Від погляду кронпринца я ненадовго зависла.
Через раптові квістки я взагалі забула, навіщо наробила небройське плаття.
- На тобі навіть немає прикрас.
Червоні очі на мене наповнилися сумнівами. Я неохоче почала виправдовуватися:
- ...Вони були такими красивими, що мені захотілося зберегти їх на потім.
- Аха-ха-хо... - Каллісто без сором'язливості розхвилювався.
Мене дещо бентежило те, що навіть мені слова здавалися абсолютно нісенітницею. Він присоромився, коли я відвела очі:
- Думаєш, я тебе не знаю?
- ... Що?
- Все тому, що ти не хочеш потрапити на очі мені або комусь ще
- ....
Його глибокі знання про мою особистість позбавили мене дару мови.
"Так навіщо ти подарував мені це, якщо знав?"
Почуття несправедливої образи посилилося.
Він навіть не здогадується, як я хвилювалася, боячись, що палацовий докладе герцогу і Деріку, які я отримала сукню від наслідкового принца.
Тепер, коли у тебе є власна діамантова копальня, ти більше не зацікавлена в сукнях і прикрасах з брильянтами? - Зкрився кронпринц і показав мені мову. - Ти така дивна.
- І це говорить мені... - Я ледве зуміла проковтнути закінчення фрази, я перевела тему. - Дякую за турботу, але мені не потрібна нагорода.
Минулого разу ми розірвалися несподівано, так що я не встигла сказати ці слова вчасно. Наслідний принц подивився на мене з легким подивом.
Я брала до уваги інкогніто, але також відчувала потребу приховати особистість Вінтера.
Подивившись на нього, я повільно відкрила рот:
- Будь ласка... Подумайте про те, що сталося того дня.
- Про що? Про те, як ми з тобою двічі поцілувалися?
- Ні! Я злякалася його несподіваного зауваження і почала замотіти головою. - І чому двічі? Це було тільки один раз!
Коли я обурливо спростувала його слова, він влаштував дивний вираз обличчя:
- Продовжуй.
- Я говорю про Со. Лей, - відчеканула я кожен склад, побоюючись, що він може щось спотворити. - ...Це був просто нещасний випадок. Сподіваюся, ви не будете видавати його оповіщку, Ваше Високість.
Це секрет, так що більше не говори про це.
Тим не менш, наслідний принц, замість того, щоб відразу погодитися, вимовив щось не те:
Під час недавньої приватної розмови з герцогом, я торкнувся питань скам'янілості рукописів.
- С... Мій батько?
- Схоже, він поняття не мав про те, що ти за людина, не кажучи вже про твої вилазки з особняка.
- Це... - Я збентежено запнулася.
Кронпринц дорікав мені за те, то я тримала свої фокуси в секреті навіть від герцога.
- Це вона? Чому ви відмовилися від нагороди?
Я була вражена, як швидко наслідний принц розібрався в ситуації.
- Так.
Хоча, звичайно, це було не тільки з цієї причини, я кивнула і додала:
- Я дочка герцога, але не його рідня.
- Це так, - підтвердив кронпринц з кислим виглядом. - Насправді, я знав, що ти так скажеш.
- Ви знали?
- А ще я не чекав, що ти прийдеш у тому плаття.
Це було несподівано. Я хмуро запитала:
- Тоді навіщо ви його послали?
- Да просто так..
- ... Що?
- Тому що я нудьгував за тобою.
Здається, у мене проблеми з вухами.
Коли я подивилась на принца, який був з нами, у мене перехопило дихання.
Він виглянув з тераси і пробурмотів собі під ніс, ніби розмовляв сам із собою:
- Я відразу подумав про тебе, як тільки побачив його.
- ....
- Я вирішив, що треба знайти йому гідну господиню, а не лишити в руках монстра.
- ....
- Ось і все.
Я знеохочувалась, коли дивилася на кронприца, проковтнувши мову.
Сьогодні він поводиться надзвичайно дивно.
На терасу підув прохолодний вітерець.
Коли тонкі хвилясті прядки защетали мені обличчя, я нарешті прийшла в себе і перепитала:
- Монстра..?
Імператриці, - криво посміхнувся успадкований принц.
Мене більше не дивували подібні описи дружини імператора з його уст.
'Він подарував його мені, тому що не хотів, щоб воно дісталося імператриці.'
Не знаю, чи це правда, але я вирішила йому повірити. Інакше було б важко заспокоїти моє серце, яке тремтіло.
- Але... - кронпринц раптом повернув до мене голову. - Я навіть видав тобі нагороду, а у тебе подарунок мені на день народження чи чого-небудь в цьому роді не знайдеться?
Я поспішно похитала головою, уникаючи його погляду.
Наслідний принц широко розкрив очі.
- У тебе дійсно його немає?
- Я ж з вами станцювала, чи не так?
- Це до справи не відноситься. Як ти посміла нічого не подарувати на день народження єдиного успадкованого принца Імперії, який став героєм війни?
- Я впевнена, вам відправили подарунок від імені сім'ї герцога.
Крипринц шумно втягнув повітря у легені:
- Ха! В роду Еккарт не навчають етикету? Зовсім немає поваги до члена імператорської родини.
Він без кінця почав скаржитися, що у мене "засім немає манер", що мені потрібно отримати належну освіту" і він-таки влаштує мені "екскурсію по камерах тортур імператорського палацу".
Я зачинила вуха обома руками, щоб не слухати його няньці, і, перш ніж він закочує скандал, почавши зі свого "Як ти смієш стирати вухо перед кронпринцем?", поспішно порилася в кишені.
- Ось, забирайте!
Коли я швидко віддала йому те, що принесла, всім своїм виглядом кажучи: "Набери, тільки, будь ласка, заткнись", потік негідників перервався.
Ти повинна була віддати мені його раніше, - з радістю посміхнувся захоплений подарунок кронпринц і прийнявся некультурно рвати обгорткового паперу.
"Хоча я купила його на всяк випадок, це рішення врятувало мене від катастрофи...' - подумала я, подивившись на невільну обгортку.
- Навіщо ти його загорнула?
- Якщо не подобається, поверніть назад.
- Хто сказав, що мені не подобається?
Коли я простягнула руку, щоб забрати подарунок, наслідний принц підняв його над головою.
В одну мить обгорткова папка була зірвана, з’явивши світові маленьку оксамитуючку.
- О, це коробка для аксесуарів.
Крапринц з сяючими очима миттєво відкрив коробку.
- Це...
Він похитнувся, заглянув всередину і відразу ж вийняв вміст.
Під яскравим місячним світлом овальний рубін, алий, як його очі, переливався криваво-червоним.
Форма самоцвіту, розміром з ніготь великого пальця, була досить грубою і недбалою, як і його золота оправа, до якої був прикріплений цвях.
- Це запонки?
- Це не просто запонки.
- Тоді?
- Вони зачаровані...
Фактично, це було найкраще, на що мене вистачило.
Я довго лаяла голову, не знаючи, що може подарувати могутня людина, яка вже має все.
Крім того, я ніколи не дарувала зрілому чоловікові подарунок на день народження.
Мені не залишалося нічого іншого, крім плюнути на все і вручити йому щось подібне подарунку Вінтера, але коли мій дар з'явився перед очима зацікавленого у ньому особи, я трохи засмутилася.
'Ось чому я хотіла повернутися додому і закинути їх куди подалі ...'
Мені бракувало впевненості, щоб подивитися йому в очі.
Так що я подивилася через його плече на стіну і вдаючи, що все гаразд.
- Магія зцілення є найбільш ефективною, коли її виграбовано на неопрацьованих коштовних каменях.
- ...Магия уздоровлення?
- Так. Якщо вас поранили, піднесіть запонку до пошкодженого місця. Мені сказали, що магія буде працювати доти, доки рубін повністю не знищать.
Зазвичай на витончених і тендітних виробах аристократів не було місця для заклинань.
У зв'язку з цим, він був надзвичайно дорогим, незважаючи на його непримітний зовнішній вигляд, оскільки кількість його застосовувань була практично необмежено.
- Навіть не питай мене, чи можу я використовувати цілющу магію, якщо вас ранять в майбутньому, просто використовуйте запонку... - Намагалася пояснити, що вибирала подарунок з практичних, а не естетичних міркувань, але це все здавалося відмовкою.
Мій голос поступово ставав все тихішим і спокійним.
І коли я вже майже опустила очі до підлоги.
Хруп-. Кап-, кап-.
Роздався жахливий звук.
- Що...
Я мимовільно підняла голову і втупилася на Калісто.
Цей виродок проштовхнув собі вухо запонкою, яку я дала йому на рукав.
- Вона працює? - запитав він, прибираючи руку з вуха.
З його вуха скочилася темно-червона крапля крові.
- Ва-ваше Високість!
Я була шокована.
А Каллісто посміхався, ніби йому було весело спостерігати за мною.
Я довго заїкалася від його виходу і незабаром завивала, як баньші:
- Тільки що... Що, чорт візьми, ви робите?
- А що? Я можу носити її так і при необхідності знімати.
- Хто одягає запонки на вуха!
- Спадковий принц цієї країни, - зарозуміло задер він підборіддя, дивлячись на мене зверху вниз, а потім захихикав, як божевільний, наче в моїх словах було щось смішне.
Коли я безсильно дивилася на принца - спадкоємця, то спалахнув червоним світлом.
Артефакт, який виявив рану, почав діяти.
- Не треба дивитися на мене, як на того, хто поїдав. Твій подарунок мене зараз зцілить.
- Я правда... Не розумію вас, Ваше Високість - тихо зітхнув я, кинувши погляд на його все ще об'явлене вухо.
Кронпринц відразу відповів:
- Я теж не розумію тебе.
- А зі мною щось не так?
- Хіба я не казав тобі, що ніколи не бачив такої дивної дівчини, як ти?
- Я цілком нормальна. Вашому Вищству слід зустрітися з цілителем.
Отже, ми обидва дивні, нам треба триматися разом - різко перебив мене наслідний принц і запропонував з палаючими алшими, як рубін в його ухе, очима, - давай офіційно почнемо зустрічатися, леді.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert