Розділ 18 — На перехресті довіри (Часть 2).
Провівши п’ять років у Академії Бергена, Тео зрозумів: не повинен судити людей за їхніми солодкими промовами і короткочасним ставленням.
Одногрупники, які прикидалися друзями, відвернулися від нього, а професори вважали його дурнем. Нерозумно було б довіряти таким людям, як вони.
Однак професор Вінс був іншим.
- Це ти що бездарний? І який тільки ідіот придумав це прізвисько?
- Відповідь на цьому кінцевому іспиті була просто чудовою. Якщо не заперечуєш, я радий тебе побачити у своїй лабораторії після занять. Я навчу тебе чомусь ще.
- Не звертай уваги на цих ополотів і їх витоки. Ти кращий, ніж будь-хто інший в цій академії.
- Теодор Міллер, хочеш стати магом-ученим?
Тео згадав усі ці розмови. Це були слова, які врятували його від остаточного розчарування, повного розладу і сорому.
Вінс був єдиним, хто визнав можливості Тео. Кращий маг академії сказав, що він вірить у талант вічного невдаха.
Саме його слова і створили сучасного Теодора.
« Профессор Вінс... Він єдина людина в цій академії, якому я можу довіряти ...."
Якби Вінс не довіряв, то нікому в майбутньому не зміг би відкрити свою таємницю.
Дещо зрозумів, Тео опустив очі. Він не міг так жити вічно. Врешті-решт, хтось рано чи пізно помітить, що в бібліотеці пропадають книги і люди почнуть закрадатися сумніви щодо раптово зростаючих навичок та сили Тео.
У цій ситуації він був просто студентом, який не мав ані влади, ні статусу для збереження своїх прав. Але це була б зовсім інша історія, якби професор Вінс став його союзником.
« Як я, мабуть, зможу зупинити цю ситуацію... Або отримати якусь допомогу. Також мені буде легше отримати необхідні книги."
Звичайно, була досить велика ймовірність того, що до закінчення академії його не зловлять, але також імовірність того що професор Вінс ніколи не видасть його. У будь - якому разі, невизначене майбутнє не можна було визначити кількісними показниками.
Чаша в розумі Теодора схилялася до останнього.
- Професоре, я хотів би вам дещо показати, тож не дивуйтеся.
- Спробую.
Вінс спокійно спостерігав за Тео, з серйозним видом кивнув йому. Хоч і всього на мить, але на обличчі Тео пром'яв важкий вага його турбот та переживань. Очевидно, учень пережив сильний стрес і тому мусив прийняти це гідно.
Тео зробив кілька глибоких вдихів, після чого поклав Річні язики Пламені, які тримав у правій руці на стіл. А потім опустив на кулон свою ліву руку.
- Виходь, Обжерство.
Як і завжди, гримуар сумлінно відповів на його заклик.
Хлюп!
З дірки в долоні з'явилася мова. Професор Вінс підскочив, але тео заздалегідь застеріг його від заклинання.
Потім обжерливість, як і зазвичай, огорнувся навколо своєї здобичі. Його сучасним обідом був кулон «Рівні язики Пламені», який випромінював могутню магічну силу.
+7 Мови Пламені (тип: аксесуар).
Висококласний срібний кулон, створений з невеликою кількістю міфріла.
Цей кулон був створений Wiконтом Картером, при цьому спосіб створення подібного кутону більш недоступний.
Власник кулона може укласти з ним контракт, капнувши на лунок своєї крові, що дасть можливість використовувати всі його функції.
Коли кулон активований, магічна сила тимчасово зростає. Також тимчасово зростає близькість до магії вогню.
* Клас предмета: дорогоцінний.
* Якщо ви поглинете предмет, то отримаєте багато магічної сили.
* На даний момент контракт укладено з Гарсією Картером.
Час перетравлення предмета: 1 година, 38 хвилин.
Активна заклинання: Червоне світло, яке пронизує небо...
« Добрий рейтинг...? Він дійсно відрізняється від інших предметів." - не міг стриматися від Тео.
Донині більшість його предметів мали клас: « Незвичайний», з невеличкими вкрапленнями "редкого". Однак ті, хто брав провід у мові Пламені, були куди вищими.
Крім того, вперше перетравлення об’єкта становило більше години. Очевидно, сильніші предмети вимагали більше часу для перетравлення.
- Чи можу я попросити пояснення?
Професор Вінс з запізненням прийшов в себе і вказав пальцем на мову. Проте Тео не хотів задовольнити цікавість професора і подивився на обжерливість. Мова чекала його дозволу, наче добре навчений собака.
- Це ще не кінець... Ешь.
Язик миттєво обернувся навколо первісних язиків Пламені, і засмоктав його в ліву руку Тео. Як завжди, він видав звук, ніби підкреслюючи, що їжа була смачною.
Чавк!
При цьому звукі професор Вінс плюхнувся назад на стілець.
– Ху... Ху-ху-ху...
- Професоре, Ви в порядку?
Тео хотів спокійно посидіти, щоб оправитися від шоку, але очі Вінса прямо-таки кричали, аби той все пояснив. Недаром вважали, що магами стають найцікавіші.
А цікавість Майстра 5-го Колоу, який фактично вважався 6-ого, була схоже на спрагу покинутої в пустелі людини.
Зрештою Теодор почав пояснювати, що сталося з Ревущими язиками Пламені.
***
Ця історія закінчилася раніше, ніж очікувалося.
Вінс був не просто досвідченим чарівником, а геніальним вченим. Якщо Тео пояснював йому щось одне, то він відразу розумів три або чотири інших факти і невдовзі Вінс зрозумів, що це Обжерство.
- Кхек! Так, це справді жадний гримуар.
Видавши маленький здивований скрик, професор Вінс похитав головою. Він був набагато мудрішим від Тео, знання якого обмежувалося бібліотекою. Можна було отримати знання або магічну силу, просто поїдаючи той чи інший предмет ...?
Це було те, що сучасні маги не могли собі уявити.
Вінс, який деякий час перебував у дуже збудженому стані, зрештою заспокоївся і посміхнувся Тео.
- Але, як професор, я не можу схвалити той факт, що ти годував його бібліотечними книгами.
- Вибачте...
- Ну, тут вже нічого не поробиш. Як-никик, на карту було поставлено твоє життя.
Вибір був простий: або бібліотечні книги, або його життя. Будь-хто б зробив те ж саме, що і Теодор. Отже, замість того щоб відчитувати його, Вінс обмежився гуморичним зауваженням.
Тим не менш, це була досить смішна історія, оскільки багато років тому цінність книг впала, з появою магії, що копіює магію.
Після того, як питання Вінса закінчилися, настав ряд Тео дещо запитати.
- Професор.
- А?
- Вибачте, але є одна річ про яку я хотів би запитати.
Але Вінс вже знав питання, яке хотів поставити Теодор.
- Думаю, я розумію, про що ти хочеш запитати. Ти хочеш запитати, чому я не жаден до цього гримуара?
– Мне... Мені дуже шкода.
- Немає потреби вибачатися. Це очевидне питання.
Вінс зробив ще один ковток свого вже охолодженої кави і дещо пояснив:
- Магі, які не займаються археологією, мало що значать в таких речах. Але будь-хто, хто вивчає давню магію, як я, напевно чув про них. Теодор, гримуар, який застряг у твоїй долоні і не міг мені допомогти.
- Так? - Тео здивувався.
- Хоч гримуар, який приймає форму книги, і дуже незвичний, але зазвичай вони самі обирають своїх майстрів. Якщо хтось вирішить вбити власника гримуара, такій людині дуже пощастить, якщо грімуар не вкраде щось у зловмисника або не відповість на напад. Крім того, було кілька випадків, коли гримуари вбивали магів, які намагалися їх примусово вирізати.
- Це...
- Звичайно, що неможливо знести добровільно. Найліпший спосіб — це вивчити його безпосередньо з боку самого власника.
- Охо-хо... – підняв голову Тео.
Тепер він зрозумів, про що говорив Вінс і задоволений кивнув. Ці стосунки не повинні бути односторонніми. Не було перебільшенням сказати, що тепер вони обидва повинні були бути на рівних.
Як досвідчений чоловік, якому було вже не 20 років, Вінсу буде соромно обманювати Тео. І ось, професор розповів йому все, не покривши ні толики правди.
Більш того, Вінс низько вклонився Тео.
- Дякую, що розповів мені. Я, Вінс Хайдель, віддаю належне твоєму довірі і як твій наставник, і, як колега-маг.
– Професор...
- Отже, чи не варто щось зробити, щоб підтримати цю довіру?
Тео навіть не встиг збагнути, про що говорить професор, як тут ...
Фу-тух!
Теодор здивовано підняв голову і побачив, як навколо рук Вінса засяяв червоне світло. Це була зовсім не атакуючий і не захисна магія. Це було заклинання клятви, яку могли використовувати тільки маги, досягнувши 5-го кола.
"Це не може бути!"
Через те, що Винса була магічною силою, його голос резонував.
- Я, Винс Гайдель, присягаюся. Я не розкрию жодного секрету, про який Теодор Міллер попросить мене утриматися. Ця присяга буде дотримуватися правил магії.
Подібні закляття використовували на судових засіданнях і допитах.
Крім того, ця магія не могла активуватись з примусу. Заклінник повинен був прийняти рішення самостійно. Крім того, після активації її вже не можна було скасувати.
У порівнянні зі Свитком Обета Тео, ця магія набагато суворіша. Коли червоне світло навколо рук професора зникло, Вінс простягнув йому руку.
- З нетерпінням чекаю наших майбутніх стосунків, Теодор Міллер.
Тео більше не розглядався як студент чи дитина, а як інший чарівник. Теодор знервовано схопив руку професора Вінса. Тепер, коли його визнали магом, він більше не був немовлям.
– ... Дякую.
Так чи інакше, зараз не час ридати.
Тео закрив очі, відчуваючи тепло руки Вінса. Це був перший випадок, коли вічний невдаха академії Теодор Міллер обірвав справжнього союзника.