Глава 22 - Поза Академією (Часть 4).
Три дні пізніше, рано вранці Теодор Міллер стояв біля воріт Академії Бергена.
Замість звичайної форми на ньому був щоденний одяг, а позаду - кілька об'ємних сумок з багажем. Якби він не тренувався протягом останніх двох місяців, він би не зміг зробити з ними навіть кілька кроків.
"Т-тяжело! Я взяв тільки те, що мені було дійсно потрібно, і те ...."
Тео спакував тільки одяг і речі першої необхідності. Незважаючи на це, його сумки все одно отрималися товстими і роздутими.
Для того, щоб дістатися з Бергену до Мана-віля, потрібно було від десяти до чотирнадцяти днів. Таким чином, за цей час йому потрібно було забезпечити Обжерство 15-30 книгами. Якщо б він знав це наперед, то мусив би зачаровувати об’єкти заклинанням зменшення ваги. Але через відсутність розуміння цієї магії, йому довелося відкласти цю ідею до кращих часів.
«Може попросити допомогти професора? »
Тео опустив багаж на землю і розминув затілі плечі.
Невдовзі з’явився професор Вінс. На ньому теж була звичайна повсякденна одежа, яку він носив досить рідко.
- Вибач, що змусив тебе чекати. У мене було набагато більше справ, ніж я думав.
Очевидно, це була досить складна процедура залучення в магічний конкурс. В останні дні навіть Теодору було важко зустрітися з професором.
Вінс витер піт з лоба і подивився на багаж, який височів перед Тео.
- Через всі ці справи я забув тобі дещо сказати.
- Що, професор?
- Краще я покажу тобі це, — відповів Вінс і дещо дістав.
"Сумка...?"
Це виглядало як сумка з пошарпаної шкіри. Вінс підійшов до багажу Тео і пробурмотів:
- Зберігання!
У той же час проїм у сумці розширився і туди почали засмоктуватися речі.
Як не дивно, це засмоктування не стосувалося повітря чи інших предметів. Сумка втягнула в себе лише позначену мету — багаж Тео. Сцена, де маленька сумочка втягує у себе багаж, десятикратніша за її розміри ... була просто нереальна.
Тео був вражений, зрозумівши, що це за сумка.
– Простірий кишеню!
Відвівши просторовий кишеню в сторону, Вінс підтвердив:
- Так, це досить відомий і корисний з багатьох поглядів предмет. Також дуже зручний.
Справді, якщо є "кармана" Теодору не потрібно було тягати на своїй спині весь свій важкий багаж. Це був артефакт високого класу, який дозволяв переносити безліч речей.
« Цікаво, який ранг у цієї просторової кишені? » — хотів запитати Тео, але відклав своє запитання, побачивши, що Вінс вже зробив.
- Часу у нас в обріз. Ми можемо поговорити по дорозі.
- Звичайно, професор.
Вони пройшли через головні ворота академії і швидко заступили в сторону міста. Спочатку вони йшли мовчки, але потім Вінс, який йде на кілька кроків попереду, повернувся і запитав:
- Теодоре, ти можеш показати мені дух з яким уклав контракт?
Стародавній дух... Вінс спеціалізувався на археології, і тому він звичайно знаходив можливість дуже зайнятою. Наприклад, він не зміг приховати своєї цікавості. Це була невиліковна хвороба всіх магів. З його погляду зникла холодність, залишивши його очі яскравими, як у дитини.
Теодор злегка посміхнувся і звернувся до дівчини:
– Мітра.
Почувши його заклик, спляча дівчина відкрила очі.
- Ох...! - З уст Вінса вирвався крик захоплення.
Шматочок бруду, який пристав до ноги Тео, перетворився на фігурку маленької дівчинки, хоча при цьому її очі і ніс мали дуже розпливчастою формою.
Проте звичайний дух майже не міг прийняти навіть образ звірини, нічого вже й сказати про людину. Це було можливо тільки для духів високого рангу.
Але дух Мітра втішився, коли він уклав угоду з Тео.
- А з нею можна говорити? - тремтячим голосом запитав Вінс.
Якби з нею можна було спілкуватися, то потенціал Мітри був майже таким же, як і у короля духів. Однак Тео з жалем похитав головою.
- Я пробував, але...
Мітра відчула погляд Тео і сказала:
- Хіінг?
Її голос звучав як тякання цуценя.
- Я чую тільки цей звук.
- Ти розумієш, що він означає?
– Ну... Це дуже тонке відчуття.
Тео зосередився на емоціях, які передавали йому від Мітри. Контракт із духом був з'єднанням їх душ. Читати поверхові думки одне одного було просто, але на даний момент дух ще не був достатньо зрілим, щоб осмислено передавати свої відчуття.
Незабаром Теодор відкрив очі і прищепив язик.
- Схоже, я маю справу з дитиною, яка ще не знає, як говорити. Він знає тільки прості слова, як - от: « Добре» та « Ні » і "я не розумію".
- Але, так чи інакше, саме спілкування можливо. Дуже цікаво.
На відміну від Тео, очі Вінса світилися. Цей дух відрізнявся від своїх родичів середнього і нижнього рівня, які могли лише пасивно підкорятися волі свого власника.
- Зачаровуй її, щоб поговорити. Стародавній дух має сильну індивідуальність, і його власник добре володіє своїм чудовим способом росту », — порадив професор Тео з Мітру.
- Вона вже скаржилася, що її постійно викликають.
– Хо-хо, значить у неї вже є самосвідомість! - Винс, який знову був уражений, записав деякі факти про Мітрі у свою записну книжку.
У нього було ще кілька запитань, які він хотів би з'ясувати. Де ще професору отримати більш цікавий навчальний матеріал? Кілька днів спілкування з Тео було набагато продуктивнішим, ніж роки досліджень в Академії Бергена.
Завдяки своєму учневі на обличчі професора Вінса з’явилася широка усмішка, абсолютно йому неприйнятна.
- Професоре, Ви не заперечуєте, якщо я дещо у Вас запитаю?
Цього разу Тео поставив запитання. Він чекав, поки Винс закінчить свої записи і запитав:
- Як ми будемо дістатися до Мана-віля? Я знаю, що звичайні шляхи повідомлення не спрацювали.
На захід від Бергена розкинувся гірський хребет, а на півночі протікала річка Мойя. Завдяки цьому можна було легко уникнути вторгнення з інших країн, але разом із цим і суттєво ускладнив шлях в Мана-віль, який знаходився на північному заході від Бергену.
На думку кінного екіпажу, така подорож може тривати від 10 днів до місяця. А щоб взяти участь у магічному конкурсі, вони мали прибути до столиці через 10 днів.
- Ну, про це можеш не турбуватися. Я подумав наперед, що Вінс усміхнувся і продовжує йти далі. Туристи, чарівники, відвідувачі з інших королів... Але знаєш, хто найбільше цінує цей час?
Тео був настільки здивований цим несподіваним запитанням, але невдовзі зрозумів, що каже Вінс.
– ... Торговці?
- Верно. Кількість людей буде в 10 разів більша, ніж звичайно. До того ж у столиці з’являться вайма магів, які мають товсті гаманці. Торговці, які відчувають запах грошей, ніколи не упустять такої нагоди. Вони постараються отримати якомога більше прибутку від цього заходу.
Крім того, були й торговці Бергена. Вони проклали новий шлях через гірський хребет, щоб зменшити час на подорожі. І Вінс подумав про цей варіант.
- У минулому я кілька разів йшов цією дорогою. Прості люди рідко користуються цим даром, оскільки в караванах можуть брати участь лише найбільш талановиті особи. На дорозі з’являються монстри і там вистачає бандитів.
- Мабуть, ризик того вартий.
- Наскільки я пам'ятаю, у мене йшло близько тижня. Порівняно з звичайними шляхами, цей вдвічі швидший.
Торговці, які розуміли, що час — це гроші, не могли ігнорувати таку можливість.
Проста логіка полягала в тому, що вдвічі швидкість дорівнювала подвійному прибутку. Погрози в особі монстрів і бандитів могли бути легко усунені шляхом пошуку найманців, які супроводжували б караван. Ці прибутки були б набагато вищими, ніж плата за охорону, і тому групи з високим рейтингом майже завжди вибирали цей шлях.
Невдовзі Тео побачив усю цю процесію. Їх місце призначення була столиця королівства, Мана-віль, а тому він нарахував близько 30 возів. Вони мали принаймні 100 найманців.
І коли двоє компаньйонів нарешті підійшли до процесії...
- Ох, нарешті ви прийшли!
До них назустріч раптово вискочив чоловік середніх років, одягнений в туніку. Він був показною фігурою в цій процесії, але його манера поведінки була схожа на реакцію селянина, який вперше побачив когось з благородних кров'ю.
Чоловік поклонився Вінсу, який, як і зазвичай, виглядав безстрасним, після чого сказав:
- Це справжня удача, що до нас вирішив приєднатися один з професорів!
- Це я повинен подякувати Вам, пане Гордон.
- Ха-ха-хо, не варто подяки! До речі, це Ваш учень?
Вінс кивнув, і Гордон відразу ж схопив за руку продавця, видавши йому вказівки:
- Підготуйте вагон і піддавайте його сюди. Ці двоє є нашими дорогоцінними гостями, і тому ставтеся до них з великою повагою!
- Як накажете, босе!
Тео зрозумів причину такої гостинності. І вона полягала ні в чому іншим, як у майстерні 5-го кола, Вінсе Хайделе.
Іншими словами, присутність Вінса була еквівалентною до ста або більше найманців. Вже сам могутній маг приносив свої плоди.
Теодор Міллер також був з ними.