Він здивовано дивився на мене, немов не міг повірити, що я таке сказала. А я спокійно продовжувала:
- Ви нарешті знайшли свою доньку, яку так довго шукали.
- ...Пенелопа, - нерішучо відповів він, що надзвичайно сильно контрастувало з його колишнім суворим тоном. - Ти не заперечуєш ... якщо я дозволю їй залишитися в особняку?
- Звичайно, ні.
- ....
- Дякую, що запитали мою думку, але це питання не потребує мого дозволу.
Його блакитні очі застигли від жаху і безпорадно тряслися. Як би я не була засмучена зрадою Ікліса, зараз я маю справу з герцогом.
'Фальшивці не покладено сходить з розуму при поверненні соняшника.'
Більше того, я хотіла тільки втекти перед початком нормального режиму. Слова герцога не викликали в мене здивування, оскільки я знала, що це станеться, з самого початку і нічого не чекала.
Він дав мені довге око, ніби дивився крізь мене.
- Якщо тобі це не подобається...
- ....
- Я вишлю її з герцогства, - несподівано запропонував він.
Хай я приховувала це, моє серце затремтіло від незрозумілого хвилювання, і я мигком подивилася на нього, не піднімаючи голову.
Герцог дивився на мене в змішаних почуттях.
«...A.
Зазвичай я не відразу вловлюю такі речі, але зараз зрозуміла це інстинктивно.
- Ви серйозно?
Ніколи б не подумала, що він вимовить щось подібне.
- ...Я думав про це всю ніч.
- ....
- Але замість того, щоб піднімати всіх на вуха в особняку, я б волів тримати її подалі від усіх, поки не стане ясно чи вона дійсно Івонна...
- Отец, — обривала я герцога.
Я зрозуміла, про що він переживав. Мені вдалося усміхнутися, змушуючи свої одеревенні м’язи обличчя рухатися.
- Вона повинна залишитися.
- Пенелопа.
Навіть якщо вона виявиться біологічною дочкою мого батька, я не збираюся завдавати нікому проблеми.
Ця фраза, "не доставляй нікому проблеми", він постійно говорив мені, коли ми їхали в одній кареті.
- Можете не турбуватися, що я завдам їй біль. Цього не станеться.
Плечі герцога здригнулися від моїх слів. Він поспішно похитав головою:
- Я не це мав на увазі...
- Ви тому пристали до мене нових супроводжуючих, хоча я перебуваю вдома.
- ...
Після цього герцог стиснув губи в тонку лінію.
Репутація Пенелопи була настільки чудовою, що такі побоювання були неминучими. У нормальному режимі вона так заздрила Івонні через увагу, яку та отримувала від своєї сім'ї і головних героїв, що спробувала отруїти її.
Отже, реакція герцога була виправдана. Це було природно, але ... Я була засмучена цим.
- Не тривожтеся, Отче, я перефразувала свої слова, намагаючись не брати все це близько до серця. - Я щиро вдячна вам за вашу сердечну доброзичливість. Тепер я більше не дитина і вже проминув такий вік.
Надовго заручений герцог раптом знайшов дар промови:
- Тоді чому позавчора ти ...
І знову замовк, зробивши вигляд, що нічого не говорив. Він не міг не помітити мою реакцію позавчора, коли Ікліс привів івонну, і в нього, безумовно, напрошувався питання, чому я так себе поводила.
Усмішка на моєму обличчі повільно розтанулася.
- Але не намагайтеся забрати те, що у мене є і віддати їй.
- Що ти....
- Отче, це я купила його і привела сюди. Ікліс - мій ескот.
- ....
- Коли закінчите допитувати, будь ласка, поверніть його мені.
Зараз найважливішим було не поява Івони або стан сім'ї герцога. Навіть після того, як він був збудований, він все ще залишався моїм головним героєм з 99% інтересу.
- Поверніть мені Ікліса, Отче.
Від мого твердого голосу, обличчя герцога шаленіло. Він з глибоким подихом сказав:
- Здається, Івонна хоче, щоб він був поруч з нею. Їй потрібна знайома людина тут.
- То що ви зробите?
- Пенелопа, люба, - герцог м'яко зупинив мене від подальших питань. - Бачиш, твоєму батькові він зовсім не подобається.
- Це через те, що він був пов'язаний з цими рабами? Але ви сказали, що свідчення Ікліса підтвердили.
- Не через це.
Це була непереконлива причина. Коли я з подивом дивилася на нього, він похитав головою і неохоче пояснив мені в очі:
- Незадовго до страти цих рабів Дерік дізнався від них щось дивне.
- Дивне?
- Коли раби обговорювали, де взяти гроші на їх втечу, саме Ікліс порадив їм продати трави, які ти йому дала.
Я широко розплющила очі.
"Так значить, він займав в їх плані не останнє місце?"
Чим більше я розуміла, тим частіше мурашок пробігав по мені від його недавньої поведінки.
'З яких пір він ...'
