Не знаю, як був принцип зміни тіла, але божевільні стародавні чарівники, схоже, отримували задоволення під час турнірів своїх модифікованих пітанців.
Це означає, що монстри були створені неприродним шляхом.
Донині серед стародавніх чарівників вважались таємничими і побожними мудрецями.
Чому?
(...) Дороги нащадки, дякую вам за те, що змогли захистити дзеркало правди!
Я все думала про цю чортову написи в системному вікні.
Магі дійсно були незвичними людьми, враховуючи, що вони витягли мене з мого світу.
Я стиснула кулаки і дійшла такого висновку.
Це було тоді. Топ-, Топе...
- Яке щастя. Але чи це справді слушний час?
Почувши звук кроків, я підняла голову.
Перед тим як я помітила, Каллісто схрестив руки на грудях і притулився до стіни будівлі, склавши мене поглядом.
- Це ж велике відкриття! Можливо, це повністю спростовує стару гіпотезу про стародавніх чарівників...!
- ...
- До речі, вибачте, але не могли б ви спиратися на будівлю? Воно може зруйнувати.
Я була настільки збуджена, що спочатку відповіла і тільки потім звернула увагу на його позу.
- ... Потомок стародавніх магів, Пенелопа Еккарт.
Його голос впав ще нижче, наче мої слова його образили.
Тільки тоді я побачила його лукаве обличчя і поспішно заткнулася.
Він стиснув зуби, гнівно дивлячись на мене, і роздратовано вимагав:
- Раз ми тут, для початку пояснися.
- В-ваше Величність...
Я втратила голову, осліплена несподіваними руїнами.
'Він не з тих, хто пускає все на самоплив.'
Я відвела погляд.
- Я сказав, що якщо я почую що хоча б одне твоє волосся постраждає або ти будеш поранена, ти забудеш про всю свою роботу, і я заберу тебе назад. І що я бачу?
- ...
- Скажи мені. Чому, чому, що ти забула там посеред ночі?
Його огорнув страх, і він відкинув розтріпане мокре волосся.
Я раптом згадала, як вперше зіткнулась з ним в саду-лабіринті, і трохи здригнулася.
Мені потрібно було щось відповісти, але голос не слухався мене.
Як я можу сказати, що, здається, завагітніла тієї ночі, коли спокусила тебе, і таємно намагалася це перевірити?
- Та годі вам, це не має значення.
Зрештою я спробувала зам’яти розмову, відчайдушно відводячи йому очі.
- Це не має великого значення...?
Але Каллісто пильно втупився на мене.
Говорити це було явно безглуздо.
'Я все одно не можу сказати тобі, поки не дістануся до столиці і не впевняюся ...!'
Раптом занервувавши, я сковтнула і виправдалася:
- Це... Я вирішила прогулятися перед сном, а потім раптово з’явилися монстри.
- Ти вирішила прогулятися вночі по скелястому каньйону? Тобто тобі просто несподівано захотілося зайнятися скелелазництвом?
- ...
Його зауваження, яке випало в яблучко, змусило мене втратити дар мови.
Потім він холодно подивився на мене на межі сказу.
Його очі почервоніли. Не знаю, від того, що він не спав всю ніч, або від люті.
Тільки тоді я усвідомила, що він поводився трохи дивно.
Хоча раніше я не помічала цього, бо була не в собі, його червоні очі викрили незнайомі мені емоції.
- Гаразд, я все одно не думав, що ти так легко розколюєшся. Смішним роллю.
- ... Що?
- Ти злочинниця, яку допитує імператор. Відповідай на мої запитання.
- Чому я раптом злочинець?
Це здавалося мені несправедливим. Без нього все могло закінчитися сумно, але це дійсно було не настільки важливо, щоб говорити йому.
Але перш ніж я встигла відповісти, він не міг зрозуміти:
- Чому ти не взяла з собою мага?
- Це... Не робити цього, коли людина спить...
- Чому у тебе не було жодного сувою телепортації, але була купа атакуючих і захисних?
- Я думала, що відразу повернуся...
- Ти, схоже, вважаєш мене сліпим ідіотом.
Він різко посміхнувся в відповідь на моє жалюгідне виправдання.
Бо ти не хотіла бути спійманою. Джин одразу б дізнався про це, якби відчув магію в межах бар'єру.
- ...Ваша Величність.
Я подивилася на нього з невеликим подивом.
Раптом у мене з'явилося підозра, що питання Каллісто різче звичайних.
За п’ять років було багато небезпечних ситуацій, як сьогодні.
Ми завжди билися з чимось, були часи, коли на наш табір атакували банди бандитів.
У перший час, якщо щось траплялося, Джін негайно повідомляв йому про це, і Каллісто кілька разів втікав з нарад.
Я хотіла працювати і далі, але не бажала його турбувати, тому що він був зайнятий політичними справами.
У якийсь момент я, як і раніше, стала прихованою.
Він завжди погрожував і попереджав свої "уші", коли вони не могли вчасно доповісти йому про ситуацію.
Я трохи розгубилась, бо вперше так мене допитували.
'Це тому що я вислизнула без супроводу? Що ж, я вперше виїжджаю з табору... Або через те, що я так відволіклася на руїни?'
Але як я можу не відволікатися, якщо виявила їх після п'яти років наполегливої роботи?
Я покосилася на Калісто і обережно запитала:
- Чому ви так гніваєтеся?
- Чому я так злюся? Ха.
Він скричав кутки рота і посміхнувся.
'Не може бути ...'
Моє серце пропустило удар. Я затиналася і сказала:
- Ви знаєте, що я...
- Як довго ви з ним зустрічаєтеся?
- Що?
Коли я збиралася запитати, чи знає він, що я вагітна, Каллісто перебив мене і поставив зустрічне запитання.
- З ким...
Аж раптом я пригадала темноволосого хлопця, який безсовісно кинув мене.
- Невже... Ви бачили його?
- Він зник як тільки помітив мене.
- Це не те, що ви думаєте. Я випадково опинилася...
- Він мовчки вбив монстра і втік, як щура, тому я не зміг його вбити... Я зробив велику помилку.
Я не сподівалася, що Каллісто побачить Ікліса.
Почувши його наступний коментар, я перестала соромитися качати головою.
- Ви знали... Все? - Я була шокована.
Він попрямував до мене, відлипнувши від стіни.
- Пенелопа Еккарт.
Одного разу він підійшов до мене і раптом простяг руку, погладив мене по щоці.
І тоскливо пробурмотів:
- Думаєш, я чогось про тебе не знаю?
- ...Ваша Величність.
- Якби ти хотіла приховати це, тобі слід було зняти своє кільце, щоб я не зміг прийти.
Тільки тоді я зрозуміла, чому він так безцеремонно мене питає.
Він подумав, що я забула про нього, хоча це було не так.
Крім того, сьогодні я почуваюсь невиліковно хворою.
І була абсолютно не в своєму розумі.
- Це непорозуміння, мене від нього нудить, ми просто випадково...
Я зрозуміла, що він говорить правду.
- До речі, коли ви знову повісили на мене магію стеження? Я чула, ви телепортувалися.
Я прибрала його руку зі своєю щоки, примружившись.
- Ха, хіба ви недостатньо стежите за мною? Думаєте, я нічого не знаю про щоденні звіти Джина за останні п'ять років?
Цього разу він уникав мого погляду.
- Ти права щодо телепортації, - неохоче відповів він мені. - Мене автоматично переміщає до кільця, якщо ти перебуваєш далеко від визначеного мною періоду більш певного часу.
- Ха.
- Інакше як я дізнаюся, що ти в небезпеці, якщо сплю, як сьогодні?
- Ха. Так ось чому ви прийшли до мене?
Я розсміялася, глянувши на нього.
"Недивно, що мене відпустили..."
П'ять років тому він ретельно підготував мене і підібрав мені підводне середовище.
Зрозуміло, чому кожен раз, коли я трохи спізнювалася з дзвінком, Мариен і Джін блідли.
Я поцікавилася, відчуваючи себе розбитою:
- Ви мені настільки не довіряєте?
- Це не тому, що я не довіряю тобі, - заперечив він, відреагувавши на мій тихий голос. - Я не довіряю тим хлопцям, які дивляться тобі слідом.
- Де ці "те хлопці"?
- Скрізь. Якщо я ненадовго відвернуся, ти втечеш і вони тебе заберуть.
- Знову "заберуть". Я що, річ? - Не нервувався я, знову почувши про мій біг. - І хіба ви не бачили, що цей виродок залишив мене там вмирати?
- Він помітив мене поруч, а ти моя. І я запечатав на тобі свою присутність, - впевнено сказав він з таємничим виразом обличчя.
Ікліс, мабуть, підійшов до мене не просто так...
Я зробила вдих і витріщилась на нього.
У нього було такий вираз обличчя, ніби він ось-ось встане на коліна і буде благати, а його очі світилися тривогою.
Ми з Каллісто були схожі, але все ж залишалися такими різними.
Я намагаюся менше говорити про свої проблеми, тому що хочу позбавити його від тривоги, а він зазвичай мовчить, знаючи мій характер.
Тому ми завжди сварилися з одної причини.
"Чи зможемо ми дійсно виховувати дитину ...?"
Я повільно відкрила рота, думаючи про наше похмуре майбутнє:
- Ваша Величність.
Спершу слід було заспокоїти Каллісто з ще одним спалахом ревнощів.
- ... Мені шкода, що я не згадала, як хтось допомагав мені з полюванням на монстрів.
- ...
- Спочатку я думала, що він мертвий, бо він так і не з'явився. Насправді я не хотіла знати...
- Що?
- ...що він все ще поруч зі мною і живий.
Я не була впевнена, але коли зустріла його сьогодні, то дуже здивувалась.
Мене дуже занепокоїв Мертвий або живий Ікліс.
Але в будь-якому випадку я була дуже рада, що він не був мертвий весь цей час, і крім того до всього втратив пам'ять.
Тому що мені завжди здавалося, що я позбавила його можливості жити нормальним життям.
- Те, що я сьогодні зустріла Ікліса дійсно було збігом. Я шукала квітку місячної тіні і раптом наткнулася на монстра, а він допоміг мені.
- Квітка місячної тіні?
- Так, і він сказав, що втратив пам'ять, коли повернувся до життя.
Каллісто, який зацікавився "кольором місячної тіні", сердито нахмурився після моєї наступної фрази.
- Хлопець, який втратив пам'ять, таємно стежив за тобою?
- Я думаю, йому не давало спокою відчуття дежавію.
- Якщо це правда, йому більше не на що дивитися.
- ...Чому ви так агресивні?
- Бо він не може сказати, хоче тебе вбити або забрати в мене.
Я не розуміла його.
Якщо він втратив пам'ять, промивання мозку Лейла перестало діяти. Хіба ні?
Я згадала чоловіка, який залишив мене одну проти купи змій.
Особа, яку я побачила в той момент біля підніжжя скелі, було не такий неприємний, як завжди, але, врешті-решт, він без коливань відвернувся від мене.
- Він сказав, що поїде на північний схід.
- І ти повірила? - скептично запитав він, явно націлений на його вбивство.
Я була шокована його ставленням до мене.
Тимчасом як правитель імперії, він швидко прийняв рішення.
- Коли засвітиться, ти поїдеш зі мною в столицю. І ми припинимо розкопки, поки не вб'ємо його.
- Ваша Величність.
- Ходімо. Мана в цьому місці може перешкодити чарівникам нас знайти.
Він відвернувся від мене, наче не хотів більше слухати жодних виправдань.
Але мені все одно було що сказати.
- Каллисто!
Я схопила його за руку.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert