- Ха... Умх...!
Хтось біля мене різко зковтнув. Схоже, приголомшені контрастом реальних подій з безглуздим минулим.
- Дзвоніть їх. Ну що?
Покоївці, які тільки - но збиралися покликати варту, впали у сутупор.
У лісі, де тиша більше не перешкоджала людському диханням.
Трер Стр-тр. Було чути тільки похмурі звуки повільного надакання на спусковий гачок.
- Ле-ле! Якщо, якщо ви зробите це ..!
Келлін відчайдушно кликала до мене.
'Бішана собака герцога дійсно намагається застрелити людину.'
Тепер, після усвідомлення всієї серйозності моменту, очі синьолосою, до цих пір холонекровною, дико затремтіли від страху.
А потім. Щелк-.
Одинаково голосно для всіх прозвучало клацання на курок.
- Кья...!
Коли всі дами, включаючи леді Келлін, зажмурили очі з блідими обличчями.
- Бам!
Я щойно зіграла постріл. Якого, очевидно, не сталося.
- Шутка.
Опустивши арбалет, я посміхнулась.
- Ік.
Леді Аріс, яка сиділа навпроти мене, пробила на ікоту. Фізіономії, які лише кілька секунд тому висміювали та насміхалися з них, були шоковані.
"Мабуть бути, я виглядаю як справжня злодійка."
Але картина переді мною була не жалюгідною, а швидше... Приваблива.
- Чому ви так налякані?
- ....
- Він навіть не заряджений.
Перехопивши арбалет однією рукою, я ще кілька разів натиснула на курок. Для того щоб просто показати, що це не небезпечно, але їхні стрункі плечі все одно постійно змагалися.
Я повернула арбалет собі за спину. Потім окинула поглядом стіл і, як ні в чому не бувало, поцікавилася:
- Що з вашими обличчями?
Надувши губи, наче зазора дівчинка, яка не цінувала мене, я почала лаятися.
- Через вашу реакцію я відчуваю себе нікчемною, яка прийшла зіпсувати чаїння. А мене, між іншим, офіційно запросили.
- ...
- Хіба не так, графиня Дортія?
Коли я повернулася і поставила їй запитання, вона перелякано підстрибнула на місці.
- Так, звичайно, леді!
Після чого вона радісно вигукнула, швидко прийшовши в себе.
- Пані, давайте посміхайтеся. Ле-леді так забавно розграла нас, щоб розважити.
Тим не менш, над жартома чомусь ніхто не сміявся.
- Мені потрібно на полювання, тому я піду першою.
Я ліниво перетікала стілець зі спини у вертикальному положенні. Оскільки я вбила всю атмосферу, то чи не слід тим, хто приніс стільки незручностей, реорганізуватися з місця злочину?
Збираючись йти, я сумую додала:
- На жаль, я не зможу показати вам свою майстерність. Мій арбалет стріляє не болтами, а зачарованими кулями.
- ...
- Я покажу вам наступного разу, якщо у мене буде можливість.
Розірвавшись, щоб піти.
- О, до речі.
Я знову зупинилася і повернула голову до столу, наче забула щось повідомити.
- Скажу спеціально для тих, кому цікаво, що за магія на них накладена....
- ...
- Пулі мого арбалета перетворює всіх в розумово відсталих.
Я безсовісно брехала, дивлячись кожної з них в очі, по черзі, починаючи з головної натхненниці.
- Завдяки декому я не могла полювати цілий рік, і в мене вже давно лускаються руки від нетерплячості. Настільки, що я замовила ці кулі тільки щоб брати участь в полювання.
Коли я повернулася до людини, з якої почала, то побачила синьолосе зображення. Посміхнулася, і нарешті нанесла остаточний удар:
- Звичайно, вони призначені для дрібних тварин, тому навіть вдалий постріл не стане смертельним...
- ...
- Хоча мені цікаво, чи вони працюють на людях.
Обличчя леді Келлін посиніло, ніби вона з хвилини на хвилину планувала впасти в непритомність.
Коли я взяла курс на центр пустиря, закінчується час між рядками пригрозив всім стежити за мовами. Перед моїми очима спалахнуло світло.
<СИСТЕМА> Ви втратили 10 очок репутації.
(Все: 80)
Моя репутація впала. На мить підтиснувши губи, я безшумно проминула системне вікно.
На відміну від зацікавленості, цей параметр не пов'язаний безпосередньо з моїм життям. Мені не було жодної справи до падіння репутації або слави.
***
- Эй. Як мені пройти в зону полювання на дрібних звірів?
Коли я зупинила сторожа, запитавши його про дорогу і отримала відповідь, то пішла до головної мети цього ранку.
Однак одразу після входу в мисливські угіддя мені треба було вибрати правильну майбутню здобич.
'Кого я можу для тебе зловити?'
Я легко ступала по лісовій стежці, згадуючи мертві сірі очі. Однак, сектор для полювання на дрібних тварин виявився зовсім не таким, яким я його уявляла.
- Що за...
Мій опущений погляд спрямувався на дерева, що простягалися нескінченно вдаль і заросли.
Я вважала, що слуги відберуть кілька зверхників і запрут їх на певній ділянці. Так, щоб новачки теж без проблем давали собі раду з полюванням.
- Вони казали, що там навіть діти можуть їх зловити. А це... Просто ліс.
Да. Просто ліс. Я шукала всюди, і все ж не знайшла жодного сліду тварин.
Здається, ніхто особливо не заморожувався - розділили великих і дрібних тварин - і вистачить. Небагато батьків приходять сюди, а аристократи рідко беруть участь у полюванні.
- Чому в цій грі все таке незрозуміле?
Недобре бурча, я тягнулася по лісовій стежці. На щастя, дорогу чітко розпізнали і тому можна було не боятися заблукати.
Але якщо я піду глибше, то чи зможу взагалі сказати дику тварину?
'Ну, раз вже я тут, чому б не прогулятися.'
Я забила на свої плани полювати і безжурно потопала вперед.
Правда, незабаром зрозуміла, що здалася зарано.
'Вай! Кролик!'
Невдалеку з'явився стрибаючий білосніжний кролик.
І не один, а в компанії Трійці таких же кролів.
'Мільні....'
Насправді, я ніколи не бачила тварин крім котів і собак. Тому що ніколи не ходила в зоопарк, як інші діти.
Через це, хоча я знайшла дич, яку шукала, до мене не відразу дійшло, що в неї треба стріляти.
'Ні! Не тікай!
Тим часом група кроликів, помітивши людину, проминула.
Я схиблювала і знову заковиляла стежкою. Через кілька хвилин ситуація повторилася.
Білки, єноти, птахи, лісові коти і оленяк. Я регулярно натрапляю на диких звірів, що підтверджувало моє місце розташування в зоні дрібних тварин.
На жаль, це були лише короткі зустрічі. Потенційна видобутка швидко приносила ноги або під час спостереження за нею, або поки я витягала арбалет.
'Чорт.... У мене занадто мало досвіду в полюванні. "
Добре, що я ходила сама. Якби я брала участь у полюванні разом з герцогом, це була б справжня катастрофа.
Я відчувала, що наближається хвиля сорому і підняла арбалет, тримаючи його напоготові.
Я попрямувала до лісу. І раптом знайшла ціль, яка сподобалася мені найбільше того, що я сьогодні зустріла.
"Потрясно."
Ліза з сірою шерсткою, колір якої нагадує очі Ікліса.
'Це вона!'
У мене не промайнуло і тіні сумнівів. Це та здобич, яку я обов'язково маю зловити.
Сіра лисиця втамувала спрагу біля струмка під схилом. Вона належала до особливого виду, і на відміну від інших тварин вона була лише в єдиному примірникі.
'Якщо я відпущу її, іншого шансу не буде".
Я обережно зробила крок назустріч їй. Одне з дерев на схилі злегка звужувало мені кут огляду, так що я мусив підійти трохи ближче.
Невдовзі я досягла полюбленого дерева. Укрилася за його стовбуром і повільно взяла арбалет.
У цей момент лисиця наволочила вуха. Проте, вона все ще гавкала воду, схоже, не побачивши нічого підозрілого.
Клац-. Нарешті, арбалет був заряджений. Я неспеша прицілилася. Коли мені вдалося нанести приціл, лисиця несподівано підняла голову. А коли я натиснула на курок, вона зірвалася з місця.
Тэньг-!
Куля не досягла своєї мети. Відстань між мною і лисицею, що засікала загрозу, збільшувалася з кожною секундою.
'Ні, ні-і! Я не можу її пропустити!"
Так ось що відчуває мисливець, який проморгав свою здобич?
Я безглуздо кинулася в погоню. що не змогла її хоч би зачепити.
"Зараз, зараз я її зловлю!"
На жаль, я була надто зухвала. Лісиця тікала неймовірно шустро. Важко було повірити, що це маленьке тельце має таку спритність і силу.
Я намагалася переслідувати її, але моє слабке тіло чинило опір фізичним навантаженням.
- Ох, чорт....
Зрештою я втратила свою лисицю. Тим не менш, це було не найбільшою проблемою. Я пішла в ліс, бігаючи за дикою звіриною.
- Де я, чорт візьми?
Оглянувшись, я не помітила доріжки, якою йшла.
- Ха.... Спочатку вам слід знайти мітку.
Так чи інакше ліс лежить на території палацу. А по всіх імператорських мисливських фермах розкидані мітки, які не дають людям втратитися.
Повністю проваливши полювання, я розгубила свій ентузіазм. Мені пощастило, що я майже відразу знайшов золоту скибку тканини, прив’язаної до дерева.
- Яке полегшення....
Я розслабилась. Тепер, якщо буду йти по мітках, я зможу зустріти інших людей або вибратися з лісу.
Але мені було важко пригадати, що́ це означає.
- Рраа-, Грр-
Через кілька секунд, я зустріла іншу здобич. Більше, мисливця, тому що здобиччю тепер стала я.
- Граа-!
- А! Що за!
Я широко розкрила рот, подивившись на величезного ведмедя, який раптово вискочив з кущів.
Тільки тоді я згадала. Золота тканина відзначала зони, де випускали великих хижаків, як - от тигрів і левів.
У цей момент.
<СИСТЕМА> Позазапний квіст! З'явився розбійний гігантський бурий ведмідь!
Почати полювання на [Гигантський Ведмідь] і закласти основу для отримання титулу [Королева]?
« Часовий ліміт: 30 секунд»
(Нагорода: шкіра гігантського ведмедя, 50 балів репутації, зацікавленість [?)
[ Прийняти.\ Відкинути]
"Чортова гра, та що тут діється!"
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert