Глава 194 — Меркурій (Часть 1).
Теодор швидко оцінив ситуацію і дійшов висновку, що навіть спільними зусиллями вони не зможуть зупинити Меркурія, яка була наче рухома фортеця.
Ця істота була наче вода, яка після удару мечем знову злилася докупи. Меркурія навіть не мала ядра, яке можна було б використовувати як його вразливе місце, а тому єдиною правильною тактикою ведення бою з цією істотою була використання великої кількості вогняної сили.
Правда, крім того як виграти час, це мало чим могло допомогти.
- Ви двоє вирішили битися з цим монстром? Панове, задумайтеся!
- Це неможливо! Це занадто небезпечно!
- Ми теж підемо!
Муджак, Сільвія та Вільям відразу почали заперечувати рішення Вероніки і Теодора.
Маг 8-го кола і маг 7-ого Круга були людьми, які могли викликати хаос в рамках цілого континенту, але ця потвора виходила за загальноприйняті стандарти. Оскільки Вероніка не могла використовувати магію вогню, її бойова міць впала більш ніж вполовину.
Враховуючи все це, як вони могли кинути двох людей обличчям до обличчя з цим монстром? Однак, тоді як три члени їхньої групи були категорично проти цієї затії, Пара на загальне здивування погодилася.
- Це добре рішення.
– Що...
- Про що ти говориш?
- Меркурій визначає пріоритети своїх дій на основі кількості мани у цілі. Щільність мага, який має сім'ї і вище, зовсім інша, а це у свою чергу означає, що напад на таку ціль є найвищим пріоритетом, — продовжувала байдуже пояснювати Пара, навіть не дивлячись на занепалі обличчя інших людей.
- Але якщо зараз його увага зосереджена на групі з Андрасу...
... Може, їм просто варто прослизнути повз цього монстра, як це хвилиною раніше зробив Ллойд Поллан?
І ось, у відповідь на це невисловлене питання Парагранум спокійно оголосив:
- Вони вже всі мертві. Подивіться самі.
Все було так, як і сказала Пара. Земля перестала трястися, а Рицарі Теней стали кривавими плямами. Кожен з них був відмінним користувачем аури, але цього було недостатньо для того, щоб скликати зі спадщиною Епохи міфів.
Це навіть битвою не можна було назвати. Їх просто винищили. Крім того, Меркурій почав озиратися з боку на те, що втратив Ллойда. Зміє, очевидно, хотів знайти якусь нову ціль для знищення.
- Капітане, можна тебе на хвилинку? - Покликала його Пара, поки всі були зайняті ліцензією поля бою.
- ...?
Тео підійшов до Пари і та, нахилившись до його вуха, тихо прошепотіла:
- Не хвилюйся.
– Э-э...?
- Я знаю, як зайти, але цей хлопець наважився вдертися у лабораторію без жодного права. Запевняю тебе, що жоден наглець не вийде звідти живим.
- О-о, там пастка? - Перепитав Теодор, відразу зрозумівши суть сказаного, на що Пара відповіла йому холодною посмішкою.
Для гримура його творець був богом, якого слід шанувати й поважати. А тому Парагранум не міг терпіти, щоб якась брудна істота опоганило святих його творця.
- Я не можу зупинити Меркурія з привілеями субмайстера, але я зможу взяти під контроль систему безпеки лабораторії. Я зайду всередину і зловлю його.
– ... Що ж, тоді я залишаю цю честь тобі.
Теодору стало навіть трохи шкода Ллойда, який умудрився налаштувати проти себе одного з стародавніх гримуарів.
А потім Парагранум витягнув руку під кутом, під яким вона не була видно іншим членам групи, і щось поклав в кишеню Теодора.
- Це...? - Пробурмотів Тео.
- Це те, що я тобі обіцяв. Звичайно, краще не використовувати його, але якщо іншого вибору не буде... Так чи інакше, я можу зробити ще один.
– Ах...!
« Дряною Філософським Каменям! » — кивнув Теодор, знайшовши в кишені новоприбутковий предмет.
Він був дуже стурбований тим, що не має засобів для боротьби з Меркурієм. Але цей подарунок дав йому шанс.
Після того, як Пара закінчила розмову з Теодором, вона відійшла в сторону, а Вероніка весь цей час стежила за ними, запитала:
- А тепер почнемо?
Прийшов час зустрітися з Меркурієм, штучним зберігачем лабораторії Парацельса.
***
Цікаво, але розум у цю істоту був закладений Парацельсом абсолютно ненавмисно. Можливо, це сталося через те, що великий алхімік використовував божественну силу Гермеса. Або, можливо, воно набуло визначеного самосвідомість через те, що прожило в цьому світі багато століть... Так чи інакше Парацельс не міг повернутися в цей світ, щоб дати відповідь, а його творіння на даний момент було дуже розлютоване.
Його лють була причиною того, що він упустив маленького злочинця.
- Прогрес місії: 98,2%... Це образливо.
Оскільки спочатку Парацельс не закладав у свої творіння таке поняття, як "емоція" Меркурій метался з боку в бік, не знаючи, що заспокоїти кипить всередині нього роздратування. Незважаючи на те, що він народився кілька століть тому, його ментальний вік все ще був на стадії раннього розвитку. Він був розроблений як інструмент, який не міг вільно пересуватися, якщо тільки не буде натиснути спусковий гачок.
Так, якщо хтось не натиснуть на спусковий гачок.
Бу-ду-м-му!
Раптом Меркурія впала на голову. Він тримав у собі могутню силу, здатну підірвати тисячі галонів ртуті! І ось, отримавши цей удар, в ньому почала прокидатися ще одна, доселі невідома йому емоція.
Він відчував гнів по відношенню до ворога, який зухвало атакував його.
- Удар зроблено новою метою, застосований як магія 7-го Круга...
Тим часом сонце майже зайшло, освітлюючи своїми червоними променями пустельний ландшафт, а також Вероніку, підкресляючи тим самим її яскраво-рижіле волосся і червону мантію. Заклинаючи левітацію, вона посміхнулася Меркурію.
- О, спрацювало.
Очевидно, її усмішка якимось чином зачепила нерви Меркурія.
- Знищити.
Гру-ду-гу...
Його велика вага розтягувала піщану поверхню землі, вдихаючи хмари пилюки. Кожного разу, коли величезний змій рухався, здавалося, що земля кричить. Навіть Вероніка була вражена, хоч і звикла бачити велике знищення.
Йти проти Меркурія було не легко. Зрештою, він важив більше ніж у тринадцять разів більше за той самий об'єм води і, ймовірно, складався з понад ста тисяч галонів ртуті. А, може бути, навіть кількох мільйонів...
Один його хвіст був вірним засобом тоального спустошення.
- Малюк! - Вероніка, спокійно дивлячись на наближення монстра — я залишаю тебе в льодовій магії! Заморожи його, коли він підповзе!
– Добре!
- Всім іншим приготуватися скористатися цим моментом! Коли він замерзне, то біжить до руїн!
Наближаючись, Меркурій видавав по-справжньому багато шуму. Теодор вирішив не звертати уваги на біль у вухах і прийнявся чекати, поки Меркурій наблизиться на радіус удару.
З відстані приблизно 600 метрів Теодору було важко оцінити розміри монстра, оскільки його окутала піщана хмара. На 470 метрах він видався Теодору швидше і більш, ніж той думав. Те, що він задумав, могло стати досить складним для виконання. На 320 метрах Тео проаналізував зображення зигзагів, якими Меркурій рухався. А коли дистанція скоротилася до 150 метрів, монстр виявилося в діапазоні його атаки.
« Зараз!»
У ситуації, коли не можна було спізнитися навіть на 100 секунд, концентрація Теодора досягла такого максимуму, що він міг би потрапити заклинанням навіть в голчине ушкодка. Однак заклинання, яке він застосував, стосувалося тактичних розрядів і торкалося ділянки діаметром у 100 метрів.
Хоча тіло Меркурія постійно звивалося, воно просто не могло потрапити в радіус атаки Теодора.
- Над небом, під небом! І прямо в самому небі! Знизойді, білий туман Іміра!
Теодор використав геніальну магію льоду, яку винайшов Сільвія Адрункус!
- Алмазна Пиль!
Меркурія в крижані льодові кайдани звучала так само, як і В’юга. Масштаби цієї магії відрізнялися від того, що виходило у Сильвії, яка все ще була на 6-му Колосі.
Холодні кристали льоду шаленіли в повітрі, наче сніг під час метилі, заморолюючи ртуттю, яка мала набагато нижчу температуру замерзання ніж вода. Меркурій був дуже здивований цією атакою, тому що цілився на зовсім іншого противника.
Уж-вЖ-ух...
Не дивно, що Меркурій негайно спробував вибратися з цієї пастки. Але було вже надто пізно, оскільки більше половини його тіла уже замерзло.
Ще трохи, і монстр був заморожений від голови до кінчика хвоста.
Посередині пустелі з’явилася замерзла статуя змії.
Решта дослідницької групи використала цю можливість, щоб пробігти повз Меркурія і швидко увійти в руїни.
- Буду молитися за ваш добробут!
- Тео, подбай про себе!
- Постарайся не померти, капітане! Ви теж себе бережете, Майстер Вежі!
Почувши їх видалені голоси, Теодор посміхнувся і потім зустрівся поглядом з Веронікою. Його атака була хорошою, але все-таки недостатньо сильною, щоб нейтралізувати Меркурія.
Теодор, який звик битися з істотами із "Епохи міфів", міг лише зітхати.
« Здається, цього разу все буде не так просто... Але, як і завжди."
Коли Тео побачив, що лід Меркурія почав танути, його очі наповнилися покірністю. Враховуючи кількість магічної сили, яку Тео використовував, монстр мав бути в замороженому стані принаймні цілу годину. Але Меркурія так сильно протидіяла йому, що він почав відтаювати вже три хвилини.
Якщо така була реакція на магію льоду, яка повинна була бути слабким місцем ртутного монстра, то інші закляття повинні були виявитися і того гірше. Теодор почав сумніватися, що їм вдасться виграти достатньо часу для того, щоб Парагранум вдалося взяти під свій контроль руїни.
Коли Теодор був зайнятий подібними роздумами, Вероніка атакувала монстра.
Перша заповідь червоної Вежі: Якщо сумніваєтеся — перше!
- Обручки Комети!
Атакуюче закляття 7-го Круга, яке поєднувало всі атрибути, врізалося у мерзенне тіло Меркурія.
Бу-ду-дах-х!
На даний момент Меркурій все ще перебував у напівтвердому стані, а тому удар не міг повністю поглинутий в'язкою ртуттю.
Атака Вероніки буквально зруйнувала його тіло. Тіло, завдовжки понад 100 метрів, розтрощилося на шматки і було поділене по окрузі разом з магічним колом, яке сконструював Алмазну Піль.
Таку ж силу можна було назвати богом знищення.
- Тьху! Ви що робите? - Виручився Теодор, поспішно уникаючи отруйних уламків.
Але Вероніка дивилася на розбиті шматки ртуті з дуже серйозним виразом обличчя, яке не було звичайним "я".
– ... Хрм-мм, такі масові руйнування безглузді.
Вероніка вважала, що їй вдалося підгадати ідеальний час для атаки, але тепер вона відчувала, ніби її удар був абсолютно неповноцінний. І ось Меркурій почав оживати, як підтверджуючи її здогадки.
Вшу-у-ву-о!
Ні, тільки живі істоти мали на увазі "заживлення". Розбиті фрагменти монстра почали знову збиратися разом.
Тепер їм треба було новий раунд проти гігантської змії? Нехай вона і потрапила в пастку Теодора, але гнучке та сильне зміїне тіло було само по собі перевагою. Ніякий магічний захист чи аура не змогли б витримати удар ртуттю вагою сотні тонн.
Хоч би як дивно це було, їхні припущення не справдились.
– ... Великан?
- Схоже на те.
Форма Меркурій не дуже відрізнялася від людської, хіба що його руки й ноги сягали 50 метрів завдовжки.
Коли Меркурій з зміїв перетворився на величезного велетня, Тео і Вероніка почали докладати зусиль.
А в наступний момент...
Фу-тух!
Це були очі. Велетенські рогівки, білі зіниці та біла райдужна оболонка. У велетня з'явилися очі. Якби все це і закінчувалося, Теодор з Веронікою не були б дуже здивовані. Але проблема полягала в кількості очей. Вони покривали все тіло велетня з голови до ніг.
- Вероніка нахмурилась, побачивши це неприємне видовище.
Тим часом прокинувся вічний компаньйон Теодора, вирішивши донести до інформації свого користувача частину корисної інформації:
- Він відтворив форму вічного Арґоса, який мав сотні очей. Меркурій справді має частину божественної сили Гермеса.
"О, а що ще ти знаєш?"
- Аргос — це велетень, згаданий у стародавньому міфі. Сотням очей, які покривають його тіло, була експертом з спостереження. Щоправда, він був убитий Гермесом, який намагався отримати те, що Аргос охороняв, - Коротко пояснивши обжерливість, проаналізувавши поточний стан Меркурія.
Нехай обжерство і не було Парагранумом, але він мав великий досвід роботи з Епохою міфів.
- Штучне створіння, створене божественною силою Гермеса... На щастя, воно не може використовувати силу кадуцея. Якби Меркурій міг використовувати її, він справді був би справжнім богом., – І далі відвідувати Обжерство, після чого додавало, ніби йому і самому було це цікаво. - Що ж, спробуй подумати про найбільш ефективний метод.
«... Ні, а що я можу зробити?»
- Спершу я б порадив дивитися вперед.
« Перед? А що попереду... Чёрт!».
Поки Теодор слухав Обжерство, до нього поверталися сотні очей і відразу засяяли червоним світлом. Теодор не знав, що це може означати, але ось передчуття у нього було вкрай зловісне. Він відчув, як по його спині пробігала хвиля холоду і відразу ж відстрибнув назад. Саме з цим Меркурій зробив великий крок вперед.
- Наближається!
Великан і два маги, кожен з яких був здатний порівняти з землею цілу гору... Це був момент, коли посеред пустелі розверталося легендарний бій.