Хтось постукав у двері. Я повернулася на ліжко, погорнувши лише голову в сторону дверей. Очевидно, той, хто прийшов все одно зайде до мене.
- Леді, це Феннель, - назвався палаций, один з найбільш ймовірних відвідувачів моїх апартаментів.
- Входи.
Слідом за моєю роздільною здатністю з секундною замккою пролунав звук, що відкривалася двері.
Я зустріла палацового лежачи вниз головою.
-Леди. Як пройшла ваша прогулянка?
Тільки - но ввійшовши в палац, я подивився на мене.
- Простите. Я почув від Емілі, що ви повернулися з прогулянки і...
Аж раптом двоє чоловіків кинулися в підлогу і вибачилися. Подивившись на нього, я сказала:
- Ні, я тільки зайшла. Просто відпочиваю.
- Ви лежитьте в незручному положенні.
- Я збиралася встати. Що трапилося?
- Дюку...
Трохи помедіння, палаций повістив мені про справу, через яку майже не хотів мене відвідувати.
- Він сказав, що хотів би провести сімейний обід.
- ....Обед?
Я нахмурилася. Я не брала участі в вечері, яку недавно приніс мені Рейнольд. Нехай це і було грубо, герцог нічого не відповів. Тому я вирішила, що він покинув цю ідею.
- Чи є ще одна причина, чому я повинна це робити? Я просто хочу поїсти і відпочити у своїй кімнаті.
- Герцог розраховує з вами поговорити, так що будь ласка, приєднуйтеся.
'Уф.'
Я тихо зітхнув. Так, щоб дворецький мене не почув.
У мене зникло бажання кудись йти після слова "семейний".
Не враховуючи герцога і Рейнольда, я мусив би дивитися на нього крізь пальці.
- Тоді принеси мені що-небудь зараз. Який-небудь хлібів або суп.
- ... ем? Але скоро буде обід.
- Я не хочу знову вмирати від голоду, сидячи перед їжею.
- Ох, леді, - палацкий здригнувся і з блідим обличчям гукнув бурмотіла мене. - Такого більше ніколи не повториться.
Дворецький поводився так, ніби я порушила якусь табу, що мене трохи побавило. І я відповіла:
- Як ти можеш бути так впевнений?
Коли ви поїхали на полювання, ми замінили весь персонал кухні.
Це була несподівана новина. Щось гордий палацовий з заблудлі очима продовжив:
- І сьогодні обід буде проводитися не в їдальні, леді.
- Тоді де?
- Герцог спеціально наказав нам накрити стіл у скляній оранжері.
- Скляна...
- Так, зараз сезон цвітіння осінніх квітів. Він сподівається, що ви теж зможете насолодитися їхнім виглядом.
Цього разу прийшла моя черга дивитися на нього круглими очима. У цьому особняку є кілька особливих зон, в які мені заборонено. Герцог опечатав області, які нагадували йому про покійного герцога і молодшу дочку.
Одним з таких місць була велика скляна оранжея, що знаходиться збоку від заднього двору. Я ніколи не була там раніше, лише відзначала її існування здалека, прогулюючись між двориками.
- Чому ми раптом переїхали в помаранчеву?
- У їдальні особняка проходить ремонт.
- Ремонт?
- Так, боюся, в даний час її неможливо використовувати.
Дворецький не зводив таємничого погляду, відповідаючи на запитання. Я не уявляла, через що вони раптом вирішили зробити ремонт, але зрозуміло кивнула.
'Напевне, мені так буде зручніше?'
Якби вони збиралися обідати в їдальні, я б ніколи не пішла туди з усілякими відмовками. Чесно кажучи, хіба це не низько, змусити мене їсти в місці, сповненому поганих спогадів? Як він міг змусити мене знову голодувати?
- Добре, я зрозуміла.
Але зрештою я погодилася. Не через те, що місце трапези змінилося, а завдяки думці про зміну зацікавленості Деріка і Рейнольда.
- Я потрапила під дощ, так що спочатку скидаю себе в порядок і вже потім відправлюся у помаранчеву.
Від моїх слів обличчя палацового просяяло.
- Тоді покличте мене, коли будете готові.
Ввічливо кивнувши, палац вийшов з кімнати.
***
Коли я йшла за палацом, то вперше пішла на територію оранжереї.
У скляній оранжереї було тепло і приємно орати. Потолок і колони обвивали зелені лози, а око всюди радувало розпущені квіти.
Посередині помаранчереї стояв обідній стіл з квітучими фіалками. За яким сиділи три особи, які різко контрастують своїми похмурими обличчями з романтичним фоном.
- Ти прийшла, - констатував сидячий на чолі столу герцог, зауваживши мене.
Я відреагувала, схиливши голову:
- Вибачте, я трохи спізнилася.
- Ха, трохи? Ти жахливо спізнилася....
Рейнольд почав нав’язувати зі мною перепалку і раптом заткнувся. Я підняла голову, вдаючи, що сталося. Він більше не проколов ні слова, хоча з дуже мимовільною мордою виразно співспівав.
- Добре. Сідай, Пенелопа, - повернув мені голову і прямо обронив герцога, який пильно дивиться на ранкову сцену Рейнольда.
Я думала, що герцог щось зробить мені з приводу запізнення, так що його реакція стала для мене сюрпризом. Дерік теж холодно і нічого не кажучи торкався мене.
Я знову мовчки сіла зліва від герцога. І відразу мигцем кинула погляд на індикатори над головами чоловічих персонажів.
[Проверити зацікавлення]
'Хм.'
Звичайно, рівень інтересу був повністю прихований. А смужка індикатора розмальована.
Опустивши голову, я крадькома глянула на шкалі Дерік, попереджуючи палаючу яскраво- оранжевим кольором.
'Ну, він мені все одно не цікавий.'
Я трохи зісковзнула очі і раптом нахмурилася.
"Світло-розовий?"
Індикатор над головою Рейнольд здобув відтінок, подібний до кольору його волосся.
'Що означає цей колір?'
У цей момент я випадково зустрілася з блакитними очима.
- Чого витріщилась? - Неласково запитав хлопець з серветкою на комірці, піднявши брову.
- Я дивлюся не на тебе.
- А на що?
- На те, що знаходиться за тобою.
- Ти завжди дивишся на рослини так, ніби плануєш вбивство? - Розгублено запитав Рейнольд, дивлячись на мене.
Мабуть, я таращувала на нього занадто непристойно.
Я заплакала і вибачилася:
- Просто квіти красиві...
- Це троянди Ейлен, — відповіла відповідь справа.
Я нічого не сказала, однак герцог серйозно подивився на мене і запропонував:
Якщо вони тобі подобаються, чому б не забрати їх і не поставити вазу?
Я уважно дивилася на квіти Рейнольда, які раніше навіть не бачила. Яскраві троянди розкішно цвили.
- У троянд приємний аромат. Ти можеш взяти їх у свою кімнату.
- Ні, краще залишити так.
Я відразу похитала головою.
- Красиві всього вони будуть цвістити на своїх кущах.
- И правда.
На щастя, герцог погодився. Невдовзі він помахав дзвіником перед ним, і слуги почали розносити їжу.
'Похоже, заміна персоналу - це не порожні слова.'
Я не впізнавала жодного слугу, який приносив підноси і прилади.
Через деякий час на стіл були акуратно виставлені тарілки. Меню було дуже легким. У ньому було багато видів простої гулянки для обіду, бучок, салатів і бутербродів.
Як на мене, їжа була дуже навіть непогана. Я зможу швидко прикінчити її і піти.
- Тоді давайте їсти.
Отже, цього разу мені дали нормальні прилади. Я ретельно оглядала страви, які переді мною ставили, шукаючи підвоє. Герцог, який відпихав чай, відволікся від свого заняття і знову подав голос:
- Чому не їси?
- Зараз почну.
За його настоянням я з нерішучим обличчям підняла ложку.
'Ти сьогодні так уважний до мене.'
За винятком ігнорування минулого вечері я не зробила нічого поганого. Впевнена, що його не турбує, ем я чи ні. Якби він був такою людиною, то відразу б помітив би, що Пенелопа голодує.
'А. Напевно, тому що стіл маленький.'
Незабаром я зрозуміла, чому герцог відразу виявив, що я сиджу без руху. Стіл у помаранчері був набагато менший, ніж в особняку.
Тому відстань між тими, хто сидів за ним, зменшилась. Навіть намагаючись не привертати уваги до інших, я все одно бачила тарілки кожного.
Я повільно спробувала ложку рагу, заварюючи себе. Почалася тиха трапеза, оповита ароматом квітів. Через деякий час, наївшись, я відклала пристрій, яким оручила.
- Ти вже закінчила?
Цього разу герцог знову першим зреагував на стук ложки.
- Так, думаю, цього достатньо.
- Мені сказати винести десерт?
Я помотала головою. Оскільки у мене не було апетиту, я більше не збиралася щось жувати.
- Ти так мало їси? Тоді візьми бутербродів у свою кімнату.
- Не потрібно, Отче. Все в порядке.
Я швидко припинила спроби герцога нагодувати мене.
- Замість цього, можу я піднятися до себе, якщо вже закінчила з їжею? Я виходила на прогулянку і трохи втомилася, - я поспішно попросила герцога відпустити мене, щоб з'ясувати мету його виклику.
- .... Так.
На щастя, герцог з ходу перейшов до справи:
- Я запросив вас сьогодні тому, що збираюся через деякий час запросити художника написати портрет нашої сім'ї.
Несподівана новина приголомшила всіх. Не тільки Рейнольд, але й Дерік були збентежені, бо ніколи про це не чули.
- Навіщо тобі раптом знадобився портрет?
- Хіба у Пенелопи день народження не наступного місяця?
Я дивно подивилася на герцога, почувши його репліку.
'День народження....?'
Моя голова спорожніла. Що таке день народження? День, коли Пенелопа досягне досконалості.
« Так скоро? »
Під час моєї стадії заперечення нестерпної реальності герцог зробив страшне твердження:
- Я хочу повісити наш сімейний портрет над центральною драбиною перед проведенням бенкету на честь повнолітності.
День, коли повернеться "справжня леді", і відмітка закінчення складного режиму гри.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert