У Британію я повернувся ближче до квітня... Коли я потрапив під традиційний дощ, який лише посилив мій і без того не дуже радісний настрій. Мені не хотілося повертатися до Британії... Це наче після цікавого і захоплюючого відпустки знову повертатися до набридливої праці. Начебто і треба, але як же не хочеться...
Проте позитивні моменти також мали місце. Коли я повернувся до дому, то знову відчув благотворний вплив магічного напою з боку свого роду. Та й рекламна компанія, яку я вирішив розвернути при повній підтримці Люціуса Малфоя, давала про себе знати. У британських газетах давно вже судили на мій рахунок, перетираючи кісточки новозаселеному майстереві магії з Британського острова, про яке майже весь світ зараз говорить...
Останнє - це перебільшення, але для моєї репутації на батьківщині такі висловлювання були більш ніж корисними. Однак англійські маги дуже фанатично ставилися до своєї країни. Кожен другий з них був від'явленим патріотом, а кожен перший просто відчував якусь причатність до успіхів своєї країни на світовій арені. І тому, і « героїв» що так чи інакше прославляють Британію, люди любили.
А я місцево одного з таких ось героїв і зайняв, сильно зміцнюючи свою репутацію серед народу... Мої фінансові та політичні справи позитивно вплинули на мене. Через що можна було сміливо говорити про успіх організованої мною і Люціусом рекламної компанії... Правда, в цій бочці меду була і власна ложка дёгтя. Так, багато Британських майстрів і просто мої старі знайомі хотіли зустрітися зі мною вживу, привітати нового колега на британській землі.
І навіть якщо я міг послати більшість таких "коллег" на інше місце, все ж таки було вирішено обрізати можливі зв'язки з цінними спеціалістами ось так просто не варто. Отже, відправивши команду ліквідаторів заклять до Литл Вендинґа, щоб знайти хрестраж темного лорда. Я вирушив « ганятися » з найвідомішими і найзнаменитішими майстрами магії на Британських островах.
Іноді такі зустрічі були навіть цікавими... Я зміг найняти пару майстрів магії на постійну роботу. Мої підприємства завжди потребували грамотних чарівників. Та й та ж меблі, якщо над нею працював справжній майстер магії, продавалася куди як активніше і за куди більш пристойні гроші... Але в основному мені не дуже сподобалось кілька тижнів до кількох мотаться по гостям і кафедрах.
Так ще й мої чарівники дещо розчаровували, так і не зумівши знайти хрестраж темного лорда в передмісті Лондона... В результаті, шукаючи магічний ліс у пошуках іншого шматка душі темного лорда. Але і з цією справою поки що спеціальних підвивок не спостерігалося, що теж не додавало мені настрою.
Ну, зате я зустрівся зі шкільним учителем Регулусом - горациєм Слізнортом, що багато років викладав у Хогвортсі зілля і пішов до відставки лише в кінці минулого навчального року... І чесно кажучи, це знайомство було досить приємним і більш корисним. Горацій, звичайно, був людиною зі своїми скелетами в шафі, але до себе розміщувати той же умів. Та й коло знайомства колишнього вчителя зілля був більш ніж серйозним... Такі люди мали справді вигідну дружбу. І я не збирався ігнорувати таку можливість.
Шкода тільки, що інші майстри магії в Британії, у більшості своєму, мало чим могли мене підбадьорити... Як правило, всім їм потрібні були мої гроші або вплив мого роду. А спілкуватися з людьми, що хочуть тебе щиро поінформувати, мені не дуже подобалось, через які зазвичай такого роду зустрічі закінчувалися нічим... І це ще в кращому випадку. Іноді надто жорстких магів наважувалися починати зі мною конфлікт.
Щоправда, часто ті дуже швидко жаліли про такі вчинки... Мої гроші і зв’язки дозволяли мені значно ускладнити життя моїм противникам. А тим, кому і подібних натяків було мало, я не був проти особисто пояснити всю їхню помилку. Благотворні дуелі дозволили чарівникам розв’язувати свої конфлікти найпростішим і однозначним способом. Ну а дуелянт з мене вийшов дуже навіть непоганою. Навіть якщо інколи мене ганили за те, що я надто жорстоко обходився зі своїми противниками...
Взагалі так, повернення до Британії не принесло мені нічого доброго. Добре, Нарциса з кінцевого боку змогла мене підбадьорити, підштовхуючи свого чоловіка до розмови... Та що вже там, після кількох тижнів спілкування зі збитою Нарцисою, а кузина виволила продемонструвати іскорку Блеківську вдачу, Люціус був готовий самосторонно позбутися небезпечного артефакту, що тому передав темний лорд.
Правда, спочатку той хотів просто сховати він у своїй банківській комірці... Але ризик витікання інформації з боку гоблінів, а ті іноді ускладнювали навіть найвороченіші магічні контракти, все ж зупинив Люціуса від такої поведінки. І в певний момент я натякнув своєму діловому партнеру на можливість розв'язати цю проблему.
- Хрестраж, так... Я пам'ятаю, ти вже згадував про щось подібне. Але щоб проста тетрадка... Обмірковуючи це питання, я простягнув блідолицький блондин.
- Ага... Ось так відразу ж дійсно не розібрати, чим саме є ця річ. Але повір мені, я вже не вперше бачу подібний артефакт... Лорд дав тобі справжній хрестик. Дивно, що інструкції щодо його використання лорд після себе так і не залишив. - Спокійно простягнув я, без зайвого напруження відстежуючи реакцію Люціуса ... В гостях у якого я зараз і прибыл.
- Думаю... Лорд просто не довіряв мені, щоб прослуховувати в подібні таємниці. Або той просто розраховував на ментальну силу цієї гидоти. - Трохи задумливо відповів мені чоловік, з відвертою опаською позираючи на хрестраж.
- Якщо хочеш, ми можемо просто знищити цю річ... Я розумію, що пекельне полум’я — це справжнє диво. Але я, якщо чесно, не занадто б і хотів поспішати з подібним вчинком ... Але це не останній хрестраж темного лорда. - Трохи напружено прошепотів я, не зводячи погляду з тетрадки. Дуже цікава структура була у цього артефакту.
- У тебе є інформація про хрести лорда? - Хмуро уточнив в мене Люціус.
- Да... Всього їх сім. Ну, точніше вже шість, один з них я знищив. Ще два знаходяться у мене на руках... Один у тебе. Ще два я поки що не зміг знайти, занадто вже добре лорд їх сховав. Навіть найтяжче мені команда ліквідувати закляття з континенту поки не особливо мені в цьому допомогла... А сьомий хрестраж знаходиться в Хогвортссі. - Дав я повну розкладу своєму діловому партнерові, просто не маючи особливих причин для брехні.
Розум особи, яка сидить переді мною мага я вже просканував, навіть дуже поверхово... Але навіть цього достатньо, щоб зрозуміти, що той і під тортурами не погодитися на воскресіння темного лорда... Хоча про тортури я загнув кілька разів. Люціус був дуже м'яким чарівником. Через що тортури на тому можуть досить легко спрацювати... Але сам Малфой не буде ще раз сприяти відновленню темного лорда.
- Хочеш сказати, що один з хрестражів знаходиться у Дамбльдора? - Тут же викреслив головну деталь, Малфой.
- Швидше за все. - Кротко кивнув я. - І саме тому я не хочу так просто знищувати цю тетрадочку. Можливо в майбутньому мені доведеться домовлятися зі старим на рахунок того, що у нього хрестраж. Та все ж красти подібну штучку з-під носа у Дамбльдора буде майже неможливо. - З деяким жалем простягнув я, до деякої міри озвучуючи загальний план своїх майбутніх дій.
- Я тебе зрозумів... Можеш забирати тетрадку. - Досить швидко погодився Люціус, без заперечень передаючи мені темний артефакт. - Але розкажи мені про ці хрести більше... І дай зрозуміти, чим я можу тобі допомогти в справі знищення цієї гидоти. - Тут же висловив готовність до подальшої співпраці лорд Малфой.
На що я, якщо бути чесним, і сподівався, відразу ж з'ясувавши прикладний список того, чим чоловік міг би мені допомогти... Це справило на мене таке велике враження, бо, на відміну від звичайних наших договорів, гроші та вплив його роду не цікавились мною. Ні, в цій ситуації мене цікавило знання Люціуса і його роду.
Зокрема я був би не проти вивчати його родову бібліотеку, в надії знайти хоч щось, що могло б мені допомогти знайти схованки лорда. Ну і з пам'яттю самого Малфоя мені не завадило б познайомитися ... Хоча б з тими частинами, де той безпосередньо спілкувався із темним лордом.
І якщо проти першого Люціуса, що і не заперечував, без особливого сенсу приховувати від мене магічні знання свого роду ... У цьому плані чоловік моєї кузини був донезя пральник, не вважаючи свою родову бібліотеку якимось святим храмом і просто серцем свого роду. Торговець в шкурі мага, що з нього ще взяти ...
Але ось ділитися своєю пам’яттю Люціус поки що відмовився. Пообіцяв краще подумати над моїм проханням, в разі чого передавши мені фламакони з власними спогадами... Але щось мені підказує, що позитивної відповіді я від Люціуса не дочекаюся. Що, однак, мене не дуже то й засмучує. Я б на місці Люціуса теж не погодився ділитися своєю пам'яттю, поки від цього реально не буде залежати моє виживання...
Добре, що мене відразу з подібними проханнями не послали, в цілому визнаючи мої бажання обґрунтованими. Це вже багато чого свідчить про те, що Люціус вважає свого колишнього господаря великою загрозою. Хоча чому колишнього? Мітка нехай і поблекла, але все ще спокійно собі живе на лівій руці « бажаючого пожирача смерті ». Який, між тим, зараз витрачає ну дуже великі гроші, в спробах позбавитися цієї гидоти.
Бути рабом той же не хоче... Але поки що любов до своєї руки переливає його спрагу свободи. А ще Люціус був просто відвертим боягузів, боячись того болю, що прийде до того після відсічення руки.
Але це вже не моя справа. Мене про допомогу той особливо не просить, а значить і лізти в цю справу я поки що не стану. Тим більше, поки що Люціус був досить корисним мені... Під кінець цієї розмови виявила досить несподівану ініціативу і дала мені незмінну обітницю, яка зобов’язує самого Люціуса зберегти нашу таємницю. А це означає, що з нього тепер ніхто навіть під тортурами нічого не зможе витягнути. Що ж і від ментальній магії чоловік себе захистив, за що його можна сміливо похвалити...
Той досить швидко змагався і розумів, як саме можна заробити крапельку моєї довіри та навіть поваги... Крім того, небезпечно зберігати інформацію.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek