- Що... Якого біса ... Поехал! - Виручилася я, через деякий час усвідомивши, що зі мною зробив крон-принц.
Я хотіла гарненько вбити його за таку витівку, але він уже змився. Піднявши руку, я прикрила губи.
Доторкнення, яке тривало мить, залишило вологий слід.
'Будь ти проклятий! Я не повинен був турбуватися про тебе.
Це тому, що я була занадто шокована.
Моє серце шалено тряслося, грозячи пробити грудну клітку, а обличчя горіло.
"Мабуть, це через те, що я погано почуваюся.'
Він просто взяв і ні з того ані з цього поцілував мене. Чесно кажучи, я не знаю, чи дійсно злюся. Всі ці дивні почуття були мені незнайомі.
Хоча дув холодний бриз, навіть через довгий час моє палаюче обличчя не охололо.
Намагаючись заспокоїтись, я притиснула руку до грудей і врешті подивилася на білий піщаний пляж, з якого він зник.
А обернувшись, виявила круглі очі, що дивились на мене через маску лева.
-Ле-лео.
Мені стало так соромно.
Важко було зрозуміти, коли прокинувся дитина, якщо вона не рухалася.
Коли між нами пронісся легкий вітерець.
- Поці...
Лео раптом показав на мене пальцем і сказав:
- Він поцілував тебе-- Він поцілував тебе--!
Знущавшись, я почала насміхатися з мене і подумала:
- Н-ні! Не було такого!
- Тоді... Він засмоктав тебе--! Він засмоктав тебе--!
- Эй! Зовсім ні!
Як тільки я збиралася перервати потік його безглуздих коментарів.
-Леди.
Позаду мене пролунав низький голос.
Я замерла і повернулася на звук. Високий босий чоловік у кроличій масці виглядав так, ніби прийшов недавно.
- Бін, ні... Ти, - відразу виправилась я, рефлекторно майже викрикнувши "Бісу". Оскільки наслідний принц вже пішов, більше не було необхідності називати його так.
'Ти ж не бачив того, що сталося між мною і крон-принцем нещодавно, правда?'
Він з'явився в дуже незручне для мене час, через що я дивилася на нього кілька нервово. Але оскільки його обличчя було закрите маскою, я не могла нічого по ньому зрозуміти.
- Учителю!
Лео, який сидів на піщаному пляжі, підскочив і прибіг до нього.
- Простите.... Насправді Пенелопа не дозволила мені спускатися під скелі, але я так хотів показати свою магію іншим дітям... - Угрумо зізнався Лео в проступці.
Це мене здивувало.
(...) Я не сподівався, що вони з’являться і викрадуть усіх дітей.
(...) Це може бути виправданням, але я був невмінний у стані леді.
Схоже, те, що сказав Вінтер перед входом в печеру було правдою.
Насправді я не повірила половині його слів, адже він підозрював мене.
Вінтер глибоко зітхнув, коли побачив у масці лева, який покаявся.
- Добре. У тебе щось болить?
- Нет.... Я в порядку, - пробурчав Лео.
Мій погляд синіх очей на цей раз кинувся на мене.
- Леді не поранена?
- Зі мною все добре, - чесно відповіла я, кивнувши. Потім запитала, про що з запізненням згадала. - Решта дітей щасливо повернулися додому?
- Так.
- А ты... - Збираючись поцікавитися, чи добре він сам, я поспішно затремтіла рот.
Це було б безглуздо.
По ровому краю його пальто розійшлося червона пляма, ймовірно, з'явилося від удару хвостом монстра. Він виглядав навіть гірше, ніж крон-принц.
- Вже занадто пізно, я доставлю вас назад.
Коли він думав, що я не збираюся продовжувати говорити, Вінтер простяг руку. Його виснажений голос не залишив мені і шансу на відмову.
- Гаразд, пора додому.
Я швидко схопила його долоню. Невдовзі нас трьох охопило біле світло.
***
* У цьому уривку розповідь йде від третьої особи.*
- Ваше Високість, - привітав тільки що викликаного магічним заклинанням Каллісто Седрик Портер, єдиний помічник наслідкового принца.
- Здарів, - недбало відсхвалував крон-принц, піднявши руку.
'Здарів?'
Седрик стиснув зуби, придушуючи гнів.
Каллісто був його начальником, з яким вони разом пройшли багато однієї битви.
Однак іноді, коли він поводився як придурок, йому хотілося придумувати його.
Останнім часом у Лейлі проводилися зібрання, в яких обговорювались зустрічі на тему знищення залишків Нового Царства. Ці рештки були заховані на островах Арчіна і загрожували добробуту населення Імперії.
На архіпелазі Арчіна було багато каньйонів і рифів, що простягалися вздовж головного морського шляху, крім того, його оточувало неспокійне море, тому військовим кораблям не так просто доплисти туди.
Крім того, бунтівники були сильніші за очікувалось, і групи імперців, яких відіслали знищити їх, здебільшого винищувалися самі.
Тож наслідний принц шукав спосіб дістатися до них, використовуючи старі карти, які знайшов під час останніх полювання.
Сьогодні, в розпал конференції, на карті раптово з’явилася червона крапка.
Вона вказує не на архіпелаг Арчі, а на острів поблизу.
Поки всі спантеличено дивилися раптово з'явилася червона точка, крон-принц раптом як божевільний зірвався зі свого місця і кудись втік.
І тільки зараз повернувся.
- Якого... Кхм. Що ви забули в Солі? І звідки ця рана! - вимогливо питав Седрик, знову пам'ятаючи про те, що сталося.
Замість того, щоб відповісти на це запитання принц зсунув брови:
- Ти погрожував чаклунам?
- Це ви їм погрожували, Ваше Високість. Я ж лише ввічливо попросив їх знайти вас.
Під час допиту маги скаржилися Седріку, що до них раптово навідався насечений принц і сказав, якщо вони не перемістять його на острів Солей прямо зараз, він засуне їх палиці їм в *****.
Потім Седрик холодно додав:
- Через вас, який втік під час збору, працівники все ще не можуть залишити палац, і дуже незадоволені цим. Мені довелося вибачитися за вас, тому будь ласка, поясніть мені, що було причиною цього вчинку.
'Це ти заварив цю кашу, але всю провину звалили на мене, так що хоча б поясни мені, що це було, щоб я міг придумати відмовку.'
Крон-принц роздратовано відповів:
- Причина? Звичайно, я нищив культистів.
- ... Що? Один?
- Ні.
Каллісто, який швидко рухається до палацу наслідного принца, зупинився. Він задирав підборіддя з підозріло захопленим обличчям.
- Разом з наслідницею принцесою.
- Спадковою.... що?
Седрик був настільки вражений почутим, що забув про ще одне запитання. Крон-принц продовжував йти.
- Наша здогадка була правильна. Їм було нелегко перебратися з островів Арчіна до Тратану. Тому вони використали сусідній острів.
- Ви хочете сказати, що у них була база на Солі?
- Так. Там було велике і довге підземелля. Можливо, воно сяяло навіть на островах Арчіна.
- Тоді було б краще як можна швидше відправити війська в Солю....
- Ні, не потрібно. Деякий час вони не будуть нічого робити.
Каллісто відговорив Седрику, щоб вона не пропускала операції і похитала головою.
- Чому? - Питально подивився Седрик на свого боса.
Каллісто раптом засміявся.
'Він кінець тронувся розумом.' - подумав Седрик.
Незважаючи на те, що природжений принц, звичайно, вже давно зійшов з розуму, тепер його, мабуть, більше не врятувати.
- Донька герцога рознесла підземелля. Завдяки їй весь острів Солей пішов під воду. - Кілька задоволеним тоном сказав сміється крон-принц.
Седрик, який зник через раптову зміну теми, відразу поміркував над чимось і приголомшено уточнив:
- Тоді та червона точка... Показала розташування благородної леді?
Копіює реліквії стародавньої Балти була вкрай небезпечною і безглуздою.
Тому наслідний принц наказав додати заклинання, щоб ніхто, крім дочки герцога, не міг використовувати цю реліквію.
Все пройшло гладко завдяки тому, що Каллісто невідомо звідки дістав прядь її волосся.
Однак під час гравірування чаклуни зіткнулися з труднощами.
Давня карта визнала Пенелопу своєю власниккою і передала цю інформацію копії. У той час Седрик не розумів, що це означало.
- ...Ваше Високість. Хіба це не злочин? - запитав Седрик з серйозною особою, думаючи, що його бос перейшов межу.
- Хм, злочин, говориш? - Це був недолік з боку чарівників.
- Благородна леді знає про це недоцільно?
- ....
- Наскільки я чув, дочка герцога кинула вас на минулих полюваннях.
Седрик раптом відчув ознамен.
Повернувши голову, він натрапив на небезпечні криваво-червоні очі.
- Невже останнім часом ти почав маятися від безробіття?
Спадкоємець простягнув руку і кілька разів з усією дурі грюкав Седрика по плечу, роблячи вигляд, що намагається приохотити його.
- Просто будь в курсі про мене і благородної леді чутки, як я тобі й сказав. Роби свою роботу. Не лізь у чужі стосунки. Договорились?
- Угх, уй! Так, сер! - Відказав Седрик зі сльозами на очах.
Задоволений крон принц припинив знущатися над своїм помічником, маскуючись насилля під заохоченням, відвернувся і пішов далі.
Після цього його підлеглі продовжили безупинно нидіти, але як не дивно, ніхто з них його сьогодні не тривожив. Каллісто не міг перестати посміхатися і навіть не усвідомлював цього.
Спочатку це було не більше, ніж піддразання.
Було смішно спостерігати, як вона видає таку очевидну брехню, а потім панікує і всіма правдою та неправдами намагається виплутатися з цієї брехні.
Тоді він з нетерпінням чекав наступної зустрічі з нею, ворожячи, яку відповідь вона йому дасть, через що життя в цій проклятій столиці здавалося йому терпимою. Навіть після полювання вона не втратила інтересу до неї. Навпаки, дочка герцога стала йому ще цікавішою.
На смішні чутки про нього і благородної леді, які поповзли після інциденту з маркизом Еллен, він ні краплі не злився. Він навіть не може зловити цього старого чоловіка.
Він був вражений.
Коли вона нафарбувалася і вдаючи вмираючої, він вирішив, що це ні краплі не переконливо, але забавно. Він вважав її просто дурною і зарозумілою.
Сердіто підтиснуті при його вигляді губи продовжували макати у нього перед очима. Ось чому він, не віддаючи собі звіту...
- До речі, Ваше Високість.
Почувши голос Седрика, Каллісто прокинувся від своїх глибоких роздумів.
- Що?
- Ви вже довгий час кусаєте губи. Не боїтеся прокусити їх?
Насправді Седрик хотів дізнатися, чому він облизився, але найбільше Седрік прагнув жити.
Не підозрював про це наслідний принц здивовано кліпнув. У нього не було ніякого натхнення шукати виправдання для такої дрібниці.
Провівши роки на полі бою, де були тільки трупи і калюжі крові, він думав, що всі його почуття — у тому числі сексуальне бажання — давно мертві — залишилися лише ненависть та жадоба до вбивства.
Але прямо зараз всі його думки були зайняті обличчям Пенелопи Еккарт.
Коли він поцілував її, її очі округлися, як у кролика. Вона злякалася і надула губи. Обличчя дочки герцога в місячному світлі виглядало досить ...
-Мило.
- Що? - Зреагував Седрик на його бормот.
Спадок принц покосився на свого підлеглого і безжалісно посміхнувся:
- Да так. Людина, яка ніколи в житті не мала стосунків, не зрозуміє.
- Чому це ні разу?
Каллісто дуже розсміявся, тому що його колега обурилась.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert