Глава 169 — дорога додому (Часть 4).
Сонце було повністю сховане за горизонтом. Вони були за кілька кілометрів від міста, і тому довкола була лише одна дика природа. Тут не було ані ліхтарів, ні інших освітлення, від чого околиці видавалися ще темнішими. Це була справжня завіса темряви, яка перекручувала закони природи і нищила все живе. Зазвичай людям було б погано, якби вони просто наблизилися до цієї сили.
Але майстер меча був монстром, який виходив за будь - які людські стандарти.
- Маге, ти думаєш, мене налякає твій хліб? - Чоловік у масці. Його емоції почали бушувати, і Хайд, 6-ий меч Імперії, підняв свій меч.
Його ненависть до чарівників і приниження, яке він випробував у лісі... З плином часу ці відчуття не гасли, а почали горіти лише ще більше. Хайда зовсім не турбувала різниця між нікнижками і магами. Він відчував, що його ненависть не пропаде доки він не знищить всіх чарівників, які знеславили його ім’я і порушували план свого пана.
Потім тіло Хайда зникло, наче розтануло в повітрі.
- Хох...! Ось, значить, яка у тебе здатність... Цікаво! - З захопленням проговорила ведуча тінь, після чого посміхнулася, немов була абсолютно впевнена у своїй перемозі.
Там, де тільки що стояв Хайд, не було ні звуків, ані будь-яких інших ознак того, що в цій області щось існувало. Хіба у тіні був спосіб перемогти цю абсурдну силу? Як вона могла вціліти після зіткнення з майстром меча, який був досконалим убивцею?
Хайд явно знущався над тінню. Хоч би що могло статися, коли б один з майстрів веж Мелтора міг побачити меч Хайда, жоден чорношкірий не може його бачити.
- Ось ти де.
Але довір’я Хайда відразу зникло, коли йому в ноги ударили десятки чорних блискавиць. І кожна з них була 6-го кола! Навіть майстер меча не міг повністю заблокувати таку атаку.
Дивно, але більшість ударів все-таки не досягнули своєї мети. Правда, маска Хайда була в небезпеці.
- Як тобі це вдалося, ти, низька форма життя?
- Нерозумна людина... Чи після того, як людина має майстер меча, з’являється побічний ефект у вигляді перетворення мозку на м’язи?
Почувши цей жарт, інші тіні розсміялися і також почали підтрунювати над Хайдом.
Фу-жух!
Хайд, над яким потемилися чорношкірі, з перекошеним обличчям стрибнув вперед, націлився на провідну тінь. Він покаже цим сміттям, чому вони ніщо в порівнянні з майстрами башт Мелтора.
- Ти навіть не хочеш подумати про це, дурний майстер меча. Облягаюче місце — моя територія... Це картина, яку я намалював своїми руками, де фарбою була чорна магія, а полотном...
- І що?
- Ти дійсно не розумієш, про що я говорю? Твоя здатність дозволяє тобі не показуватися на моєму полотні. Але оскільки нічого не відчуває, ця "пустима" і розкриває твою позицію.
Обличчя Хайда застигло. Його виявили, тому що він був "повністю" прихований? Це справді була вразливість, про яку він раніше навіть не думав.
Але незабаром він відновив своє самовладання і розсміявся над чорнокнижником, який так зарозуміло розповів йому про причину. Якщо чаклун міг визначити на цьому полотні його позицію, то Хайд або розрве його, або просто залишить "картину".
- І це ти називаєш мене дурнем. Навіщо ти мені про це розповів? Я просто піду звідси і все.
- Це правильне питання. Але задав ти його занадто пізно.
– ... Пізно? - Перепитав Хайд, яке зловісне передчуття. У той же самий час тіні були противними. Вони не просто так продовжували триматися на відстані і вести з Хайдом діалог. Колишня тінь виграла час, щоб зв’язати ноги майстра меча.
- Ку-ху-хо. Тобі кінець, майстер меча!
У той же час ноги Хайда оточували червону масу, не давши йому хоч якось відреагувати.
А потім всі звуки зникли. Світло зникло з цього світу. Пісок згорів у чорний колір, і навіть зірки в небі припинили своє існування.
Непроникна темрява була викликана появою « туману », який можна було знайти лише у глибинах світу демонів. Він не шкодив тим, хто працював над чорновчителями, але був надзвичайно небезпечним для інших живих істот матеріального світу.
Нормальна людина не протрималася б в ньому навіть кілька секунд, але майстер меча все-таки зміг вижити. Проте, тривале перебування в цьому млявому тумані могло стягнути на нього порчу і перетворити на демона.
Це була тінь на ім'я Холстен, яка є одним з п'яти топ-менеджерів Компанії Оркус, з полегшенням зітхала. Він тримав ситуацію під контролем і був досить спокійний. Якби Хайд знав трохи більше, то Холстен міг би втратити свій шанс.
- Нехай я і сміявся над тобою, але твоя здатність дійсно лякає.
Якби Холстен не підготувався, то сьогодні він би впав від руки майстра меча. Кількість жертв, необхідних для відкриття дверей до безодні і виклику померлого туману, становила 5,000 осіб. І, хвала богам, все пройшло успішно. Якби Хайда не зміг зловити всі ці зусилля, він би нічого не зробив.
На відміну від лицаря смерті, створення чорного лицара насправді коштувало використання п'яти тисяч людських душ.
- Тепер ми будемо ще на один крок ближче до нашого довгоочікуваного ... - Далі казав Холстен.
Розширення їх впливу було відкладено через втручання Мелтора, але цього разу врожай був досить великим, щоб повернути ситуацію назад. Хайд був майстром меча, який спеціалізувався на вбивствах! Можливості такого чудового матеріалу були такі ж численні, як і зорі в небі.
Але в цей момент...
Фу-дух!
У цілковитій темряві з'явилася маленька діра.
- Що?
На жаль, ця жахлива новина була тільки початком. Вихор клинків почав розрізати темряву, розсіюючи світло на всі боки. Потім з’явилася біла аура Хайда. Ні, це була не його аура. На відміну від інших теней, лише Холстен, який був близький до майстра, зміг ідентифікувати цю силу. Однак, навіть зрозумівши все це, Холстен відмовлявся вірити своїм очам.
- Ця ненависна сила! Ні, це просто неможливо!
Безмезида магії... Сила людей, які давно покинули матеріальний світ...
- Сила богів повинна була вкинути у небуття разом з попередньою епохою! - Прокричав Холстен, а білий і водночас безбарвне світло прорвалося крізь темряву.
Двері безодні були зруйновані, а чорнокнижник, що контролює її, був миттєво нейтралізовано. Інші чарівники закашляли кров’ю землю. Їхні кола були зруйновані, нерви - порвані, а мозок спалений... Смерть її поклонників була справді жахливою.
- Уг-х... Чому... Що... Це...
Тільки Холстен зміг залишитися в свідомості, підтримуючи тіньову магію навіть тоді, коли тіло стало месиво. І ось, як нагорода за своє терпіння, Холстен зміг побачити в руці Хайда « це»
Це було срібне сонце у формі меча.
- Ваші трюки безглузді перед лицем справжньої сили. Коли ви вийдете з тіні, то завжди приховуєтеся, що і є причиною вашої поразки.
- Що це за меч...?
- Я б хотів відповісти: "Не знаю", але ти відповів на моє питання, так що я віддам тобі те ж саме.
Коли порив вітру пронісся крізь його порожній лівий рукав, Хайд зосередив свою силу на мечі у правиці. А потім Хайд вимовив ім'я меча, яким назвав його принц Андраса, Фермут. Це був неймовірний артефакт, який залишився після Епохи міфів.
- Яви свою силу, Клайм Солайс!
Ці слова спонукали Хайд встромити блискучі срібні лезо глибоко у пісок.
Фу-джух!
Цей клинок мав силу, яка могла перетворити ауру на щось більше.
Стародавня сила, від якої ще ніхто і ніколи не втік... Це був меч бога сонця, який колись належав племені богів Туата де Данен.
Божий меч знищив усю магію навколо, випускаючи загрозливе біле полум’я.
***
Спостерігачі здалеку Теодор і Рендольф побачили, як над рівниною зійшло срібне сонце.
Донедавна величезний простір був замкнений у зловісну темряву. Як тільки сонце зникло за горизонтом, хтось використовував незрозумілу чорну магію. Потім зникли зорі, і світ занурився у темряву. У подібній ситуації сила чорношкірих зростала раз, і навіть Теодор відчув неминучу кризу.
І так продовжувалося доти, доки не піднялася срібне сонце.
Рендольф обблокувався на валун, а Теодор мовчки подивився на розбите намисто.
І не лише намисто. Курта III браслет та інші незначні артефакти були також розручені. Він навіть почав відстежувати амулети, призначені для розрахунку розташування майстра меча.
- Всі артефакти зламалися. І який, питається, чорт? - Пробурмотів Теодор, до якого відразу ж повернувся його оригінальний вигляд з чорним волоссям і блакитними очима.
Це були дуже великі втрати, але найбільша проблема полягала в тому, що Теодор навіть не знав як все це пояснити.
Зітхнувши, Тео забрав уламки зламаних артефактів. І браслет, створений Майстром Жовтої Вежі, і пристрій, який вони використовували для відстежування нерозпізнаного майстра меча - все прийшло в непридатність.
Тепер їм треба було вирішити: битися з цим противником чи втекти куди далі.
А потім раптово прокинулися Обжерливість.
- Користувач!
Його збуджений крик так голосно продзвонив в голові Теодора, що той навіть підстрибнув.
"Ч-що? Що сталося?»
- Чому тут "це"?
"Яке ще « це»?
Тим не менш, в цій ситуації був тільки один загадковий предмет, про який могло говорити Обжерство. Це був таємничий меч, який виливав срібне світло. Теодору було цікаво дізнатися, що він собою являє, а тому маг вирішив не упускати цієї можливості.
« Що це за меч? Розкажи мені, якщо знаєш».
- Як неуцтво, наковтнув і безсоромно! - з зазвичай стриманого обжерливості повзався цілий потік різких слів, - Це одне з чотирьох скарбів племені богів, меч бога сонця. Це срібний клинок, який колись носив король богів Нуаду Аертлам. Меч, який знищує всю магію!
« Меч бога... Короля богів? Що, серйозно?».
- Ти думаєш, я не дізнаюся це срібне світло? Нехай він і опинився в руках такої некваліфікованої людини, але цей божественний меч є нашим запеклим ворогом!
Звичайно, було приємно чути, що обжерливість обрала майстра меча "неквалованою людиною", але голова Теодора страждала від одного іншого. Очевидно, йому довелося зіткнутися з різаниною в темряві століть у реліквії Епохи міфів. Це був меч, який колись використовував король племені богів!
Цей меч знищив могутню темну магію і навіть нейтралував усі артефакти, що були поряд з ним. Він мав надзвичайну силу.
"Такі справи..."
Теодор швидко провів у своїй голові всі необхідні розрахунки.
Майстри меча явно ставилися до нього вороже, а на додачу він мав грізний меч. Тео мав на меті перемогти майстра меча завдяки великому перевагу, але після появи такої несподіваної змінної він змінив своє рішення.
Два ремісники мали обмежену силу та обмежені можливості, але таким клинком була найбільш стратегічна зброя. Тим більше його володарем був майстер меча, який спеціалізувався на вбивствах і спричиняв справжню загрозу життю Теодора.
Зрозумівши, що ситуація вкрай ризикована, Тео швидко прийняв рішення: « Гаразд, на даному етапі нам краще відступити і не лізти на пиріжок".
Звичайно, можливість попастися з ремеслом імперії була привабливою. Але в цій азартній грі брали участь і життя Рендольфа. Загалом, у Тео не було особливих підстав відхилитися від своєї початкової мети- повернення в Мелтор і піддавати себе з Рендольфом безпідставної небезпеки.
- Рендольф, повертаємося в...
Як тільки Теодор прийняв спокійно рішення і повернувся до Рендольфа, щоб запропонувати йому залишити це місце, його очі засяяло світіння, а шкіри торкався тиск аури.
- Тут!
Рендольф втупився у точку, що знаходиться за п'ять сантиметрів від Теодора, і рубав її своїми мечами.
Бу-дух!
Все сталося неймовірно швидко. Хоча Теодорові очі були висичені Пісні Боя, його мечи Рендольфа Кловіса здавалися йому розмитими.
Бу-ду-дих! Бу-дух! Бу-ду-дих!
Від прямого удару до бічній випаду, від косого удару до подвійної прями, з прямий до бока... Коли промінь світла переміщався згори вниз і зліва направо, клинки Рендольфа з вражаючою точністю парували їх. Мечі продовжували стикатися один з одним із запаморочливою швидкістю, поки Рендольф не зробив два кроки назад і не рубав своїми парними клинками по діагоналі. Після цього перед ним з'явилося щось прозоре.
Тільки зараз ворог вирішив показати себе. Перед ними стояв мечник, чия гордість була заборгована сьогодні вже вдруге.
- Це трохи дратує. Хлопець з таким рівнем аури, який до того ж зміг побачити мої атаки?
Між порваною маскою і плащом можна було побачити сіро-коричневе волосся, а шрами на його тілі говорили про життя, сповненого випробувань. Це був чоловік, обдарований талантом і волею, які дозволили йому піднятися з самого дна до становища майстра меча Імперії Андрасу.
Мій 6-ий меч Імперії, Хайд нарешті знайшов свою мету.