- Ви проінформували північ?
- Капітан Портер поспішає до столиці з військами.
Тим часом, рапорт закінчився.
Каллісто сильно нахмурився, як від болю в суглобах.
Навіть якщо Седрік візьме війська під своє командування, повстанці вже розбили табір в Імператорському палаці.
Цей могутній захист не міг бути настільки легкою.
- Еккарти підтримають вас, Ваше Високість, - раптово видав герцог з рішучими поглядом.
- Отец.
Ми з Рейнольдом були здивовані, побачивши його.
Кронпринц уточнив, злегка прищурившись:
- Ви серйозно?
- Коли в країні проблеми, я не можу сидіти склавши руки.
- Який сюрприз. Ви не підтримували армію навіть під час війни, - пробурмотів на відповідь герцога.
Еккарти, які не брали участі навіть у минулій завойовній війні тепер беруть участь в цій.? Кронпринц знову з підозрою запитав:
- Можу я за словами герцога зробити висновок, що ви мене підтримує ...?
- Звичайно, ні.
Не встиг він закінчити питання, як на нього вже відповіли категоричними відмовами.
- Маркіз Еллен заборгував будинку Еккарт.
- Задовгся?
- Він наважився підставити мою дочку під час полювання, як щура.
- А.
- А імператриця відпустила його прямо на моїх очах!
Герцог стиснув трясуті кулаки.
Наслідний принц зрозуміло кивнув.
- Тоді ви були першим, хто почав копати під маркиза. Він програв і просто віддав майно на казну.
- Завдяки вашій активній участі мені вдалося відібрати половину його територій. Прийміть мою запізнючу подяку.
Я й гадки не мала, що таке мисливське змагання. Тому я дивилась на них круглими очима.
- Я теж не забув про борги... Я багато чого хочу зробити після поїдки цього щура, але я радий, що є сім'я, яка не стане заперечувати проти цього.
- Що значить "зараз"? Рід Еккарт приєднається до вас.
- Сподіваюся на вашу співпрацю, герцог.
Кронпринц простяг руку, а герцог схопив її і потиснув. В одну мить між ними був сформований союз.
Після розмови з герцогом, спадок принц підійшов до мене.
- Я залишу тобі чарівника і супроводжуючого, так що залишайся тут. Я приїду за тобою після того, як розчищу палац з твоїм батьком.
Я відразу замочила головою.
- Я піду з вами. Івонна теж могла піти до палацу.
- Ні.
- Чому? Я сильна. І я буду пити зілля.
Я не могла зрозуміти чому кронпринц проти.
Не було чарівника настільки потужного і агресивного, як я. Хоча мені було соромно вимовляти закляття, можна було влаштувати напад за допомогою стародавньої магії.
- Я й не кажу, що ти слабка.
Спадок принц похитав головою, поки я думала, наскільки це несправедливо.
- Я краще за інших знаю, наскільки сильна твоя шальна магія.
- Шальна?
- Але тепер, коли повстанці шаленіють, палац буде схожий на поле бою, і я навіть не знаю, скільки військ сховав 2-й принц.
- ...
- За таких обставин зловити Лейла буде нелегко. Що ти робитимеш, якщо це пастка на тебе?
Я не могла дати жодних відповідей Крпринцу, який спокійно пояснював ситуацію.
Звичайно, я мала звичай вірити лише в могутню стародавню магію і тільки її керувала.
- Є межа моєї здатності захищати тебе під час безладної бійні. Так що зробиш те, що хотіла, коли я покінчу з відморозками. Добре? - ніби втішна попросив наслідний принц, побачивши моє похмуре обличчя.
Колишня тактика була зовсім недоречною, його слова мали сенс. Но.
- Але що щодо заручників, яких вона тримає? У неї важлива для мене покоївка і маленькі діти.
У заручниках був не тільки герцог.
Розумна Івонна знала, наскільки мені байдуже їхнє життя або смерть.
- Що якщо вона вб'є всіх заложників, поки ви придушуєте бунтівників?
- Дотримуватися всіх вимог Лейла не дає жодної гарантії, що ти врятуєш заручників, леді.
На цей раз кронпринц рішуче обірвав мої заперечення. Я невпевнено вдивлялася на нього.
Каллісто зітхнув і обняв мене.
- Я поговорю з оперативниками і спочатку влаштую операцію для порятунку заручників, так що не треба робити таке обличчя.
Слова потіхи роздавалися прямо у моїх вух. Як і його міцні руки, цей голос обнадійжувався. Каллісто ніколи не порушував обіцянки.
Він був хорошим командиром, хоча і трохи невихованим. Отже, він незабаром врятує заложників і підіб’є бунтарів.
'Чому я так нервую?'
Дивне відчуття невідповідності не давало мені спокою.
Я відлучила небо, яке наливалося багряним, і ще будучи в його руках.
- Тц, вже світанок.
Каллісто раптово клацнув язиком, ніби ми дивилися на одне і те ж. Ми не спали всю ніч, борючись з Івоною і монстрами.
- Ти занадто турбуєшся. Поспи.
Велика тепла долоня лягає на мої очі.
Утома була напруженою.
- Коли ти прокинешся, все втомиться.
Я трохи глибше закопалася в його обійми у пошуках тепла.
Сподіваюся, коли я відкрию очі, все закінчиться, як він і сказав.
***
Каллісто поспішив геть від маєтку герцога. Я залишилася з охороною і палацовим чарівником.
Хоча через довгий час я повернулася до своєї кімнати і лягла на м’яке ліжко, мені було важко заснути.
Тому що я весь час думала, що щось упускаю. Я поклала руку в кишеню і викинула фрагмент дзеркала, віднятого у Івонн. Він все ще був у мене.
'Я впевнена, що у тебе безпечне притулок. Верно?
Хоча я збиралася відвідати його, коли повернулася до столиці, у мене не було часу на це, бо гребана Івонна раптом розкрила свою особистість.
Я задумалась над цим і відреставровано розглядала потертий фрагмент мутного дзеркала. Спочатку він був частиною дзеркала істини, створеного стародавніми магами.
Однак після того, як дзеркало правди показало мені правду, воно відразу перевернулося і розірвалося.
Однак усе ще був цілий шматок, що мав у мене в руці. Це означає, що з рештками Івенни все буде в порядку.
'Але що з ними зробила Івонна?'
Я знову подивилася на осколок у своїй руці.
І згадала "Скриту історію", яку навіть не прочитала штовхом через істерики.
[Іспользуючи свою безмежну життєву силу та осколок дзеркала, вона звільнила своїх содових і зробила свою помсту.]
Який сором. Чому я тоді не замислилась над цим? Звичайно, пробудження Лейла було великою проблемою.
'З'явиться ще більше таких божевільних монстрів, як Івонна.'
Я стала серйозною і сілою.
Почуття втрати було не почуттям несумісності, а передчуттям катастрофи. Ця подія все ближче.
- Я повинна перешкодити їй зняти друк.
Я з усієї сили стиснула фрагмент дзеркала в руці.
- До речі, а де інші уламки?
У голові відразу випливли рядки прихованої історії.
[Лейла сховали деякі осколки в гробниці Золотого Дракона, щоб у майбутньому забезпечити своє виживання.]
- Я повинна була піти прямо до палацу, а не залишатися тут.
Можливо, Івонна вже знайшла уламки в палаці. Мені стало шкода.
- Ах.
У той же час мені на думку прийшла інша сцена. Я повільно розкрила рота.
- Тоді труп, який я бачила в печері...
Чарівне коло, яке я бачила в печері, коли нас з кронпринцем переслідували вбивці під час полювання.
Каллісто пізніше сказав, що останки були ідентифіковані як член стародавнього клана Лейла.
'Так він ховав осколки дзеркала?'
Якого біса, в цій шаленій грі навіть не було випадковихвестів.
У мене по шкірі пробігли мурашки, коли я подумала, що могла б зупинити Івону, якби знала щось тоді.
'У такому випадку ... У мене і Вінтера залишилися тільки уламки.
Я занадто добре заспокоювала себе.
Я думала, що мені просто потрібно зняти "промивання мозку", але залишилася завдання серйозніше.
Я не мала можливості, яку пропонував мені через раптовий шлюб. Тепер я тільки знала, що Івонна захопила Імператорський палац.
- Мені потрібно побачити Вінтера.
Я підскочила з ліжка.
Мій розум був збентежений. Я не дозволю цьому монстру, який запакував свої руки у всьому злочині, забрати в мене уламки.
Я швидко відчинила двері, тримаючи в руках дзеркальну паличку.
- Що сталося, благородна леді?
І виявила п'ятьох охоронців, які стерегли коридор за наказом наслідного принца.
Від хвилювання дежавю я оніміла.
"Провидець".
Я сказала, що залишуся, але впевнена, він знав що я не буду просто чекати. Я втратила дар мови через дотошність Каллісто.
- Зелі було трохи дивним, тому будь ласка, викличте мене палацового чарівника, який йшов зі мною.
Зрештою, у мене не було вибору, крім як сказати це і знову закрити двері. Тому що я навіть не наважилася виступити проти таких самих страшних, як і їх господарів.
Незабаром у двері моєї кімнати постукав чаклун з палацу.
- На-наслідкова принцеса, я прийшов.
Він ввічливо привітався зі мною через огидний титул.
Чоловіком він був відповідним, бо ми були на болотах.
- Гей, як тебе звати?
- Дж-джін, Ваше Високість.
- Добре, Джин. Ти можеш використовувати магію телепортації, вірно? - Я запитала, і він широко розкрив очі.
- Е, магія телепортації? Я можу пересуватися на короткі дистанції.
- Ти перемістишся зі мною пару разів. Звичайно, це буде секретна місія.
- Що? Ем, але Його Високість наказав стежити за тим, щоб ви нікуди не йшли...
Як і очікувалось, мій прогноз виявився правильним.
- Все добре. Це я прошу тебе піти зі мною, так що відповідальність буде на мені. Мені потрібно вирушити недалеко, тому ти, скажімо так, просто ненадовго позичиш мені свою магію.
Джин з жалобним поглядом занув:
- Але якщо Його Високість дізнається... Я буду відповідати за це ...
- Ти будеш відповідати за що?
- Я-я не можу! Вибачте! - Відчайдушно відмовився Джін, не бажаючи нічого слухати.
Хоча я намагалась лагідно вмовити його, тепер у мене вже не було вибору.
- Ей, ти хочеш щоб я тебе збила?
Джин зблід, коли я показала дзеркальний жезл.
- Поквапся і пригадай закляття.
Я досить спостерігала за тим, як він поспішно вимовляє закляття.
'Угрози - найкращий вихід.'
Місце, куди я через деякий час прибула з чаклуном, було не штаб-квартирою Білого Кролика, а покинутими будівлями.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert