Розділ 184 — Активізація північного континенту (Часть 1).
Північний континент... Люди на його території могли не відчувати цього, але мешканці інших країн вважали північ похмурим і закрите місце.
Відтоді як дві головні сили цього регіону, Андррас і Мелтор вели свою запеклу війну, прошла вже не одна сотня років. Ці землі не можна було навіть порівнювати з центральним регіоном, де пліч-о-пліч співіснувало багато королів або південного, чиє політика була дуже двозначною. Почуття патріотизму в тій країні та відокремленість від інших країн на півночі були набагато вищими, ніж у будь - якому іншому куточку світу.
Однак проблема не була замкнена на півночі.
Проблема полягала в тому, що однією з цих закритих держав було найбільш розвинене у сфері магії держава на всьому континенті, Королівство Мелтор.
Мелтор був головною магічною цивілізацією сучасної епохи. Центральні держави були чутливими до передової тенденції і грошей, а тому вони не могли ігнорувати Мелтор. Тим не менш, їм було важко налагодити стосунки з магічним королівством через постійні конфлікти з Імперією Андрас.
« Цього разу ситуація зміниться, — заявив сучасний король Мелтора Курт III. — Обводячи очі натовпу людей.
Серед присутніх були Майстра Башен і старші чарівники. Крім того, на чолі з міністром внутрішніх справ були присутні 12 осіб. Крім того, тут були найвпливовіші люди столиці. На відміну від інших королів, їхня присутність у палаці Мана-віля була цілком звичайним явищем.
Однак існувала лише одна причина, чому всі вони раз на рік збиралися разом.
- Отже, сьогодні опівдні відбудеться відкриття Магічного Конкурсуту.
Магічний Конкурс — щорічний захід, який організовувався Королівством Мелтор і був справжнім раєм для чарівників. Під час його проведення демонструвалися нові розробки, магічні теорії та різноманітні предмети.
За кілька днів до його відкриття, контрольно-пропускні пункти міста розпахували свої двері поширом, і в Мана-віль починали збиратися цілі делегації з інших регіонів. Це була захоплива подія, але також чудова нагода для шпигунів з інших країн.
- Майстер Червоної Вежі, Вероніка.
— Так, Ваша Величносте, — відразу ж відповіла Вероніка. Її червона мантія з золотим гербом, символом Майстра Вежі, тремтила від обіту магічну силу навіть якщо без жодних ознак вітру.
- Як завжди, за безпеку столиці відповідає Червона Башта. Мана-віль має стати прекрасним місцем для відпочинку.
- Як накажете, Ваша Величносте.
— Майстер Білої Вежі Орта, — кивнувши, знову заговорив Курт.
- Так, Ваша Величносте, цього разу крок вперед зробив Орта вбраний у свої традиційні білі одежини і маску. Майстер Білої башти смиренно чекав, коли йому видадуть частину його вказівок.
- Як щодо реконструкції мережі спостереження?
- Ми задіяли в п'ять разів більше робочої сили та матеріалів і змогли розширити сферу її дії на весь Мана-віль. Потребунок каміння мани досить великий, але до кінця Магічного Конкурсуту не повинно виникнути ніяких проблем.
– Добре. Не знехтуйте моїми очима і вухами.
Як уже згадувалося раніше, Магічний Конкурс був важливою подією для Мелтора і доброю нагодою увійти в столицю для шпигунів з інших країн. Щоб прорватися через систему спостереження Мана-віля, відправлялися навіть Рицарі Теней Андррасу, але це була справжня дурість, яка багато разів закінчувалася невдачами.
Згідно з однією легендою, кількість секретних агентів, що загинули за весь час протистояння Мелтора і Андрраса, вже перевалила за три цифри. І цього року ця цифра, мабуть, поповниться новими неслухняними шпигунами.
- Майстер Сіней Вежі, як довго протримається така ж погода?
- Буде все так само ясно, Ваша Величносте. Через три дні погода стане хмарною, але без дощу.
- Чи є скарги на водопостачання або що-небудь ще?
- Ну, глобальних проблем немає.
Розмова з королем була швидкою і стислою. Причина полягала в тому, що Курт III робив національну ефективність, а не просто формальність. Курт ніколи не розмовляв з однією людиною надто довго. Він не говорив більше хвилини, але це могло тривати навіть кілька секунд. І цього було досить, щоб видати інструкції або переконатися в їх розумінні.
У зв'язку з цим, черга Теодора прийшла досить швидко.
- Капітан Кватро.
- Так, Ваша Величносте.
Теодор ступив вперед і приклав руку до гербу, вишитий на все ще незвичним костюмом.
Це була перша місія Кватро з моменту його створення, а тому Вільям і Сильвія трохи нервували, дивлячись на Теодора. Якщо уважніше придивитися до четверка, можна було б помітити, що лише Пара не виявила зацікавлення.
- На тебе і Кватро буде покладено досить важкий тягар.
- Слухаю, Ваша Величносте.
Почувши про важкий тягар, компаньйони трохи напружилися.
- Кватро, слухайте уважно мене, — продовжував говорити король.
- Так, Ваша Величність! - В унісон відповіли інші троє, зробивши крок вперед.
- Ви повинні зустріти делегацію з Ельфхайму, яка прийде сьогодні опівдні і супроводжуватиме її до палацу. Вони є VIP-гостями Мелтора, тому переконайтеся, щоб все пройшло якомога гладкіше.
"Зустріти делегацію з Ельфхайму!"
Двоє з чотирьох членів магічного підрозділу були здивовані таким несподіваним наказом, ще одному було все одно, а четвертий якраз і очікував чогось подібного. Звичайно, останній був Теодор. Раз він відвідував Ельфхайм і зустрічався з вищими ельфами, то його напевно мали вважати найкращим кандидатом для цієї місії.
Ось чому Тео без вагань відповів королю:
- Від імені Кватро виражає свою готовність виконати наказ Вашої Величності!
***
Четверо членів магічного підрозділу, Кватро, після отримання вказівок від Курта III покинули зал засідань. Вже майже полудень вони мали починати підготовку делегації з Ельфхайму.
- Це буде біля північних воріт?
— Так, - миттєво відповіла Сильвія.
Коли учасники табору покинули палац і вирушили до північних воріт, Вільям явно вирішив, що ця мовчазна атмосфера не була цілком доречною та завмерла з Теодором.
— Вибач, капітане, — звернувся до нього Вільям.
- Так?
- Ти вже був з принцесою в Ельфхаймі?
- Так, ми пробули там близько двох тижнів.
Через кілька днів після приїзду в країну ельфів Теодора затягнув у бій з легендарним гримуаром. Тео і досі пам’ятав про той жахливий нестерпний біль.
І ось, в той час як Теодор був поглинутий думками про те жахливого минулого, Вільям не перестав базікати.
Озираючись назад, Вільям був би хорошим кандидатом на місію в Ельфхайм від Білої Вежі. Але його чомусь з ними не було.
І справді, Вільям не перейнявся тим, що почухав свій затилок:
- Ех, як же я вам заздрю! Я теж хотів би побувати в Ельфхаймі, але тоді я вже був на завданні. На жаль, делегація була вирішена ще до того, як я повернувся в столицю.
- І чому ти так хотів туди потрапити?
– ... Капітан, ймовірно не знає, бо дуже популярний, але... Скажу так. Всі люди мріють хоч раз побачити ельфів! Дурні нормали! (п/пі: нормал - слово-ярлик для занадто нудних або звичайних людей, а також для ноконформістів).
- Н-Нрмали? Це новий магічний термін?
Поки Теодор думав над цим позбавленим сенсу словом, хтось раптово потягнув його за одяг.
- Сильвія?
- Тео, не забивай собі голову. Цей хлопець трохи дивний, — сказала Сильвія.
Вільяму було б боляче почути такі слова, але він був надто зайнятий уявою прекрасної ельфійки. Відійшовши трохи убік від Вільяма, який продовжував над чимось сміятися, і Пари, яка просто мовчала, Теодор та Сильвія завели розмову.
- Як думаєш, Тіо, хто до нас приїде?
- Що ж, подивимося... - На мить задумався Теодор, після чого запропонував цілком правдоподібному варіанту — це дуже важлива місія, тому я думаю, що буде хтось з хоронителів.
- О, невже той, хто постійно називав Тео добродійцем?
- Так, цілком можливо, що і сер Едвін. Або Еллаїм. Я точно не впевнений, але їм простіше відправити когось знайомого.
– Хранитель? Хто це? - Раптом Вільям втрутився в їхню розмову, очевидно зацікавився цим поняттям.
- Так називають ельфійських воїнів високого рангу.
- Класно! А є шанс, що приїде найвищий ельф?
У відповідь на запитання Вільяма Тео злегка насупився. Справа не в тому, що він почувався незручно, а у тому що ця можливість була надзвичайно несподіваною, хоча й реальною. Тим не менш, шанс на це був невисоким, так що Теодор негативно похитав головою.
- Звичайно, вони можуть відправити когось з вищих ельфів, але це майже нечувано. Висші ельфи - опора всього Ельфхайму. Навряд чи вони ризикують лише для того, щоб оголосити про підписання альянса.
- Правда? Ех, а я так сподівався, — зітхнув розчарований Вільям.
Минуло близько 30 хвилин. Чотири чарівники перекинулися кількома фразами і зрештою дісталися до місця призначення.
Північні ворота Мана-віля були дуже незручними для гостей, а тому і кількість Вартових тут була маленькою. Однак сьогодні здоровий глузд був порушений, і коло воріт товпилося просто величезна кількість охорони.
- Стійте! Будь ласка, зупиніться і уявіть собі.
Коли чотири маги наблизилися до них, чоловік з обладунки ввічливо зупинив їх. Судячи з аксельбанту, який звисав з плечей, він був начальником охоронців північних воріт.
- Мене звати Теодор Міллер, капітан магічного підрозділу Кватро.
- Ох! Для мене велика честь зустрітися з героєм нашої країни! - Поздоровив його вартовий, дивлячись на Тео з великим захопленням.
Так чи інакше, значення імені Теодора виявилося вище, ніж він думав.
Теодор відсал у відповідь і запитав:
- Ви вже отримали інструкції?
- Так! Мені було наказано дотримуватися вказівок Кватро і допомогти вам виконати вашу місію.
- Тоді я попрошу Вас про співпрацю, капітане.
- Звичайно! Що завгодно!
З ентузіазмом капітан і його підлеглий офіцер отримали змогу організувати місце для прибуття набагато швидше, ніж сподівалися.
Придорожні кіоски були зроблені, щоб проходячи повз людей трималися подалі від цієї вулиці. Це було недостатньо, щоб приховати прибуття делегації від очей громадськості, але для цієї мети тут і були Кватро.
— Побудувати, — раптово сказала пара мовчазна і вдарила незрозуміло з’явленням палиці.
Однак подальші події виявилися набагато дивовижнішими.
Гру-ду-гу...
Повітря завивав, і прямо з нізвідки з'явилася земля, миттєво перетворившись в сірувато-білу стіну, що оточувала майданчик навколо Північних воріт. Це був не просто шматок грунту. Тверді матеріали, що зібралися в землі, були зібрані разом і перебудовані до потрібної форми та міцності.
Це була високорівнева алхімія, і тому інші маги просто не могли її вразити.
- П-потрясно.
- Ум-м...
- Воу...! Хороша робота, дитина з жовтої Вежі! Ти все ще трохи юна, але я не здивований чому саме ти є кандидатом у Майстра Вежі!
Для алхімічного гримуара Парагранума, цей рівень був легшим за паровану репу. Пара знехтувала Вільямом, відкинувшись. Хоч гримуар міг співпрацювати з Теодором, він не цікавився ані магією Конкурс чи Ельфхайм.
Але в цей момент...
- Ей, чому ти ігноруєш мене... Е? Що це? - Вільям почав обурюватися, побачивши таку грубу зневагу до своєї колеги.
- Хм? - Перепитав він, ніби з кимось розмовляє, після чого повернувся до Теодора і сказав: "Котан, вони майже тут".
- О, з тобою зв'язався Майстер Білої Вежі?
– Да. Цей спосіб передачі звуку схожий на стрілу, але ти не зможеш його почути, якщо не знаєш, як слухати. Я розповім про нього пізніше, так що пропоную в першу чергу розібратися з цим питанням ... - Наче сам погано розумів слова Вільяма, — наскільки я розумію, ворота можна не відкривати.
– А-а? Ти про що?
- Я точно не знаю. Тут є інший вхід, крім воріт?
- Сильно сумніваюся, — впевнено похитав головою Теодор, але раптом застиг на місці, відчувши якийсь дискомфорт.
За останні кілька днів щось змінилося. Тео не знав, що саме, але його почуття давали йому зрозуміти - щось не так.
І ось, уважно оглянувши стіну і ворота, він невдовзі зрозумів причину.
« Небесний щит... Він деактивований?»
У наш час існували майстри мечів, які були здатні одним стрибком долати десятки метрів і маги, котрі мали чарівну силу — левитацію. Для них мури були не більш ніж нічого.
Таким чином, стіни великих міст Мелтора, включаючи Манавіль, були обладнані спеціальною захисною магією для протидії всьому виду проникнення. Але тепер магічний захист стін Мана-віля було вимкнено. Дивно, але магія не працювала лише біля північних воріт.
- Можливо... - Пробурмотів Тео, починаючи розуміти, що відбувається.
Його блакитні очі кинулися до неба. Він зрозумів, що вдалеці, де небо було сховано густими хмарами, щось було. Незабаром сонце розкрило вигляд об’єкта, який наближався.
Членам Кватро не потрібно було багато часу, щоб запримітити незвичну поведінку їхнього капітана, і вони відразу переклали свої погляди в тому ж напрямку. Теодор не міг розглянути деталі навіть при використанні Яструбиного очей, але ось зір гомункула переважало людське, і Пара швидко ідентифікувала це "нещо".
- Е-е, лотос? - Пробурмотала дівчину, дивлячись на зростаючий об'єкт. Ні, він не збільшувався, а просто стрибкоподібно наближався. Він був на вигляд і знову з’являвся, щоразу долаючи відстань у кілька кілометрів. Ті, хто спостерігав за цією нереалістичною сценою, були не просто здивованими, а явно шокованими.
Як і сказав Парагранум, це був лотос. Він був достатньо великим, щоб його можна було порівняти з цілим будинком, і його ще нерозпущений бутон летів пряміком крізь небо.
- О-о-он спускається?
— Так, він спускається, — відповів Теодор заїканому Вільяму, очікуючи посадки великого цвіту лотоса. Незважаючи на розміри лотос приземлився так тихо, ніби взагалі нічого не важив. Звуку, який супроводжував посадку, теж не було.
Ніхто з присутніх не міг вимовити ні слова. Усі, у тому числі Кватро, мовчки дивилися на великі пелюстки і почали поволі відкриватися.
Нарешті лотос розцвів, і серед його пелюстків з'явився ельф, який побачив спереду Теодора, відразу ж вигукнув:
- Давно не бачилися, добродійник!
Все, як і очікував Тео.
- Радий Вас бачити, сер Едвін, — посміхнувся Теодор.
Тео був шокований, коли побачив знайоме обличчя. Так, першим членом делегації Мана-віля був Едвін.
- Теодоре, я багато чув про тебе, раптом пролунав голос другого ельфа. Це був Еллаїм, охоронець, який боровся проти Леветайна 2-ої стадії.
– ... Сер Еллаїм? - Проговорив уражений Теодор.
Відразу два зберігачів? Це був очевидний знак того, що Ельфхайм вважав альянс важливим, але в той же час це було навіть певною мірою перебір.
- Ох, я і не знав, що прибуде відразу два хоронителів — дивлячись на них, вимовив Тео.
Але ці люди просто переглянулися між собою, і Едвін потиснув їм плечі та відповів:
- Вибач, але ми лише ескорт.
– А-а?
На мить розум Тео зупинився.
У Ельфхаймі був лише один тип ельфів, який мав супроводжувати двох охоронців: опікуни світового дерева, нащадки Арв — ті, хто на території Великого Лісу могли покликати навіть правителів. Це були вищі ельфи.
Вони були поблагословлені самим життям, здатні оживити навіть мертву землю і дати рясні врожаї в тих місцях, де його ніколи не було.
– ... Моє вітання трохи запізнюється.
Через пелюстки пролунав дзвінок голос, і всі, хто стояв поруч, відразу ж повернули в його бік свої голови.
Так само як ковток прохолодної води для пересохлих горла, цей відсвіжний голос пом’якшив їхні вуха.
Потім з'явилася і сама господиня цього голосу.
У неї було світло-зелене волосся, подібне до молодих пагони. Її глибокі очі надавали їй атмосферу таємничості, а білий одяг відкривала просту, але вкрай жіночу фігуру. Тонки руки, крива лінія її грудей, якої раніше не було, і м'яко зігнута талія, яка колись була їй не присуща.
- Як справи?
Її ніжна усмішка була схожа на тепле сонячне світло.
– ... Елленя? - Ледь зміг вимолити Тео.
- Так, Теодоре.
Нижче ви можете побачити портрет Елленоя, який написав автор:
