'Кнопки скинути немає!'
Я відчувала, що зараз втрачаю свідомість. Куди б не дивилася, кнопки скинути ніде не було.
Тим часом крон-принц, здається, вже готувався перервати мої страждання в цьому бронному світі, так як підняв меч.
- П-постойте! Погодите!
Я перелякано закричала. Потім принц, нахиливши голову, прокоментував.
- Схоже, тепер у тебе з'явилося настрій говорити.
- Так! Я скажу! Я скажу вам!
І відчайдушно закивала. Клинок, який він підняв, знову притиснувся до моєї шиї.
- Продовжуй.
- Ну...
Фактично, я і справді сказала, що відповім йому через паніку, але коли справа дійшла до сповнення обіцяного, моя голова спорожніла.
Тобто, я не знаю, що мені охороняти насправді. Я ж не можу сказати, що послідувала його тому, щоб померти, і не повинна вмирати, поки, як я знаю, кнопки скинути немає.
"Може вибір включити?"
Але не було ніяких гарантій, що моя душа не звільниться від тлінної оболонки, навіть якщо включу його.
Тому що раніше я не дожила до цього моменту.
- Я майже чую скрип шестерень у твоїх мізках.
Поки я остервенело намагалася щось придумати, крон-принц, що починає втрачати терпіння, холодно посміхнувся.
- Я неймовірно заінтригований твоїми майбутніми словами.
Хвилюватися було небезпечно.
- Це має бути розумне виправдання, дочка герцога.
- ....
- Не люблю, коли хтось відмовляється співпрацювати.
Пробурмотів він, трохи збільшуючи тиск меча на мою шкіру. Моя шия потекла теплою кров'ю.
Страх смерті і болю.
Захопили контроль над моїм розумом.
- Ви мені подобаєтеся!
Тому більше ні про що не думаючи, я почала нести повну ахінею, яку навіть сама находила неймовірно безглуздою.
- ... Що?
Його вишневі очі розширилися. А я сильно зажмурилась і скрикнула. Мої слова повністю вийшли з-під контролю.
- Я-я любила вас весь цей час!
- ....
- Я думала, що могла б полегшити ваше горе від нещасного інциденту, бо вважала що він приніс вам біль.
Це зовсім ідіотське діалогове вікно не було в складному або нормальному режимі.
Так, у звичайному режимі героїня зустрічається з наслідованим принцом і потішає його, але це було можливо тільки тому, що вона не бачила сцену того, як він відрізує голову вбивцю.
'Черт.'
Хоча я й не знала, що сказати, чому я повинна була ляпнутися, мені подобається це божевільне відроджування?
Але якщо подумати, є лише одна причина чому благородна леді може піти за чоловіком у цей моторошний лабіринт.
....так ви могли б сказати, якби це була розмова між жінкою і "нормальним" чоловіком.
'Пока-поки, божевільна іграшкова. Я скоро повернуся додому, бо зараз помру. Все моє обурення буде вкладено у однозірковий відгук.'
Я закрила газ і здригнулася, готуючись відчути біль, що мала звалитися на мене.
Але скільки б я не чекала, звук розрізаючого повітря меча не було чутно.
- Хм. Псіна герцогської родини, закохана в мерзотника з імператорського роду, хах.
Нічний вітерок лоскотав мені переноску. Я обережно розплющила очі, прислухаючись до тихого бурмотіння наслідного принца.
- Це....
- .......
- .... таке несподіване виправдання.
Криваво-червоні очі були прямо перед моїми. Я не дихала, боячись подихнути.
Він витріщився на мене з повним інтересом обличчям.
- Ти, мабуть, не так вже багато разів бачила мене. Мабуть, вперше ти побачила мене на церемонії в честь мого щасливого повернення додому.
Насправді, тоді я його теж не зустрічала. Очевидно, я переселилася в це тіло саме після цієї церемонії.
Моє тіло було напружене, а я відповіла.
- Того дня я закохалася з першого погляду.
- Що тобі в мені подобається?
- Ну...
Цього разу я втратила дар мови.
Що мені сказати? Ні, ЯК мені сказати. Пам'ятаю, я неодноразово обводила "X" на його ім'я, коли востаннє реорганізувала сюжет.
Я поглянула на нього і змусила свій розум сховати звивні, поки він не втратив терпіння.
- Маски для обличчя, які ви використовуєте роблять вас дуже привабливим.
- Сумно усвідомлювати, що єдина добра річ у мені - це моє обличчя.
Ви дуже хоробрий і добре володієте мечем.
- Твої причини, це просто ті речі, які можна віднести до будь-якої людини. У тебе немає інших, більш оригінальних і цікавих привідів?
- Це... Ну...
Безпосередня відповідь і запитання вкинули мене у стан довкілля.
Чесно кажучи, тепер я ледве могла стояти на своїх ватних ногах.
Моя шия мала холодну шию, і це дуже лякало.
Мені...
Посмішка крон-принца ставала все ширше з кожним разом, як я, приклавши всі сили, стримувала сльози.
Я була невмінна в той момент. Для мене, намагатися померти від рук огидного покидька на зразок нього - божевілля.
