* У цьому уривку розповідь ведеться від імені Ікліса*
Вушах-!
Перед тим як досягти манекена, дерев’яний меч зупинився на відстані — рівному товщі паперу.
Швах-.
Полетіли солом’яні остетки. Мій удар викликав порив вітру.
Але навіть через деякий час, коли вітер вже був віршом, солом’яне чучело все ще стояло на своєму місці.
Я був лише на стадії розмахування мечем, але мені все ще вдавалося вразити мішень не тільки обстрижемо клинка. Щоразу розліталася солома.
Нанісся удар, я з байдужим обличчям опустив меч. Я був розчарований.
(...) Останнім часом ти часто вдивляєшся у хмари.
(...) Про що ти так наполегливо роздумуєш кожного разу, коли приходиш на тренування?
Ось що вчора сказав мені мій наставник сер Спенсер, вдаривши мене по голові дерев'яним мечем. Серу Спенсерові здавалося, що я не зосереджений на заняттях. Я пурхнув головою і знову підняв опущений меч, впившись поглядом у клинок.
Однак мій дух швидко здувся. Через чиєсь обличчя, яке стоїть перед очима замість меча.
(...) Ікліс.
Моя єдина господиня ніколи по-справжньому не посміхалася, вона була як бездушний шматок льоду. Одинокий шматок льоду. Вона нікому не довіряла, навіть рабу, якого купила сама.
Я знаю це краще, ніж будь-хто. Вона купила мене і піклувалася про мене заради досягнення якоїсь своєї мети.
Незважаючи на ніжні слова, в її очах, які дивилися на мене, ніколи не було теплоти...
А я все одно чекаю її.
Коли вона купила мене і пригрозила, що відправить назад у аукціонний будинок, якщо я не опинюся корисним, я зненавиджу її. Не тільки її, відразу всю Імперію.
"Тупаючи сука.'
Я присягнувся вичавити з цієї дури, яка купила мене за 100 мільйонів золотих, все що можна. Вів себе як вірний песик, що лежить біля її ніг, очікуючи можливості зламати цю тонку шию і назавжди покинути прокляте герцогство та взагалі Імперію Інк.
Але щоразу, коли ця дівчина усміхалася, я забував про свою клятву. Коли моя холодна і стримана пані іноді обдаровує мене своєю посмішкою, вона здається мені самим чарівністю, як королева магів з легенди.
Коли вона, закривши очі, щось ніжне шепотіла мені, я хотів відмовитися від всього і просто залишитися поруч. Щоб бути її охоронцем, я почав вивчати фехтування за межами герцогства, хоча нічого і не змінилося.
Ти для мене дуже важлива людина.
'Важна людина.'
Що це означає? Це означає, що я їй потрібен. Раб з захопленої країни.
На відміну від інших жителів імперії, які глузували з мене, дізнавшись про мій статус раба, вона щоразу відчайдушно чіплялася за мене.
Ти дуже дорогий мені, Ікліс.
Слова Пенелопи, що звисали в моїх вухах, трохи відрізнялися від реальності. Тим не менш, мені було на це байдуже.
'Я доріг моїй пані.'
Мої думки прояснились. Обстріє меча, якого я тримав, затремтіло.
(...) Навіть якщо ти втечеш з Імперії, тобі нікуди повертатися.
Пані була права. Тепер моя батьківщина повністю знищена і стерта з карти. Люди з Дельмана, яких я зустрів були ображені поразкою, але що дивно, більшість з них дійсно жили в щастя і достатку.
На відміну від неродючих земель Дельмана, ця країна була багата ресурсами і не говорячи вже про рівень життя. До того ж раби не поводилися так вже й погано. Нам регулярно дають зарплату, і це не так вже й легко для повноцінних громадян.
Дехто навіть казав, що Делман — це рай у порівнянні з тим, як усі помирали від голоду. Я нічого не міг заперечити.
Коли я був настільки досконалим, що не мав права дратуватися з рабами на фермі, життям у особняку.
'...Моя господиня робить все, чого я прошу і хочу.'
Їжа, лікування, навчання і навіть вільний час - у мене є все, що іншим рабам не дозволено. Усвідомлення неймовірності цього факту дедалі більше пригнічувало мене.
Коли це почалося? Я більше не живлюся відразою до її загадкових мотивів, через які раніше постійно був насторожі. Те, що вона мене використовує, стало нормою.
Тепер я просто хочу бути з нею.
Все гаразд, якщо я без краплі гордості, як швачка, преклонюсь перед жителькою імперії. У мене не було грошей, щоб відплатити їй, тому все, що я міг зробити, це зірвати кілька квіток, сплести віночок і подарувати його йому, а потім сумно поринати через власну нікчемності.
'...Це неважливо, поки я можу залишатися поруч з нею.'
Коли я перестав бачити клинок і з блиском в очах почав дивитися на пригрозені мені волосся азалії, які розвіваються у повітрі.
- Привіт.
За моєю спиною почувся тихий голос.
Ушах-.
Я обернувся і сконструював меч, але тільки для того, щоб кинути його на землю.
Все було не так, як раніше. Тіло автоматично розпізнавало, хто був власником м'якого голосу. Ніби у мене був умовний рефлекс.
Ілюзія кольору азалії, яка стала яв’ю, викликала у мене легке запаморочення.
- ....Госпожа, - покликав я її, задихаючись.
* Кінец фрагмента*
***
Я була вражена діями Ікліса. На щастя, цього разу я мудро зупинилася від нього на безпечній відстані, пам'ятаючи про минуле сумним досвід. Але він раптово кинув дерев'яний меч на землю і повернувся до мене.
Його плечі повільно піднімалися і опускались, а я по черзі дивилася на нього самого, то на його меч. Потім я посміхнулась і швидко наблизилася до нього.
- Ти сьогодні не відвідував заняття з фехтування?
Очі Ікліса, який не очікував, що я буду поінформована про кожен його крок, дивно розширилися.
- Я чула, лицарі цього роду відправилися в відкритий треніровий табір, так що ти, може, почуваєш себе самотньо, залишившись один?
Почувши причину мого приходу, він швидко все зрозумів і відповів:
- У мого наставника є справи ... тому в найближчі кілька днів я буду приїжджати до нього тільки у другій половині дня, пані.
- Правда?
Насправді було вже неважливо, поїде він чи ні. Я дала йому великий мішок.
- Вот.
Він був величезним, але не таким важким, як я думала. Минулого разу одяг передавали йому слуги, так що добре, що я можу віддати йому це сама.
- Що... Це?
- Я дістала мазі і трави.
Він поцікавився мною. Я продовжувала спокійним голосом, намагаючись надати собі байдужого вигляду:
- Хіба ти не казав, що там немає ліків, і тобі довелося йти збирати трави для поранених?
- ....
- Замість того щоб витрачати час на збирання, забери це і розподіляй нужденним людям.
Я не здатна дати йому гроші на ліки, бо забрані раби можуть зібратися в одну банду і позбавити мене проблем. Так що це все, що я можу для нього зробити.
- Пані.
Я думала, він буде в захваті, але вираз обличчя Ікліса був дуже дивним. Він дивився на мене з збентеженим виглядом, як тоді, коли не хотів віддавати мені сухий розчавлений вінок. У його очах плювалося невизначене відчуття.
- ...Я тільки що ранила твою гордість? Тобі не подобається? - з Опакою запитала я, раптово перелякавшись.
Іс швидко похитав головою.
- Ні, це не так...
- Тоді чого ти чекаєш? Ну ж бо, візьми.
На моє прохання він невдовзі потихеньку потягнувся до мішечка, який я йому пропонувала. Його рука слабо тремтіла.
'...Ти зворушений?'
Я не могла підтвердити своє припущення, дивлячись тільки на його обличчя, тому приводила свою сумку і доторкнулася пальцями до його руки. Переді мною відразу вискочив білий прямокутник.
<СИСТЕМА>
Хочете перевірити зацікавлення [Ікліс]?
[12 Мільйонів Золота] \ [200 Репутації]
'Чорт візьми! 12 мільйонів?
Хоч би як швидко я збагатила, мій ентузіазм не міг залишити мене байдужим.
Я зіпсувала зуби, і моє серце перебрало [12 мільйонів золота].
<СИСТЕМА>
Ви витратили [12 Мільйонів Золота] на перевірку зацікавлення [Ікліс].
(На вашому рахунку залишилося: 46 000 000 золотих)
[Интерс 96%]
Але як тільки я побачила числа, що ширяють над його головою, думка про те що це - порожній марнування грошей, зникла.
'Знайшлося лише 4%!'
На її місце прийшла радість.
"Скоро.' - подумала я, намагаючись нічим не видати тремтівче від хвилювання серце.
'Хоча кінцівка, звичайно, вже не за горами, він більше не підвищується так швидко, як раніше.'
Раніше він піднімався на 5% кожного разу, коли я брала участь у призові, але останнім часом система не підкидала мене. Через різкий спад частоти стрибків інтересу у мене з’явилося погане передчуття.
У цей час.
- ...Велике спасибі, пані, - тихо пробурмотів Ікліс, спокійно опустивши очі.
Раптом рядок зі значенням інтересу змінилася на [Проверити зацікавлення] і темно-червоний індикатор.
Хоча шкала все ще була зловісною, це турбувало мене вже не так сильно. Напевно, тому що я майже добралася до кінцівки.
Але для отримання фіналу, окрім 100% інтересу було ще одна умова.
- Ти випадково...
Я переклала погляд з індикатора на його обличчя і якомога невимушеніше запитала.
- Хочеш мені більше нічого сказати?
- Эм? Що...?
- Ні, нічого.
Побачивши його здивування, я миттєво похитала головою.
'Це тому що я ще не заповнила шкалу на 100 відсотків.'
Я розтягнула губи в усмішку, намагаючись придушити нервовість:
- Який прекрасний сьогодні день. Не хочеш прогулятися зі мною?
- Прогулятися...?
- Тобі напевно страшно набридло тренуватися цілими днями.
Його очі яскраво спалахнули, як у підлітка з нудьги.
Коли я тішилась, що Ікліса почала жити в такому бурхливому житті.
- Леді Пенелопа!
Хтось покликав мене здалеку. Оглянувшись, я побачила, як хтось шустро наближається до мене з боку входу на треніровий полігон.
- ... Дворецской?
Я прихиляла голову, насторожена поява палацового. Він міг втрутитись у нашу з Іклісом зустріч лише тоді, коли необхідно.
- Я думаю, вам потрібно повернутися в особняку, леді, - протаворив він, важко дихаючи.
- Що сталося?
- Дозвольте мені дещо розповісти...
Дворець, подивившись на Ікліса, опустив до мене голову. Я повністю повернулася до нього і наволочила вуха.
- Помічник наслідного принца прийшов у особняку, до вас.
- ... Що?
Раптова новина приголомшила мене. Однак невдовзі я зрозуміла, чому принц - спадкоємець послав свого підлеглого.
"Мабуть, це щось пов'язане з Солею".
Це світ гри, але я не могла дозволити йому чекати, тому що це наказ імператорської сім'ї про державну безпеку.
- Ходімо, дворецький.
Я відразу пішла за палацом. Тобто, спробувала. Підол моєї спідниці раптом натягнувся і за щось зав'язався. Я здивовано озирнулася.
- ...Ви прийшли сюди, щоб зустрітися зі мною, пані.
І наткнулась на похмуре обличчя Ікліса.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert