Глава 68 — Найвищий ельф Елленя (Часть 2).
За їхніми дверима з’явилася захоплива бенкетна зал.
Тут були ювелірні вироби, а навіть мармурові статуї мистецтва. Переможний стіл був виготовлений з деревини Великого Північного лісу, і на ньому стояли страви, які не можна було купити навіть за кілька десяток золотих монет. Все це було розкішно, але не вульгарно. Це був зал, який важко було побачити в інших благородних домах.
Граф Берген, що сидів за столом, встав і привітав Вінса та Теодора з розпростертими обіймами.
- О, герої Бергена прибули!
Він виглядав досить привабливо. Його одяг був трохи широковажний, але не настільки, щоб йому можна було приписати ожиріння. Навпаки, вона навіть пом’якшувала його вантаж. Але передусім його обличчя сяяло щирою усмішкою.
Таке ставлення було спричинене злочином національного рівня работоргівлі. Якби ці два чоловіки не прибули в його володіння, або коли б їхня місія закінчилася невдачею, то на них самих би лежить обов’язок вирішувати проблеми работорговців. Для графа Бергена, який нічого про це не знав, новини про работорговців на його території були наче ударом блискавки.
Двоє чоловіків підійшли до столу і поклонилися.
- Старший чарівник Красної вежі, Вінсе Гайдель.
- Середній маг Червоної вежі, Теодор Міллер.
Граф Берген з усмішкою прийняв вітання і жестом запросив їх сісти. Хоча його статус був вищим, маги були не тими людьми, якими слід було нехтувати. Крім того, у графа вже були налагоджені стосунки з Вінсом.
- Ха-ха-хо! Давно не бачилися, професор Винс. Не знав, що зустрінемося за таких обставин.
- Аналогічно. Я залишив свою посаду лише для того, щоб через кілька місяців повернутися до Бергена. Я навіть не думав, що буду змушений мати справу з такою серйозною подією, як работоргівля ельфами.
- Так, це був дійсно серйозний інцидент. І чому тільки вони прийшли на мою територію...
Незважаючи на те, що граф говорив так, наче знав про все, Вінс не розповів йому кілька фактів.
Для графа залишилося секретом, що серед викрадених ельфів був вищий ельф, і що работоргівельська організація « Замкнута Коло» була лише прикриттям для таємної комірки Королівства Остін. Такі події могли перерости у великий політичний скандал.
« Не знаю, чи новини дійшли до столиці, але поки що рано обговорювати їх у відкриту»
Вінс добре розумів, яка інформація могла бути розказана, а котра ні.
Не враховуючи самого графа Бергена, приховані нюанси цієї справи були занадто серйозними і він не повинен був дозволяти їм спливати на поверхню. Якщо буде відомо, що в Бергені присутній найвищий ельф, то з'явиться висока ймовірність спроби втручання з боку інших королів. А оскільки тут було всього два маги, і Вінс до того ж був поранений, то навряд чи вони могли б впоратися з раптовим нальотом на особняку графа.
Саме тому він змінив своє мислення.
– Граф.
- О, не соромтеся, пипитайте! Я готовий відповісти на будь-яке Ваше питання! Як і допомогти вам!
- Дякую, Ви вже досить зробили. Я просто хотів дещо запитати.
Теодор і його вчитель звернули увагу на чоловіка, який сидить поруч з графом Бергеном. Цим чоловіком була дівчина з довгими світлим волоссям, яка наводилась приблизно того ж віку, що і Тео. Її шкіра виглядала бездоганно гладкою, що була властива лише дівчатам дворикського походження. Така краса було досить важко побачити навіть у такому густонаселеного місті.
І ось, граф Берген представив її, ніби тільки і чекав від них цієї репліки.
- Це моя люба донька, яку мені дала доля в пізніші роки. Люба, ти чого сидиш? Привітайся з нашими гостями.
- Мене... Мене звати Фіона Берген.
- Хе-хе-хе, хіба вона не симпатична? Вона рідко бачимось у світлі, тому й досі не знає як поводитися з людьми!
Це було занадто очевидно! Двоє чоловіків відразу зрозуміли, що задумав граф Берген.
У віці двадцяти років Тео був магом середнього рангу Червоної Вежі і мав великий талант. Мало хто хотів би, щоб його донька об’єдналася з такою перспективною молодою людиною. Граф, очевидно, думав про те, щоб зробити Тео своїм зятем.
І не дивно, що він почав найсоромливішим способом відвідувати:
- Хіба до обличчя молодої леді сидіти біля такого старого як я, замість молодого барона Міллера? Я говорю це не просто тому, що вона моя донька, але й через її симпатію.
– ... Дякую за увагу, — промовила Фіона і швидко перемістилася на стілець поруч з Теодором. Вона не користувалася парфумами чи косметикою, але ніс Тео защекотав з нізвідки солодкий запах.
Через те що Тео з’явився непрошеним відвідувачем, він більше не міг насолоджуватися їжею.
Він подивився на Фіону і вигукнув: « Вона гарненька, але... »
Будь-який чоловік у його віці мріяв би закрутити роман з благородною пані. А Фіона, зі світлим волоссям, великою груддю і безприкоризна шкірою, була втіленням жіночості. Якби Тео був звичайним хлопцем, то не зміг би відвернути від нього очей.
Проблема полягала в тому, що він зустрічав жінок красивіше, ніж вона.
- Тео, ось як я закінчую це закляття.
Наприклад, Сильвія. Дівчина зі срібним волоссям і яскравими очима, переповнена невинністю. Таємнича атмосфера навколо неї була цілком зв'язана з дворянками.
- Що, малюк, вже втомився?
Наступною в його голові була Вероніка. Мало того, що вона була прекрасною і зрілою, кожне її обійми та дотик до голови Теодора, змушували його заміряти на місці.
Тео зустрів більш красивих жінок, а тому став надзвичайно стійким до краси, не кажучи вже про молоду дворяничку, як Фіона, яка нічого не розуміла у спокуси чоловіків. Таким чином, Тео проігнорував її на дотик і спокійно продовжив їсти свою їжу. Він був схожий на кам'яний блок.
« Ну, про це я можу не турбуватися» — посміхнувся Вінс, побачивши Тео, після чого зосередився на розмові з графом Бергеном.
- Через три, а можливо через чотири дні прибуде хто-небудь з Магічного повідомлення. До тих пір я був би вдячний за вашу гостинність, граф.
- Звичайно. Це все для блага королівства. Не буде ніяких проблем, навіть якщо ви залишитеся тут на три або чотири роки.
- Ха-ха-Ха, це занадто багато.
Дві години пройшли досить повільно. Деякі факти не розкривали, дещо зменшувалося, але в цілому атмосфера була непоганою.
Тео спокійно їв, іноді розмовляючи з Фіоною, оскільки його мовчання не зіграло б їхніх стосунків з графом Бергеном. Один з найщиріших способів встановлення зв’язку — це тримати добре враження про себе.
І ось, коли їжа на столі почала поступово підходити до кінця...
- О, барон Міллер, мало не забув.
- Так?
- Барон Міллер, Ви ж з нашої академії, вірно? - Несподівано запитав його граф.
- Так, все вірно.
- Я чув, що Ви виграли турнір у столиці і достроково закінчили академію. Отже, я дещо для Вас приготував.
Граф узяв із рук слугу сувій і передав його Теодорові. Тео взяв його, потягнув за червону нитку по центру. Він приблизно уявляв собі, що це за сувій. Його сподівання не ошукали.
- Я хотів запросити декана академії, але у нього зовсім не було часу. Проте він з радістю дав мені це свідчення про закінчення академії.
– ...
Теодор з спустошеним поглядом кілька разів прочитав зміст сувою.
Це був диплом з різницею Академії Бергена. Він навіть не міг собі уявити, що тепер був у його руках. Напис « Теодор Міллер » зверху здавався йому нереалістичним, адже він навіть не зустрівся з деканом і не був на випуску.
Чому лише кілька місяців тому це було справжнім предметом його водіння, а зараз ... Зараз він відчував якісь дивні почуття.
- Дякую за допомогу, графе. Він усміхнувся Тео.
Поклавши ніж на стіл і зтиснувши кулаки, він тільки зараз зрозумів, що ця буажка нічого не означає.
***
Вечеря закінчилася.
З тяжкою працею уникали Фіони та графа Бергена, і двоє людей покинули свої місця. Двері закрилися, відрізавши звуки прохідної вечірки і залишивши навколо оглушливої тиші. У коридорах особняка було набагато тихіше, ніж в його бенкетному залі.
Відмовившись від допомоги слуги, вони пройшли трохи вперед, після чого Тео тихо проговорив:
- Вчитель.
- Е-е?
Тео витягнув сувій.
- Що тепер означає цей диплом?
Вінс задумався, а потім з серйозним виразом обличчя відповів:
– ... Чесно кажучи, це не дуже цінний предмет. Кінець тобі не має значення, бо ти вже досяг рівня, де на це ніхто не звертає уваги.
Як і сказав Вінс, диплом академії просто підтверджував кваліфікацію початківця мага. Він був безполезенний для Тео, який вже перетнув "стеню" 5-го Круса. Йому не потрібно було доводити те, що він був магом. З цією роллю йому, звичайно ж, було п’ять кіл.
І Тео про це знав. Він просто не міг погодитися з тим, що п’ять отруйних років у стінах академії закінчились лише одним аркушом паперу.
- Але, Теодоре... - Вінс ще не закінчив говорити, — Твої п'ять років не в тому сувої. Так само як магія не є чорнилом, написаним у книжках, саме тут міститься доказ існування Теодора Міллера.
З цими словами палець Вінса вткнувся у груди Тео.
«... Ах."
Тичок був не сильним, але йому здавалося, що якесь невидиме лезо відтинає болючу частину серця Тео. Вінс Хайдель, який весь цей час підтримував його, зрізав бутон невизначеності, що росте всередині Теодора.
- На увазі, що свідчення видаються, тому що вони існують, але саме свідоцтво не є відображенням твого рівня кваліфікації. Теодор Міллер, ти сам повинен довести, що ти не просто друк на баштці.
– ... Так, вчитель.
- Отже, що ти робитимеш з дипломом?
Тео усміхнувся, почувши це запитання.
Дискомфорт, замішання і запаморочення, які він щойно відчув, наче вітер здуло. Диплом в його руці не був таким важким, як він думав. Це був звичайний листочок паперу. Усі знали, що папір — це чудовий горючий матеріал.
Фру-фру-фу!
Тео використав магію 1-го Круга, Возпламенування. З його пальців вийшло полум’я, і диплом, перетворившись у сірий попіл, розсіявся на підлозі. Потім Тео викликав вітер, щоб замістити всі сліди.
Тривога, яка знеохочувала серце Тео, наче випарувалася, а біль, який накопичувався протягом п’яти років, просто зник. І поки Тео про все це думав...
"Теодор"
Раптом у вухах Тео пролунав чийсь голос.
Це не було чимось незвичайним. Спочатку Тео подумав, що це обжерливість, але потім зрозумів, наскільки він помиляється.
Це був голос, який він вперше почув тільки вчора.
Вищий ельф Елленоя... Це був її голос.
« Пробачте, але чи не могли б ви прийти туди, де я перебуваю? Я хотіла б продовжити нашу розмову."
Прибуло друге запрошення за сьогодні.