Я тупо втупилася на колію, простягнуте Дериком, не розуміючи чому він це робить.
'Не думаю, що це саме те коло ...'
Кольє, яке бачила Пенелопа уві сні, було маленьким брильянтом інкрустованим прикрасою для дитини.
Але те, що простягав мені Дерік, було помітно більше.
- Я виграв на ньому магію телепортації, - повільно проговорив він, дивлячись на мене, не палаючи бажанням приймати запропоноване. - Якщо три рази потроїш діамант, ти зможеш переміститися будь-де незалежно від відстані.
Його дії були абсурдні.
Тому в мене природно виникло питання.
- Чому?
- ...
- Чому ви даєте це мені?
У той же час мені на розум прийшов його останній відчайдушний крик.
(...) Я зробив тобі подарунок, пересилив злобу і ти посміхнулася у відповідь. Я не ображав тебе, як Рейнольд, але ти все одно називала брат тільки його. Так чому ...!
Ось вона, причина, чому він мені дарує.
Брудні почуття до жахливої дівчини, яка займала місце його сестри. Хоча, враховуючи його стан, було неправильно влаштовувати йому допит зараз, я говорила від імені Пенелопи, яка могла тільки мовчати:
- Якщо ви зараз дасте мені його, щось зміниться?
Колись я вважала, що його подарунок означає поліпшення стосунків.
Її життя майже скінчилося, як і гра, чи варто мені міняти наші відносини або краще слідувати грі?
- Раз я схожу з глузду від коштовностей і розкоші, думаєте, я все забуду, якщо ви зробите мені дорогий подарунок?
Це було великою помилкою.
Я встала, навіть не зробивши вигляд, що приймаю подарунок.
- Якщо так, то ви сильно помиляєтесь, спадкоємець герцога.
- ...
- Страждання, яке я пережила, приниження і образи від вас.
- ...
- Як я можу це забути? Це коло стало їхньою причиною.
Я відмовилася від прикрас, запропонованих мені без будь-якої щирості.
Довга платінова колія похитнулася в повітрі, а блакитні очі тремтіли.
- Тепер мені страшно кожного разу, коли ви мені щось даєте. Ви мене так катували, змушували впасти на дно...
- ...
- Так що я не прийму його, наступний герцог. Хоч би якою була причина.
- ...
- Мені нічого не потрібно від вас.
Останні слова я зрозуміла, що нас оточують люди, і сказала тихіше. Це було найбільше, що я могла для нього зробити з огляду на його статус.
У мене не було любові до чоловіка, серце якого прокололо його сестрою.
Однак кожного разу я відчувала не лише гнів, ненависть і співчуття.
Швидко домовившись, я встала.
- Я знаю.
Він нарешті зреагував.
- Ніщо не буде забуте і не зникне.
Я рада, що тепер ти це знаєш.
Коли я безсердечно подивилася на нього, його бліде обличчя спотворилося.
- Я просто кажу... Я просто кажу, що... Кха...
Він раптом закаштував кров'ю.
Я трохи занепокоїлась і поквапила слуг:
- Віднесіть його в особняку. Такими темпами...
- За межами особняка небезпечно.
Однак Дерік несподівано перебив мене, кашляючи кров’ю і знову схопив за зап'ястя.
Я могла б стягнути його руку, але чомусь не стала цього робити.
- Тому що це поза зоною моєї досяжності, і ...
- ...
- Що, якщо з тобою щось трапиться далеко від будинку? Як це вплине на репутацію роду Еккарт?
- ...
- Ось до якого висновку я прийшов.
Виявляється, у пораненого Дерика був талант нести складну нісенітницю.
- Тому, будь ласка...
Його трясуча рука простягнула коло мені, яка застила в замішанні. Незабаром, задихаючись, він почав благати мене.
- Не могла б ти.... Прийми його, будь ласка.
- Вибачте, але я не можу, спадкоємець герцога.
Потім щось тверде обвилося навколо моєї талії.
Перш ніж рука Деріка добралася до мене, хтось відтягнув мене назад.
- Я здатний подбати про свою наречену і без цього.
- Ваше Високість?
Піднявши голову, я побачила великого хмурого кронпринца.
- Кха!
Дерік знову почав захрещуватися кров’ю.
Рука впала з кола, що висіла в повітрі. Він перестав рухатись.
- Чого застыли? Поки герцога немає, я зміню тут спадкоємця, - підігнав слуг Каллісто замість мене, який втратив дар промови.
- Вибачте, нам дуже шкода!
Цепочка кола в руці, яка випав з шкарпеток, віддалилася від мене і гойдалась у повітрі.
Дивлячись на неї, я почувалася дивно.
- Ти ж не помер, чи не так?
Помітивши, що я в приступі паніки почала бурмотіти собі під ніс, наслідний принц клацнув язиком:
- І що з того, якщо він помер? Пам'ятай, що він тобі зробив.
- Але це... Трохи дивно, що він помирає.
- Тц, яка ти чутлива. Якби це був хтось інший, я б ще раз проткнув його, щоб переконатися, що він мертвий.
'Впевнена, так зробив би тільки ти.'
Я похитала головою, доторкнувшися на ненормального принца і вислизнула з його рук.
- Кров зупинилася? Дай глянути.
Тоді Каллісто повернувся до мене, схопив мене за щоки і уважно оглянув моє обличчя.
- Останилась. Мені ніяково, відійдіть.
- Ти випила зілля?
- Ні, ще ні.
- Достань и выпей прямо зараз.
- Все гаразд.
Я спробувала зберегти зілля, але не змогла нічого вдіяти під поглядом червоних очей. Мені довелося витягнути з кишені зелену.
- Відпустіть мене, Ваше Високість, - мимовільно пробурчала я, дивлячись на кронприца, все ще наймогутнішого за щоки.
- Що ви робите?
Раптом хтось з громовим ревом мітнувся в наш бік і протиснувся між нами, відділяючи один від одного. Це був Рейнольд.
- Ей, ти в нормі? Все гаразд?
Торопливо вставши переді мною, він грізно втупився на населеного принца, як сторожовий кіт.
- Що ви робите, Ваше Високість? Не чіпайте мою сестру!
- Хм. Що б я не робив зі своєю нареченою, яку тобі справу?
- Яка ще "ваша наречена"? Хіба ви не переслідували Пенелопу, поки вона остаточно не кинула вас?
- Що ж, я тебе провещу. У нас з леді особливі стосунки. Улюблені, які пройшли разом через важку битву, були на грані поцілуючи на честь возз'єднання, а хтось абсолютно нетактовний... Леді, ти куди?
- Эй, Пенелопа!
Я не була впевнена, що зможу розняти цих двох монстрів у майбутній словесній битві, тому спробувала піти від них якомога далі.
Через деякий час Рейнольд знову підбіг до мене, ворожкаючи, яку історію він почув від наслідкового принца.
- Гей, це правда, що ти вирішила піти з цим уе... Його Високістьм?
Це була майже правда, тому я мовчки кивнула.
- Мені потрібно знайти Івону і врятувати нашого батька.
- Я піду з тобою.
Коли я закінчила пропозицію, відповідь була відразу. Я досить здивована глянула на Рейнольд.
- Тебе це не бентежить?
- Що?
- Ти ж бачив тільки що. Твоя рідна сестра насправді монстр, який хоче вбити тебе.
Дерік був настільки вражений справжнім обличчям Івони, що здригнувся всім тілом.
Рейнольд не виглядав настільки приголомшеним.
- Мені з самого початку не подобалася ця тварюка. Це постійне ниття зовсім не схоже на Івонну.
- Хмф.
Я фырнула.
'Будеш ловити її, як щура ...?'
Але я все одно відчула полегшення, бо простому Рейнольду не промили мозку, як Деріку.
- Вона викрала нашого батька. Приторкнення до члена родини Еккарт є таке саме як підписувати собі смертний вирок, пробурив Рейнольд собі в ніс і раптом запитав мене з засоромленим обличчям: - Коли ти дізналася?
- Ну...
- Ти знала все з самого початку? Да?
Рейнольд ставив одне запитання за іншим.
Звичайно, я знала це не з самого початку. Ні, швидше, я не вірила в це. Як може молода дівчина бути таким страшним монстром у цій шаленій грі?
- Мені теж не відразу стало це відомо. Лише після кількох зібрань я зрозуміла, що вона не віддзеркалюється на поверхні води чи дзеркалі.
Я обережно змішала факти. Рейнольд нахмурився:
- Тому ти втекла з дому? Ти боялася її і шукала чарівну паличку, щоб битися з нею?
На мій сором, він вказував на мій дзеркальний жезл.
- Це не...
- Але так і є!
Мене перебили, перш ніж я встигла заперечити.
- Як ти могла навіть не попередити мене?
- ...
- Ти повинна була сказати мені! Ти повинна була сказати мені, коли випила отруту і втекла з дому!
Рейнольд згорнув мене поглядом. Я схилила голову, не розуміючи його:
- Якби я сказала, щось змінилося б?
- Чи змінилося б? Якби ти сказала мені... Ми б разом знайшли рішення, ідіотка!
- ...
- Незалежно від того, наскільки вона була моєю справжньою сестрою, якби ти сказала мені, я б не дозволив тобі розбиратися з усім самотужки.
- ...
- Ти теж моя сестра, впевнено заявив Рейнольд.
Мені було важко в це повірити. Ніхто в герцогстві мені не вірив. Однак, розтурбований поглядом Рейнольда й його винуватий вигляд казали про протилежне.
Я не могла цього сказати, бо вона промивала мізки. Я боялася, якщо я скажу комусь, то йому проминуть мізки як нашому першому братові - врешті-решт зізналася я.
- Офігеть. Так наш брат поводився як виродок через те, що йому промили мізки? Придурок! Він повинен був подолати це!
Рейнольд, вражений до глибини душі, почав проклинати Деріка. Трохи розслабившись, я з легкою посмішкою додала:
- І я попередила.
- Що? Коли?
- Сказала нашому батькові бути обережним. Батько знав. Він просто прикидався.
Від моєї відповіді обличчя Рейнольда скам'яніле.
- А при мені ти ні словом не обмовилася про таку важливу справу... - Сумно пробурмотів він.
Мені стало ще більше шкода герцога, дивлячись на нього.
- Рейнольд! Пенелопа!
У цей момент нас несподівано покликав знайомий голос. Ми з Рейнольдом одночасно повернули голови. Видали, з лісу, до нас наближалася розмита фігурка.
- Я повернувся!
Рейнольд упустив щелепу. Как и я.
Хоч би якою гарною була герцог, як добре він не володів мечем, його ж щойно похітила Івонна...
"Так швидко?"
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert