- ... Що?
- Чому ти обзивав її щодня і жорстоко поводився з нею, наче вона була ніким? Чому ти псувати рис, який вона таємно їла, як щура, мучаючи від голоду?
- ...
Після цього він закрив рот.
Я озирнулася на інших чоловіків і запитала:
- Чому ви не похвалили дитину, яка сама закінчила школу і вступив до університету, та навіть не дали їй кишенькових грошей?
- ...
- Чому ви не дали пристойну кімнату дитині, якій довелося вижити самому?
- ...
- Вона не могла винести проклятих тарганів і пліснява, тому працювала на трьох підробках, поверталася і вчилася всю ніч. Чому ви ніколи не подзвонили дитині, яка жила так?
- ...
- Мені страшно цікаво.
Коли дзеркало правди показало мені, як страждають ці люди, я зацікавився.
Що змусило їх пошкодувати про те, що вони зробили зі мною?
Чесно кажучи, коли я згадала про те, що пережила в цьому будинку, ілюзія Лейла, де вони ображали мій портрет, здавалася мені правдоподібною.
- ...Держа її на дні, поставивши її в підсумку стати нижньою попрошейкою, а потім викинувши, хіба не на це розраховували?
Я завжди був жебраком і називав другого сучого сина.
Хоча я не говорила цього вголос, мій батько і перший син теж подивилися на нього.
Це не було брехнею. Я справді померла, живучи в бідності.
Хоч би як я боролася за життя, зрештою я стала б тим, ким мене вважали.
- ...
Я просто задавала пару запитань, але в лікарняній палаті стало тихо, як на цвинтарі.
Відмовляючись від людей, які не давали мені відповіді, я втупилася на своє бідне первісне тіло.
В нього вводили кисень, змушуючи дихати.
- Чому ви не відпускаєте її? На її місці, я б не хотіла ніколи прокидатися.
- ...
- Як сильно ви хотіли б померти, якби знали, що до самого кінця жити нещасливо через чиєсь пожадливість?
Я лише мить відчувала смуток через свого жахливого кінця.
Можливо, через те, що мені більше не потрібні увага і любов цих людей, все це здавалося комелею.
Я відвела очі від свого тіла і розлютилася:
- Знаєте що? Можливо, вона не прокидається тому що не хоче бачити ваші обличчя.
- Це...
Можливо, вона вже потрапила в рай і зовсім забула про вас. І тепер живе щасливим життям у новій родині.
- ...
- Так що не робіть вигляд, що сумуєте по вмираючому трупу і турбуєтеся про нього. Бо це огидно.
Напевно, це шанс, який дало мені дзеркало.
Можливість, яку я отримав, жаліючи своє жалюгідне і безмовно вмираюче тіло.
Вони рухалися губами, але не видавали ні звуку.
'Впевнена, вам просто нічого сказати мені.'
Я не хотіла, щоб ці люди відчували себе винними.
Їхні круглі очі і відкриті роти виглядали кумедно та викликали у мене слабку посмішку.
- ...ён.
Через довгий час мій батько нарешті видав з себе щось.
Спочатку я не чула, що він говорив.
- ...Сиєн.
- ...
- Ты Си... Сиєне?
Але тоді, коли батько сказав моє справжнє ім’я, серце пропустило удар.
- Ты... Ти Сієн. Верно?
Мій батько сумнівався в очах ставив одне запитання за іншим.
Я стиснула зуби.
"Як він дізнався?"
Чесно кажучи, я була так здивована, що всі думки вилетіли у мене з голови.
Я навіть не думала, що він впізнає мене зараз.
- Батьку, про що ти говориш?
- Що з тобою, Отче? Як ця божевільна сука може бути Сіен?
Хоча мої брати були спантеличені, коли подивилися на свого батька, який сказав щось дивне, чоловік середнього віку замотав головою і рішуче закричав:
- Приглядитесь! Вона схожа на нашу Сіен! Ямочки, родимки на внутрішній стороні пензля і шиї!
Після гучного реву мої брати кинулися на мене.
Очі другого повільно розширилися.
- Це... Правда.
- Як це, чорт візьми...
Перший теж здавався збитим з пантелику.
Його молодший брат здивовано запитав:
- Ты... Ти дійсно Ча Сіен?
Я не знала, якою повинна бути моя реакція в такій ситуації, тож нічого не сказала.
- Сиєне! Господи, Сиён. Сі... - Так...
Чоловік несподівано впав і викрикував моє ім’я.
- Батьку!
Здивовані брати кинулися до запасної страви і допомогли батькові.
Ситуація ставала все більш заплутаною через низки непередбачених подій.
Я почувалась трохи дивно. Це було неприємно...
'Хіба я не можу закінчити все своїми руками?'
Я не розуміла, на що дзеркало правди одягалося, показуючи це.
Деякий час тому я вважала, що воно хоче, щоб я остаточно покінчила з життям у цьому світі...
'Але не можна просто вбити когось, коли тебе спіймали.'
Якщо я просто залишу все як є, через деякий час це тіло все одно припинить дихати.
Я інстинктивно розуміла це, можливо через те, що воно було моїм.
У давно опустеленої оболонки залишилось мало часу.
Мабуть, мої перші чарівники востаннє перед смертю цього тіла давали мені вибір.
Однак я не відчувала радості або вдячності, бо вже давно прийняла рішення.
- Сієн. Сиєне, що... Що з тобою сталося, Сієне!
Рефлекторно шукаючи спосіб втекти, нехтуючи сумнівними щодо мене людьми, я помітила джерело яскравого світла.
'Ось воно.'
Над раковиною біля ліжка, де лежало моє тіло, було дзеркало.
Не довго думаючи, я відвернулася від трьох чоловіків.
Коли я поспішала до дзеркала, боячись, що світло згасне і зв’язок з іншим світом буде втрачено.
- Сиєне! Почекай, Сієне! Одне слово, дозволь мені сказати одне слово!
Мій рідний батько гукнув мене, ніби дозволив мені піти геть.
- Будь ласка, тільки одне слово, лише одне Слово...
Його голос, яким я ніколи не чула протягом багатьох років життя в тому домі.
Може тому я зупинилась і машинально озирнулася.
У цей момент чоловік середнього віку зістрибнув з запасної страви, мало не упавши.
Мої брати, які були осиротілими, не зупиняли його.
Бух-.
Мій біологічний батько, який швидко підійшов до мене, раптом став навколішки переді мною. И...
- Вибач. Мені шкода, мені так прикро. Цей батько дуже винен.
- ...
- Але я ніколи, ніколи не ненавидів тебе. Це було не тому, що я тебе ненавиджу. А через те, що я був невмілим... Я не знав, як з тобою поводитися...
- О-отец.
Брати здивовано подивилися на батька.
Как и я.
Я не могла зрозуміти, чому він це робить зараз.
Бух-!
Другий брат, який стояв прямо за своїм батьком, теж впав на коліна.
- Ні, Ча Сієн. Я був не в своєму розумі.
- ...
- Ти, ти ж знаєш. Я просто засранець без матері, якого ніхто не вчив.
Я широко розплющила очі.
Він говорив покірно, ніби справді вважав мене своєю сестрою і каявся.
Батько був осторонь спостерігачем, перший сучий син ігнорував мене, а другий знущався.
Вони завжди завдавали мені болю.
Хлопець, чиє колінопоклонна поза була мені так незнайома, заїкався з почервонілими очима:
- Коли раптом з'ясувалося, що ти чудово вчишся самостійно і не схоже, щоб потребувати нашої сім"ї...
- ...
- Я ревнував. Я хотів подружитися, але робив все неправильно. Ох, черт.
Він вилаявся, витер очі рукавом і продовжив:
- Я ніколи не хотів, щоб ти померла. Я ніколи цього не хотів. Просто... Навіть якби ти не приходила сама, так ти була б змушена їсти разом з нами...
- ...
- Ти, у тебе був такий характер. Коли ти була дитиною, ти завжди поступалася...
Коли я це робила?
Я витріщилася на обличчя другого брата, який ледве стримує сльози.
(...) Брат... Чи можу я залишитися з тобою?
'Здається, я все ж робила це раніше.'
Тому що тоді я хотіла бути частиною цього будинку.
- Ти ніколи не думав, що обрав неправильний спосіб?
Відповідь була негайною.
- Я думав про цю незліченну кількість разів. Якби я не робив цього, не був би придурком і поводився як брат...
- ...
- Я б волів, щоб рак був у мене, але моєю провиною це не вбачить.
Зрештою, він більше не міг дивитися мені в очі і упустив голову.
Каплі, які впали на його стиснутий кулак на коліні, не приносили мені задоволення.
Потім.
- ...Мені шкода.
Нарешті і перший виродок став на коліна праворуч від батька.
- Я винен, що довів тебе до цього. Незважаючи на настанови батька, я дав тобі тільки напівпідвальне приміщення.
На відміну від другої дитини, він спокійно визнав свій гріх.
Але навіть ці слова передавали глибоке почуття вини.
- Я не вибачаюсь. Тим не менш... Якщо хочеш помститися, зроби це. Я маю на увазі, розізлись і вдар мене.
- ...
- Не завдавай собі шкоди, Сієне. Будь ласка...
- Відомстити?
Хіба це можливо не тільки тоді, коли ще залишилося достатньо емоцій?
Я був приголомшений безглуздою оманою першого виродка.
- Чому ти думаєш, що я причина собі шкоди, щоб помститися вам?
Я обернулася і підійшла ближче до ліжка.
- Сієн.
Старший виродок встав, коли я була на півдорозі до ліжка, немов відчув, що зі мною щось не так.
Перед тим як зупинити мене, я простягнула руку і швидко схопила кисневу маску на своєму обличчі, не даючи собі часу на сумніви.
І з усієї сили перевернула її в відкрите вікно.
- Нет, нет...!
Хтось закричав. И...
Біп-, Бипе, Біпом.
Бі-і-и-iп-.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert