Розділ 206 — Спільно з драконом (Часть 3).
Розблокування 5-ї друку зайняло більше тижня. Мабуть, нова функція була справді відмінною або ж відкриття цього етапу просто вимагало багато часу. Тим не менш, Теодор не переживав. Обжерливість ще ніколи не підводила його очікувань.
Тео також чекав на винагороду від Курта III.
« Так чи інакше, скоро все буде відомо» — подумав Теодор, як раптово відчинилися двері до приймальні.
- Теодор!
Це був найвищий ельф, зелений волосся якого яскраво світилося навіть у відсутності будь-якого освітлення, а її тіло витіснило енергію самого життя.
Спочатку Еллена побачила Теодора, і тому яскраво йому посміхнулася, але потім з запізненням зрозуміла, що на неї дивиться безліч інших пар очей. Ельфійка прийшла, почувши, що Теодор повернувся, але вона не знала, він буде не сам. Крім того, ніхто не обмежував її пересування, оскільки вона була безпрецедентним VIP-гостем.
Елена відразу почерпнула, усвідомлюючи свою незручність.
– Мне... Мені дуже шкода. Я не знала, що...
Навіть ельф, незнайомий з правилами поведінки під час королівського прийому, міг точно сказати, що такі дії були некоректними. Вона була в присутності короля, який сидів на троні у оточенні Майстерів Башен. Іноземній людині було навіть не до вподоби поводитися так, навіть якщо вона була національною гостем.
Однак реакція Курта виявилася набагато складнішою. Він похитав головою, зовсім не збираючись на цьому увагу.
- Ні, все добре. Так чи інакше, наша розмова вже підійшла до кінця.
- Дякую за Вашу поблажливість.
- Думаю, Вам є що сказати Теодору. Але спочатку, леді Елленоя, я хотів би познайомити вас з новим гостем.
Погляд Елленоні пішов у вказаному напрямку, а потім ... Вищий ельф побачила морського дракона.
Яскравий нефрит і інтенсивний флюоресцентний колір. В той момент, коли ці схожі, але все-ж різні очі зустрілися, повітря в приймальній наелектризувався. Обличчя Елленої застигло, і з її солодких губ зірвалося наступне речення:
– ... Правиця хвиль, володар морської води. Зло, яке контролює східні води півночі...
Від Еллени виходили нотки явної ворожості, що було абсолютно нехарактерно її звичайної м'якості.
Коли Тео подумав про це, то зрозумів, що це природно. В основному, ельфи були доброю расою, і тому відчували огиду до актів насилля та примусового зимання власності в інших живих істот. Аквіло ж, бувши драконом, дивилась на инших звисока. Отже, Елленя не відчувала симпатії до морського дракона, який захищав піратів.
І ось, з легкою посмішкою на обличчі Аквіло відповіла:
- Це природно, що я тобі не подобаюсь, але хіба ти будеш заперечувати, як і твої слова пов'язані з цим?
- Це лише твоя уява.
- Дивлячись на твоє холодне ставлення, я бачу лише одне.
Елленя зробила запитання обличчя, і Аквіло з посміхом сказала:
- Я говорю про чоловіка, образ якого видно в твоїх очах.
- Та як ти...!
Елленя щойно прибула до Мелтора, і тому не знала як Аквіло пов’язують стосунки з Теодором. Ось чому її так зачепила насмішка, націлена акурат на це сліпа пляма.
Морські дракони були відомі, тому що прагнули панувати над іншими. Крім того, Елленя була найвищим ельфом і могла вибрати підлогу лише раз у житті. Таким чином, відмова для вищого ельфу була як напівсмерті. Оскільки все це було зроблено, Елленя просто не могла відреагувати на це, навіть якщо Аквіло блювала.
Вищий ельф і дракон ...
Жінки двох різних рас несподівано зіткнулися між собою, що дало змогу людям з Мелтора відчути досить скрутне становище. Потрібно було негайного втручання. І ось, в цей момент Вероніка піднялася зі свого місця і стала прямо між ними.
- Ви, обидві, досить.
Елленя взяла себе в руки, а губи Аквіло розлилися у невинному посміховиську. Коли Вероніка припинила сваритись, вона подивилась прямо на Курта.
- Ваша Величність, будь ласка, дайте цих двох мені.
- Ти хочеш провести наших гостей у свої покої?
- Ну, щось на зразок того. У будь-якому випадку я повинна його врятувати. Я не люблю цього черв’яка, але вже нічого не можу зробити — потиснувши плечима й відповіла Вероніка.
- Почекай, ти назвала мене черв'яком?
- Досить звиватися і давай вже, топай звідси. Нехай відпочине.
- Гей! Відпусти мене! Эй! Чому цей гібрид такий сильний?
Вероніка потягла Аквіло, а Елена поклонилася і пішла за ними. Сцена дійсно була завершена на дуже високій ноті.
- Якщо Вероніка зголосилася про все подбати, тобі також слід відпочити — розсміявшись і промовив Курт.
- Так, як накажете, Ваша Величносте.
Теодор не знав, що робити. Але коли Курт отримав наказ, то негайно пішов з приймальні.
Після цього Кватро розділилися.
Через довгий час Парагранум нарешті отримав цікаві матеріали і, сповнений щастя, рушив у напрямку до своєї вежі. Вільям же повернувся до Білої Башни, заявивши, що йому потрібно написати звіт для Орти. Потім, відправивши Сильвію в протилежному напрямку, Теодор подався до Червоної Вежі.
Ця шпілеподібна споруда, збудована з червоної цегли, завжди була оточена приємним теплом.
- Вчителю... Він зайнятий дослідженнями. Я не повинен його відволікати.
Спочатку Теодор хотів відвідати Вінса, але потім вирішив не переривати його дослідження. Вінс обов’язково припинить свої справи, а Тео не хотів порушувати його концентрацію.
Скрип.
Таким чином, він повернувся до своєї кімнати, яка не дуже відрізнялася від дня, коли він її залишив.
– Мітра.
Почувши своє ім'я, в горщику на підвіконні щось з"явилося.
- Хонь!
Тео вже давно не чув цей відсвіжний голосок. А належав він веселій живій дівчинці з розчавленим бутоном на голові. Можливо через те, що він з'їв Книгу Феї або ж квітку просто знадобилося якийсь час, щоб розкинутися, але Мітра стала набагато більш вражаючою.
- Цей запах як у Елленоні...
Плоди витікали з втому і примушували людину почуватися краще. Якби зараз Тео зазнав нападу Аквіло, як вже було в минулому, її отрута взагалі ніяк не впливала б на нього.
Теодор обережно доторкнувся до квітки, що росте на її голові.
- Хі-хі-хи, хо-гі-хі...
Мітра розсміялася, наче дитина, яку полохали. Очевидно, ця квітка була пов'язана з її почуттями. Квітка була дуже красива, але здавалося, що вона не могла відірвати хліб. Він був повністю асимільований з тілом Мітри, і тому біль від такого розділення була б більше, ніж він міг собі уявити.
Крім того, рослини мали зовсім інше значення у світі рослин. Спочатку з’являвся корінь, потім розпускався листя, квіти і зрештою дозрівав плід. Так, саме плоди. Невідомо, яким буде результат появи бутона після поглинання насіння світового дерева, але рано чи пізно ця квітка мала принести плід.
– ... Зачекайте.
Раптом Тео щось відчув. Це було легке відчуття невідповідності. Воно проминуло, наче спалахи блискавки, але після себе залишилося дуже чіткий слід. Перстень Муспільхайма, кров морського дракона, стародавній дух землі... Тепер йому не вистачало лише...
Але в наступний момент...
Завершення процесу знімання 5-ої друку... Підтверджено.
Запит задоволений.
