Дивлячись у його очі, що втратили свій живий блиск, я продовжувала:
- Я завжди жила в невизначеності, не знаючи, коли опинюся на вулиці.
- ....
- А зараз моє вигнання - вже практично вирішене питання.
Гадаю, мої слова викликали співчуття, але вони не могли належним чином висловити мої наміри.
На жаль, мене це не турбувало. Зрештою, це просто гра, і все це було вирішено задовго до мого приходу сюди. Неважливо, що я зроблю, мені нічого не змінити.
- З усіх ваших передбачень, припущення, що я завжди буду дочкою герцога виявилося невірним, Ваше Високість, — з нерішучою посмішкою початку я і гірко розкрила свої бажання: - Мені потрібна людина, хто любить мене досить сильно, щоб витягнути мене з цієї пекельної діри, а не чоловік, який бажає моєї компанії тільки тому, ніби я відповідаю певним стандартам.
- ....
І... я глибоко вдихнула і випалила: - Ця людина не може бути вами.
Його палаючі очі вразили мене:
- Не може бути... Мене?
Він виглядав мертвим блідим.
- Так, вас, - відрізала я, знову спостерігаючи за тремтінням червоних очей. - Ви станете імператором.
Я опустила голову, уникаючи його погляду.
- Якщо озирнетеся навколо, ви знайдете багато схильних дівчат, які поділяють ваші інтереси, і з якими вам буде так само комфортно.
- ....
Например, що повернулася справжня дочка герцога.
Раптом на думку прийшов рут кронпринца в нормальному режимі.
Після жорстокої вбивства злодійки, яка була наслідницею Івонну, спадкоємець принца пізніше провів з нею церемонію заручення. З цілковитою підтримкою герцога Еккарт він ліквідував опозицію і зійшов на трон, а потім одружився з героїном, зробивши її імператрицею.
Відразу після закінчення в епілогі йшли весільні ілюстрації щасливої нової імператорської пари.
Чесно кажучи, Івонна не дуже хотіла до цього. Але важливо тільки те, що завдяки їй кронпринц зміг пережити криваву бійню, захопити трон і знайти з нею щастя.
Ось що було найважливішим. Коли згадала про це, мені стало набагато легше придушити будь - які почуття, що заступаються всередині мене.
- Можливо, для вас так буде краще, Ваше Високість, - досить щиро побажала я.
- ... Що? - Перепитав Каллісто після небезпечної довгої паузи.
Я пробурмотала, вдивляючись у маленьку білу квітку, яка розпустилася на зеленій травці під столом:
- Вам краще вибрати справжню благородну леді, а не мене.
- Замолчи, - пролунав ледаря душі рик, достатньо різкий, щоб їм можна було вбивати.
Я здивовано підняла опущену голову. Спадок принц люто дивився на мене кривавими-червоними очима.
- Скільки ще ти збираєшся мене ображати, леді?
- Ваше Високість...
- Тепер ти граєш в сваху? Ти ставишся до наслідного принца як до кобри? Моя пропозиція була для тебе настільки смішною?
Я трохи не догонялася, чому він раптом так здзвонив. Запаникувавши, я з широко розкритими очима тихо відповіла:
- Ви знаєте, я не це мала в...
- Ні, не знаю, - обгризнувся він перш, ніж я встиг закінчити пропозицію. - Чорт забирай, я не знаю чому ти це робиш.
Він нервово зачехав волосся назад однією рукою, намагаючись заспокоїтися.
- Ти хочеш сплавити мене цій сучці, а потім з якимось іншим покидьком звалити в захід сонця?
- Чому ви так думаєте?
- Викладай. Хто цей виродок?
Я нахмурилась, коли почула, куди звертає нашу розмову. Моя втеча повністю залежить від мене.
- У мене нікого немає. І взагалі, це не ваша справа.
- Я вже на межі, Пенелопа Еккарт. Тобі краще бути обережним зі словами.
На тильному боці його руки проступили блакитні вени. Схоже, він насправді був на межі.
- Чому ви гніваєтеся? - Розгублено запитала я.
- Справді, чому я злюся?
Крипринц люто вдарив кулаком по столі. Бах-! Я здригнулася і просто втупилася на нього, втративши дар мови. Не розумію. Чому у нього така реакція, якщо він мене не любить?
- Вашому Вищству потрібна інша дворика, якій теж не будуть цікаві почуття, а мені потрібен хтось, хто мене полюбить.
- ...
- Хіба так складно просто погодитися зі мною? - Я поверну його ж слова.
Каллісто знову подивився на мене і вигукнув:
- ...Ти.
Але на цьому все. Незважаючи на його гнів, йому нічого було сказати мені.
На короткий час у скляній оранжереї запанувала тиша. Ми мовчки сиділи, уникаючи дивитися один на одного.
Раптом я відчула втому.
- Не приїжджайте до герцогства, Ваше Високість.
Мої губи були безпричинні. Каллісто, який з силою стискав кулаки, дивився на мене широко розкритими алими очима.
- Не віддавайте мені подарунки. Якщо ми випадково зустрінемося десь, зробіть вигляд, що не знаєте мене.
- Чому? - У його розгублених очах відображалося легке розпач.
- Так роблять люди, які не пов'язані між собою жодних стосунків.
- Нас нічого не зв'язує?
Так, я кивнула і додала: - Ми з Ваша Високістьм не маємо нічого спільного, тому повинні йти своїми дорогами.
- Ха.... - істерично посміхнувся Каллісто, ніби у нього всередині щось обірвалося. Він підняв стиснені до побілілих кулаки і впустив на них голову. Атмосфера стала задушливою.
Через довгий час наслідний принц підняв голову.
- Хочу уточнити, леді, - попросив він втомленим голосом.
- Добре, вперед.
- Мене щойно кинули?
Я подивилася на нього з непроникним обличчям і потиснула плечима:
- Якщо це стане вам легшим, можете вважати, що це ви мене кинули, - я сухо відповіла, доповнивши: - У якості розплата за злочини, які я вчинила.
- Як... Дивно.
Хоча я лише відповіла на запитання, він відразу насупився.
- Я... - Він почав сміятися: - Я думав, що ти поділяєш мої погляди на життя.
- ...
- Я вважав, що ти рухаєшся в тому ж напрямку, як і я, йдеш тією самою дорогою, з тими самими думками.
- ....
- Так дивно чути, як ти це говориш.
Я не хотіла запитати, чому це дивно і просто продовжувала мовчати.
Тук-, Стук... Спадкоємець, здавалося, пережив емоційні американські гірки і ритмічно постукував по столі.
- Звичайно, я думав, що ти відмовишся.
- ....
- Раніше ти дивилася на мене, як на тухлого мита і мовчазно поливала брудом.
Здатність цього чоловіка підбирати слова постійно викликала в мене обурення. Але я мовчала, а Каллісто продовжував говорити з пригніченою посмішкою:
- Але я не очікував, що мене відкинуть так... Почуваюсь...
- ....
- ... униженим.
Його слова зворушили моє серце. Я закусила губу. У цей час наслідний принц схопився зі свого місця. Бух-! Хоча стілець відкинувся назад від його різкого руху, ні він, ані я не звернули на це уваги.
- Я тебе почув.
- ...Ваше Високість.
- Побачимося на церемонії повноліття, - кинув він, не дивлячись на мене.
Я поспішно відповіла:
- Ви вже зробили мені подарунок, так що вам не обов'язково приходити ...
Я не встиг домовитись, як Каллісто швидко відвернувся від пориву вітру.
Хлоп-!
Невдовзі після цього скляні двері зі гуркотом зачинилися. У скляній оранжереї миттєво стало тихо.
Мені пощастило.
Коли він зустріне Івону і закохається в неї, я не зможу розмовляти з Каллісто так вільно.
Тож тепер я могла востаннє сказати йому такі грубі слова, не ризикуючи своїм життям. Це дійсно було успішним.
* У наступному уривку розповідь ведеться від третьої особи*
Вийшовши з оранжереї, Каллісто об щось спіткнувся і подивився вниз у пошуках насадженої перешкоди.
- Що за херня.
На землі нерухомо валялися два лицарські тіла. Біля них згорбилася маленька фігура, яка уважно розглядала їх.
'Вона покоївка?'
Перед тим як іти далі, він мусив розчистити собі шлях. Ця парочка лицарів недавно намагалася перешкодити йому увійти, а тепер знову нагнітає його дорогу. Ні сорому ні совісті.
Він був не в кращому настрої, тому не став церемонійно з несвідомою тушами і просто відпинав чиїсь руки убік.
- Угх!
- Г..Ах!
Там були стогіни й охи. Оскільки такі речі були щоденною рутиною наслідного принца, шлях він звільнив швидко. Каллісто рушив вперед, але потім його раптом щось зупинило.
- По-постойте...
Його накидка за щось зав'язалася, а коли він повернувся розбиратися, в чому, власне, справа, його погляд відразу впав на рожеві волосся, імовірно, покоївкою.
- Добрий день. Эм... Я Івонна... Я в боргу перед цим родом, тому...
- ...
- Вы.... Роцарі без свідомості. Я була так здивована, що могла тільки дивитися... - Ммліла покоївка роздратована нісенітниця. - О-добренько вони не збиралися доставляти вам незручності і навмисно зупинити шлях ...
- Прибери від мене свої граблі, - нарешті холодно наказав він, не бажаючи терпіти цю набридливу служницю.
- ....Ем, д-да?
Служниця злегка підняла голову. Вона виглядала спантеличеною, наче не розуміла, про що він говорив. Каллісто було таке відчуття, ніби він провалюється в мерзенне болото. Він гримнув зубами.
- Якщо ти не хочеш, щоб тобі зробили боляче, прибери від мене свої граблі.
- Ч-що...
Невелика покоївка тупо моргала, не демонструючи до неї осяяння.
Срр-. Недовго думаючи, кронпринц, як зазвичай, витягнув меч, приставив його до її шиї і ніжно запитав:
- У тебе проблеми зі слухом?
- Хья...!
- Хіба ти не знаєш, що дотик до тіла члена імператорської сім'ї без дозволу карається негайною смертю?
- Я, е-е... Я не знала, пробачу про...!
Острое лезо прокололо шкіру. Від сильного болю покоївка затремтіла, наче тонкий деревець на вітрі.
Розлючений Калісто не хотів чути її ридання. У дитинстві він мріяв про когось, кого міг би підтримувати і захищати.
Хоча принц був на цьому ж місці зарізати служницю, він стримався через дівчину, яка все ще була в оранжері.
Вона ненавиділа кров і жорстокість. Він знав, що йому було недостатньо обсипати її красивими речами, щоб завоювати її схвалення, а якщо він проллє чиюсь кров в її особняку, вона ніколи більше з ним не буде спілкуватися.
Покоївка як і раніше мовчала. З її широко розкритих очей вниз по щоках котилися сльози.
- Ха....
Каллісто глибоко зітхнув і вклав меч в ніжні.
- Герцогу варто ретельний підбирати людей. Місцеві працівники не мають жодної освіти.
А потім пройшов повз тремтячий рожеволосий, що все ще не підняла голови і брезгувала мати з нею справу.
Коли кронпринц у червоному плащі пішов, Івонна випросталася. Її обличчя, залите слізьми, виглядало шкода, але красиво.
Однак очі голубих, які подивилися в бік, куди попрямував наслідний принц, зовсім не були такими. Її рука тремтіла за спиною, міцно стискаючи плоский предмет.
* Кінец фрагмента*
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert