Розділ 173 — Клайм Солайс (Часть 4).
Хоча міцні м’язи Хайда майже повністю висохли, його очі були налиті кров'ю і невблаганним бажанням вбити свого противника. Його мета була пряміком перед ним, і майстер меча вже змирився з тим, що сьогодні стане останнім у його житті.
Тим часом Теодор пригадав той момент, коли Хайд вперше використав силу божественного меча. Цей артефакт міцно-накріпко закарбовується в його пам'яті.
«Щорт, цього мені ще не вистачало» — вилагодив собі Тео.
Судячи з того, що Хайда зробив, він напевно вирішив померти, але взяв Теодора. Хоча майстер меча не міг змінити свого ставлення до битви, зброя була цілком на це здатна. В обмін на своє життя він отримав право знову скористатися силою Клайма Солайса.
Цей Хайд був майже при смерті, але ця остання атака містила в собі безглуздість самого майстра меча. Він діяв якнайменша сила, яку використовували для знищення чорношкірих.
І ось, посеред цього замкнутого простору меч Хайда кинувся до Теодора.
Майстер меча на мігнові зупинився, і закутуюче його срібне сяйво стало ще яскравішим. Очевидно, майже вся життєва енергія Хайда перетворилась на блискучу силу... Теодор тоді захвилювався, чи зможе він це зупинити.
Фьу-у...
Навіть Магічна Ракета втратила свою силу за 10 метрів від Хайда і зникла. Клайм Солайс винищував всю магію без винятку. Отже, коли магічна куля наблизилася до сріблястого світла, сама її структура була знищена і заклинання розвіялося.
Можливо, більш високорівнева магія могла б пробитися крізь цей непереборний засранець, але Тео просто не мав достатньо часу на її активацію. У багатьох відношеннях Клайм Солайс був дуже дратівливим зброєю.
- Ху-у, раз так, то тут вже нічого не поробиш, — зітхнувши, пробурмотів Тео.
Незважаючи на те, що на нього ось-ось мав звалитися смертельний срібне світло, Тео закрив очі.
« У мене залишилося два шляхи»
Він міг або спробувати прийняти на себе удар і атакувати, або намагатися уникнути удару. Сріблисте світло неможливо було уникнути, використовуючи звичайні методи, але Теодор все ще залишається « незвичайним». І, звичайно ж, це був національний скарб Умбри. Таким чином, Тео міг спробувати уникнути атаки Клаймом Солайсом, використовуючи цю здатність.
« Ні, зачекайте...»
Теодора наче блискавкою вдарило.
- Ах!
« Це можливо!»
Знання, нагромаджене протягом минулого року в голові та душі мага, якого звуть Теодор Міллер, підтвердили, що тепер « найбільш магія» може бути завершена.
Теодор побачив фінальний етап, який дозволяє завершити це закляття. Він подивився на татуювання Умбри на своїй правій руці і подумав про дві сили, що обертаються навколо його тіла. А потім він самий природним чином витягнув вперед обидві руки. Він не знав чому, але така стійка людина здавалася йому найбільш придатною.
"Плама Муспельхайма"
Полум’я відповіло на заклик Теодора і потекло прямо з його серця, наче лава.
Всі кровоносні судини, через які воно проходило, ставали гарячими, наче збиралися ось-ось розплавитися, але Теодор навіть не шепохнувся. Магічна сила текла по його кровоносних судинах, наповнюючи собою праву руку мага.
"Мітка Крові Аквісто"
Так само з’явився і холодний магічний дух морського дракона.
На відміну від правої руки, його ліва рука була схожа на крижану печеру. Холод був настільки суворий, що його шкіра перестала щось відчувати. Фактично, на лівій руці Теодора з'явилася тонка корка льоду, і вона поблелася, немов була обморозжена.
Почервоніла права рука і похитнула ліва...! Ці два кольори були такими ж протилежними, як і символ Інь та Ян на східному континенті.
Ву-ву-у!
У міру того як Теодор формував мистецтвознавця Інь та Яна, навколо нього закрутився могутній магічний шторм. Це було співіснування, яке неможливо було підтримувати навіть найдосвідченішим чарівникам. Це чудо було просто неможливим без допомоги штучного Інь та Ян, який Теодор отримав завдяки вивченню Абе-но Семея мистецтва Омьодо.
Тео вже мав досвід у використанні цих сил. Але те, що він збирався зробити зараз, було його народженням підкупу нового горизонту. Якщо мова йшла про баланс, якого не могло існувати в матеріальному світі, то він повинен був перетягнути його у нематеріальний.
– Простір Вихід.
Серед багатьох корисних властивостей Умбри була здатність високого рівня, яку Теодор міг підтримувати лише 10 секунд. Вона змушувала певну ділянку навколо рук Теодора перейти в нематеріальний вимір.
Таким чином, незавершена магія досягла наступного етапу.
Згідно з теорією Інь і Ян, тепер світ був у руках Теодора. Процес створення прекрасної червоно-синій сфери досяг свого апогею. Вона була злегка видовжена, яйцеподібної форми, наче світ, народжений, щоб загинути. Це був недосконалий світ, який міг існувати лише кілька хвилин завдяки простору Виходу Умбри.
Але цього було достатньо. У той момент, коли магія Теодора була закінчена, Хайд також ударив своїм мечем.
- Умрі, ворог імперії! - Збудив майстер меча.
З Божого меча, який сяяв наче сонце, вистрелив промінь срібного світла.
Він мав на меті зробити артефакт, який вживав останню життєву силу майстра меча. Це було щось набагато більше, ніж те, що Хайд використовував для знищення чорношкірих; ця сила могла вбити навіть дракона.
Але тоді чому...?
Дивно, але Теодор відчував себе більш спокійним, ніж будь-коли раніше. Коли вся його розум і тіло наповнила незабутню тишу, Теодор вирішив назвати це заклинанням, що плавало між ладонами. Відомий письменник вжив це слово, щоб назвати справжнє знищення.
І Тео, згадавши його, тихо вимовив:
- Абраксас.
Коли він прошепотів це слово, світ зламався...
А світло народилося.
***
Це було занадто чудово, щоб називати його вибухом, але досить потужним, аби спричинити справжнє спустошення. Клайм Солайс і велика магія, Абракс...
Виснаження таких сил, що зазвичай можна було побачити лише в Епоху міфів, заповнило простір, створений мечем бога, і це викликало тріщину, яка розповзалася у всі боки, наче павутина.
Наслідки конфронтації виявилися настільки руйнівними, що навіть цей простір не міг їх витримати.
Якби хоч якась сила виявилася сильнішою, то рівновага була б порушена і простір розвалився би остаточно.
Проте буря срібного світла була відкинута назад, а десь в її центрі, куди не проникав жоден людський очей, пролунав різкий скрегот металу.
Світло почало поступово згасати, а ударні хвилі почали зникати.
- ...Це кінець?
Чоловік, який залишився на полі бою в абсолютному самоті підняв повіки.
Його очі були темно-блакитні. Цей колір ні за що не можна було сплутати з безжиттєво-серими очима Хайда.
Це Теодор Міллер, який виступив проти майстра меча озброєного бога і переміг.
Опустивши поглядом порожній простір, він дещо знайшов.
- А ось і він ...
Меч, який втратив свого власника Клайм Солайс, лежав на тому самому місці, де тільки що стояв Хайд. Самого майстра меча, рівно як і його останків, не було. Тео задумався, чи труп Хайда викинуло з цього простору однією із ударних хвиль або він просто перетворився на пил після того, як вся його життєва сила була висмоктована клинком.
У будь-якому випадку, одному з Семи мечників Імперії явно прийшов кінець.
Подумавши про це, Теодор прищурився.
Хайд і меч бога..."
У Тео було ще багато запитань щодо майстра меча і його зброї.
« Люди, які знають про наслідки артефакту в такому ж рівні, мабуть, усвідомлюють і побічні ефекти його використання. Навіть якщо Хайд втратив руку, навіщо жертвувати майстром меча і цим кровожерним клинком? Це якось нелогічно."
Хто ж за всім цим стояв? Правда, Хайд міг бути і таким варіантом, що з самого початку знав про можливість виходу і був згоден на таку ціну. Проте оскільки Теодор не мав найдоступніших можливостей, він почав відчувати погане передчуття. Людина, яка могла використовувати ремісників меча як витратних матеріалів і до того ж зуміє отримати скарб із Епохи міфів, меч одного з богів...
Теодор відчував, що ця людина виявиться куди більш важким, ніж вся Компанія Оркус разом взята.
І ось, в той момент, коли Теодор продовжував ламати собі голову ...
Фру-у-ву!
Божевільний меч, що застряг у землі, почав тремтіти і голосно кричати. Теодор не знав, що відбувається, а тому машинально зробив кілька кроків назад.
Але тут же пролунав грубий голос обжерства:
- Не відступай, користувач! Якщо ти відпустиш його, меч бога повернеться до свого правдивого господаря!
- Що? — вигукнув шокований Теодор.
- Це те ж саме, що і гримуар! Незалежність його его трохи нижче, але в меча бога є інстинкт, який змушує його повернутися додому! Ти повинен розібратися з ним, перш ніж цей простір повністю зникне! - Обжерливість швидко пояснювала.
Тепер меч бога не міг пересуватися через те, що знаходився в замкнутому просторі, який сам і створив. Але тепер, коли Хайд був мертвий, поле бою мало незабаром зникнути і меч повернутися до незнайомої людини.
Нехай Теодор здобув перемогу над Хайдом, але ризик відпустити меч бога був занадто великий. Якби майстер меча не використовував свою силу, щоб перемогти темношкірих, то Тео міг би і не здобути перемогу.
Таким чином, Теодор прийняв рішення і поспішно запитав у Обжерливості:
- Що я можу зробити? Можливо, ти... Може ти просто з'їси цю залізницю?
- Ні, я не можу його з'їсти. Сила магії разюче відрізняється від божественної сили. Ти зможеш використати цей меч, але я не можу його поглинути. Це стане можливим на 7-ій стадії, але зараз про це навіть думати безглуздо.
- Тоді що мені робити?
- Напряги мізки.
Очі Теодора полізли на лоб від такого грубого знущання.
- Ти вже був у подібній ситуації!
Послідовник ради зробив важливе рішення, і розум Теодора миттєво придумав. Він згадав свою битву з Старим Лічем в Баронстві Міллерів ... І те, як він запечатав гримуар по некромантії, який не міг собі дозволити з'їсти.
- Відкрити Інвентарь! - Теодор вигукнув.
За наказом Теодора мова Обжерства негайно рушила вперед. У просторі, яке вже почало руйнуватися, затока все навколо золотим світлом, мова Обжерства повністю обернувся довкола божественного меча.
Що ж буде першим: меч бога буде запечатаний, або простір рухне, і артефакт уникне ланцюгових « лап» пожадливого гримуара? Але перш ніж Теодор зміг стати свідком боротьби, яка відбулася десь поза його дотиком він повернувся в околиці Сіпото.
- Е-е? - Вирвався у Тео.
Його вигляд був зовсім іншим від нічного поля бою, і Теодор зрозумів, що повернувся у порожній. Фактично, він повернувся туди, де і стояв прямо перед тим, як Хайд використав силу Клайма Солайса.
- Тео? Це ти? - Донісся до його вуха голос Рендольфа.
- Рендольф? Ти чекав мене? - Теодор запитав.
- Звичайно. Я збирався прочекати як мінімум ще три дні, - хрипло відповів найманець.
Теодор зрозумів, що Рендольф не брехав. Якби Хайд виграв дуель і повернувся сюди, йому довелося б почати другий раунд з розлюченим Рендольфом. Теодор відчув, як його емоції почали перевалити через край і зітхнув.
Коли Теодор зустрівся зі своїм товаришем, він зрештою зрозумів, що здобув перемогу над одним із семи мечників Імперії.
«... Він десь там." - подумав Тео, подивившись на свою ліву руку.
Клайм Солайс, меч бога, який збирався повернутися до свого господаря, зрештою був схвалений мовою обжерства і знайшов своє нове приміщення в кутку Інвентаря Теодора поруч з « Поклонінням смерті ».
Нехай Теодор не міг поглинути його, але було ще багато інших способів використовувати меч бога. Його можна принести в жертву, щоб викликати Фафніра або використати проти вищої влади.
Він не знав, хто саме був господарем Клайма Солайса, але комусь явно буде боляче від усвідомлення втрати цього легендарного артефакту. Коли Теодор подумав про це, то досить похохотнув.
Рендольф з цікавістю подивився на нього і запитав:
- Що, задоволення від перемоги?
– Ну... Можна сказати і так. До речі, це відчуття навіть краще ніж я думав.
Він здобув перемогу у битві проти одного з семи мечників Імперії — того, хто представляв імперію Андррас і вбивав людей Мелтора. Отже, як чарівник, переповнений патріотизмом по відношенню до Королівства Мелтор, для нього було природно відчувати відчуття задоволення від перемоги.
Він виграв у майстра меча і отримав меч бога, так що слова Рендольфа були вірні на всі сто відсотків.
Рендольф почекав, поки Тео заспокоївся, після чого вимовив:
- Тоді будемо повертатися до міста? Можуть з'явитися розвідники із Компанії Оркус... Хоча, я був би навіть щасливий можливості хоч когось вбити.
- На сході це називають технічною поразкою, коли противник не прийшов на бій.
- Ах, вірно. Є таке! - Усміхнувся Рендольф, згадавши цей вислів.
- Тоді повернемося. Спокійно відпочинемо, після чого я телепортую нас в Мелтор.
Теодор зробив вигляд, що все гаразд, але Абраксас був магією, яка виходила за межі можливостей Теодора. І нехай вона вдалася, його 7-е коло не міг не постраждати.
Він зміг скористатися миттєвим прозрінням, але це було неможливо повторити вдруге. Теодор використав таку велику магію, що його тіло не могло залишитись у попередньому стані.
Тим не менш, Рендольф якийсь час замовк, після чого похитав головою і сказав:
- Ні, вибач, але я не можу піти з тобою.
- А?
- У Сіпото ми розлучимося. Я відправлюся в Імперію Андрас, а не до Королівство Мелтор.
Теодор знав, що Рендольф не захоче зайняти вакантне місце одного з Семи мечників Імперії, а тому здивовано запитав:
- Це... Чому?
- Моя сестра все ще там.
- Ти збираєшся забрати її звідти? - Перепитав Тео, порядок здивованим словами Рендольфа.
– Да. Тепер я майстер і досить добре розумію свою здатність аури, тому сам можу подбати про неї. До слова, хіба це все не завдяки тобі? Я прийшов, щоб заплатити за це, але мій борг продовжує зростати.
На відміну від вигляду Рендольфа, він мав благородну вдачу. Він пам’ятав добро і ніколи не відходив від своїх обов’язків.
- Як думаєш, а що як ми станемо політичними біженцями в Мелторі? Наскільки я знаю, мені повинен покладатися як мінімум графський титул. Що скажеш? - Він продовжував говорити Рендольф, дивлячись на заручника Теодора.
– ... Це розв'язання.
- Е-е, тільки поки між нами, ага?
Теодор посміхнувся, дивлячись назоре обличчя найманця.
Товариші розмовляли на цю тему, при цьому добре знаючи правду... Сховати меча в королівстві магів нелегко.
Тим не менш, двоє чоловіків продовжували бити один на одного і пробули в Сіпото ще три дні, перш ніж одним раннім ранком не попрощалися між собою.