Глава 182 — Спадщина Парацельса (Часть 2).
Теодор здригнувся від такого несподіваного речення.
Лабораторія великого алхіміка з Епохи міфів, Парацельс...!
Сліди Епохи міфів були практично повністю стерті з лиця землі, крім деяких руїн. Однак деякі з них старанно ховалися, а інші з часом були сильно пошкоджені.
У теперішні часи можна було порахувати кількість розбитих руїн і реліквій. Будь-який маг з радістю ризикнув би своїм життям, щоб знайти лабораторію алхіміка з Епохи міфів.
« Я не знаю, чи збереглася ця лабораторія. Цілком можливо, що ця пропозиція - пастка."
Теодор зробив крок назад і обережно гукнув Обжерство: « Ожорення».
- Що таке?
« На скільки можна довіряти словам Майстра Жертовника? Лабораторія Парацельса... Це можливо?»
– Гр-м.
Обжерливість якийсь час замовкла, після чого відповіла:
- Не можна сказати напевно, але це здається ... можливо. Парацельс не був прив'язаний до якогось одного місця, і весь час подорожував світом, проводячи свої дослідження. Немає нічого дивного в тому, якщо Парагранум, створений ним гримуар, знає про місце розташування лабораторії. Парацельсова лабораторія могла простояти й кілька тисяч років.
« Чи Парагранум може бути неправим?»
- Для гримуара творець схожий на бога. Навряд чи він став би згадувати його ім'я, якби збирався обдурити тебе. Але мене більше цікавить інше питання: що Парагранум шукає в цій лабораторії?
Теодор повністю поділяв побоювання обжерливості. Що потрібно Парагрануму в стародавній лабораторії? Тео міг потрапити в ситуацію, добре описану у старій приказці: « Моведь танцює, а поводир гроші збирає».
Крім того, виникали питання про те, що Парагранум буде робити з речами, знайдені в лабораторії. Теодорові пощастило мати справу з кількома гримуарами, і всі вони були налаштовані зовсім не люб'язно до навколишнього середовища та людей. Отже, незважаючи на те що майстер Залізної башти протягом сотень років вносив свій внесок у Мелтор, Теодор добре усвідомлював небезпеку і тому зволікав зі своїм рішенням.
Проте Парагранум знову виявив свою блискучу інтуїцію і запитав:
- Тебе цікавить, чому я хочу відвідати лабораторію?
– ... Чесно? Да.
- Я розумію, чому ти турбуєшся, але можеш мені повірити, вона абсолютно безпідставна. Мені просто потрібна "Ізумрудна Скрижаль" і кілька матеріалів, які я зараз не можу отримати.
"Ізумрудна Скрижаль?"
Але ще до того, як Тео встиг щось запитати, раптово пролунав голос Обжерства:
- Смарагна Скрижаль! Вона все ще існує?
- Вибач, але я не можу дозволити тобі її отримати, пожирач магії. Мені вона потрібна як мінімум до тих пір, поки мета мого існування не буде досягнуто.
– Ти збираєшся витратити цей скарб на створення людського тіла? Це настільки безглуздо, що в мене навіть немає можливості виразити це!
– Хіба ти не гримуар? У тебе завжди має бути що сказати.
Тим часом Теодор взагалі не розумів, що відбувається. Він спокійно слухав суперечки між двома гримуарами, і як тільки сварка трохи вщухла, обережно вклінився:
- Отже, що таке Зумрудна Скрижаль?
- Я не можу розповісти тобі про це на 4-ій стадії.
-Кгм, значить, це має бути чимось досить серйозним? Воно небезпечне?
- Смарагденна Кров не приведе до масових людських смертей. Найважливіше, що тобі потрібно знати, — з ним не треба битися.
- Тоді я спокійний, підвівши підсумк Теодор і повернувся до Пари, яка спостерігала за ним та обжерством з якимось дивним виразом обличчя, а з чого тоді складається спадщина, яку ви збираєтеся мені надати?
— З усього, крім вищезгаданого, — без найменших коливань відповів Парагранум, - Големи, артефакти, магічні сувої... там має бути ще дещо, що напевно сподобається обжерості.
- Що ж?
- Оригінальна книга, написана моїм творцем: « Книга Феї. Для алхімії вона не має нічого, але тобі - людині, яка заключив контракт зі стародавнім духом, вона доведеться дуже до речі.
« Оригінальна книга з Епохи міфів!»
На мить очі Теодора заповнилися жадібністю, і він ледве зміг придушити ревіння.
Проте трохи дивно було чути, що алхімік написав книжку про « Ефеси ». Можливо, оригінальна книга була написана для подальшої передачі комусь? Але це припущення відразу відкинулося Обжерством.
- Користувач Парацельс був винятковим алхіміком, але також він вважався талановитішим елементістом. Я думаю, що його книга виходить за рамки рейтингу.
« Що, навіть вище? »
- Верно. Можливо, ця книжка зніме п’яту печатку.
Тео зрозумів, що ця книжка вже сама по собі досить цінна для полювання. Її пошуки могли допомогти вирішити одночасно декілька проблем: починаючи від п'ятої друку Обжерства, закінчуючи роздутим бутоном на голові Мітри. Хоча поспішати було неможливо, бо гримуара не мала обмежень щодо тривалості життя, Тео вважав, що чим раніше він зможе з цим розібратися — тим краще.
А в наступний момент...
- Е-е, хвилиночку.
Тео мав на думці один дуже важливий факт, про який він зовсім забув: піщаний дракон пустиніо, що живе в самому серці пустелі Маас. Стародавній дракон, будучи епіцентром засухи, що досадила Королівству Остін, просто здобував своє століття і не був би щасливим гостям.
- Не хвилюйся. Лабораторія розташована на околиці пустелі. Крім того, ти майстер, так що зможеш вижити навіть у її центрі - відповів Парагранум на таке і незареєстроване запитання Теодора.
- Це правда. Але довго там залишатися все одно не рекомендується.
Було важко погодитися з твердженням двох гримуарів, так що Теодор нарешті кивнув.
Ні до чого було псувати відносини через свою надмірну обережність і марнотність. Натомість він повинен був закріпити їх. Крім того, ця пропозиція була далеко не з розряду абсурдних. Теодору не потрібно було почуватися незручно, бо ціна була розумною.
Як тільки сторони дійшли згоди, Парагранум поставив ще одне несподіване запитання:
- Гаразд, тоді може мені слід видати тобі аванс?
- Який такий аванс...?
- Секундочку! - Вона вигукнула Пара і, застрибнувши на комод, витягла якийсь кинджал та кристал дивного кольору.
Потім вона, притримуючи підол мантії, наче справжня дівчина, повернулася на своє місце і простягла Теодору два предмети.
- У тебе ж, по ідеї повинна бути здатність оцінки, вірно? Вибери з них щось одне, а друге тобі буде дане після закінчення місії - проговорила вона, дивлячись на нього своїми червоними очима.
- І навіщо це?
- Я ж Майстер Вежі і не можу вести справи за допомогою одних пустих обіцянок. Вибирай.
Теодор не міг відмовитися.
« Ну що, подивимося...»
Він простягнув руку, і відразу Обжерство відповіло, витягнувши свій язик. З запропонованих речей був кинджал, викований з якогось таємничого матеріалу, і кристал, сяючий дивними кольорами.
І ось, майже одночасно перед Теодором з'явилося два інформаційних вікна.
+20 меч Азота (тип: магічне пристосування).
Це кинджал, який завжди носив із собою найбільший з алхіміків Парацельс.
На лезі невідомого походження виграно А З О Т.
Цей предмет символізує початок і кінець.
На кинджалі є порожній слот, який кріпить філософський камінь.
У своїй повній формі Азот перетворюється з кинджала в довгий меч. Навіть демони підкоряються його силі.
* Клас предмета: скарб. При інкрустації філософським каменем, клас предмету буде піднесений до «легендарного».
* Якщо ви використовуєте предмет, то вже не потрібно застосовувати всі стандартні алхімічні процедури.
* Неможливо визначити здатність за допомогою оцінкою 4-ої стадії.
* Неможливо визначити здатність за допомогою оцінкою 4-ої стадії.
* Неможливо знищити жодними матеріальними засобами. Не може бути поглинутий обжерством 4-ої стадії.
+? Дряна Філософська Камінь (тип: каталізатор).
Цей каталізатор був відтворений завдяки позосталим записам про легендарну річ і є майже ідеальною симпатією філософського каменю з Епохи міфів.
Він має таку ж форму і має той самий ефект, що й філософський камінь, але на відміну від оригіналу, який може похвалитися майже невикаяною міцністю, цей зразок близький до витратного матеріалу.
Цей каталізатор може перетворювати одні матеріали в інші. Він є справжнім скарбом Парагранум після десятиліть спроб і помилок.
* Клас предмета: скарб.
* Якщо ви поглинете предмет, то отримаєте велику кількість магічної сили.
* Якщо ви використовуєте, Ви можете створити матеріал, який бажаєте.
- Ух ти ...
У Тео прямо-таки щелепа відвисла, коли він побачив ці сліпучі інформаційні вікна.
"Невже дійсний легендарний артефакт?"
Він не міг використовувати божественний меч, яким був екіпірований Хайд, але в випадку з клинком, якому колись користувався сам Парацельс, все було зовсім інакше.
Обжерливість 4-ої стадії не розпізнала половину функцій кинджала, але як тільки в нього буде інкрутований філософський камінь, навіть демони не наважуться атакувати власника такого предмету. Саме демони колись правили над цим матеріальним світом. Вони були трансцендентними істотами, але кинджал Азотом — це скарб, який міг змусити їх підкоритися.
І ось, Теодору передали настільки дорогу річ в якості передоплати...?
Побачивши збентежене обличчя Тео, Майстер Жовтої вежі хіхкнув і сказав:
- Мені від неї мало проку, але ось для тебе це чудова мотивація.
– ... Одне з двох, так?
— Все вірно, — відповіла Пара з ігрівою посмішкою на обличчі.
Справжня цінність обох скарбів відкривалася лише тоді, коли вони обидва — меч Азота і філософський камінь об’єднаються. Звичайно, філософський камінь міг перетворити що завгодно, але Тео не бачив у цьому багато користі, оскільки його вміння в алхімії наблизились до нульових.
Тео усвідомлював, наскільки хитро він зробив такий крок. Це була жахлива, але ефективна схема змусити його погодитися на угоду.
І ось Тео нетерпеливо простягнув руку до кинджала, який тримала Пара. Вибираючи між філософським каменем і кинджалом, він прийняв правильне рішення.
- Нехай першим буде меч Азота.
- Ну, ще б.
Він, як і всі сподівалися, передав меч Азота Теодору.
- Добре, з цим ми розібралися. Тепер настав час зробити те, про що говорив Курт, — сказав Парагранум.
- ...?
- Чому ти виглядаєш таким спантеличеним? Хіба ти не чув, що я повинен видати тобі нагороду?
- Ах, це, – кивнув Тео, нарешті повернувся в реальність.
Нещодавно Теодор дізнався, що його призначили капітаном спеціального підрозділу під назвою Кватро і в довісок нагородили чимось ще. Але все це відійшло на другий план, коли ми говорили про алхіміку з Епохи міфів.
Теодор згадав, що перед ним стоїть не хто інший як Майстер Залізної Вежі, і знову занервував.
Незалежно від того, знала вона його почуття чи ні, Пара продовжувала говорити:
- То чого ж ти хочеш? Ти можеш взяти книгу з Нулевої бібліотеки або щось із королівської скарбниці. Ти можеш вибрати все, що душа захоче.
- Хмм...
Теодор трохи замовк, а потім запитав:
- Все, що завгодно? Навіть якщо мова йде про національність?
- Ти можеш, але я б не рекомендував. У вашому тілі вже існує кілька великих сил. Зараз вони виглядають стабільними, але буде небезпечно, якщо до них додасться ще більше енергії.
Теодор не міг з цим погодитися. Якби він випадково не обзавівся штучним Інь та Ян з "Мистецтва Омедо", то ці дві сили, можливо, одного дня просто розірвали його на частини.
"Кольце Муспельгейма", « Метка Крові Акволо», Юмбра... Теодор також мав можливість викликати в людей стародавній елемент. Збільшення його сили було б дуже доречним у короткостроковій перспективі, але водночас могло негативно вплинути на розробку цього «чар».
Це було так само, як у прислів’ї: « Багато дорослих є такими ж поганими, які й замало». Поглинання надто великої кількості скарбів могло вийти Теодору боком.
Трохи пожалкуючи про те, що чергова національна власність так і не впаде в його руки, Тео прийняв рішення.
- Ходімо до Нулевої бібліотеки.