Глава 29 - Столиця Мана-віль (Чакість 4).
Тео використав Возплазуна, щоб відволікти Пилипа і Смазку, аби змусити його впасти. А закінчився комбінація Вітряною Резкою. Поєднання заклинань 1-го і 2-ого Колов призвело до потрібного результату навіть без використання магії 3-й Круг.
Якби це було поле бою, а не змагання, то голова Пилипа вже йшла б по землі. Проте, Філіп навіть кілька разів потрігнув свою шию щоб переконатися, що все гаразд.
Тоді він встав і розлютився:
- Ублюдок! Хіба ти не знаєш, наскільки соромно використовувати таку мірошну магію? Ти, селюк!
- Що?
Як тільки Пилип встав, Тео звільнив заклинання, яке вже встиг підготувати.
Вжух!
Це був синій електричний розряд - заклинання 2-го Колоу, Удар Молені.
Швидкість, закладена в характеристиках цього атрибута, значно поліпшила ефективність магії 2-го Круга. Коли ворог побачить Удар Молнію, вже було б запізно.
Однак Пилип не був надто освіченим.
- Не сподівайся мене двічі!
Навіть якщо він народився в хорошій сім'ї і мав серйозну підтримку, йому все одно доводилося покладатися на свої таланти та вміння. У порівнянні з Тео його голова була не настільки гарною, але зате чутливість була в кілька разів кращою. Філіп зафіксував активацію Удара Молнія і сконструював магічну формулу для Щета.
У той момент, коли він збирався з впевненим обличчям викрикнути слова заклинання ...
Пшик.
- Щи...ай-ак!
Несподівано на землі з’явився бугорець, за який Філіп завівся ногою і втратив рівновагу. Магічна формула, яку він готував, роздратувалася незадовго до її завершення, і в обличчя Філіппа врізалася блискавка. Його магічна сила розпорошилася.
Упавши і прокатившись по землі, він схопився за своє перекошене обличчя. Це було дійсно веселе видовище.
Хрючись.
І ось, був зруйнований ще один кристал, що поглинає урон. Тепер у Філіппа залишилася лише одна « життя». Якщо трісне й третє, то його слід вважати переможеним і всі жотони перейдуть Теодору.
Тео зрозумів, що перемога не за горами.
« Потрапити на такі хитрощі... Ні, хіба це не звичайний хлопець?"
Де могли б студенти, котрі навчалися в академіях або приватних вчителях, попрактикуватись у справжній битві? Їх можна було похвалити за успіх тренування або, в кращому випадку, за бій проти якогось бандита, який проводився під наглядом охоронців. Вони ніколи не відчували справжнього змісту слова "грає"
Після поглинання досвіду Альфреда Беллонтеса і битви проти хобгобліну, Пилип здавався йому недосвідченою дитиною.
Однак Пилип думав зовсім по - іншому.
- Тьху! Чорт забирай! Хіба у тебе немає бажання битися справедливо, як справжній маг? На такому почесному поєдинку використовувати магію 1-го і 2-ого Круків!
- Ось же кретин. Чому це коло має значення, якщо і те, і то - магія?
Вінс, який сидів на трибунах і кивнув на знак згоди.
Рідко коли траплялося, щоб в боях використовувались які-небудь потужні і важкі закляття. Будь то пекельний полум'я або звичайний Огненний Шар, вороги все одно б померли. У кожній невеликій сутичці було легше завдати удару по шиї за допомогою невеликого магічного закляття.
Лорен же, бачивши дурість свого учня, гримнув себе по лбу. Можливо, Філіпп навчився бойової магії і легко, але ось як її використовувати розумів неправильно.
Наступні слова Тео були зовсім схожі на кинджали, які пронизували Лорена.
- Якщо твій вчитель говорить тобі по-іншому, ти дійсно можеш пишатися таким учителем. Чи, може, ти ще не вивчав цю частину?
- Кхек!
Філіп замолк, наче від удару обухом по голові.
Вирази облич двох магів, які спостерігали за цією сценою, були дуже цікавими. На обличчі Вінса, яке було начисто позбавлене емоцій, з’явилася усмішка. Тим часом, обличчя Лоріна почало роздуватися, ніби ось-ось мало вибухнути. Слова Тео явно сприяли росту його кров’яного тиску.
Як сказав один мудрець? Коли закінчуються слова, в хід ідуть кулаки.
Філіп Галлок був людиною, яка недалеко пішов від цієї змови.
- Заткнись! Солдати з промерзлих земель, вислухайте мій заклик!
Коли він почав завзято збирати свою магічну силу, температура навколо нього швидко впала. Ронні підлогу покрилася зморозою, а повітря почав наповнюватись холодом, який, здавалося, ось-ось переверне всіх в крижані статуї. Теодор Міллеру буде дуже важко протистояти заклинанню 4-го Круса, Замороженої Орбіті, коли вона буде повністю завершена.
Звичайно, якщо вона буде завершена.
- Хіба ти не знаєш, що не можна використовувати такі серйозні речі?
Тео підняв пальці, наче чекав чогось подібного.
Ту-тух!
Його дії не відрізняються від тих, хто викликав Возброєння.
« Він що, намагається повторити те ж саме?», — подумав Філіп з дружиною назад. Вперше він не був до цього готовий, але на другий раз він вже ні за що не дав би себе упустити.
Якщо Пилип не ступить назад, значить, він не впаде, і його заклинання спрацює як треба.
Але в цьому і була його основна помилка.
Фтух!
– Кхе... Укх... Ай...
Несподівано Філіп відчув незрозумілий біль у районі своїх стегнов. Кристали, які поглинають пошкодження, не повністю запобігали болю.
Хрючись!
Філіпу було вже все одно, що останній кристал зламався. І коли він подивився вниз, то зрозумів, що викликало такі жахливі страждання. Це був гострий камінь, подібний до списа. Ця маленька скеля з'явилася прямо через землю і, побачивши точно, проколола його стегно.
Можна сказати, що це був результат кооперації між Теодором і Мітроєм.
- Це, це ж... Кха... Ікх... - Пилип так і не міг закінчити те, що розпочалось і впав на землю. Мало того, що травма сама по собі була дійсно жахливою, так ще й він був далеко не знайомим до болю.
Навіть суддя з поблудлим обличчям повернувся до Тео.
Теодор почухав голову, ніби зробив якусь помилку.
- Мітра, давай наступного разу трохи легше.
- Хінь? - Видала звук Мітра, вибравшись з-під землі і подивившись на Филипа з наївним обличчям.
***
Філіп виглядав настільки жахливо, що суддя змушений був викликати ношки, які забрали його в мед-часть. У багатьох випадках були пошкоджені кристали, і тому навіть суддя був уражений такою серйозною травмою.
— Теодор, вітаю вас з першою перемогою у Турнірі учнів, — сказав він, намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя.
- Ах, дякую.
- Ви виграли одну перемогу і отримали чотири жетони Філіппа Галлока. Незважаючи на те, що ви втратите їх або програєте в бою, але Ви несете особисту відповідальність за будь-які збитки, тому будьте обережні.
У долоню Тео опустилися чотири жетони. Через металеві матеріали вони були досить важкими.
Коли Тео мовчав і дивився на них, не розуміючи, що переміг, до нього підійшов професор Вінс.
- Ну як? Хіба це не легше, ніж здавалося?
- Так, це було не так вже й складно.
- У цьому і полягає різниця у досвіді. Отримавши спогади Альфреда Беллонтеса, ти став знайомий з війнами. Студенти, які ростуть як рослини в теплиці не рівня тобі.
Саме тому Вінс дозволив Теодору взяти участь у Турнірі учнів.
Кваліфіковані військові чарівники вміли знаходити колоди у доспеках та шоломах пильних лицарів. Вони були похмурими жанцями, які могли вбити навіть старших магів.
Практичний досвід відіграв велику роль, а сенсорне сприйняття Тео мало чим відрізнялося від інтуїції воїна, який десятиліттями провів на полях битв. Він міг знайти невеликі вразливості в обороні свого ворога і використати їх, щоб перемогти його.
Ось чому він без особливих труднощів здолав свого суперника. Оскільки обидві людини думали про щось своєму, позаду них пролунав чийсь голос.
- Гей, Винс Гайдель!
– Що...?
Вінс, який не відчув наближення цього чоловіка, з збентеженою обличчям обернувся на банкрутство.
Потім він відразу втягнув у груди більше повітря. Як би він не був хороший на полі бою, той хто стояв перед ним був справжньою рідкістю.
І ось, побачивши цього чоловіка, обличчя Вінса дивно перекосилося.
- Хіба Ви не занадто зайняті, щоб приходити в таке місце?
Біла борода і сиве волосся разючо контрастували з м'язами, які випірали навіть із-під блакитної мантії. Його передпліччя були такі ж товсті, як колоди, а його долоні видавалися досить міцними, щоб розчавити голову дорослої людини. За спиною висіла палиця, яка виглядала настільки великим і важким, що не кожен маг зміг би носити її в руках. Якби замість палиці він носив дворучний меч, то виглядав би як воїн, а не чарівник.
У відповідь на сумарне обличчя Вінса м’язистий старий посміхнувся і поклав руку на його плече.
- Ха-ха-хо! Не будь таким! Ми ж сто років не бачилися!
– Е-а, почекайте-но. Ай, боляче ж!
- Кожен чоловік повинен бути сильним. Тепер уяви собі мене своєму учневі, якого ти приніс із собою!
Вінс, який нарешті зумів викрутитися з лап старого, здригнувся і почав масувати своє плече. Хоча тіло натреноване, одного тичка цієї ручища було достатньо, щоб зламати кістки.
Старик був добре відомий як « Ужас Сіней біней» або "Мускулистий Майстер".
Вінс неохоче представив Тео:
- Це Теодор Міллер, студент академії Бергена.
- Радий знайомству.
- Так, приємно познайомитися!
Старик хохотнув, а потім миттєво стер зі свого обличчя всі емоції, пронизуючи в очі Тео. Тепер він разюче відрізнявся від того задорогого літнього чоловіка, який лише кілька секунд тому жартував і сміявся.
Щось подібне відчував Мірдаль, який бачив людей наскрізь.
– ... Интересно. Ти бував на полях битв? Було б безглуздо називати тебе салагою.
Погляд старого мага був настільки важким, що Тео навіть довелося відвернутися, щоб уникнути його. Щоб змінити тему, Тео вирішив щось запитати у свого наставника:
- Професор. Це...?
Але його спроба відразу була перервана старим чарівником.
- Хмм! Чому ти питаєш Вінса, а не мене? Якщо ти ігноруєш мене, тому що я старий, то не варто!
– Мне... Мені дуже шкода.
- Ху-ха-Ха! Що ж, це не має значення!
Старий маг був схожий на бурю. Він підхопив Тео під руки, від чого той миттєво відчув запаморочення. У руках старого чоловіка була не магічна сила, а просто сила. Цей старий, мабуть, зміг би підняти Тео і однією рукою.
І ось, коли у Тео почала кружляти голова, старий опустив його на землю, а потім повернувся до Вінса, закликаючи його щось сказати.
З дуже виснаженим виразом професор нарешті пояснив, що це за старий.
- Не дивуйся... Це верховний маг Синей вежі, Бланделл Адрункус.
- Ах, і справді... Е-е!? - Перепитав шокований Тео.
А потім Вінс вирішив дещо додати. Він прошепотів це Тео на вухо, щоб маг нічого не чув:
- Цей чудовий стариган – майстер Синей Вежі.
- ...?
Очі Теодора затремтіли, коли він зрозумів, що зустрів найшановнішого чоловіка, якого будь-коли бачив за всі свої 19 років життя.