Герцог теж сумнівався, що з ним робити. Я розповіла, з важкою дригом тремтіння губ:
- Він казав мені, що його земляки працюють в поганих умовах, і я думала лише про підтримку...
- Хоча у них врізана зарплата, все не настільки погано, - здивовано відповів герцог.
Це приголомшило мене. Одна справа привести Івону.
Але, можливо, він з самого початку планував дещо інше, щоб втекти від рабства.
- Тоді ти, мабуть, була права. Мабуть, він хотів допомогти їм - кивнув герцог на мій захист. От тільки я думала інакше.
'Що б він там не хотів, в підсумку він продав своїх земляків заради особистого зиску.'
Так воно і було.
У будь-якому разі, він приніс свою лепту доклавши про запланований злочин - змінив герцог тему, не стаючи розбирати цей момент детальною. - І привів мою молодшу доньку, яку я так довго шукав, сплативши борг перед сім'єю Еккарт.
- ...
- Тому минулого ранку Дерік запитав його, чого він хоче в нагороду.
- Що він відповів? - не змогла приховати я своєї нервовості.
- Він попросив не виганяти його з сім'ї, що б він міг навчитися фехтування.
Його відповідь ввела мене у ступор. Я знову сумнівалася:
- Не.... Гроші чи титул?
- Ні.
- Тоді навіщо він продав своїх земляків?
Більше того, він привів "справжню дочку герцога", так що міг попросити і мільярд золота.
'Не так давно він просив мене втекти з ним, а тепер просто хоче залишитися в герцогстві ...?'
Не розумію, що відбувається в його голові.
Коли я нахмурилася через збентежені думки, герцог, немов співчуваючи мені, неохотливо запитав:
- Тобі обов'язково тримати такого хлопця поруч?
- А чому ви хочете, щоб він був з Івоною?
- Пенелопа, - попередив мене герцог суворим голосом.
Здавалося, що в нього була вагома причина зупиняти мене, але мені було не до цього. Я повинна побачити його. Зустрінься з ним...
- Перш за все, дозвольте мені зустрітися з ним.
- Ні.
- Отче, будь ласка...
Мені набридло, що герцог постійно категорично відказує мені коли я відкриваю рот.
- Післязавтра твоя церемонія повноліття.
Мабуть, найбільше мене засмучували саме ці залякування герцога.
- Що ми, не обділена увагою громадськості сім'ю Еккарт, будемо робити, якщо про тебе з цим рабом підуть брудні чутки?
Герцог першим згадав про церемонію повноліття, про яку вже колись говорив.
- Так ось яка ваша відповідь.
Я стерла з обличчя вираз благання і випросталася. Мені потрібно було поговорити з ним про дві речі сьогодні. Перша була дозволена на зустріч з Іклісом, а друга...
- Тоді, будь ласка, віднесіть мою церемонію повноліття.
- Пенелопа! - Розлютив герцог.
- Чи має значення церемонія повнолітня в цей делікатний час, коли всі будуть пліткувати про нас?
Це був мій останній шанс.
Як би я не намагалася закохатися в себе цього довбаного виродка, гарантії, що я зможу отримати кінцівку, у мене немає. Мені потрібен був запасний план.
'Якщо я відміню або покладу церемонію повноліття, чи збудую це початок нормального режиму?'
Нехай це здається безглуздою ідеєю, краще спробувати всі варіанти. Я хочу втекти звідси.
Ти збираєшся скасувати церемонію повноліття через якогось раба? - вийшов з себе герцог.
Я з викликом подивилася на нього і огризнулася:
- Якщо бути точною, це не тільки через простого раба.
- Тоді що?
- Проводити церемонію повноліття, коли поширюються чутки про повернення "настоячої дочки герцога", буде безглуздо, чи не так, Отче?
- Яка справжня дочка герцога? Що за дурість? - Розлючений герцог зустрівся зі мною очима і здув запал. - Чому у тебе таке...?
Він спробував щось запитати, проте швидко замовк. Я відчула себе однією рукою і не знала, як відреагувати на це. Моя долоня залишилася сухою. Я нахилила голову.
Герцог втомився сказав:
- Не турбуйся про Івоне, ми закриємо її існування, і я не буду визнавати його до тих пір, поки ми не підтвердимо її особистість.
- Вона вже живе в особняку, ви ніяк не можете зберегти її існування у таємниці.
- Досить, Пенелопа Еккарт. Припини!
- ...
- Ти розумієш, скільки зусиль я вклав у твою церемонію повноліття? Я вже надіслав запрошення, у тому числі в Імператорський палац. Я не збираюся її відміняти, просто щоб ти знала.
Через ці рішучі слова, які, здавалося, вже ніщо не могло змінити, мене охопило розчарування. Поглянувши на герцога, я тихо пробурмотала:
- Батько просить мене зрозуміти його, хоча сам не бажає прислухатися до жодної з моїх благань.
- ...Пенелопа.
- Досить.
Коли я встала з дивана, він теж підірвався з місця, але перш ніж він встиг відновити рівновагу, я вийшла з кабінету, ввічливо схилившись. Дюк мене не зупинив.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert