Глава 64 — Рейд до рабовласників (Часть 1).
Таким чином, сторони дійшли до взаєморозуміння.
Вінс до самого кінця зберігав мимовільний вираз, але все-таки написав у сувої, що допоможе Канісу покинути Берген і закласти нову особистість. З огляду на те, що вища сила мага була подібна до влади людини високого двору, Каніса мав неабияку підтримку.
Після того, як всі сторони підписали контракт, Каніс з задоволеним обличчям піднявся зі свого місця.
- Гаразд, а тепер трохи почекайте. Це займе деякий час, так що я ймовірно повернуся тільки з заходом сонця.
- Ти збираєшся почати прямо зараз?
- А хіба ви не поспішаєте? Відтепер ваша робота - моя. Якщо я потерплю невдачу, то нічого не отримаю. Можете бути впевнені, що я повернуся лише після ретельного збору інформації.
Коли Каніс попросив їх почекати, він вибіг з магазину. Його рух був наповнений енергією, якої досі не спостерігалося. Можливо, він просто почав почувати себе краще, сподіваючись отримати шанс на нове життя. Магі, що залишилися в безхозному магазині, озирнулися на кінці.
Все навколо було бітком забито артефактами.
- Бери стільки, скільки хочеш. Він зробив помилку, сказавши це, — посміхнувся Винс, повторивши слова Каніса.
Каніс ніколи б не подумав, що Теодор може забрати з магазину абсолютно все. Товарів було так багато, що вони б не помістилися навіть у його просторому кишені, але в шлунку Обжерства цілком.
Якість артефактів, природно, хромало, але ось кількість магічної сили, доступною для поглинання з стількох об'ємних речей, було хоч відбавляй.
І ось Тео підійшов до полиці з дефектними товарами і підняв свою ліву руку.
- То я почну.
На відміну від предметів нормального, які могли мати приховану цінність, дефектні товари не мали жодної вартості. Вони майже самі просили, щоб їх з'їли і перетворили на магічну силу. І ось, за командою "Ашти" з лівої руки Теодора з'явився мова і почав спустошити магазин.
Вша-шу-вхо...
У пащі обжерства почали зникати різноманітні предмети. Незалежно від розміру, ненаситний гримуар поглинає все. Десятки дефектних товарів зникли, швидко звільнивши місце на полиці.
У голові Тео задзвонили безперервні повідомлення, які закінчилися лише через кілька хвилин.
...
Повне перетравлення речей займе 31 хвилину і 14 секунд.
Після знімання 3-ї друку, можливості Обжерства істотно покращилися. Якщо на таку кількість артефактів потрібно було принаймні годину, то тепер це тривало приблизно 30 хвилин. Проте, разом з цим можна було прийти до іншого висновку: не так просто буде поглинути всі речі, які були в магазині.
Винс же, дивлячись на Тео перед порожньою полкою, не стримав ся від подиву:
– ... Коли я починаю думати про це, то все це починає здаватися мені ще більш дивовижним. Перетворення артефакти на магічну силу користувача є дійсно приголомшливою здатністю.
- На жаль, я не знаю, як застосувати принцип.
- Якщо дізнаєшся, то досягнення людства в області магії просунуться відразу на кілька кроків.
Все було саме так, як і сказав Вінс. Для сучасних людей гримуар був інородним об’єктом. Як він працював, і чому його взагалі існувало — було приховано завісою таємниці. Але для цих двох чарівників ця проблема була останньою, про яку варто було турбуватися.
Теодор пройшов повз порожній полиці і опинився перед іншою, точно такою ж, суцільною речами. Обжерливість тільки починалася пусткою.
***
Приблизно через чотири години після того, як він пішов з магазину, Каніс повернувся. Як він і обіцяв, часу пішло досить багато, але сонце ще не зайшло.
Коли виснажений Каніс відкрив двері у свою крамницю, то був вражений, коли побачив різницю між інтер’єрами магазину і тим, яким він був лише кілька годин тому. На перший погляд все було досить непогано: магазин став достатньо акуратним і більш затишним. Погано було тільки те, що він став голим.
Кілька разів обвівши поглядом порожній магазин, трейдер поцокав мовою:
– Хм... Я сказав тобі взяти те, що ти хочеш, але я не думав, щоб ти забрав звідси абсолютно все. Це просто жахливо.
- Хіба ти сам не дозволив?
- Що ж, ти сприймав це занадто буквально. У будь-якому випадку, я не зможу забрати з собою це все з Бергена. Тим більше це не мої речі, так що розглядай їх як великий авансовий платеж.
Він вважав, що такий поворот подій не подобається Тео ні на хвилину не помилявся в справжньому стилі чорного трейдера.
Теодор бачив, як вправно Каніс торгувався з Вінсом. Мабуть, усі дорогі товари він вже забрав, залишивши непотрібне і непізнате барахло. А тому Тео не відчував жодних докорів сумління з приводу того, щоб все це конфіскувати.
Зрештою Каніс просто потиснув плечима і сів на стілець. Потім він щось витягнув і поклав перед собою. Це був шматок тканини, схожий на носову хустинку, на поверхні якої було щось намальовано.
Згорнуті лінії поєдналися з прямими, що найбільше нагадувало...
- Карта? - Теодор Каніса, який посміхнувся і кивнув.
- Ну, що скажете? Зможете розібратися?
- Так, цього більш ніж достатньо.
Карта була грубою, але проблем з її прочитанням не було. Поки Вінс і Теодор заглибилися в її вивчення, Каніс опустив перо у банку червоних чорнил, після чого почав писати щось на вільному квадраті.
- Вибачте, але я не міг особисто переконатися в наявності рабів. Вони працюють з моєю організацією, але вони є дуже обережними. Мій бос і кілька інших керівників запропонували їм декілька рабів, але вони не клювали.
- Ти не міг копнути глибше?
– ... Я спробував і мало не поплатився. Добре, що вони мене знають. Хоча патрулі досить дріб’язкові, однак навички вартових вражають. Я не бачив жодної вади в їхній системі безпеки.
Після слів Каніса обличчя Теодора і Вінсу помрочніли.
Два маги швидко засікли Каніса, але Вінс і Тео були скоріше винятком. Якщо б вони не виявляли пильності, то могли б навіть подумати, що за ними зав’язався хвіст чорного трейдера, якого також було дуже важко виявити.
Але їхня безпека була на такому рівні, що Каніс теж був миттєво розкритий? Це було дуже дивно.
- На даний момент все відбувається приблизно так, — вказуючи на карту пояснив Каніс, - на околиці табору розташовані два бараки з охоронцями навколо чотирьох рабів. Їхні позиції не змінюються, і вони нікуди не відлучаються. Як я вже казав, рівень підготовки цих вартових знаходиться на набагато вищій рівні, ніж у патрульних, яких, до речі, я порахував десять. Також охороняються великі бараки по центру: чотири особи в кожному.
- Проміжок і швидкість патрулів відомо?
- Так, я наніс це на карту. Інтервал руху — від одного до півтора години. Зазвичай вони ходять парами, отже на території одночасно присутній приблизно п’ять патрулів.
Вінс глянув на Каніса зовсім новим поглядом. Він думав, що Каніс був простий щурий, але з таким рівнем збору інформації він цілком міг працювати агентом військової розвідки. Можливо, він колись і був пов'язаний з чимось подібним.
Якщо інформація була правдива, то вони були винагороджені обіцяними благословеннями.
- Що думаєш, Тео? - запитав свого учня Вінса, який все ще пильно дивився на карту.
– ... Ми повинні ударити з двох напрямів. Якщо ми їх не оточимо, вони отримають можливість втекти разом з рабами. Отже, вчителье, спершу ми повинні врятувати чотирьох рабів з бараків на околиці табору.
- Це правда. Ти думаєш, що удар варто завдати вже сьогодні?
- Так, в цьому є сенс.
Інформація, зібрана Канісом, вже завтра могла втратити свою актуальність. Ймовірність того, що ситуація зміниться, була занадто високою. Тому краще було « не відкладати на завтра те, чого можна було б зробити вже сьогодні ». Оскільки вони отримали шанс на перший хід, то повинні були максимально ним скористатися. Оскільки в них було достатньо сил, пряме вторгнення мало найефективніший метод.
— Почекайте, моя історія ще не закінчилася, — несподівано перервав їх Каніс, який слухав розмову магів.
- Що, є ще щось? - Невпевнено подивився на нього Вінс.
Шлях до подорожі патрульних, охоронців, місця рабів і кількість ворогів... Все це Каніс вже з'ясував, так що Вінс не очікував, що цей брудний на руку злодій зробить для них щось над цього.
Тим не менш, Каніс обмакнув великий палець в червоні чорнила і поставив на шматки тканини велику та жирну точку.
***
Вшу-у-ву-У...
Нічні вітри, що дихали з гірського хребта Надун, були такі ж холодні, як і раніше. Вітер обдував усі околиці, не залишаючи своєї уваги і густонаселеного міста Берген.
Теодорові здавалося, що вітер свистить прямо у нього над головою, а кущі лоскотали його шкіру своїми листочками і сучками.
Шурх-шурху!
Він подивився на шматочок тканини в своїй руці і згадав рішення, яке вони з Винсом прийняли після обговорення.
Тео звільнить чотирьох рабів з двох казарм на околиці і відведе їх у безпечне місце. Якщо можливо, йому потрібно буде проникнути всередину швидко і непомітно. Тим часом, Каніс був відправлений з сертифікатом Вероніки до місцевого графу за допомогою.
У спокійному серці Теодора з'явилося якесь дивне відчуття.
"Невже це буде моє перше вбивство?"
Човен, можливо вже відпливла ще тоді, коли Теодор вислав десятки монстрів на той світ і попіклувався про величезну кількість нежитю. Але він ніколи не вбивав людину. Тому бій буде пов'язаний з його першим вбивством.
Тим не менш, Теодор не мав ніякого хвилювання з приводу майбутнього процесу. Він подивився на свої долоні.
– ... Вбивство.
Його руки не тремтіли. Навпаки, його пальці хотіли швидше дістатися до своєї мети. Його досвід і спогади приголомшували його сприйняття природним способом. Тепер Тео міг стріляти і вбивати. Це абсолютно не відрізнялося від поняття « живої зброї».
« Той, хто убив тисячу людей, вважався героєм» Згідно з цією заговоркою, кожен герой мусив стати нечутливим до вбивств або просто звикнути до крові. Альфред не був винятком, і Тео, який отримав не тільки його знання, але й досвід, також нічим не відрізнявся.
Крім того, його противники були мерзотниками, які вважали живих істот товаром і тому заслуговували смерті. Те, що пальці Тео були тверді як ніколи, було цілком природним.
Наступного разу вдалині засяяв червоне світло.
"Сигнав"
Це було магічне світло, яке бачив тільки той, хто використав вид Мани, і був узгодженим між двома магами сигналом. Потім біля куща Тео з’явилося двоє чоловіків.
- Гу-ру-Кука?
– Уга-ру-ка-раза!
Їхня шкіра була темною, і вони говорили мовою, незрозумілою Тео. На поясах патрульних висіли дивні криві мечі. Це були ті самі клинки, які Вінс охрестив шамширами, і які були в обхіді біля воїнів Остіна.
Їх збалансована походика і міцні м'язи рук, що випірували з-під заколених рукав, давали зрозуміти що вони теж були воїнами. І ось, коли вони проминули кущ...
Вжух.
З вказівного пальця вирвалося світло. Магічна куля прошила потилицю воїна, який йшов праворуч. В голові воїна з’явилася діра, і він впав на землю.
– Да-ра-ку-гу-рк.
Другий воїн пройшов ще два кроки, перш ніж зрозумів, що його колега більше не йде поряд з ним. Але рука Теодора вже припала до його шиї.
Бу-дух.
Завдяки Пісні Боя, його кулак був твердий, як граніт. Трахея і шейні воїна миттєво зламалися, а його тіло впало поруч із першим.
Два патрульних були знищені в одну мить. Тео потягнув два тіла за кущ і подивився на свої руки. Вони зовсім не тремтіли.
«... Вперед."
Тео знехтував тим фактом, що нічого не відчував і без вагань попрямував до бараків.