Я відразу встала і озиралася. Лео ніде не було.
- Лео! Не грай зі мною, - знову покликала я, спускаючись з скелі.
Не тільки Лео, але й інші діти, які бігали по сусідству.
- Лео?
У нетрях, де загущалися сутінки, стало незвично тихо.
Нехай тут і раніше було не дуже багато людей, зараз вони раптом зникли відразу все. Мені стало страшно.
Кілька секунд. Я відволікалася на системне вікно буквально на кілька секунд.
Топ-. Топ-, Топа. Мої кроки ставали все швидшими і швидше.
- Лео, досить дуріти, виходь!
Я була занепокоєна, коли я ходила по нетрях і звала Лео.
'Навернка вони просто грають в прятки.'
Щоб думати позитивно, я оглядала десятки халуп. Зовсім ні.
Мені не залишалося нічого іншого, як тільки почати ходити від дому до дому.
- Лео!
Більшість з них були побудовані з дерев’яних дошок і ганчірників. А навіть якщо хтось у них і був, цей "хтось" безумовно не був Лео.
- Эй! Чого тобі треба?
- Вибачте. Ви не бачили хлопчика в масці лева, який працював замість мене останнім часом?
- Не бачив! Забирайся, негайно!
Мешканці нетрів жорстоко переслідували мене, хоча чули, як я з тривогою шукала дитину.
Їхня пильність і страх перед непотимними виявилися чимось іншим.
Хоча я обшукала всі халупи, але не знайшла Лео. Вінтер, який збирався зустрітися зі старою людиною, до цих пір не повернувся.
- Ха-а, ха...
Я несвідомо прийшла на схил біля скелі, борючись зі своїм тремтінням.
- Чорт забирай, куди він подівся?
Сонце заходило до горизонту.
"Може, їх викрали люди з Нового Царства Лейли?"
Можливо, через те, що я була попереджена про небезпеки цих районів, мені в голову почали приходити різноманітні песимістичні теорії, одна жахлива інша.
'Що, якщо його інтерес знову впаде?'
Коли Лео пропав, я спочатку боялася такого розвитку і лише через деякий час почала переживати за свою дитину.
Я добре розумію, наскільки егоїстична і підлая.
Але я все ще зі страхом згадала свою першу зустріч з Вінтером в масці у штаб-квартирі "Білого кролика".
Напрямлена на мене палиця, яка швидко падає інтерес.
Він був просто у мене в таємній кімнаті, де були діти.
А якщо він дізнається, що я не застеляла за дитиною...
Якщо ситуація зміниться в гіршому напрямку, то яка буде користь від 50 відсотків інтересу?
- Думай. Що мені робити?
Я намагалась контролювати свої емоції, бо хотіла знайти вихід з цієї ситуації. Мені треба було думати раціонально.
У цей момент.
(...) Пенелопа! Можна мені піти з друзями на пляж під обвалом?
У моїх вухах пролунав дзвінок голос Лео.
- А.
Я так розгубилася, що зовсім забула про розмову, яка відбулася у нас з Лео кілька хвилин тому. Він може використовувати магію, тому мені не варто ігнорувати можливість його миттєвої телепортації.
Розкинувшись, я помчала вниз по схилу.
Було досить важко перелізти через великі камені, звалині біля підніжжя скелі.
Тож я підібрала спідницю, зняла взуття і поскакала по каменях боса. Коли мої ноги опинилися на піску, сонце вже сіло.
А я продовжувала бігти по величезному пляжі.
Не впевнена, скільки часу я провела в бекотні і шукаючи поки врешті не помітила рухомі тіні.
- Лео!
Я зламала голову прямісінько до них, викрикуючи дитину. Але щось було не так.
Здається, вони помітили мене, але все одно поспішаючи йшли в бік моря. Я стиснула зуби і прискорилась.
Коли відстань між нами впала настільки, що я почала розрізняти обриси тіней.
Шу-у-... Несподівано загорівся синій світло.
Завдяки цьому я змогла побачити те, що не бачила в темряві. Шість чоловіків стоять у чорних одязі.
Діти, що спираються одна на одну, оточені ними.
Як би я не подивилася на це, останні безсумнівно були без свідомості.
"Люді з Нового Царства Лейли!"
Я широко розплющила очі, коли усвідомила, що мої побоювання спотворилися.
- Стійте!
І в розпачі побігла далі.
Тільки ідіот не зрозумів би, що вони намагалися втекти з допомогою магії.
Синє світло навколо них ставало все яснішим, а у їхніх ніг швидко з’являвся невідомий візерунок. Хоча я носила як угорця, то все одно не могла сказати, чи зможу дістатися до них перш ніж вони телепортуються.
Навіть якщо це вдасться, я не знала, чи зможу взагалі зупинити їх самотужки.
'Що мені робити?'
Коли їх охопило синє світло, переді мною несподівано з’явилося системне вікно.
<СИСТЕМА>
Позазапний квіст!
Чи ви можете перешкодити злим силам красти дітей, промовляючи заклинання?
(Нагорода: +3% зацікавлення, плюс 50 Репутації).
[ Прийняти.\ Відкинути]
'Принять! Прийняти!'
У мене не було часу турбуватися про наслідки.
Я не розмірковувала про це, і текст у прямокутному вікні відразу змінився.
<СИСТЕМА>
Використовуйте магію, щоб боротися з силами зла!
(Заклинення: Фандерпірум)
- Фендсипірум! - відразу викрикнула я, знайшовши очима останній рядок.
У цей момент.
Небо спалахнуло.
Під звуки грому над їхніми головами проносилися блискавки.
Б-бах-!
- А-а-А!
- Агх!
Моління потрапляло в групку людей, які сиділи у чорних одягах і розкидали їх по - різному.
Коли спалахи блакитного світла швидко припинилися, жертви зі стонами падали на землю.
'Що за, чому воно таке потужне?'
Я на секунду застигла, здивовано спостерігаючи цю сцену. Якщо я настільки сильна, думаю, впоратися з цими шістьома людьми без труднощів.
У той час один з тих, хто валяється на землі, судорожно підвівся і вказав на мене:
- Ох, вугх....Ця сука, викиньтеся від цієї сучки!
- Фендсипірум! - Знову сказала я заклинання.
Громых-! Його знову вдарила блискавка.
Він навіть не скрикнув, відразу впустив голову у пляжний пісок. Від його тіла повалив густий дим.
- Ой...
Таке видовище змусило мене здригнутися.
"Напевне, це дуже боляче".
Тим не менш, я не могла просто залишити їх у спокої після спроби викрадення дітей.
- Фендсипірум!
- Фендсипірум!
- Фендсипірум!
Бах-! Громых-, Бз-! Бам-!
Блискавка вразила ще трьох виродків на землі.
Вони, як і перші, миттєво задихалися та затихли. Коли все скінчилося, я кинулась до дітей.
Звичайно, серед тих, хто втратив свідомість дітей був і маленький лев.
- Лео!
Я обняла його маленьке тельце.
Обережні стріляли, але Лео не давав ознак життя.
Коли я вирішувала, зняти з нього маску зараз, щоб перевірити його стан, або краще забрати його прямо так, тіло в моїх руках б'ється.
- Ух...
Потім Лео зі слабким стоном відкрив очі.
- Ле-лео! Ти в порядку?
- Пенелопа....
- Ми не зможемо допомогти іншим.
Мені було дуже шкода й інших дітей, але я можу взяти лише Лео. Треба буде знайти Вінтера, хоча я не знаю де його шукати. З рештою нехай він розбирається сам.
Коли я прийняла рішення, то піднялася з землі.
Але коли я зібралася тікати, Лео несподівано потягнув мою спідницю.
- Сзади....
Раптом по спині пробіг холод.
- Умри!
Коли я озирнулася, було занадто пізно. До мене ззаду підкрався чоловік у чорній мантії.
В його руках щось небезпечно блистело.
Я знала, що вже не встигаю ухилитися навіть якщо викрикну закляття раніше, але все одно відкрила рот, оскільки в мене ще залишалася можливість захистити Лео.
- Піраціо.
Але мене випередив тихий шепіт, який донісся з моїх обіймів. І все навколо потонуло в білому світі.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert