Сотні проклять, десятки ритуалів і два дні роботи - саме стільки сил мені знадобилося, щоб хоч трохи розібратися з тим, що все-таки наробив Воландеморт із власним фамільяром. І чесно зізнаюся, деякі його рішення видавалися мені геніальними... і божевільними одночасно. Темний маг умудрився якось синхронізувати свою ауру з аурою змії настільки, що шматок душі самого Тома сприймалися природою Нагайни як щось цілком природне.
Навіть енергія смерті, що безреривно виробляла здерев'ячу душу, аж ніяк не віяла на змії. Ну, принаймні не було очевидних проблем зі здоров'ям. Магічна сила, і деякі явно позитивні мутації важко назвати проблемами зі здоров’ям...
- Регулюс, тобі пора вирушати до Литл Улдінг. - Відвів мене від моїх досліджень Ворон, допомагаючи трохи замахнутися на мене мігрень через складні розрахунки і спроби розібратися в тій перепоні з спогадів, що залишив темний лорд у своєму щоденнику. А втім, вивчення щоденника не приносить жодної користі.
Том створив його ще навчаючись в Хогвортсі, не маючи можливості здивувати мене чимось зовсім незвичним. Звичайно, ліпше познайомитися з ровесницею мого ворога було цікаво. Деякі з його спогадів можна було б використовувати в майбутньому. Я навіть кілька нових для себе закляття в чужій пам'яті знайшов, дійсно будучи освіченості молодого темного лорда. Але не більше того.
Нової інформації по хрестражах я не отримав. А зрозуміти, що саме зробив Том зі своєю змією у мене так і не вийшло... Добро, сама Нагайна не збиралася ось так відразу ж помирати. Тому я ще мав час для всіх моїх експериментів і проведення більш складних випробувань. Можливо, за допомогою деяких ритуалів у мене навіть вийде « порахувати пам'ять аури» Нагайни, тим самим безпосередньо знайомлячись з усіма процесами, через які проходив чужинець.
Але я повернуся до вивчення магічної змії вже трохи пізніше. Тепер же я просто замкнув ту в спеціальному акваріумі, знявши звідти більшість своїх чар і качок. Ну і кормових мишей тієї підкинув, заздалегідь відправивши до Домові ельфів за покупками в Косою провулок ... Було досить непереконливо вирішити, що робити без їжі. Тим більше що та була відносно розумною, а мучити бідні тварини я не дуже то й хотів. Це люди, в більшості свого, заслуговують мук і страждань, а звірушку шкода якось.
- Я тебе почув, Крук. - Після кількох хвилин, які потребували мене на те щоб завершити роботу, подумки відповів я своєму духу. - Дай мені тільки трохи привести себе в порядок, і можна буде відправлятися до найманців. - Масаючи віскі, відправив я ще один ментальний посил Ворону.
Нехай той мене і не підганяв, але моє прохання, нагадати мені про необхідність вирушати на пошуки ще одного хрестраж, він виконував в повній мірі. Так я все одно відчував його увагу, скеровану в мою сторону. І ігнорувати подібне було досить складно, тим більше що я сам і попросив Круна простежити за мною. А то я себе знаю, занурившись у дослідження і експерименти, я міг банально випасти з життя, забуваючи про все і вся.
- Тінки, накрий стіл і заплануй на рахунок ванни. Мені треба привести себе в порядок перед невеличкою прогулянкою. - Закликавши одного з будиночків, віддав я свій наказ, схваливши той доброї порції манни. Подібна любов до батьків і корисна для них. Ну а мені не шкода крихт власної магії.
Я на магію ніколи не скупився, підганяючи домових ельфів і намагаючись в найкоротші строки привести себе у порядок. Заодно набиваючи пустий кілька днів живіт. Я не хотів відволікатися від своїх досліджень, через що з ритуального залу я виходив у досить потріпаному вигляді. Навіть щетина на обличчі вже знову почала з'являтися... Однак такі дрібниці спокійно вирішилися парочкою заклять і прийомом ванни. Я також встиг поїсти перед виходом, компенсуючи фізичні та моральні сили.
Мені ще й поспати пару годинок не завадить. Ну що б вже точно відчувати себе пильними, але подібну розкіш я собі дозволити не міг, перекинувши парочкою слів з вейлами і прямуючи до Литл Улдінг. У якому мені довелося ще деякий час шукати компанію ліквідаторів заклинань, з допомогою парочки духів знаходить їх і той будинок, про який мені розповідав Луї.
- Пане Блек. - Привітав мене один з наймателених мною чарівників, пуська мене всередину маглівського будинку, вікна якого дозволяли з пристойної відстані спостерігати за будинком, від котрого і відчувався легкий лейф чужої магії. - Ви вже встигли оцінити виявлену нами аномалію? - З легкою посмішкою на губах уточнив в мене найманець, чиє ім'я я раніше ніколи не чув.
- Щось близько того. Принаймні, чужі чари я вже встиг оцінити... У них немає особливого значення. Але той факт, що хтось взагалі вдосувався стежити за нашою метою - напружує. - Спокійно простягнув я, окидаючи поглядом присутніх в будинку чарівників. Сім чоловіків, у тому числі двоє перевертня з легким зацікавленням оглядали мою фігуру, так чи інакше висловлюючи мені своє вітання. Хтось кивком, хтось помахом руки ...
- Є таке. - Втрусився в розмову Луї, піднімаючись з крісла і наближаючись до мене. - Але сама сім'я, яка живе в цьому будинку не відрізняється чимось особливим... Прості магли з дрібним відпром і прийомом, який і є нашою метою. Ми вже встигли покопатися в розумах сусідів цієї сім'ї... Не знайшовши нічого особливого. За винятком імені хлопчика. - Трохи похмуріше обличчям, відчитувався переді мною француз.
- Не тягни кота за яйця, Луї, грати переді мною інтригу не варто. Я в будь-якому випадку не буду недооцінювати ваші заслуги. - Трохи роздратовано пискнув я, покваплюючи чоловіка.
- Нашу ціль звуть Гаррі Поттер. І нехай ми поки що не впевнені, що мова йде про того самого Поттера, але за віком малюк підходить під опис. І чарівник з нього може вирости не останній. Магічні викиди той хоч і не часто, але видає ... І це він ще навіть на ногах стояти не навчився. - Трохи напружено шепотав Луї, наче побоюючись моєї реакції на подібні новини.
- Ось воно означає як... - Все ж зумівши утримати своє здивування при собі, простягнув я. При цьому подумки я хіба що з розуму не сходив, намагаючись заново оцінити ситуацію. Всі мої минулі припущення та думки щодо цього якось стали не актуальними, бо в подібні збіги з ім'ям хлопчика я просто не вірив. - Не думав, що хрестник мого брата виявити себе в такій ситуації... Мабуть, крадіжка дитини поки що доведеться відкласти. Тепер і ті, хто спостерігає за ними, стають зрозумілими. - З легкою ухмилкою простягнув я.
І нехай навіть ситуація мене ніколи не розважала... Але той факт, що моя інтуїція і параноя знову виявилися праві, все ж забавляв мене. Дамбльдор, який і взяв на себе відповідальність за « міжнародного героя» знову довів мені, що коли щось не так у Великобританії - винити стоїть або Воландеморта, чи цього старого.
- Що накажіть робити Пан Блек? Нам з хлопцями не дуже хочеться брати участь у викраденні британської знаменитості. Навіть якщо ця знаменитість і є простим карапузом. - Луї уточнив в мене, виривши мене з роздумів.
- Ви нічого робити не будете. Два артефакти ви для мене знайшли, можете вважати свій контракт закінченим. Я сьогодні ж передам вам оплату... Завіримо наші справи на таку приємну для всіх ноту. А що робити з інформацією, яку ви отримали, я вже буду вирішувати сам. - Спокійно відповів я магу, отримуючи у відповідь спокійний кивок і легкій хвилю задоволення та полегшення з боку француза.
Той явно не хотів влізти у все це справа ще глибше, чудово розуміючи, що крадіжка Гаррі Поттера іноземним чарівникам точно не простять. І справді, таке захворюване вбивство буде значно складніше для звичайної команди найманців — ліквідаторів заклинань. Їхнє бажання не переходити шлях потужного світу цього цілком зрозуміло, і я не збирався запрягати тих додаткової роботи.
Це, очевидно, було б набагато більше того, що передбачає наш контракт. Та і не хотів я ось так з ходу лізти до Гаррі Поттера... Тому, команда Луї прямо на місці отримала від мене заздалегідь обговорену суму, до якої додалася непогана така премія, обіцяне мною минулого разу. Після чого іноземні чарівники і покинули мою компанію... Ну а через 10 хвилин контракт між нами повністю закрився, оповіщаючи мене про те, що найманці виконали останню умову зі свого боку - стирли собі пам'ять.
Я, звичайно, трохи пізніше перевірив цей момент, знайшовши компанію ліквідаторів закляття і просканирувавши пам'ять кожного з них ... Але не сталося жодних зауважень, а я зміг повернутися до Литл Улдінга і пустив погляд на будинок, який цікавиться мною, та розмірковувати, що мені тепер робити. А робити щось треба було ... Особливо якщо виявиться, що виявлене в передмісті немовля дійсно опиниться Гаррі Поттером.
Добре, що перевірити цю інформацію буде не так вже й складно. Заставити пару маглів прогулятися по вулиці, в дали від слідчого чар, з дітьми, буде не так вже й складно. Ну а там вже пара проступків заклинань і справжній зір зроблять свою справу. Тим більше що Гаррі Поттера я вже раніше тримав в руках. Навіть його тіло раніше було мені проскановано за допомогою медичних чар, так що проблем з розпізнаванням точно не виникне...
Хоча я і без жодних доказів розумію, що ось так просто красти дитину мені тепер вже не варто. Оскільки Дамбльдор залучений у цю справу, потрібно діяти якомога обережно. Ну і Сиріусу я, принаймні поки, нічого про мою знахідку говорити не буду. Старший брат тушки — це натура запальної. Личиний раз провокувати того не варто. Мені не з рук...
З кожним днем я стаю дедалі сильнішою, поступово наближаючись до того моменту, коли сам Дамбльдор стане для мене не такою вже й небезпечною метою. То навіщо ж його зайвий раз бурчати, якщо час у цій ситуації грає на мене? І я думаю, що провокувати стару дитину не варто. Особливо поки сам він не заважає моїм планам занадто вже критично.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek