Коли ми прийшли до палацу наслідного принца, то вже розселилися.
'Я довго була в цьому чортовому дзеркалі ...'
Я пішла в себе, дивлячись на тьмяний світанку, сяючого з вікна коридору. Коли я згадала про це, кронпринц вже втягнув мене у свої покої.
На світанку в палаці наслідного принца було так тихо.
Але Каллісто завів мене в свою спальню, наче хтось гнався за нами, і замкнув двері.
- Ваше Високість.
- Витягни руку.
Він раптом підійшов до мене. Його обличчя все ще виглядало погано. Можна було навіть не питати його: було і так ясно, що він шукав мене всю ніч.
На світлі його пилові волосся і втомлені очі були чітко видно.
Просто глянувши на нього, я могла сказати, як відчайдушно мене шукав Каллісто. У мене понижене серце.
'Тому я дозволила притягнути мене сюди без опору".
Звичайно, я не виходила, тому що була шокована його виглядом.
- Що ти стоїш? Тобі подобається бути на прив'язі, як собака?
Він поквапив мене, коли я застила без руху.
'Я не впевнена, що можу говорити з тобою прямо зараз ...'
Злодійши про себе, я простягнула руку. У будь-якому випадку, я хотіла швидко помитися і лягти спати.
Калісто тут же вимовив закляття і почав знімати магічний інструмент, яким була пов'язана моя рука. Можливо, через втому, мені навіть не хотілося злитися.
Я пробурмотила, дивлячись на чоловіка, що звільнив мене від мотузки:
- Я втомилася, хочу в свою кімнату.
- Нічого не кажи.
Коли я відчинила рот, він на секунду застиг, але відразу ж продовжував сповільнювати мотузку.
- Ти злочинниця.
- Чому я?
- Чому ти?
Брові Калісто гнівно піднялися, наче мої слова його зачепили. Він нарешті зняв всі мотузки і повідомив про мої злочини:
- Ти скоро станеш імператрицею. Через те, що ти забуваєш про своє становище і дієш по-своєму, ти винна у заподіянні шкоди імператорській родині посеред ночі. Ти повинна заплатити за свій гріх.
- Я сказала, що не вийду за вас. Значить, я не вчинила злочину.
- Припини нести нісенітницю.
- Самі припиніть. Хто весь час ніс цю нісенітницю?
- Що?
Я втомилася повторювати це, але не могла перервати це коло. Крипринц спокійно голосом навів новий удар:
- Ха! Ти вирішила розлучитися?
- Це ви перший вирішили розлучитися, хіба ні?
- Коли це?
- Ви зв'язали леді руки і тягли її, як собаку, на очах людей.
- Коли я...!
Коли я недбало відповіла, Каллісто обурено закричав і раптово закрив рот.
А потім.
- Тобі боляче? Ти десь поранилася? Покажи мені.
Він дуже обережно торкався руками зап’ястка.
- Я ж сказав їм зв'язувати акуратно, ці виродки...
- Я не поранена.
Я була спокійніше, ніж він, агресивний щось, наче плануючи при наступній зустрічі накинутися на когось з мечем.
"Навіщо ти зв'язав мене, якщо так себе ведеш?"
Незважаючи на те що я не хворів, Каллісто продовжував обережно доторкатися до того місця, де була мотузка.
- Досить. Все в порядку.
- Воно трохи почервоне. Потрібно негайно викликати лікаря.
- Це тому, що ви продовжуєте його терти.
Я была непрроклонна.
Мені здавалося, що це занадто, але Каллісто продовжував тримати мене за зап'ястя.
Я подивилась на з’їдані запилені золотисті волосся перед очима і зі подихом сказала:
- Нічого особливого не сталося. Я випадково зайшла туди, коли гуляла, і просто вирішила подивитися на дзеркало.
- ...
Сьогодні чи пізніше, мені все одно коли-небудь довелося б через нього пройти.
- Ти повинна була хоча б сказати слузі, що збираєшся прогулятися.
Мовчи вислухавши мене, він підняв схильну голову і тихо промовив:
- Коли йдеться про тебе, навіть якщо я наслідний принц, я божеволію...
- ...
- Ти мав про це сказати, Пенелопа Еккарт.
Червоні очі, що дивляться на мене, поблекли і задрижали.
Тільки тоді я відчула, що його рука, яка все ще тримала моє зап'ястя, періодично тряслася.
Ти казав мені піти, поки ти мене відпускаєш.
Кожного разу, коли мене не було поруч, він так нервував, що нічого з собою не міг вдіяти. Я вибачилася, тому не мала вибору, хіба що лагідно попросити вибачення.
- Це... Мені дуже шкода.
- Ти виглядаєш такою винною, - фиркнув він. Я була серйозною, але це не дуже щиро прозвучало. - Я знищу цю штуку завтра.
- Що...
Хоча спочатку мені було цікаво, про що він говорив, я відразу підозріло запитала:
- Ви говорите про дзеркало правди?
- Так.
- Чому... Чому ви ламаєте те, що було відреставровано?
Я так намагалася відновити його разом з Мариенн! Нахмурившись, я наполегливо сказала:
- Просто нехай воно буде використовуватися в якості дослідницького матеріалу
- Як я можу залишити його? Що, якщо ти вдруге прокинешся в ньому? Краще розбити його, щоб уникнути подібних випадків у майбутньому.
- Ваше Високість.
Я трохи розгубилася, коли він сказав це так впевнено, ніби дійсно збирався зробити це.
- Я стільки разів казала вам, що нікуди не піду.
- Я не сліпий, леді, - м'яко, але рішуче відповів Каллісто. - Я знаю, що дзеркало пов'язане з місцем твого походження...
- ...
- Поки воно існує, ти можеш повернутися назад незалежно від твого бажання.
Я була здивована, що в нього були навіть такі думки.
'Він так одержимий цим?'
Однак я не думала, що зможу відкритися так сильно.
Я розповіла йому деякі секрети про Лейла, але не могла розповісти йому все про своє минуле життя і ігрову систему.
Йому зараз було не до моїх доказів, і я вирішила, що немає необхідності розповідати про минуле.
Я поспішно спробувала переконати Каллісто, який ставився до дзеркала правди як до ворога:
- Мені більше не потрібно цього робити. Все кончено. Тепер я не зможу повернутися, навіть якщо захочу.
- Значить, не має значення, чи зламано воно, так? І, судячи з того що ти сказала, ти не знала, що воно спрацює сьогодні?
- Це...
Це була правда.
Потім він заплутав мене своєю дивною логікою:
- У будь-якому випадку, ти підтвердила, що маркиз, злий дух або хто він там живий. Тепер ти не при чому.
- ...
- Просто залишайся тут до дня коронації і готуйтеся до весілля. Я знайду тобі репетитора, і ти дізнаєшся трохи про обов'язки наслідкової принцеси.
Він підняв тему шлюбу, яку відклав на час. Зрештою, ми повернулися до того, з чого починали.
Я відразу зимно відповіла:
- Ні.
- Нічим не можу допомогти, якщо тобі це не подобається. Тим не менш. Хто може проігнорувати наказ кронприца?
- Тільки спробуйте замкнути мене. Я використовую магію, щоб втекти.
- Використай. Але, на жаль, Імператорський палац заклинання для нейтралізованої магії. Що ж нам робити?
Він посміхнувся мені і викликав потискають плечима. Я відповіла цьому придурку в тій же манері:
- Навіщо ви це розповіли? Я якось виберуся звідси і без магії. І я єдина дочка герцога. Хіба я не можу це зробити?
- Бляха.
Усвідомлюючи, що облажався, кронпринц виручився з роботи.
Потім він подивився на мене і закричав:
- В чому, чорт візьми, проблема. У реченні? Це через нього?
Звичайно, це теж важлива річ.
Але говорити "так" прямо зараз було трохи шкода.
Зрештою, причина не в цьому і мені буде ще важче, якщо я спробую поговорити з ним про неї.
- ...
Ми мовчки дивилися один на одного, склавши руки на грудях, і населений принц відвів очі.
Потім він раптово знову втупився на мене, дістав щось і показав мені.
- Це кільце ще не закінчено.
Кільце з великими бруйними намистинами лежало на великій долоні кронпринця навіть без футляра.
Взявши його іншою рукою, Каллісто сказав, вказуючи на зовнішню сторону кільця:
- Я покрию цей бік діамантами.
Незважаючи на ці намистинки, які були інкрустовані в золоті листочки й виглядали як бутон квітки, інша частина кільця не мала прикрас.
'Ти називаєш цю пропозицію?'
Поки я дивилася на кільце, не знаючи, як повинна до цього ставитися, Каллісто знову відкрив рот, ніби знав мою відповідь.
- Це сльозируси, що стали легендою в західному морі Ґаспара. Хіба вони не схожі на твої очі?
- ...
- Вони приносять своєму власнику вічне багатство і честь.
- Правда?
'О, досить прямолінійно.'
Обличчя наслідного принца просвітило, наче мій погляд помітно змінився після слів про багатство і честь.
- Вони були заховані в скриньці з скарбами палацу Ґаспара, обробка трохи затремтіла, тому що тільки королівська сім'я могла зняти прокляття, - трохи захоплено додав він.
Було б дивно, якби цей жорстокий чоловік не знайшов їх під час завоювання іншої країни.
Але мене більше цікавила остання фраза.
- Проклятье? Що...
- Кажуть, що любов власників цих кілець зв'язує їх життя назавжди, - відповів він, перш ніж я почала скаржитися, Що він дарує мені щось дивне. - Не можна втекти навіть після смерті. Тому, коли я відрубав голову королю Ґаспара, королева померла разом з ним.
Його очі переповнювалися дивною радістю.
Подивившись на нього, я опустила голову і знову подивилася на кільце.
'Виходить, він не міг зробити пропозицію, тому що обробка обручки запустила?'
Саме це я зробила з його незв’язаної мови.
Було дивно бачити цю обручку після ознайомлення з його історією.
'Це пропозиція померти в один день?'
Мене трохи лякала одержимість Каллісто. Він знову відкрив рот, можливо, здогадаючись, про що я думаю.
- Є кільце, яке передавалося в імператорській сім'ї з покоління в рід, але я не хочу давати його тобі.
- ...
- Воно нещасливе, тому що його носила імператриця, і без смаку, бо на ньому величезний золотий дракон. Воно тобі навіть не піде... Чорт.
Бормоча собі під ніс, він раптом вирубався.
Я здивовано відірвала очі від кільця і подивилася на нього.
- Тоді, в саду, я хотів сказати не це. Тому що ці довбані чутки, здається, тебе турбують ...
Кранпринц грубо відкинув чоло з похмурим обличчям. І. Бух-. Раптом я став переді мною на коліна.
Не на одне, а на обидва.
Він буквально схилив переді мною коліна як засуджений на ешафоті.
- Пенелопа Еккарт.
- ...
- Будь ласка, виходь за мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert