Розділ 5. Які смаки книжки? (Часть 1).
Динь-дон, диень-Дон.
Дзвінок оголосив закінчення другого семестру.
Сьогодні в Академії Бергена закінчився навчальний рік, і протягом наступного тижня всі студенти мали отримати кінцеві табеля.
Студенти, які не були одягнені в уніформу, вибігли на подвір’я без жодних вказівок професорів не грати під час зимових канікул.
За винятком деяких першокурсників, студенти здебільшого уникали участі в академії.
- Хм-хм, які ж вони шумні. Їм що спека, що холод - тільки дай можливість побігти. Я не можу заперечити, що молодість — це найкращий час життя.
- А хто не погодиться? Ах, ну хіба що якийсь лич.
- Ха-ха-хо, боюся, що навіть лич буде радий більшій кількості кісток!
- Ухе-е, цікаве припущення!
Навіть професори перебували в доброму настрої. Нарешті, звільнившись від студентів, які викликали у них різноманітні проблеми і головний біль, вони могли насолодитися чашкою кави за розмальованою розмовою зі своїми колегами. Дехто говорив про дивакуватих студентів, тоді як інші обговорювали ідею навчання навіть під час канікул. Однак деякі професори розповідали один одному про те, що́ робитимуть вдома під час відпустки.
- Професор Вінс, а Ви вирішили залишитися в академії? - поставив запитання один з його колег.
— Так, — відповів Вінс з його холодом у голосі.
Бездушний голос професора Вінса цілком підходив його порожньому виразу обличчя, від чого його колега-профессор не міг не здригнутися.
Тим не менш, вони вже довгий час знали його, а тому ніхто не здивувався такий реакції Вінса.
- Я чув, що ви зосередилися на одному дослідницькому проекті. Це через нього Ви будете так зайняті?
Очі професора Вінса стали ще холоднішими. Звичайно, у суспільстві магів не було прийнято шпигувати за дослідженнями один одного. І ось низький голос Вінса повністю підтвердив, що ця тема викликає у нього дискомфорт:
- Я завжди зайнятий.
- Ха-ха-хо. Це правда. Що ж, не беріть в голову.
– ...
Вінс кинув на свого співрозмовника пронизливий погляд, а потім відвернувся до вікна.
Атмосфера в кімнаті раптово стала трохи холоднішою. Професор Вінс був відомий за свою неприязнь. Він був першокласним чарівником, який приїхав до Академії Бергена з столиці і його посадка старшого мага (6-го Колоу) ставила його вище інших викладачів.
Іншими словами, він був приманеним лектором і не квапився на дружбу з іншими професорами.
- О, Ви тут, професор Вінс.
В цей момент до кабінету увійшов ще один професор. Цей професор м'яко кажучи був людиною з перевибутком жиру. На ньому завжди був акуратний костюм, у зв'язку з чим він більше порівнював на повітряну кульку. Таким чином, студенти назвали його "шариком".
Професор Шариків, названий « кашріком », хихікав голосом запитав:
- Можу я дещо у Вас запитати?
– ... Да.
На жаль, Вінс не міг плюнути прямо в це умивальне обличчя, а тому з виразом крайнього роздратування витріщився на професора Шарикова. Вінсу не подобалася ця балакуча свиня, а тому не дивно, що слова, які народжувалися з її уст, ще як діяли на нерви Винсу.
- Невже той хлопчик і цього року не закінчив академією?
Брови Шариківа викинулися в явної насмішці.
Теодор Міллер...
Коли професор Вінс згадав свого учня, його погляд спалахнув. Талант зрадив Теодора Міллера, а всі його зусилля так і не принесли належної винагороди. Той факт, що Теодор тричі отримав листа про необхідність повторного курсу, означав, ніби він став справжньою знаменитістю.
Тим часом інші професори вирішили приєднатися до розмови.
- А, це ви про того хлопця на ім'я Тео?
- Його ж начебто втретє залишать на третій курс, вірно? Що ж, після закінчення наступного року ми більше його не побачимо. Ой, вибачте... Хіба я не повинен був цього не говорити? Хо-хо-го!
- Професор Клоде, не варто так гостро реагувати про хлопця.
- А що тут такого? Зрештою, він дитина з грішної благородної сім'ї, яку талант вже давно виродився.
З уст професорів доносилися гострі і неприємні зауваження.
Вінс подумав, зробивши кілька кроків назад і дивлячись на них з презирством.
Здавалося, якщо він буде продовжувати слухати їх розмову, то його вуха почнуть в'янути. Це була та сама категорія викладачів, яка нічого не знала про своїх студентів.
А навіть якщо б саме так все і було, то чи повинен справжній педагог нехтувати своїми учнями?
« Тео - набагато кращий маг, ніж ти» — похитав головою Вінс. Тим не менш, він не міг собі дозволити сказати це вголос.
Вінсу до того був протиний Шариків, що він на мгнівлі захотів кинути в нього чашкою з кави. Але Вінс зупинився... Зрештою, це було правдою.
Він скасував свою підтримку Теодора через відсутність у нього чутливості. Не можна було заперечити, що Вінс відмовився від учня через відсутність у того таланту. Це було єдине, що перешкодило Вінсу втрутитися у їхню розмову.
"Теодор Міллер"
Вінс подивився у вікно з нудотворним почуттям в животі. Те, що було на його серці, повністю віддзеркалювало небо. Потім він побачив вогники з протилежної будівлі бібліотеки і знову зітхнув. Тільки один міг сидіти над книжками в день церемонії закінчення навчального року.
Вінс молився, щоб колись прийшов день, коли зусилля того молодого чоловіка будуть винагороджені.
***
Тим часом Тео прямо-таки пританцьовував.
- Уха-хо!
Стовбур струснувся від гучного удару. Це було пов'язано з тим, що на центр столу одночасно впали сім книг у твердій палітурці. Якби така охапка впала на ногу, то справа не обмежувалася б лише синцем.
Навіть такий жарт, що деякі бібліотекарі були вбиті падінням на них проклятих книжок.
- Навіть якщо в цих книгах немає ніяких проклять, хіба я не помру, якщо вони звалиться мені на голову?
Ці книги, безперечно, були важчими за цеглу. Якщо хоч одна з них впаде з високої книжкової полиці, череп проходжений повз людину напевно буде поломлений. Тому в бібліотеках завжди висіли попередження, щоб відвідувачі зберігали спокій.
Це було настільки небезпечно, що про це вирішили навіть написати.
- Гаразд, думаю, на сьогодні цього вистачить.
Тео витер з ладаном шар пилу. У цій бібліотеці відвідувачі були нечастою справою, тому кожна книжка була достатньо пилою. Особа, яка займалась посадою бібліотекаря, перевіряла полиці лише час від часу, тому їй пощастило, що Обжерство проковтнуло книжки не жуя, інакше він мусив би спочатку їх витерти.
- Так, для початку я повинен використовувати "Оцінку".
Привычним рухом Тео повів своєю лівою рукою. Він збирався виміряти цінність книги, використовуючи здатність Обжерства оцінювати їжу. Техніка застосування цієї здатності була набагато простішою, ніж він спочатку думав.
Тео показав лівою рукою на книгу, так само як і під час годування гримуара, після чого дав команду: « Оцінка».
Чмок.
З лівої руки Тео виліз язик і відразу попрямував до мети. Потім він облизав обкладинку книги, одночасно з цим постачаючи візуальне відображення досяжної інформації.
« Різниця між Вгоранням і Пламінацією»
Ця книга розповідає про досягнення Вгорання і пояснює основні принципи використання вогню.
На відміну від Вгоріння, коли вогонь утворюється на вибраній поверхні, Спламенація створює полум’я пряміком у повітрі.
Перевага опламенування полягає в тому, щоб використовувати його на відстані. Але його вогняна міць трохи нижча, ніж у Огорені.
Ваше розуміння цієї книги дуже високе (96,7%).
Клас книги: звичайний.
Після її поглинання, Ви навчитеся заклинання 1-го Круга "Вопламенування".
- Наскільки я пам'ятаю, це дуже корисне заклинання, — посміхнувся Тео і взяв книгу.
« Оцінка» Обжерства була засобом ідентифікації їжі. Це допомогло йому визначити переваги продукту, який споживають. Завдяки оцінці Тео міг одразу зрозуміти, що отримає, навіть якщо ще не читав вибраної книги. Крім того, завдяки цьому вмінням він міг збирати книжки з особливими характеристиками.
- Завдяки цьому вибір книг став набагато простіше.
Крім того, він і сам був добре обізнаний з книгою. Провівши п’ять років у бібліотеці, він не знав би такої книжки.
Тео склав два списки з тих книжок, які прочитав, і читачів, котрі не розуміли.
В той момент, коли він збирався використовувати Оценку на другій книзі ...
– ... Голод. Нагодуй, будь ласка.
Обжерливість остаточно прокинулася.
Гримуар прокинувся від сну і скаржився на порожній шлунок.
Регулярне харчування зменшило його голод.
Існує більше можливостей для вибору страв.
Обжерливість відповість на одне запитання після поглинання двох книжок і відразу ж засне після того, як ми з’їдали третю книгу.
Залишилось 30 хвилин.
Дві книги або три книжки...
Він уже кілька разів стикався з цим болючим вибором. Якщо він вибирав дві книжки, то міг поставити запитання і отримати відповідь на нього. Якщо ж він вибирав три книги, то міг отримати на одну сутність більше.
Минулого разу він подумав, що набагато важливіше покращити свої навички і вирішив згодувати Обжерству три книги.
Але що йому обрати цього разу?