Глава 47 — Контрата Трійці (Часть 1).
Звичайно, перший удар мали завдати найманці, а не жити.
Люди відступили за стіни і дещо відв'язали. Потім вони завантажили в це щось каміння, складені поблизу, і почали обертати. Це була пруга — далекобійна зброя, яка використовувала центробіжну силу для метання каміння зі швидкістю випущених стріл.
Пращі були легшими за луки і, на відміну від стріл, каміння можна було побачити на кожному кроці. Такі привілеї були дуже привабливими для найманців, які не могли собі дозволити дороге обладнання.
- Вогонь!
Замість Рендольфа наказ дав віце-командир Хенк, і сотня каменів змила вгору.
Фух! Фух! Фух! Фух!
Черепашки некрупної клопи, таких як кобри та гобліни, були розморозені всього від одного потрапляння каменем. Орки витримували трохи довше, але після трьох-чотирих росків їх чекав той же результат. Десятки вбитих мерців в мить завалилися на землю.
Однак цей урон був нічим не чим іншим, ніж тисячі смертників.
- Вони схожі на рій мурах.
Тео, Сильвія та Рендольф спостерігали за мурами свого сховку. Тільки дивитись на натовп, який наближався до гнилого життя було достатньо для того, щоб викликати нудоту. Хоча один зомбі був дуже незахищений, історія була іншою, коли справа досягала тисяч оживих трупів. Це було схоже на катастрофу, коли сарана знищує гектари пшениці.
Рендольф втупився на цю сцену.
За планом, який придумав його роботодавець Теодор, вони втрьох повинні були відправитися до цих хвиль нежиті. Але шлях серед такого смертоносного моря неможливо було відкрити навіть за допомогою мага. Так, якщо б вони використовували закляття 4-го і 5-ого Колов, то шанс прорватися був, але до того часу, як вони досягли сховища чорнокнижника, він вже втратив би всю свою ману.
Отже, Тео довелося подумати про те, як подолати цю перешкоду.
- Зниження Вага.
Заклін Тео був завершений на крок попереду Сильвії і обернувся навколо них обох.
Це була магія легкості, часто застосована до об'єктів, а не людей. Завдяки її використанню, вага Тео та Сильвії зменшилась вдвічі. Потім було закінчено закляття, яким займалася Сильвія.
- Прихована Сила Мани.
З її палиці з'явилася магічна сила і цього разу обернулася вже навколо всіх трьох осіб.
Ця магія прикривала ману, яка ллється з їхніх тіл. Заклінування зовсім не працювало проти ворогів, які використовували всі п’ять відчуттів, але нічого не було кращого від нерухомості мана.
Тео переконався, що закляття спрацювали правильно і кивнув.
- Завершено. Можемо починати.
- Юна леді?
- Я готова.
– ... Тоді йдіть сюди.
Почувши їхні відповіді, Рендольф прикріпив свій меч до пояса. Потім його міцні руки схопили хлопця і дівчинку та підняли їх на плечі. Оскільки сила Рендольфа поєднувалася з магією легкості, то він не відчував ваги двох чарівників. Така картина була дуже непристойною, але з цим вже нічого не можна було вдіяти.
А наступного дня Рендольф безстрашно кинувся до хвилях неживи, несучи двох чоловіків на своїх плечах.
- Не розеляй рот, роботодавець, не то прикусиш язик!
Як першокласний мечник, сила Рендольфа вже виходила за межі звичайної людини.
Кожен його стрибок сягав десяти метрів заввишки, а відстань на яку він стрибав - покривало 50 метрів. Цей стрибок кидав виклик самому існуванню такого поняття, як « гравітація». Однак він не мав крил, а тому мусив впасти навіть на 100 метрів вгору.
І ось, досить скоро Рендольф почав зі страшною швидкістю падати вниз.
- Кхе-кхе, прокладати собі шлях таким чином... - Посміхнувся найманець, концентруючи ауру в підошвах своїх ніг.
Коли він подумав про це, то зрозумів, що все це не так вже й складно. З огляду на те, що нежити була гнилою, йому було легше стрибати по їхніх головах!
Нога Рендольфа приземлилася на голову зомбі-орка.
Бум!
Сила, нагромаджена інерцією від падіння, аура Рендольфа змусили голову зомбі просто вибухнути. Рендольф знову сконструював вибух.
Потім найманець трохи змінив свою тактику. Попереду з’явилися голови менших істот — гоблінів і кокрудів, які Рендольф почав використовувати як сходинки. Це була техніка, яку на сході називають "полете по траві" але щоб її відтворити, Рендольфу довелося використовувати ауру (п)/п: технологія передбачає такий швидкий біг, що це більше нагадує політ по траві).
Завдяки цьому троє людей змогли пройти через стіну трупів, наче риби, що стрибнули крізь водоспад.
« Дивовижно...! Ці рухи залежать від аури? Лише подумайте про те, що людина може рухатися зовсім без магії...». Теодор був вражений тим, як вона спостерігає за рухами Рендольфа. Він вивчав концепцію аури ще коли вчився в академії, але ніколи не бачив її на такому рівні, як у Рендольфа.
На відміну від магії, яка керувала масою в тілі людини, аура була способом укріплення людського тіла. Це був один з трюків для тих, хто був позбавлений магічної сили і також національна особливість конкуренції з Королівством Мелтор Імперії Андрас.
Аура разючою мірою відрізнялась від магії, яка планувала управління маною шляхом різних способів. Аура — це кристалізація чистої енергії. Це метод, розроблений під час найглибшого вивчення бойових мистецтв. Людина, досвідчена в використанні аури, могла скласти конкурацію навіть такого передового монстра, як гру і розрубати стіну лише одним ударом свого меча.
- Це... Останній!
Бу-дух!
Рендольф розчавив голову зомбі-троля і стрибнув вперед. Тепер він міг використовувати гілки дерев для стрибків, а не голови мерців.
Рендольф обернувся в сторону свого правого плеча, де сидів Тео, і сказав:
- З цього місця я буду дотримуватися вказівок свого роботодавця. Направляй мене за найкоротшим шляхом, навіть якщо місцевість буде трохи крутою.
- Добре, — погодився Тео.
У цих місцях він часто грав у дитинстві. Рослинність стала трохи іншою, але він добре уявляв собі місце розташування печери, про яку говорилося в повідомленні. Ігноруючи важкопрохідні ділянки місцевості, Тео з’явилася карта прямого маршруту до печери.
- 40 градусів ліворуч, поки не побачите маленький скеля!
За керівництвом Теодора Рендольф знову вистрілив вперед, ніби справжня стріла. Нежити під ними ніколи б у житті не помітила присутності групи. І навіть якщо б у них це вийшло, вони нічого не змогли б зробити з трьома людьми, які стрибають по деревах.
Під покровом темряви тріо почав свою контратаку.
***
Безсумнівно, він коштував своїм трисотам золота. Він стрибав по неживих і гілках дерев, навіть піднімався на маленькі утихи, мінуючи водоспади. Завдяки цьому запланований час скоротився від однієї години до двадцяти хвилин. Але обличчя Теодора все одно було похмурим.
Починаючи з того місця, де вони увійшли в ліс і за їх теперішнє місце розташування, Тео прикинув, що кількість нежиті наближається до 10,000.
"Це просто якісь немислимі числа. Що зробив цей чорнокнижник, щоб викликати таку велику кількість неживі? Невже цей гримуар спеціалізується на виклику неживих?"
Наприклад, чаклун міг викликати віверн та игрів, які не жили у цих краях. Мабуть, він якось зміг покликати тіла з іншого місця замість того, щоб зробити їх особисто. Або ж, можливо, випустив не жити з "Оскаржучого Вимірювання" - доступного лише для найвидатніших некромантів. Щоправда, у цьому не було нічого особливого, якщо такий чорношкірий мав гримуаром.
Так само як Тео розблокував друкування Обжерства, цей чаклун міг надрукувати функцію, яка давала йому доступ до заперечення.
— Гей, роботодавець, — зупинився Рендольф і махнув рукою в бік — ми біля мети. Які додаткові вказівки?
– ... По-перше, поставте мене на землю.
- Опа, ти такий легкий, що я про тебе навіть забув, — посміхнувся найманець, який зовсім суперечило серйозному виразі обличчя Теодора.
Хоча Тео та Сильвія були значно легшими, Рендольф багато років біг по пересеченій місцевості і не виявив жодних ознак дихання. Навпаки, коли Сильвію опустили вниз, вона похитнулась, наче морська хвороба.
Тео спокійно підійшов до печери.
- Вид Мани.
У очах Тео спалахнули сині вогники.
Магія 2-го Круса дозволила йому візуалізувати ману в просторі, і тому він міг визначити, чи був у печері чаклун. І справді, результат виявився досить непоганим.
- А-акх!?
Раптом на очах Тео з’явилася непроникна темрява.
Темна мана поширювалася по окрузі, наче отруйний газ у його очах. Тео не постраждав, але такий раптовий зір був просто жахливим. Щільність темної мани, з якою він зіткнувся, була на тому рівні, про який Тео не міг навіть здогадатися.
Він вимкнув "Від Мани" і витер з лоба піт.
- Цей хлопець сто відсотків там. Мана, що оточує печеру, наповнений такою темрявою, це місце можна назвати адом.
Проте якщо не бути в цій печері, то група Тео буде схожа на собаку, який біжить за курчатами. План контратаки зазна́є невдачі, і вони будуть змушені негайно повернутися в село для підготовки до евакуації.
200 золотих, отриманих як заставу за мечі, також повинні будуть повернути Рендольфу.
- Сильвіє, як ти почуваєшся?
- Так, все гаразд. У мене просто трохи закрутилася голова.
- Рендольф, твої ноги в порядку?
- Звичайно. Якщо я втомлюся, то більше не зможу називатися найманцем.
Тео був переконаний, що з його компаньйонами все гаразд, і глибоко занурився у свої думки. До цих пір все йшло за планом, але він не міг бути впевнений, що це так і триватиме. Ця сумна печера була притулком для чорнокнижника, і він не знав, що в ній діється.
І ось, стоячи на цьому перехресті перемоги або поразки, Тео зробив крок вперед.
– Що ж, будемо заходити.
Їм знадобилося досить часу, щоб дістатися до цього місця. Якщо чорношкірий дізнався про їхній рейда, то він міг сховатися, щоб привести сюди нежити і заблокувати своїх товаришів у печері. І тому вони не могли дозволити собі марнувати час лише через страх чи напруження.
- Рендольф піде попереду, я буду посередині, і Сильвія в тилу. Тримайтеся цієї побудови якомога довше. Якщо ми зустрінемося з чорнокнижником, то будемо діяти відповідно до ситуації.
- Все зрозуміло.
- Ясно.
Тео не знався на особливостях бойових споруд, але спогади Альфреда Беллонтеса пробудили в нього ініціативу. Звичайно, обидва учасники погодилися з його пропозицією і рушили вперед.
Магам не потрібно було брати з собою такі світлоносні прилади, як смолоскипи.
- Світло.
Тьмому печери одночасно осяяли дві кульки, зіткнуті із світла. Тіні розступилися, і зовнішній вигляд трійці був розкритий.
І справді, не вся подорож була відправлена на штурм села. Але як тільки тріо приготувало прорватися вперед...
- Жалюгідні щури...! Ви насмілились... Вторгнеться в мою резиденцію ...!
По печері лугався спотворений і жахливий голос!
Здавалося, що він походив з глибин пекла, а не від людської гортані. Темна мана зреагувала на ці слова, і група Теодора окутала холодом.
- Можливо, ви і знайшли мій притулок, але...! Ви ніколи не виберетеся звідси живими ...!
Жахливий голос наповнився гнівом, і нежити прийшла в рух.
Труп палаючого орка-воїна підняв свій сокиру, а зомбі-вовк оскалився, обкриваючи свої клинки. Некроманта залишилась захищати дуже багато нежитю.
- Вбити... Помріть!
Цей смертельний наказ був даний не чим іншим, як гримуаром!
Але Теодор лише посміхнувся, почувши його.
- Думаю, ми встигли в самий раз.
– Да. Невже він вважає, що ми почнемо благати його про милість? - Так, пане Рендольф.
Лев не буде гавкати. Людина, яка вірить у свою перемогу, ніколи не загрожуватиме ворогу. Отже, коли вони чують про цю небезпеку, то задумуються втекти і просто втратять свою здобич. Тільки той, хто відчував поразку, буде голосно гавкати, намагаючись змусити свого противника не підходити до нього.
- Поїхали.
Після цього Теодор запалив у своїй руці оливковий вогонь.