Вінтер перестав дихати, коли побачив маленьку фігурку з нізвідки.
Він поспішно відтягнув кінець своєї палиці, на якому збільшувався шар світла. Бах-!
Атакуюча магія, що пролетіла за кілька дюймів від Івони, врізалася у стіну і викликала гучний вибух та тряска.
Але завдяки магії підсилення, накладеному в кілька шарів, стіни залишилися.
- Угх!
Магія, яка захищає офіс, швидко розсіялася.
У димі з’явилися дівчата і мала дитина в масці лева.
- Я ж сказала, що готувалася цього разу.
Івонна розгулювалася. Вінтер з болем поморщився.
- Лео!
Він був особливо цінною дитиною, тому що мав законність.
Однак очі Лео, які можна побачити крізь прорізи в лев’ячій масці, зникли у темряві темряви.
- Коли, чорт візьми ти вкрала Лео!
- Спочатку того дня ти, наступний за Лео, приманкою, став свідком відновлення моєї справжньої сили... Так було, але ти вирішив, що потрапив на удочку, вірно?
Вона зверхньо посміхнулась.
Не дивно, що управляти молодим чарівником було легше, ніж дорослим. Протягом короткого періоду часу, щоб зростити насіння в ньому.
- О, якщо подумати, він теж був втягнуті у це через Пенелопи.
Але зараз, коли всі плани, які вона спочатку будувала, провалилися, це було марно. Вона вже думала, що це була трата сил, але їй пощастило.
Івонна з мерзкою усміхочкою показала на Вінтера.
- Лео, знайди мою річ, яку вкрав твій вчитель.
- Лео! Очнись!
Він похитав головою, відчайдушно дивлячись на дитину в масці лева, і поспішно викрикнув слабке заклинання.
- Эс Пара.!
- Тобі краще не робити цього, дорогий Вінтер Верданді.
Але його перервали перш, ніж він встиг закінчити закляття.
- Я порилася в голові Лео і перш за все навелася у притулок, куди ти відправив дітей та Емілі.
- Як, ти...
Вінтер дивився на Івонну тремтячими очима.
У мить ока в них почала бушувати безквітна печаль.
Він навіть не думав, що вона накладе свої руки на Лео.
Хоча після того, як він повернувся з Солей, Лео кілька разів оглядав його, але не знайшов ознак "промивання мозку".
- Здавайся, швидко.
- ...
- Просто віддай мені осколок дзеркала, і я не трону дітей, маркер. Я теж не хочу завдавати їм болю.
Осколок або життя дітей. Відповідь була очевидною.
Трость, націлена на Івоннну, повільно опустилася. У той же момент Івонна пробурмотала:
- Дач Ти Мам.
Потім над полом піднявся напівпрозорий чорний туман.
- Угх!
Не гаючи ні хвилини, дим зв’язав Вінтера і той з глухим стуком вдарився колінями об підлогу.
- Не смикайся. Мені буде боляче дивитися на ампутацію твоїх кінцівок.
Івонна, досить наспівуючи загрозу, влаштувалася на відносно чистого дивані. Лео легко знайшов таємну двері, сховану в стіні, і відкрив її.
Господар приміщення був підкоренений, тому ніщо не перешкоджало дитині спокійно пройти. Через пару хвилин Лео вийшов з стіни з викорененим з корінням квіткою.
- Жахливо.
Івонна, якій вручили його, схопила квітка за стебла і стріхнула її коротко подякувавши.
Корені вирваної пурпурної троянди обплутали ком землі, ніби намагаючись сховати дзеркало від Пенелопи.
Лежа обличчям вниз на підлозі, Вінтер стиснув зуби і подивився на Івону:
- Віддай мені цю троянду. Це стосується лише людей.
Івонна, що клацнула мовою неначе не оцінювати сарказму без коливань вирвала осколок. Рвак-.
Роза з травмованим корінням швидко вв’яла, розірвавши пелюстки. Івонна штовхнула її Вінтеру, як сміття.
Потім, засунувши великий і вказівний пальці у рот, вона голосно свистіла. Невдовзі після цього на підлогу опустився велетенський монстр, розбивши вікно.
- Кри-і!
- Лео, вирушай на цьому монстру у притулок, - змкомвала Івонна, вказуючи на крилате чудовиська.
Вінтер широко розкрив очі.
- Ти, ти обіцяла інше!
- Обіцяла? ти дуже багато чекаєш від Лейла.
- Чорт! Лео! Зупинися! Угх...!
Його обдурили.
Коли він побачив Лео, що заліз на стародавнього монстра, то відчайдушно злився. Однак йому не залишалося нічого іншого, як засторонити від сильного болю, що пронизувала його суглоби.
- Лео, будь ласка...
- Кри-у-о!
Дитина без зволікань вилетіла через вікно. На обличчі Вінтера відображувалося розчарування і розпач.
- Навіщо ти це робиш! Ти вже отримала, що хотіла! - приречено закричав Вінтер з спотвореним обличчям.
Вона доторкнулася осколка дзеркала і встала з дивана.
- Просто це весело.
Івонна присіла перед ним, підняла його за підборіддя і встановила зоровий контакт.
- Чудове обличчя, переповнене почуттям провини.
- Ти божевільна.
- Можливо.
Івонна з радістю кивнула Вінтеру, який тремтів від цих слів. Вона єдина пережила жорстоку братовбивчої війни.
До того ж, вона затаялася на досить довгий час, щоб всі подумали, що вона мертва.
І, нарешті, вона повернулася в минуле якраз перед закінченням її помсти. Як вона могла збожеволіти?
- Було цікаво спостерігати, як ти вбиваєш останніх чарівників своїми руками, втративши розум.
- ...
- Думаю, було б досить цікаво поглянути на твоє обличчя, коли ти будеш сходити з розуму, безпорадн спостерігаючи за тим, як світ, який ти намагався захистити ціною свого життя, гине.
- Ти пошкодуєш про це, - виплюнув Вінтер, злісно подивившись на неї.
У такому дивному вигляді вона ніколи не бачила його в минулому.
Раптом у неї з'явилося відчуття, що навіть вона може чогось не знати. Вона почала задумуватись, чи все це було заради тієї ж помсти. Або через ненависть до людей, які більше не любили її.
- Дивись уважно, як твоя кохана Пенелопа помирає від моїх рук, милий маркер.
- ...
- Ну, бувай.
Коли вона встала, відкинувши його підборіддя і тримаючи фрагмент у руці.
- Вогняний Фісон!
Вінтер раптом викрикнув заклинання.
Вшу-. У сухому стебло, що лежить серед розсипаних пелюстків, спалахнула іскра.
- Що...
Коли Івонна здивовано втупилася на нього. Бах-!
Виник вибух. Мініатюрні тіла Івони відкинули назад. Кр-р-н-т.
Будівля впала в мить ока.
Місце, де розпалилося полум’я, яке лишило по собі тільки попіл, було настільки зруйноване, що не могло бути на ньому раніше. Але, незважаючи на цей вибух, навколо було тихо.
Наче ні вибуху, ані спалаху ніхто не побачив і не почув.
Якийсь час скрізь стояла тиша, порушуючи лише тріском вугілля.
Бух-! Однак невдовзі уламки будинку з гуркотом завелися, а частина каміння полетіла в бік.
- Гха, ух...
З уламків вилізло породжене тіло дівчини з напів розплавленим обличчям.
- Чорт забирай, Вінтер Верданді!
Швидко викаражена Івонна вопіла і спотикалася.
Не тільки її шкіра, але й плоть, яка обнажувала кістки, згоріла до чорноти. Кожна людина на її місці в такому стані була б мертва.
Відвівши очі від свого покаліченого тіла, Івонна виблискувала очима і оглянула околиці.
Щоб відновити свої сили, їй довелося з’їсти двох слуг.
Хоча вбивати їх було не дуже добре, вона мусила принаймні перекусити.
- Ха, ха-ха!
Дама не знайшла чоловіка, якого шукала з напівзапаленіми очима. Це був чарівник, якого ми знали герцогом.
- Ха! Старий лис, у тебе хороші щурі.
Вона не здогадувалася, що до неї пристане ще один спостерігач.
Чарівник, який ховаювся зовні будівлі, чекав її і тремтів від страху. Мабуть, це була природна реакція.
Мало того, що будівля, в яку вона увійшла, раптово завалилося, вона ще й пережила потужний вибух, невидимий для публіки.
- Іди сюди, чарівник.
Вона повільно вийшла з завалів. Половина її чудових рожевих волосся згоріло у вогні.
- Х-ха, ух.!
Чародей замотав головою і поп'ястився.
Але насправді він навіть не міг рухатися з місця. Івонна використала накопичені сили, щоб регенерувати своє тіло.
- Б-боже...
Люди завжди називали Бога перед смертю. Івонна надавала це забавним.
В імперії, збудованій на кістках дракона, не було Бога.
- Відтепер я твій Бог.
У очах чоловіка, який покрився пізніше, віднеслися в розгнівливу усмішку алі губи.
***
Коли вона добралася до герцогства, майже настала північ.
На щастя пустого екіпажу, який проїхав через всю столицю і негайно повернувся назад, всі ліхтарі були вимкнені.
Зупинившись досить далеко від воріт, вона вирішила пройти наступний шлях пішки і маленькими кроками попрямувала до вхідних дверей через сад.
- Ты опоздала.
Перед нею несподівано з’явилася людина.
- К-хто...? - Перелякано замовила Івонна, розгублено завмерів.
Чоловік, який стояв у тіні перед дверима повільно вийшов. У місячному світлі стало видно його обличчя.
- Ге-герцог?
Івонна боязко покликала герцога Еккарт. Він раптом підняв руку.
Після того як Івонна розпізнала сигнал не підходити ближче, вона нахилила голову з широко відкритими очима. Але вона помилялася.
Шурх-, Вжух...
Коли герцог підняв руку, в саду поступово почали з’являтися чорні тіні.
Загорівся перший, другий ліхтар.
Лицарі, що оточували Івону, витягли мечі.
- Це .. Що... Що відбувається? - запитала Івонна і зі страхом подивилася на герцога, озирнувшись навколо.
Тут був не тільки герцог, поруч з ним стояли Дерік з Рейнольдом, які холодно вдивлялися на неї. Її очі злегка задрижали.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert