Глава 58 — Нульова Бібліотека (Часть 4).
Через 30 годин і 12 хвилин Теодор прийшов в себе.
Як тільки він згадався, то відчув дивну несумісність зі своїм тілом. Воно було одночасно і важче, і легше. Але, так чи інакше, поки він не міг зрозуміти, чи його вага дійсно змінилася. Тео також видавався чутливішим, ніж усі п’ять відчуттів.
Фр-р-ух, фр-r-Рх.
М'який звук защекотав його барабанні перетинки. Його очі, які все ще не відкрилися, сміялись у відповідь на цей легкий шум.
«... Це що, шелест поола мантії?»
Звук виходив від чогось, що знаходився поруч з ним.
Коли свідомість Тео поступово прояснилася, його щільно стиснуті повіки розкрилися, обнаживши синьо-зелені очі. Тео також покращився, як і його слух, оскільки плями на стелі стали чіткішими. І це було дуже дивно, оскільки зором Теодора після усіх книжок, які він прочитав у бібліотеці, тільки погіршувався.
Тео швидко зрозумів, що лежить на ліжку Вінса і повільно підвівся. Його руки і ноги затікали через те, що не рухалися протягом 30 годин, і коли кров почала циркулювати в звичному режимі, з його уст, природно, вирвався стогін.
- Ум-М-м...
- О! Ти прокинувся? Як ти почуваєшся? - відразу ж підскочив Вінс, як тільки почув його голос.
Тео несподівано знепритомнів, а тому Вінс підготував кілька екстрених іскрів на випадок, якщо виник проблема. На щастя, здавалося, ніяких зовнішніх ознак побічних ефектів не було.
Вінс сів назад у крісло і сказав:
- Минуло близько 30 годин відтоді, як ти проковтнув "Піснь Боя". Не знаю, що трапилося, але для початку тобі варто поглянути на себе у дзеркало.
- Дзеркало... - З подивом вимовив Тео, сівши на ліжку.
Потім у нього просто не залишилося іншого вибору, окрім того, як оглянути себе. А це пов’язано з тим, що одяг майже став ганчіркою.
Якщо рукав його сорочки ще і були більш-менш в порядку, то у районі грудей вона тріснула, а там, де були стегна, і зовсім з'явилися суцільні дірки, немов він заліз не в свій розмір.
Тео вирішив не зволікати і послухався поради Вінса.
Підійшовши до дзеркала, Тео втратив дар мови.
– А-а?
По правді кажучи, тіло Теодора Міллера було в поганому вигляді. Він кілька місяців тренувався, але його тіло все ще було занадто худим. Без використання магії він ні за що не зміг би здолати учня лицаря. Навіть маючи реальний бойовий досвід, використання зброї при таких фізичних даних було подібне до того, як свиня жмчужого намиста.
Але що сталося з його відображенням у дзеркалі?
– ... Це якийсь абсурд, - несвідомо пробурмотів Тео, побачивши своє тіло. Те, що він бачив, було більш ніж дивним.
Плечі та груди, які лише кілька днів тому обнажували випірливі ключі, тепер були покриті дуже товстими м’язами, що наповнювали мішковий одяг. Якщо раніше його ноги були такі ж тонкими, як гілки, вони стали такими сильними, що й воїн. Якби в нього був меч, який звисав із пояса та обладунки, то він міг би зійти за молодого воїна.
« Це не було тільки проблемою. Здається, моя сила, витривалість і почуття також покращилися."
Тео обережно стиснув кулак. Рух задіював цілу групу м’язів, і передпліччя сильно здувалось. Міцні м’язи були подібні до ниркових мотузк. Він відчував величезну силу, що зібралася в його долоні. Якщо б він тримав яблуко, то прямо зараз з нього би спік сік.
Хоча Тео мав лише деякі здібності, тепер він був на рівні пристойного лицаря. А це у свою чергу означало, що Лі Юнсун був справжнім монстром. Незважаючи на відсутність аури, цей чоловік очевидно все своє життя присвятив тренуванням.
Його наполегливість була такою ж, як і Тео, який не здавався навіть на свою нижчу чутливість.
« Твоя мрія... Я зрозумів її." - урочисто вклонився Тео, згадавши одиночну спину Лі Юнсуна. Він покинув майстра, не маючи можливості виразити йому свою вдячність.
Пісня Боя, магія, яку було створено для того, щоб довести цінність життя Лі Юнсуна, була залишена Теодорові.
Після того як Теодор з повагою поставився до цього чоловіка, він повернувся до Вінса.
- Учителю, я хочу дещо спитати.
- Хмм? Можеш питати мене про що завгодно.
Однак перед тим, як Тео поставив запитання, він знову подивився на себе. У результаті третьої синхронізації було більше, ніж ілюстрації. Він просто хотів отримати хоч якийсь шанс на виживання в ближній бою, але сила, отримана від Лі Юнсуна, повністю перемогла його слабкість як мага.
Тео, яке зміцняло передпліччя Тіо тепер могло витримати віддачу від могутньої Магічної Ракети, і навіть сам ближній бій став цілком реальним, якби він скористався Піснію Боєм та вторинними заклинаннями.
Третя функція обжерливості була жахливою.
- Майстер Червоної Вежі, Вероніка... Як я можу зв'язатися з нею?
Тепер у Теодора є лише один виклик: завершити нестійкий 5-й Коло.
***
У кожній вежі королівства Мелтор була своя роль.
З огляду на велику універсальність Сія Башта використовувала свою магію, щоб встановити пральні та гігієнічні об’єкти по всьому королівству. Більшість магів були алхіміками, і тому вони зробили свій внесок у королівство в таких сферах як будівництво та металургія. А ось члени Білої Вежі були джерелами інформації.
Якщо так, то чим ж займалася Червона Башта, яка славилася своїми бойовими магами? Звичайно, вони відігравали важливу роль у битвах.
- Пані Майстра Вежі, на території Вікента Бермунда з'явилася пара тролів. З маєтку були відправлені особисті сили віконта, але монстри продовжують наносити збитки і тому є терміновий запит на бойових магів, доклав чоловік у кабінет на вершечку Червоної вежі. Він добре знав особистість господині цього кабінету, а тому розумів, що такі вчинки їй не подобаються.
Вероніка відповіла на промову чоловіка лише після того, як закінчила читати один зі своїх документів.
- Пошліть старшого мага Девіда. Крім того, попросіть в якості ескоту приставити до нього двох лицарів. З такою групою проблем не буде.
- Буде зроблено!
Як тільки чоловік вибіг, до кабінету зайшов інший чоловік і також швидко зачитав свою промову.
- Пані Майстра Вежі, поблизу власником марки Ортена виявлено велику групу розбійників. Маркіз Ортен відправив запит про допомогу. Які ще будуть наслідки цього?
- Ортен? Ах, цей вусач. Чому той, у кого ціла дивізія лицарів просить нас про допомогу? Передайте йому, щоб сам з усім розібрався.
- Згоден, пані Майстер.
Коли Вероніка слухала два запити на вибір допомоги, то підписала ще й більше десяти документів. Вона підписувала їх зовсім не бігло — кожен з них уважно читав. Вона могла запам’ятовувати все до дрібних речей, не пропускаючи жодної друкарської чи помилки. Незважаючи на її часто кровожерливе і жорстоке поведінку, Вероніка була надзвичайно компетентним магом 8-го Коло.
Проблема полягала в тому, що її здібності залежали від терпіння.
- Ах, чорт! Чому останнім часом мене постійно завалюють одними бумажками? Чому вони постійно смикають вежі магії, коли у самих на змісті цілі гарнізони? Ми не собаки, яких потрібно кожного разу кидати в погоню за кроликами!
Кінець кінцем, витривалість Вероніки досягла своєї межі і вона розірвала папери. Всі вісім кіл відразу ж відгукнулися на її гнів і спалили розорвані документи, не залишивши від них і сліду. Вероніка поклала ноги на стіл, спухнувши попіл.
І ось, розмістившись зручніше, Майстер Червоної вежі в голову прийшла одна думка.
« Цей хлопець справді цікавий... Незалежно від того, наскільки я розслаблено себе поводилася, 10 днів - це занадто багато. Може, після того як я супроводжувала його в Нулеву бібліотеку він подумав, що більше не зможе витримати мою присутність? "
Червоне драконове кров означало, що Вероніки були головним елементом зацікавленості. Вона не хотіла бачити людей чи речей, які їй були зовсім не цікаві. Природа Вероніки означала, що вона не могла ігнорувати свої обов'язки, але в той же час вона завжди могла позбутися деяких набридливих процесів.
Саме в цей момент...
- Пані Майстер Вежі!
У її кабінет знову хтось увійшов.
- Ну, і що цього разу?
Вероніки настільки швидко реагують, що зблідли і приготувалися зачитувати донесення. Зрештою, він не міг просто вибачитися і залишити кабінет без озвучення того, що повинен був.
- Є запит на зустріч з Вами.
- Зустріну? От кого?
- Новий маг, який тільки нещодавно вступив до Червоної Башню. Маг середнього рангу на ім'я Теодор Міллер...
Коли Вероніка почула це ім’я, вона відразу заскочила зі свого місця.
- Прийшли його! Прямо зараз!
– А-а? Да?
- Ні, не роби цього. Буде швидше, якщо я піду особисто. Так, йди і поклич старійшину, щоб посидів тут. У мене є нове завдання, а тому все інше я залишаю на нього.
– А-а...?
- Все, я пішла! - Знехтувавши приголомшеним виразом обличчя чоловіка, Вероніка впала сходами. Не мало значення, що відбувалося, якщо це дало їй можливість позбутися цих проклятих документів. Крім того, вона і сама була не геть побачитися з цією цікавою дитиною.
« Ти вибрав похвальний час, малюк! »
Вероніка швидко прибула до приймальні Червоної Вежі завдяки своїм винятковим фізичним здібностям разом з кров’ю дракона. Як тільки вона прийшла і відкрила двері, то побачила здивоване обличчя Тео.
Але Вероніки сповільнилися.
– Э-э...?
Щось змінилося. Вона відчула якесь відчуття дискомфорту і замість того, щоб, як зазвичай, щось поспішно зробити, повільно та уважно оглядала Тео.
Її посереднє враження про нього повністю зникло. Поза Теодора, в якій він стояв, була такою ж, але центр його ваги вмістився, ніби він навчився якогось бойового мистецтва.
"Хіба може людина так перетворитися всього за 10 днів?"
Тео першим привітав збентежену Вероніку.
- Дякую, що знайшли час, Майстер Вежі.
- Так? А, ну я ж сама казала, що ще обов'язково поговоримо з тобою. Хіба не так?
- Так, все вірно.
Явлення, пов'язане з його колом, було проблемою, яку неможливо зрозуміти за допомогою одних лише книг. Вероніка також твердила, що з часом ця проблема не вирішиться сама по собі. Тому Теодор і прийшов, щоб попросити Вероніку про допомогу. Зрештою, для вирішення чогось подібного не було кращого вчителя, ніж Вероніка.
- Рада тебе бачити в будь-який час, але... Гм...
Її золоте око сяяло дивним світлом.
Неможливо було приховати вміння перед Веронікою, яка з одного погляду бачила його наскрізь. На щастя, вона просто дивувалася змінам Тео, не відчуваючи жодного подиху.
- Що ж, це не має значення, оскільки так мені подобається навіть більше! Але не варто надихатися кимось огидним, як Бланделла. Це абсолютно безпідставно.
- Я розумію.
- Тоді підемо, — сказала Вероніка і прийшла в рух.
Тіо пішов за нею, зовсім не знаючи про їхнє кінцеве призначення.
Вероніка, наче прочитавши його думки, оглянулася і додала:
- Думаю, ти вже знайомий з цим місцем.