Вийшовши з кабінету герцога, я попрямувала прямо в хол із центральною драбиною, щоб піднятися до своєї кімнати.
- Леді.
Як тільки я вийшла з довгого коридору, мене покликав знайомий голос. Це був палац. Я зупинилася, вузлик незвичну картину перед собою. Всі, хто служив герцогством, стояли рядами по обидва боки проходу від входу в коридор до центральної драбини.
- Що ви робите?
Я озирнулася і поставила запитання. Усі дивилися на мене з дивно напруженими обличчями. У цей момент головний палаций раптом вклонився і голосно закричав:
- Вам довелося нелегко. Ласкаво просимо додому, юна леді!
- З поверненням, молода пані!
Коли крик палацу вщухнув, всі інші слуги також схилилися і почали мене вітати. Яка ж гостинність! Вони ніби вітають імператорську родину.
'Це наказ від герцога? Вони ніколи не робили нічого подібного раніше.
Розгубившись, я тупо втупилася на них. Я бачила, що навіть деякі слуги, які ніколи не вітали мене, коли я проходила повз або прямо перед ними, кланялися. У минулому ця зміна була б непоганою. Це було б доказом того, що моя репутація виросла.
Але, може бути, через те, що у мене була цілком задовільне життя в Імператорському палаці, несподівана зміна відносини людей особняка мене не дуже зворушила.
'Тепер все дійсно скінчено.'
У той же час я відчувала, що всі колишні почуття зникли. Замість жалю чи гніву я відчула полегшення.
- Вставайте і робіть свою роботу. Я просто зайшла по справах, - холодно кинула я, дійшовши до середини шеренги.
Дворецький випростався і поспішив за мною.
- Леді... Я підготував обід, коли почув, що ви прийдете...
За цей час я добралася до сходів, тому мені довелося зупинитися на перших сходинках, щоб байдуже відповісти:
- Не хвилюйся, я повернуся поїсти в Імператорський палац.
Попрямувавши до палацу, я помітила його спантеличений вираз обличчя.
Як і палац, люди, яких я давно не бачила, не знали, що я буду такою безжалісною.
'Це просто смішно. Чому ти думав, що я буду їсти в цьому будинку?"
Вечеря була хвора темою. Що з ними? Однак, незважаючи на мої думки, я насправді не відчувала фальші в їх діях. Але це не було схоже на помста, яка змусить мене почуватися краще.
Я нічого не відчувала.
Як абсолютно чужа людина, як це і було спочатку.
- О, зрозуміло, леді, - сумно відповів палаций, що мовчав довгий час, і знову запитав, намагаючись приховати своє сумне обличчя: - Тоді, хочете піднятися в свою кімнату?
- Хочу. Але де Емілі?
- Здається, вона все ще влізає у ваших спочинках. Мене проінформували про ваш прихід раптово... Я передам, що ви зараз піднімаєтеся.
- Добре. Що ж, я піду.
Я в будь-якому випадку не збиралася затримуватися надовго. Я розвернулась без задумів і піднялася по сходах, що лишилися.
- Я можу зробити що-небудь ще? - Поцікавився дворецький, нев'язливо наступний за мною.
Я на мить пригальмувала і згадала.
- Ти отримав останнього листа? Мені потрібно, щоб через кілька хвилин ти приніс мені бухгалтерську книгу.
- Неперемінно.
Коли я дала йому завдання, стривожений палацовий нарешті обернувся з трохи просвітленим обличчям. Я прискорила крок, відчуваючи пристойні погляди, але вони мене не помічають.
Це, як завжди, було не моя справа.
Як і сказав мій палац, моя покоївка прибирала кімнату. Хоча вона вже була прибрана, відвідини її господині, схоже, додав Емілі ентузіазму.
- Емілі.
Коли я покликала Емілі, яка розкладала простирадла, вона підстрибнула.
- Ой, леді!
Емілі відразу підбігла до мене з щасливим обличчям. На щастя, вона не дуже переживала через несподівану роботу на роботі.
Леді, скільки років зиму! Як ваші справи? Боже мій, я навіть не знала, що ви прийдете!
- Як ся маєш?
- Добре, дякую! Завдяки леді, я безпечно повернулася в резиденцію герцога...
Емілі прослизнулася так, ніби ми зустрілися через кілька тижнів. Я була рада бачити, що у неї все гаразд.
- Право, леді. Чому ви не цікавилися, як мої справи? Якби ви дали мені можливість і сказали, що приїдете, я б відмінно все підготувала...!
- Не засмучуйся. Я спеціально зайшла подивитися на твоє обличчя.
Емілі відповіла мені з подивом.
- Ви збираєтеся назад в Імператорський палац? Хіба ви не повернулися в палац?
- Так, я просто зайшла по роботі. Тому мені потрібно буде повернутися.
- То це правда, леді?
- Що?
Про мене було так багато фальшивих чуток, що я мусив уточнити.
- Те, що я можу перемогти кронпринца і захопити трон?
- Ні, пані... Можливо, наша леді стане імператрицею... Ой!
Знаючи, що двері все ще відчинені, я швидко закрила рот Емілі.
- Хто, хто це сказав? Цей полоум-... Його Високість вчора вночі приїжджав сюди...?
- У, у!
Емілі була збентежена через мої несподівані дії, помотаючи головою з круглими як у кролика очима.
'Тоді чому чутки поширилися всього за пів дня?'
Емілі була збентежена.
- Тоді що?
- Ох, ум...
Коли покоївка видала дивний звук, я зрозуміла, що моя рука все ще закриває рот Емілі, і швидко прибрала долоню.
- Фух! Ні! Його Високість не приїжджав ...
- Тоді..?
Емілі похитнулася, перш ніж відповісти.
- Кілька днів тому герцог наказав палацові спалювати всі листи з Імператорського палацу. А потім Лена випадково підглянула зміст листа, адресованого вам...
- ...
- І почала підозрювати, що всі інші десятки листів також з шлюбним пропозицією, - збентежено додала Емілі.
Лена трохи привердлива. Я добре знала, що жінка, яка допомагала мені в бізнесі, коли я була поза домом, була дуже знайома зі сплетіннями, яких вона дізнавалася від інших покоїв.
Покоївка, яка допомагала мені, іноді ділилися свіжими слухами з іншими.
'Чому від цього стільки проблем?'
Коли я згадала попередній випадок, то схопилася за лоб і пробурмотала:
- ...Навенька про це вже знає весь особняк.
Емілі, подивившись на мене, спробувала змінити тему:
- Але... Як справи з маркером Еллен?
Багато води стікали з часів дивної холодної війни між прихильниками марки Еллен і герцогом після полювання. Я не брала в цьому участі, бо мені було байдуже. А герцог об'єднав сили з кронпринцем, щоб засідати їх.
- Все добре.
Досить обличчя Емілі змусило мене посміхнутися. Спадок принц в будь-якому випадку не став би приховувати цього, він завжди був божевільним. Що ж, оскільки всі знали, оголошення про це буде не таким шокуючим. Я сіла на диван.
- До речі, у дітей все добре? Вчора вночі сторожа врятувала Вінтера.
- Звичайно, - швидко відповіла Емілі, знаючи про кого я говорю. - Вони все ще живуть в кімнатах, виділених герцогом. Щодня ми з палацом дбаємо про них.
- Правда?
- Стан Лео також покращився, він вільно грає з друзями.
- Я рада.
Я не могла стриматись і посміхнулась. Незважаючи на перебування в імператорському палаці, я не забула про Лео, якому мили мізки.
'Тепер, коли ваш вчитель повернувся, все повернеться в норму.'
Я відчула полегшення.
- Ви щасливі, леді? - Раптом Емілі запитала.
- ...Хм?
Схинувши голову через несподіване питання, я помітила дивний погляд Емілі.
- За цей час ви стали живіше.
- Правда?
Герцог сказав щось схоже.
'Ліцо як обличчя. Щось змінилося?
Я соромилася прослизати руки по обличчю. Емілі невпевнено заговорила.
- У Імператорському палаці краще, ніж тут, так?
- Ну, мій голос був розгублений, як і я. - Принаймні, там я можу не турбуватися, що прокинуся від вколу голкою.
- Л-леді!
Емілі миттєво збліднула.
- Це... це моя вина...
Побачивши, що Емілі готова заридати, я вирішила припинити знущатися над нею.
- Емілі.
Я прибрала долоню зі своєю щоки і взяла Емілі за руку.
- Ти добре попрацювала в якості моєї приватної покоївки.
Чесно кажучи, вона перевершила всі очікування. Коли я вперше вирішила використати Емілі як свою праву руку, то навіть не думала, що вона допоможе мені в небезпечній ситуації. Я подумала, як довго вона підтримувала мене.
- Так що я прощаю тебе.
- Л-леді...
Це було несподівано? Емілі здивовано подивилася на мене. Але невдовзі її карі очі наповнились слізьми. Тильна сторона руки Емілі, яка затремтіла під моєю долонею, говорила її покаяння. Емілі врешті - решт зуміла сказати:
- Коли ви вийдете заміж... Я навіть не зможу попросити вас забрати мене в Імператорський палац.
- ...
- Але... Ви ж будете приїжджати в герцогство іноді? З тих пір, як леді врятувала нас від злих монстрів ... Кожен глибоко роздумував про свої вчинки.
- ...
- Я теж, леді. Я завжди думала про них, — каже Емілі, не можу стримати сліз. - Я не повинна була так поводитися з вами, мені потрібно було бути доброю до вас від самого початку, я повинен був не робити хоча б це ... Я завжди жалкувала про це.
Вона обняла мене і заплакала.
- Де б ви не були, ви завжди повинні бути щасливі.
На відміну від сліз, які я плакала і спілкувалася з Емілі, я відповіла усміхаючись.
- Так.
***
Через магію, завдяки якій ніхто крім мене не міг відкрити останній ящик столу, в ньому нічого не змінилося. Я вийшла з кімнати, забравши все його вміст.
На останньому зупинку перед від’їздом із герцогства була сміттєспалююча піч за домом. Я відчинила дверцята печі і поклала все всередину. Шарф і чарівний браслет, який мені подарував Дерік, магічне намисто та маску, яку купив мені Рейнольд.
І листівки паперу, де я записала різну інформацію і коливання інтересів закоханих цілей. Це були всі предмети, які я отримала від гри. Я тримала їх у шухляді, який могла відкрити тільки я, але все одно трохи нервувала через їхнє існування. Тому перед від’їздом вирішила спалити все.
'Небагато шкода позбуватися всього ...'
Подивившись на речі якийсь час, я зачинила дверцята і без вагань повернула важіль. Вушах-!
У той же час полум’я спалахнуло за маленьким боковим віконцем на дверях. Вогонь магії пожирав усе, що могло згоріти вогнем і не рахуючи шматків дзеркала. Коли я слухалася голосу палаючого полум’я, то чекала часу, коли зникнуть останні сліди гри.
Топ-!
Раптом хтось дуже тихо гукнув мене через спини.
- ...Пенелопа.
Таке вже траплялося. Моє серце пропустило удар через зловісне відчуття дежавю. Потихеньку повернувши, я побачила високу фігуру на дорозі, яка веде до сміттєвої печі.
На щастя, це був не він.
- ...Перший молодий пан.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert