- ...це насправді було вбого.
Згадавши минуле, я втомилася усміхнулася.
Я вважала, що моя сьогоднішня ситуація з "фальшивою леді" нічим не відрізняється від тієї, яка була в моєму теперішньому житті, але схоже, ця все ж краще.
- Гаразд, вистачить тримати старі рани.
Я підскочила з ліжка.
У такі моменти потрібно рухатися. Якщо будете лежати колодами, то вас так і здобудуть лише похмурі думи.
Взявши з собою шаль, я вийшла з кімнати. Зібралась прогулятися.
Я вже планувала минути драбину і пройти в хол, як.
- Леди.
Вона зіткнулась з палацом, який спускався по ній.
Він здивовано запитав:
- Куди ви йдете?
- Наручу.
- Ви плануєте піти на Східний пагорб подивитися феєрверки?
- ... східний пагорб?
Прозвучить назва вголос, і я відразу згадала про нього.
Цей невеликий пагорб, на який мене недавно притягнув Дерік, і де потім залишив в самоті.
Пенелопа, мабуть, щороку милувалася феєрверками в останній день фестивальної вистави.
Тепер стало зрозуміло, чому герцог поставив таке питання в обідній залі.
- Ні.
Я з ходу похитала головою.
Для того, щоб виходити на вулиці лише через салюту, я була нереалістичною.
- Що вам потрібно на цей раз...
- Мені нудно.
Дворецький стукався.
Мабуть тому, що дівчинка з нетерпінням чекала минулого року на феєрверки і раптово перестала ними цікавитися.
Але це не відігравало ніякої ролі. Злодійка зобов'язана бути примхливою.
- Я чув, що на честь перемоги останній день фестиваль буде набагато більшим, ніж рік тому.
- Буде звичайний салют.
Я не знала, чому палацовий утримує мене тут і розповідає про це.
Він теж був на обіді раніше, тому мені було дуже незручно з ним зустрічатися.
- Гарного дня.
Я швидко пройшла повз нього.
- Леді Пенелопа.
Але не змогла спуститися вниз через те, що терміново в його голосі.
- ... що?
Опустивши ногу на сходинку, я зупинилася і знову глянула на нього.
Поквапившись мить, старий палац сказав:
- ......я повертався після закінчення прибирання горища, за наказом герцога.
- .......
- І збирався доповісти вам про це.
- Мені?
Я поняття не мала, навіщо палацові говорити мені про це.
Прохід на горищі стояв у кінці коридору на третьому поверсі. Тому я ніколи не була там раніше.
- Навіщо?
- У минулому ви часто туди ходили. Крім того, коли ви вперше прибули в цей палац, то дивилися на феєрверки саме з нього.
- ...
- Герцог, мабуть, теж пам'ятає це, тому що стало бути, і доручив мені прибратися на горищі....
- Перехідайте відразу до справи, палаций.
Я змерзла, і колючі усміхалася.
- Я в тому стані, коли навіть якщо захочу, не зможу піднятися туди. Через те, що комусь перешкоджали мої часті вилазки на третій поверх, його закрили разом з горищем.
- .......
Він замовк.
В інші дні я була не настільки агресивна.
Просто палацові не пощастило зустріти мене в поганому настрої.
Тому що він зупинив мене, коли я намагалася охолодити свій гнів на минуле, підозріло перекликається з теперішнім.
Від мого різкого зауваження, лоб палацкого перетинала глибока зморшка.
- ....... Пані Донна, негайно звільнена.
Його обличчя потемніло, і він знову обережно заговорив.
- Герцог був такий злий, що вигнав її без копійки за душею, не заплативши ні однієї копейки.
- .......
- Ця жінка багато років працювала на вашу родину. Крім того, вона була виродком з обнищувача, але як-нікак дворикового роду, тому герцог не міг покарати її по всій строгості.
Непередбачувані новини змусили мене широко відкривати очі.
Я здивовано дивилася на палаці, поки він спокійно продовжував:
Але пан Дерік не залишився осторонь і він спалив трудовий договір з нею та всі рекомендаційні листи, так що вона не зможе знайти роботу в жодному із дворикських будинків.
- І що? Тепер я маю на них молитися?
Зморгнувши, я байдуже поставила запитання.
Хоч це і було просто неймовірно, радості у мене не додавалося.
Чому вони не прийняли жодних заходів минулого разу, якщо змогли відразу розібратися з проблемою зараз?
'Та які там заходи? Дерік навіть погрозами змушував мене жити тихо, як миша, повторюючи, наскільки довго пропрацювала Емілі в особняку.'
Пам’ятаючи його тоді, я почувалась ще жалюгіднішою.
- Тобі не потрібно доставляти мені про кожну дрібницю. Це, в будь-якому випадку, навіть не у моїй юрисдикції.
- Також, у герцога через сьогоднішні події цілі дні серце не на місці. Йому не дає спокою той факт, що ви пропустили обід.
Ну і що ти хочеш, щоб я зробила?
Проковтнувши слова, які виринають назовні, я кричала губи в усмішку:
- Якщо я піду в їдальню зараз і співаємо, мій батько почуватиметься краще?
- Леді.
Це було тоді.
- Це все моя вина.
Дворецький раптом схилився переді мною в глибокомуклоні.
Мої очі широко розкрилися.
- Я винен у тому, що під приводом своєї зайнятості не задовольняв всі ваші потреби з повною щирою, на яку здатний. Якщо ви хочете покарати мене окремо, я без жодних вагань підкоряюся.
- ...
- Але, леді... Чи не могли б ви прийняти хоча б щирі почуття герцога?
Я пронизувала лице дворику, який кланявся мені.
- Після того, як ви покинули їдальню, герцог багато думав про те, що загладити вашу образу. Він згадав про ті речі, які подобалися вам в дитинстві.
- .......
- Хіба ви не знаєте, що герцог дуже рідко відзиває свої накази?
Дворець говорив правду.
Минуло шість років з тих пір, як Пенелопу удочерили і після невеликого інциденту закрили для неї три поверхи.
Несподівана картина знущання над його названими дочкою була настільки шокована, що він вирішив скасувати своє рішення.
Побачивши, що я мовчазно слухаю, палаций, можливо думаючи, ніби надія ще є, схилився нижче.
Цей старий відкрив усі двері на третьому поверсі і ретельно прибрав горище. Так що, будь ласка, не гнівайтеся, леді.
- ......
Я з постною міною дивилася на двореченого, не відповідаючи.
Якщо це була справжня Пенелопа, а не я, вона б дуже зраділа.
Одна з тих, хто керував знущаннями, була звільнена і увага сім’ї зосередилась на ній.
Наскільки приємно могла бути для неї ситуація, коли навіть палаций, який зазвичай дивився на неї звисока, не сміявся підняти голову?
Однак....
'Пізно.'
Я не Пенелопа.
Ви повинні були зробити це принаймні раз, до того, як я зайняла це тіло.
Тоді б ця жалюгідна, дурна маленька дівчинка пробачила вам все, на відміну від мене.
'Слишком пізно.'
Коли палац побачив моє спотворене внутрішні хаосом обличчя, його зіниці розширилися.
- Л-леді....?
У той момент, коли він майже зігнувся навпіл вклоні.
- .... Да. Як я можу ігнорувати почуття мого батька?
Я взяла себе в руки.
- У мене в планах була просто прогулянка, але, оскільки я давно туди не заглядала, піднятися нагору - непогана ідея.
Забула про сльози, які навертаються на очі і знову повернулася до поведінки гордої Пенелопи.
- Веди мене на горище.
***
Пізніше виявилося, що третій поверх не повністю відкрили.
Проходячи коридор, я виявила великі двостулкові двері, ручки яких були перемотані ланцюгом.
"Скороше за все, це кімната героїні".
Апартаменти Пенелопи також хороші, але житло героїні дуже відрізняється від них.
Однак я не відчував жодного болю і смутку.
'Як з справжньою дочкою і названими можна поводитися однаково? Їй потрібно було знати своє місце.'
Коли ми проходили повз цю кімнату, мій палац особливо уважно озирався на мене.
Звичайно, я не виводила незадоволення.
За невеличкими дверима в кінці коридору на третьому поверсі виявилася кам’яна гвинтівка.
Вона була схожа на баштову, збудовану для підготовки до вторгнення, але оскільки їй довгий час не користувались, у неї був потріпаний вигляд.
- Будьте обережні, сходи високі, леді.
Дворецький пройшов уперед і попередив мене. Підібравши спідницю, я обережно ступила на драбину.
Чердак знаходився на вершині старої вузької кам’яної вежі.
'Це явно та сама секретна база, яку хотів би мати будь-яка дитина.'
Я піднімалась і здіймалася по гвинтівці, якої не було кінця.
Через деякий час ми, однак, досягли її вершини і наткнулися на пошарпані двері.
Дворецький звичай руху відкрив замок і увійшов всередину.
Я пішла за ним, чесно кажучи, не очікуючи багато чого.
Тільки щось на зразок прибраного, але, ймовірно, досі використовується як склад, горище.
'Ох.'
Тим не менш, приміщення, куди ми зайшли, було на диво пристойним.
Наче маленький кабінет, горище з одного боку захаращували стелажі, повністю заповнені різноманітними книгами, а з іншого - камін і затишний диван.
Посередині горища лежало велике кругле вікно.
Той, хто спав через відчинене віконце - прохолодний вітерець лоскотав мені ніс.
- Вам подобається, леді?
Запитав палацкий, досить посміхаючись, гордий своєю роботою. Я тихо відповіла:
- Недурно.
- Принести вам закусок?
- Ні, дякую. Я б хотіла залишитися тут до пізньої ночі.
- Звичайно, як забажаєте. Герцог дозволив вам вільно використовувати це приміщення.
Це дуже потішило мене. Життя стало приємним, а мій голос м'якший.
- Дякую, що проводив мене сюди.
- Не варто подяки. Почувайтеся комфортно, леді.
Дворецький вклонився мені і ретирувався.
Я почала поволі оглядати спокійну інтер’єру.
- ...Пенелопа часто піднімалася сюди.
Тут було тихо і затишно.
Ідеальний притулок для дитини, яка тільки-тільки була усиновлення і отримує лише ненависть від оточуючих, не знаючи навіть чому.
Я підійшла до великого відкритого вікна і виглянула назовні.
Учень герцога був величезним.
Тому вулиці в центрі міста були видно не так добре, як з пагорба, на який Дерік мене привів колись.
Але тут не було достатньо високих, щоб перекрити огляд на прекрасне нескінченне нічне небо і пейзажі, будівлі.
Я знехтувала ковдрами диваном і влаштувалася на голій підлозі перед вікном.
Сонце, несподівано для мене, вже приховувалося за горизонтом.
У той момент, коли я безучно споглядала полум'я-алого заходу.
Клац-.
Я раптом почула шум за своєю спиною.
- Що...?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert