати для таємного проникнення.
- Ох...! Це означає...!
- Це означає, що королівська родина санкціонує участь Мелтора у громадянській війні Солдуна. Наприкінці листа стоїть королівський друк, і ми можемо не турбуватися звинуваченнями у втручанні.
Все було так, як він і сказав. Втручання в міжнародні конфлікти було дуже важливим питанням, і до таких сильних держав як Андрас та Мелтор, це правило застосовувалося ще суворіше. Без належної підстави існувала ймовірність, що весь центральний континент об'єднається проти північного уряду, який порушив чийсь суверенітет.
Однак цей лист змінив ситуацію.
На відміну від Андрасу, Мелтор отримав дозвіл на розміщення великої кількості військ у Королівстві Солдун. Лайрон міг послати тільки приховану підтримку, тому баланс обов’язково зступиться в сторону королівської сім'ї.
Отже, Курт із захопленням прочитав цей лист і оголосив про новий.
- Принц Ельсід дав нам два шляхи для проникнення. Наземний маршрут проходить через пустелю Сіпото на околиці Каргаса, а також морську подорож східними водами і закінчується Пірісом. Розгляньмо, який з них буде найефективнішим.
Ці слова вимовлялися досить легко, але водночас вони були дуже серйозними. Залежно від їхнього вибору, буде дуже різнитися час прибуття військ і вся стратегічна ефективність. Найкращим варіантом буде той, який допоможе їм дістатися туди якомога швидше і тихіше.
Також слід було звернути увагу на пропускну здатність шляхів. Інакше кажучи, чим більше військ зможе пройти — тим краще. Безперечно, рівень підготовки солдатів був важливим, але вищим за них було те, що вони не могли ігнорувати жодну війну.
Проте серед присутніх був один чоловік, який перервав процес мислення Курта.
- Вибачте, Ваша Величносте, але, можливо, ми не зможемо використовувати морський шлях.
- Бланделл?
Бланделл Адрункус, Майстер Синей Вежі, з похмурим виразом обличчя подивився на короля і вимовив:
- У цей рік надзвичайно інтенсивні південні вітри. Можна припустити, що потрібно в три рази більше часу і робочої сили, ніж зазвичай, щоб дістатися з півночі до Піріса.
- Утричі... А Ви що скажете, Майстер Білої Вежі?
- Що ж, якщо ми скористаємося повітряними кулями, то скоротимо витрати за часом до двох разів увімкненим. Але це межа.
— Два або навіть тричі надто повільно, похитавши головою і пробурмотів Курт. Він розумів, що це ніяк не вплине на остаточний результат.
Не дарма говорили, коли відбувалося щось хороше - відразу ж випливало що-небудь погане. Лист Ельсіда прибув вчасно, але тепер перед ними виникла проблема у формі завчасного прибуття.
І ось, коли Курт вже збирався відмовитися від морського шляху ...
- Вибачте, Ваша Величність, я хотів би дещо сказати.
- Дещо? Гаразд, вперед, капітан Кватро.
Теодор глянув на Бланделла і сказав:
- Можливо, у мене є спосіб. Якщо він спрацює, ми зможемо прибути туди швидше, ніж зазвичай.
– ... Що?
- Це правда?
Очі присутніх від подиву полізли на лоб. Тим часом Теодор продовжував говорити:
- У минулому я отримав благословення морського дракона. Його можна використовувати для подолання вітру.
- З-з розуму зійти ...!
- Справді, морський дракон керує всіма водами!
- Тоді причини невикористання морського маршруту зникають!
Коли подив і хвилювання присутніх збільшилося ще більше, одна людина не подумавши запитав:
- Сер Теодор, а що як нас супроводжуватиме сам морський дракон? Хіба його сила не буде нам вельми до речі?
Однак Тео просто усміхнувся і похитав головою.
- Вона не піде. Вона не зацікавлена в таких речах, до того ж Аквіло збирається допомогти Остину. Якщо ми хочемо отримати її підтримку, то будемо змушені заплатити відповідну ціну або відмовитися від цієї угоди з Остіном.
- Д-діяльно... Прошу вибачення за дурне питання.
Використовувати силу дракона - це вже занадто. На перший погляд, вони могли б розчавити в громадянській війні всіх своїх ворогів, у тому числі війська Лайрона і тіней Андррасу, але... Згідно з законом, пожадливість завжди доводила до катастрофи. Тому люди відмовилися від безглуздих думок і зосереджувалися на наступному пункті дня.
А обговорити їм залишилося лише одне.
- Тоді давайте вирішимо, хто саме буде відправлений в Королівство Солдун.
Засідання тривало ще дуже і досить довго.
***
Теодор прибув на зібрання близько полудня і пішов пізно ввечері, коли зорі та місяць вже сяяли в небі.
Він навіть не встиг поїсти. Люди, які були присутні на зібранні, принесли скромні бутерброди, але їм було не до їжі. Більшість людей не могли правильно висловлювати свої думки під час пережовування їжі. Так само було з Теодором, який зробив це обговорення можливим.
– ... Уф, щось я втомився.
Тим не менш, навіть після закінчення засідання він не повернувся в свою спальню. Замість цього він втомленою ходкою крокував на вихід з королівського палацу, намагаючись декого відвідати. Було близько півночі, а тому цей чоловік уже міг спати. Однак Тео був переконаний, що це не так.
Не дивно, що інтуїція Теодора не підвела.
– ... Теодор?
Тео прийшов до місця делегації з Ельфхайму.
Вона виглядала, як фея. Вона була улюбленою дочкою матері-Природи, і під її ногами проросли нирки, наповнюючи це місце життєвою силою.
Коли Теодор подивився на неї, він забув, як говорити. Він звик бачити вродливих дівчат, але Елленя була винятком з будь - якого здорового глузду.
Заспокоївшись, що Теодор зупинився, Елена поспішно підійшла і поклала йому руку на лоб.
- Теодоре, ти добре себе почуваєш? Ти занадто блідий.
- Ні-ні, я в порядку.
- Я рада тебе бачити, але... Що привело тебе так пізно вночі?
Слухаючи її, Теодор поринув у свої думки. Слова, які він почув під час цієї невеличкої прогулянки, вивітрилися з його голови. Отже, якось Теодор зміг зібрати їх докупи і сказати:
- Елленя.
– Да.
- Починаючи з завтрашнього дня, я повинен зайнятись однією важливою роботою. Можливо, до твого повернення в Ельфхайм я тебе вже не побачу. Ось чому я прийшов до тебе так пізно.
– Ах...
Спочатку Елленоя стривожилася тим, що більше не побачить його, а від останніх слів Теодора сильно почерпнула. Це тому, що вони перебували навколо атмосфери і те, як він прийшов до неї в такий пізній час.
Теодор не підтвердить, чи заперечуватиме цю збудову і, серйозно поглянувши на неї, додав:
- Я багато думав про це.
– ... Так, - пробурмотала Елленя, опустивши голову.
- Ти тоді правильно все сказала. Я не знаю, чи моя сучасна відповідь буде викликана щирістю або почуттям відповідальності. Я не приходив до тебе раніше, тому що не міг відповісти, але піти, нічого не сказавши, я теж не можу.
Потім Теодор підхопив мізинець Елленої. Навіть ельфи, які ніколи не вивчалися в культурі людей, знали, що це означає « обід ». Елленя широко розплющила очі, і Теодор відповів на цей погляд:
- Почекай трохи.
– ...
- Через Мітри, Мірдаля та інші причини, я повинен повернутися до світового дерева. Але я не збираюся використовувати це як виправдання.
– ... Значить?
Почувши її тремтливий голос і відчувши підравчий палець, Теодор поклявся собі та їй:
- Коли це станеться, і ми знову будемо стояти на тій гілки світового дерева я дам тобі відповідь.
На цьому його приготування було закінчене.