Ми пройшли довгий шлях до головної вулиці і через деякий час повернули на малолюдну вуличку.
Пройшовши повз будівлі, ми опинилися на схилі. За якими виднілися пишні крони дерев і трави.
Крім того, скрізь були розкидані маленькі світлячки, акуратні ліхтарі освітлюють доріжку. Рослинність під їх світлом виглядала охайна, ніби це був ухожаний сад.
Я помітила табличку "Східний пагорб", і мене почав терзати питання.
"Навіщо ми сюди прийшли?"
Це місце було для мене незрозумілим. Доріжка, що проходить через сад герцогині.
Тут проходили майже всі побачення головної героїні з чоловічими персонажами в нормальному режимі.
Я, очевидно, вперше в цьому місці, оскільки ще не ходив на побачення з закоханими цілями.
Сад був розкішним, тому доступ до нього було дуже обмежено. Це означало, що звичайні люди сюди не ходять...
'Ти ж не збираєшся закопати мене під кущем в цьому безлюдному саду, правда?'
Пройшовши повз табличку, я несподівано замерла.
- Почекайте, зачекайте хвилинку!
Дерік байдуже подивився в мою сторону.
- ... що?
- Навіщо нам сюди?
- Хіба ти не казала, що хочеш бути покараною? Заспокойся і йди далі.
Він знову відвернувся і пішов вперед. В одну мить ми проминули вхід і почали підніматися на пагорб.
Раніше я не витримала і запитала. Але тепер не могла сказати, як він відреагує, якщо я заявляти, що не хочу йти.
Тіло фальшивої дочки герцога було змушене йти, і тому незабаром стало страждати оддихою, хоча минуло не так багато часу.
Крім того, щоб не відстати від швидкого чоловіка, я мусив майже бігти.
'Ох, чорт візьми....'
Думала я, важко дихаючи в маску.
'Не може бути, він що, йде до самої вершини?'
Якщо так, то він вкрай жорстокий ублюдок.
Йдучи попереду чоловік тягнув мене, леді, за собою, поки я, не в силах більше це виносити, ніколи не вставала як укопана.
- Гей, почекайте!
- Що ще?
Дерік був роздратований. Цього разу він навіть не думав зупинятися.
Я досить сильно боялася. Але я не могла так тягти мене. Підок балахону фальшивої дочки герцога вже був іспанцем.
- ... Важко поспівати, коли ви так швидко йдете.
Я боязко висловила протест.
Чесно кажучи, думала, що він проігнорує мене. Або, як він зазвичай
Це робив, просто кине у відповідь якусь вовкоту.
Але, на моє здивування, його кроки почали сповільнюватися.
І в якийсь момент, ми почали йти в одному темпі.
'... З ним все в порядку?'
Я дивилася йому в потилицю. Навіть у темряві [Інтерес 13%] яскраво сяяв, наче індикатор його розташування.
Як довго ми йшли в повній тиші?
Здалеку ми бачили чудову розмову. І нарешті, ми дісталися вершини пагорба.
Коли я оглядалася, то нахмурилась.
'Що.... Це ж місце для побачень!'
У грі говорилося, що це особливе місце для таємних зустрічей закоханих пар, але зараз нікого не було.
'Мені страшно залишатися з ним наодинці.'
У дуже пригніченому стані я попрямувала до лави.
Я витратила всі сили, щоб піднятися до цієї розмови. Тепер мені дуже потрібно було відпочивати.
- Йди сюди.
Але я не встигла і кроку наступити, як Дерік відтягнув мене назад.
Він зупинився тільки після того, як ми опинилися на краю пагорба.
- Подивися вниз.
Я вагалася зробила те, що мені сказали. І тоді.
- Э-э....
Від картини, що я бачив перед собою, мої очі ставали дедалі більше.
Ви б кубарем покотилися вниз, якби йшли вперед, впевнені в тому, що схиллогий.
З пагорба я відкрився захоплюючий вид столичної фестивальної вистави в його повному розпалі.
Нічні вулиці розмальовували кольорові ліхтарики, старовинні споруди та нескінченний потік людей, які проникли по них.
Фестивалі не були вставлені у нормальний режим. У складній формі святкування також не приділяли особливої уваги.
Саме тому я навіть не бачила цієї обворочної сцени, що розкинулась за пагорбом.
- Вау...
Неначе загіпнотизована, я роздивлялася місто.
Я й гадки не мала, як прекрасний світ, поки сама гуляла там.
У мене не було часу на це. Я завжди була на межі, постійно готувалася до нової битви за своє життя.
Як і в моєму реальному житті. Колись я насолоджувалася прекрасними краєвидами.
Але тепер, коли я дивлюся на все з боку...
'Чому це так реалістично?'
Я почувала себе так дивно. Моє серце тремтіло в грудях.
'Це просто сцена з гри....'
У цей момент. Дерік раптово підняв руку і вказав кудись.
- Подивися туди, Пенелопа.
Я відклала свої марні почуття до кращих часів і уважно вдивлялася у те місце, на яке він вказував.
Це було не дуже далеко від пагорба. Буковень, де бродила маса людей.
На всіх парах з’являлися два лицарі зі срібною формою.
- Це...
Від лицарів різво улічував один чоловік.
Але йому недовго усміхалася вдача. Він не міг пробиратися крізь скупчення людей так легко, як лицарі, і зрештою його піймали.
Він був схожий на кишенькового - досить поширене явище в багатолюдних місцях.
'У реальності або в грі, люди скрізь живуть однаково.'
Поки я переконувалась у цьому, Дерік подивився на те саме місце, що і я, раптово заговорив:
- Ці дрібні злодії, як невиліковна хвороба. Під час фестивальної вистави по цілій столиці злочинці всіх масей.
- ...
- Вдалині від очей людей справи стоять ще гірше. Вчора на Хемілтон-стріт сталося вбивство. І я розуму не прикладу, що тобі там знадобилося.
"Навіщо ти клонуєш?"
Я з цікавістю подивилася на Деріка. Не розуміючи, чому він раптом почав говорити про це.
- А що щодо головних вулиць, де постійно хитаються кутники і найманці?
Наступне питання про те, що це було продовження нашої попередньої з ним розмови.
'Так, він мене наставляє або ображає?'
Тепер мені залишалося лише зрозуміти його мету.
- Ти збираєшся приєднатися до цього відбитку?
Ось і відповідь. Він знущається.
'Хах. Так і знала.
Я зітхнула і швидко сказала:
- ...Я ніколи не ганьбила честь роду.
Репутація - це не те, чим ти можеш вільно керувати, вона безпосередньо залежить від твоїх вчинків.
- Тому я і ношу маску.
Я потиснула плечима. Дерік сміював мене холодним поглядом.
- Що, якщо знайдеться людина, яка, як і я, відразу впізнає тебе? Невже ти думаєш, що навіть у цьому випадку твоє походження залишиться в таємниці?
- Я не дитина, молодий пане.
Я твердо заперечила йому.
- Так, я не знала про злочинців, але це не означає, що я настільки дурна, щоб спеціально ходити по небезпечних місцях.
Я боялася, що він одужає, коли почує від мене такі слова, але мені б довелося через це пройти.
Між мною, герцогом і Дериком досі майже не було прямих конфліктів.
Тому, мені потрібно було скористатися можливістю і провести між нами межу, як це зроблено з Рейнольдом.
- Хіба ти ідіотка, любляча повзати по канавах, а не леді?
- Причиною, по якій я таємно вибралася з будинку нікому не сказавши, було те, що...
Я трохи похитала головою.
Потрібно було розумне виправдання, щоб переконати Деріка, ще більш підозрілого, ніж герцог. Головне не перестаратися.
- ....Я обіцяла вам, що буду жити тихо, як мишка, щоб не змушувати вас турбуватися про мене в майбутньому. Але ж молодий пан цього не хоче.
- ...
- Тому я вийшла і повернулася тихо, не піднімаючи зайвих марноти.
Так, я пішла нічого не сказавши тому що ти так захотів.
Це була чудова відмовка. Хоча, можливо, не зовсім гарне, судячи з спостережень за Деріка.
З якою метою ти вийшла на головні вулиці?
Він не переставав задавати питання. А на мене несподівано накотила жахлива втома.
- Я і про це повинна доставляти?
- Краще б тобі відповісти.
- Мені потрібно було знайти інформацію про одну людину.
Я добре знала, що закрити тему, назвавши все це секретом леді, вийде тільки з Вінтером.
Тому, зітхнувши, я помішала правду і брехню. Як завжди робила це при Деріці.
- Дехто допоміг мені в імператорському палаці, і я хотіла особисто вибачитися перед цією людиною за те, що втратила свою річ.
Коли я вимовила ці слова, Дерік раптово замовк.
Це викликало в мене захоплення.
Це ж плаття Вінтера, якого він наказав викинути.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert