Розділ 201 - Піщаний дракон пустиніо (Часть 1).
На жаль, Тео отримав лише одне знання на зустрічі з Парацельсом. Хоча Теодор прочитав книжку « Книгу Фей », автор Параґнума не визнав кваліфікацію молодого мага. Оскільки Парацельс був відомим алхіміком Епохи міфів, сучасні чарівники 7-го Круса були для нього не важливішими букашок.
Проте Теодор вирішив закінчити розмову з Парацельсом без ніякої метушні. Хоч би як там було, його метою було з'ясувати, що відбувається з Мітрою. Знання з Епохи міфів навіть у його випадку були подібні до бісера, мета якого перед свинями.
Рано чи пізно йому надасться ще один шанс поговорити з Парацельсом.
Так чи інакше, ніч закінчилася і настав ранок. У вікно заглянули перші промені сонця, і втомлений Теодор підвівся на ліжку. Його повільні рухи були цілком природними. Він витратив багато часу на читання книги Феї, та й зустріч з Парацельсом лише сприяла тому, що втома почала накопичуватися.
Теодор дуже хотів спати, але йому треба було поснідати разом зі своєю групою.
- Поїхали.
Навіть якщо Тео втомився, це не було причиною бездіяльності. Він встав з ліжка і, взявшися за дверну ручку легко її відчинив. Як і все інше, двері теж були зроблені з якогось невідомого матеріалу. Теодор вийшов у коридор і відразу наткнувся на Вільяма, який теж щойно вийшов з кімнати.
- Доброго ранку, Вільяме.
- О, капітане! Доброго ранку...
Голос Вільяма поступово вірш, після того як він був спокійним і привітним.
Подібна реакція була викликана темними колами під очима Теодора, чого раніше не спостерігалося за ним.
Вільям з тривогою подивився на нього і запитав:
- Вибачте, капітане. У Вас щось було не так з ліжком?
- Та ні, все добре. А чому ти питаєш?
- Ви виглядаєте так, ніби погано спали.
Коли Теодор почув ці тривожні слова, він міг лише гірко посміятися. Очевидно, його зовнішній вигляд був куди гірше, ніж він думав.
- Справа не в тому, що мені погано спалося. Просто я повинен був дещо зробити цієї ночі.
- Ясно. Що ж, буду мовчати ...
Розповідаючи про будь - які дрібниці, двоє чоловіків прийшли в їдальню, де вже сиділи інші члени групи. Вероніка, пережовуючи хліб, підняла руку і привіталася з Теодором:
- Вже прокинувся, малюк? Ти виглядаєш втомленим. Якщо ти не виспався, можеш ще відпочити.
- Все нормально. Крім того, я дуже зголоднів.
- Рада чути.
Двоє чоловіків сіли за столик.
- Ресторан активовано. Тут ви можете вказати назву страви, яку бажаєте або виберіть з каталогу.
На цей раз голос відрізнявся від вчорашнього, коли вони не могли зрозуміти жодного слова. Парагранум, мабуть, щось налагодив і голос переключився на мову континенту. Крім того, у каталозі з’ явилися зрозумілі для нього назви.
Вчора Теодору довелося вибирати їжу майже всліпу. Однак тепер їх вибір також подавав багато незнайомих страв, але маги були готові до цього виклику.
- Журений курча? Ах, це ж справжня смажена курча!
- Рис каррі. Важко було здогадатися, що він насправді такий, але смак у нього дійсно багатий.
- Сира риба і...рис? Дивна комбінація, але досить апетитна.
- Ва-а-ак! Чому ця страва така гострота?
Однак дехто не виконав цього завдання. Вільяму довелося випити кілька чашок води, щоб охолодити свій палаючий рот.
Теодор зробив безпечний вибір і з'їв свиню котлету. Його м’яка свинина, вкрита сумарними сухарями, а потім смажена, нагадувала йому те, що він їв у дитинстві, але різниця була як між небом і землею.
« У порівнянні з цим навіть дорогі столичні ресторани будуть притиснені. Чи є якийсь спосіб передати цей засіб приготування їжі в Башню Магії?" - замислився Теодор. Як тільки людина зробила свій вибір, перед нею з’являлася апетитна страва. У Мелторі таких зручностей не було, навіть якщо він вважався центром магічної цивілізації. Ні, якщо ця технічна технологія стане популярною,вар Мелтора просто залишиться без роботи.
Коли Тео подумав про це, то похитав головою.
"З такої точки зору це може принести більше шкоди, ніж користі..."
Зрештою, він не хотів збільшувати безробіття. Теодор посміхнувся, поставивши в сторону порожну тарілку. Така реліквія, безумовно, була просто чудовою, але вона могла призвести до певних проблем, якщо цивілізація виявиться не готова.
А в наступний момент...
Ви-і-и! Ви-і-и!
Роздався різкий звук, і в ресторані заморгували червоні вогні, сигналізуючи всім присутнім про якийсь надзвичайний випадок.
І не дивно, що в ресторані відразу пролунав екстрений голос системи управління лабораторією:
- Увага! Виявлено наближення істоти, яка може загрожувати безпеці лабораторії. Переміщення всієї групи, включаючи суб-майстера, до кімнати управління. Ви будете переміщені з зони Д-8 в зону C-1.
У той же час група дослідників зникла з обіднього залу. Вони не могли ігнорувати повідомлення про істоту, що може загрожувати лабораторії, яку навіть майстер меча не зміг розкрити.
***
Як і завжди, просторове переміщення відбулося миттєво.
- Е-е? Що? Куди зникла вся моя їжа?
Вільям був голодний, бо випив лише пару склянок води. Але він не міг повернутися в ресторан у подібній ситуації.
Магі були в чомусь на зразок диспетчерської. Їх вперше перенесло сюди, і тому вони почали озиратися. Але перш ніж хтось з них встиг щось сказати, Парагранум рушив вперед і поспішно вигукнув:
- Ідентифікаційний код ПРН-3681214! Відкрити всі направлений екран!
Наказ Пари був наповнений миттєво, і навколо стіни відразу заходили різноманітними фарбами.
Це не можна було порівнювати з видом із вікна. Це не було відфільтровано прозорим склом, але маги відразу зрозуміли, що відбувається.
Довкола них кружляла піщана буря.
- Ва-а-ак!
Вільям відразу ж відскочив назад, але буря навіть не думала наносити йому будь-якої шкоди. Це була досконала ілюзорна магія.
– Хамсин...! - Раптом пробурмотів Муджак, дивлячись на масштаб цієї піщаної бурі.
Коли всі присутні кинулися до нього, майстер меча пояснив:
- Іноді в пустелі народжується буря небаченої сили. Звичайні бурі нарощують силу доти, доки не зникають після досягнення своїх кордонів, але Хамсіна без жодних обмежень. Кочівники кажуть, що Хамсін — це гнів божої людини.
- Отже? — Вероніка пішла в дорогу до Пари, — чи ця піщана буря може загрожувати об’єкту, який не міг пошкодити навіть майстер меча?
Це була якась нісенітниця. Теодор добре пам’ятав, що сказав Парагранум. Навіть від кількох надмощених ударів не впали б стіни руну. Вони могли витримати навіть дихання дракона. Це була фортеця Парацельсом, піковим алхіміком Епохи міфів.
Але замість відповіді Пара тнула вказівним пальцем убік і оголосила:
- Це не Хамсин. Подивіться он туди.
П’ять пар очей пішли в правильному напрямку. Через бурі видимість була поганою. Однак Муджак звик до такого, і тому без особливих труднощів знайшов те, про що йшла мова.
– ... Табір Андрасу?
- Так, дивіться уважно. Скоро ви зрозумієте.
- Про що ви говорите... - Пробурмотів Муджак, а потім раптово закрив рот. Його чудовий зір нарешті побачив це "явіння". Невдовзі після цього все побачили й інші члени дослідницької групи. Після цього археологи з Андрасу знищили Бараки. Вид металевої крихти, що кружляла в повітрі як пісок, явно був не природним.
Це було щось більш трансцендентне, ніж просто руйнування.
— Повна ерозія, — пролунав жорсткий і водночас похмурий голос.
Парагранум рідко коли говорив про щось з такою серйозністю.
- І що призвело Пустині на околиці пустелі? Цей старий повинен залишатися в її центрі ...
- Дівчинка з Залізної Вежі, будь така люб'язна, перестань говорити загадками і поясни, що відбувається.
- Ах, точно. Ви ж не знаєте, — із запізненням повівся Парагранум: пустиня Маас - це не природна пустеля. Це піщаний дракон.
- Піщаним драконом?
- Так, і звуть його пустиніо. Це дракон, який прожив багато тисяч років і його смерть вже близько. Ніхто в цій ері не може собі дозволити піти проти нього... Так, і ще дещо.
Парагрануму не слід було про це говорити, але він міг надати цю інформацію використовуючи як прикриття своє альтер-его учениці Майстра Жовтої Віжі. Врешті-решт, саме Майстер Залізної вежі був найзагадковішою людиною в Мелторі.
Так чи інакше, Пара все-таки додала кілька слів, які просто шокували Муджака:
- Це одна з найжахливіших катастроф центрального континенту, Велика Засухі.
- Що? - Викрикнув Муджак.
Навіть вуса затряслися від збудження.
- Молода леді з Мелтора, чи можете ви взяти на себе відповідальність за ці слова? Присягніть, що це правда!
Непомітний тиск майстра меча змусив інших мимовільно зробити крок назад. Однак Пара спокійно кивнула:
- Так, присягаюся як своїм ім'ям, так і іменем мого майстра.
– ... Чорт забирай! Велике сонце! Катастрофа, з якою Остін боровся століттями - це якась стара ящірка!
Гнів Муджака був цілком зрозумілий. Яничари цінували патріотизм і відданість більше, ніж своє власне життя. Скільки людей загинуло прямо чи опосередковано через цю посуху? Сто тисяч? Мільйон? Вона тривала століттями, і тому кількість жертв могла перевищувати навіть десять мільйонів. Муджак не міг сердитися на божий промисел або природу, але тепер він дізнався, що винай всьому був дракон ...
- Присягаюся Султаном і великим сонцем, я вирву його серце, навіть якщо мені доведеться пожертвувати своїм життям! - Проричав Муджак з наповненими гнівом очима.
Ярність майстра меча не знала меж. Він справді був готовий пожертвувати собою, щоб знищити корінь усіх бід його народу. Якби піщаний дракон стояв перед ним, він без задумів кинувся б прямо на нього.
Однак, був один чоловік, який не підтримував його мужні бажання. Це була Вероніка, яка колись вже стикалася з драконом.
- Зупинися. Це буде смерть безсила, — заявила вона.
На жаль, нечасто безконтрольні поради є протипродуктивними.
- Як ви можете так говорити, Вероніко!
- Слухай сюди, хоробрий пустинний воїн. Я - вбивця драконів, і краще ніж хто-небудь знаю, що дракони є расою, яка з бігом часу стає тільки сильнішою. Ця ж особина майже мільйон років. Щоб справитися з ним, потрібно зібрати всі майстри континенту... І покладатися на удачу.
- Це...
Муджак розумів, наскільки серйозною є Вероніка. Вони ніколи не билися один проти одного в прямому спротиві, але було очевидно, що Вероніка набагато сильніша за інші майстри. Крім того, у неї вже був досвід бою з драконом, і тому не було жодної логічної причини сумніватися в її словах.
Вероніка охолола запал майстра меча і повернулася до Пари.
- У цих руїн є якісь захисні механізми?
- Так, але довго вони не протримаються якщо дракон вирішить атакувати серйозно.
– Т-ц-т, так я і думала. Стародавній дракон у теперішній епосі... Схоже, нам поставили шах і мат. Но... Чого хоче ця ящірка?
А в наступний момент...
- Хіба не грубо так говорити?
Видавці почувся величний голос.
Це було схоже на відлуння у глибокій долині... Або грім, що з неба гнався. Так чи інакше, від цього голосу кров застигла прямо в жилах.
- О, ось ти де.
« Кого він має на увазі? » — поцікавився Теодор.
Атмосфера почала накочуватися.
Це був стародавній дракон з Епохи міфів, першопричина існування пустелі Маас.
Наступного дня піщаний дракон звернувся прямо до Теодора.
- Маг з кров'ю морського дракона. Я знайшов тебе.