5-ий друк Обжерства була знята.
Доступна нова функція Обжерства. Користувач повинен негайно ознайомитися з інформаційним вікном.
Гримуар "Обжерство".
Ранг: В.
5-ий друк Обжерства була знята природним способом.
Відтепер користувач зможе отримати доступ до мудрості, яка з давніх часів накопичена обжерством.
Ви зможете миттєво вчитися заклинанням, заплативши відповідну ціну.
Найдавніші власники називали її « Бібліяотекою ». Як поточний власник гримуара, ви можете перейменувати її за бажання.
* Его гримуара, Обжерство, пояснить правила використання бібліотеки.
Як тільки було знято 5-й друк, перед Теодором з'явилася коротка інформація про нову функцію. Все це сталося досить раптово, але Тео був до цього готовий. Тео почав уважно читати пояснення, і це приносило йому велику радість.
Ні, якщо бути точнішим, він спробував його прочитати. Однак свідомість Теодора почала розмиватися, а тіло впало на ліжко.
- Део? Део!
Мітра помітила, що з її підрядком відбувається щось дивне і доторкнулася своїм бутоном до його лоба, але краще Теодорові не стало. Тео спробував простягнути руку, щоб заспокоїти її, але тіло його вже не слухала. Теодору здавалося, що його придало важким свинцем або ніби його підхопила гігантська хвиля.
Раптове запаморочення свідомості приголомшило його нерви.
"Ах..."
А потім Теодор Міллер відключився.
***
Уф-фу... Як же болить голова" - прийшовши в себе, подумав Теодор. Але через мить він вже забув про головний біль. У міру того, як розмита видимість почала сприймати більш-менш конкретні контури, його очам з'явився неймовірний пейзаж.
- Вау...!
Це була Бібліотека Обжерства — простір, надто величний, щоб взагалі називатися бібліотекою. Нескінченні полиці, заповнені книжками... Їхня висота була навіть вищою, ніж у Башен Магії. Бібліотека Магічного товариства, найбільша на всьому континенті, порівняно з цим була порожнім місцем.
- Мабуть, тут сотні тисяч книг. Можливо, навіть мільйони...
Теодор зрозумів, що неможливо оцінити масштаб. Тут були гори книг. Ні, їх були цілі моря. Тео був переконаний, що навіть коли читатиме книжку за одну хвилину, то швидше постаріється і помре, перш ніж вибереться з неї.
- Як я дивлюся, тобі тут подобається, — пролунав позаду нього чийсь голос.
— Обжерливість, — відразу ж відповів Теодор.
– Добре. Ти не здивований?
- Я очікував чогось подібного. Там говорилося, що ти поясниш, як використовувати бібліотеку... Кхек!
Але коли Тео обернувся, він був шокований. Така реакція була природною.
– Ты... Чому ти виглядаєш так само, як і я?
Той, хто стояв навпроти нього, був вилитий копією Теодора.
Обжерливість виглядала точно так само, як Тео, за винятком того факту, що його очі були чорними. Вони були наче бездонні діри, які гротували засмоктати будь-кого, хто в них би подивився. Очі обжерливості були зовсім чорними, без білків.
- Нічого не зробиш. Оскільки у мене немає окремого вигляду, я змушений копіювати вигляд користувача. Інакше я можу сказати лише за допомогою голосу, як і раніше, — відповів на запитання про обжерливість.
– ... Ні, все в порядку. Це прийнятно.
Вигляд якийсь хімери, на зразок Гордіні, був би набагато неприємнішим. Таким чином, йому здавалося, ніби він просто дивиться у дзеркало.
- Тоді розкажи мені про цю бібліотеку.
— Добре, — кивнувши, відповів Обжерство, ніби чекало цих слів, - проше кажучи, це місце мій шлунок. З давніх - давен, що походить з Епоху міфів, я вражав усі види магії. Отже, на 5-му етапі користувач отримує право зазирнути в область, доступну лише богам.