Непритомність — це найкращий вибір.
- Ладно. Хоча я не дуже задоволений, сьогодні я тебе відпущу.
На підтвердження цих слів меч, який врізався у мою шкіру, зник.
Я здивовано підняла голову, коли наслідний принц зі блискучими алими очима схвильованим голосом вимовив:
Але наступного разу я тобі все одно доведеться пояснити, за що і як ти мене кохала.
Я закинула як бовдур.
- А зараз йди.
Скр-. Поки він говорив, його меч ковзнув назад в ножни.
У цей момент. Вона зацікавилась його чудовим золотим волоссям.
Потім.
[Інтерез 2%]
Миттєвість я скинула його поглядом, приголомшена. Не від радості чи полегшення, а тому що це було неймовірно...
Нелепо.
- Чого ти там стоїш? Хочеш зіграти в "нарисуй-червону-лінію" ще раз?
Запитав наслідний принц, дивлячись на нерозумно застиглу мене, і провів великим пальцем по своїй шиї.
- З-сусім немає!
Я підстрибнула і поплескала назад.
Як тільки мені здалося, що вже досягла входу в лабіринт, я розвернулась на 180 градусів і швидко зайшла вперед.
У ту хвилину я не могла думати про підписана етикеткою з імператорською сім’єю. Рухатися швидко, але не бігом - найкраще що я змогла зробити, спиною відчуваючи погляд кронприца.
Загорнувши за ріг, я зірвалася на біг.
Мене зачепили струмені холодного повітря, які похитували поранену шию. Але я була занадто глибоко занурена в власні думки, навіть щоб відчувати біль.
'Кнопки скинути немає.'
Саме цей факт налякав мене найбільше, коли насельний принц збирався перерізати мені горло.
Те, що моєї страховки, на яку я так сподівалася, не існує.
Це означає, що я не можу померти так як збиралася.
'Що якщо моя смерть дійсно буде кінцем всього? Якщо я не повернуся додому, а просто помру... ?'
Я просто звичайна студентка. Не така безстрашна, щоб так ризикувати.
Єдине, що мені залишається - дістатися до кінцівки з одним із персонажів.
'Але як?'
Як я зможу протриматися і досягти фіналу з одним із персонажів, які намагатимуться вбити мене навіть за найменший злочин?
Той факт, що інтереси всіх чоловічих персонажів виросли, був не важливий для мене.
Такі речі завжди зникають в мить ока, наче мильний міхур, навіть якщо ви докладаєте всіх зусиль для збереження.
'Що якщо я буду намагатися з усіх сил і піднімати їх інтерес, але в один прекрасний момент все це просто зникне, як у грі?'
Це буде смерть.
Але я не хочу вмирати.
"З чого це я повинна".
Особливо тоді, коли я намагалася втекти від своїх єдинокровних братів, то ризикнула своїм життям і вижила.
'Чому я повинна так безглуздо померти в цьому божевільному всесвіті, де мені тільки і залишається, що просити милості виродків, яких я навіть не знаю!'
- Хн-н, мм.
Сльози повзалися струмком і разом зі збитим диханням вирвався схлип, але все це було поза моїм контролем.
Завдяки тому, що слідуючи всю дорогу за світлом я бігла назад я повернулася швидше ніж коли йшла до центру Саду-Лабіринту.
Мені залишалось ще кілька кроків, щоб назавжди покинути сад.
Бам-. Я врізалась у людину навпроти мене, не роздивляючись її в темряві.
- А-а!
На мене, особину з розщепленими нервами, нахлинув великий жах від думки що крон-принц, можливо, йшов за мною слідом.
Я вже збиралася продовжити біг, коли моє зап'ястя схопили.
- Пусти!
Я кричала, у страху за своє життя.
- Пусти мене!
- Леді?
- Чому я мушу померти! Я не хочу! Я не хочу вмирати!
- Леді! Леди!
Мене, яка стискає зловлену мною руку відрізало відчуття, що хтось міцно тримає мої плечі.
- Ви в порядку?
У полі зору з'явилися широко відкриті від подиву ультрамариново-блакитні очі. Потім я побачила срібне волосся, яке сяяло у слабкому світлі.
Над усім цим величним сяяло [Інтерез 0%]
- А-а...
- Ш-ш, заспокойтеся. Я не збираюся завдавати вам біль.
Я плакала, коли хлопець заговорив приємним голосом і перетворив мене в нерухому статую.
'Знову один з головних героїв?'
Коли я зрозуміла, з ким зіткнулась, то почувалася дуже пригніченою.
Бинтер Верданді. Маг і маркиз.
- Я.... Зараз зі мною все добре.
Тільки те, що це був не наслідний принц, швидко мене заспокоїло.
Я невпевнено підняла руку до очей і витерла сльози.
Я хотіла повернутися додому. Я не хотіла бути тут ні секундою довше.
До того ж, у мене просто сил не було бачити Бинтера.
- Я доклала зусиль людині, якої раніше не зустрічала. Будь ласка, забудьте про те, що зараз сталося. Вечіра.
Виплюнувши слова, я некультурно витерла обличчя.
Поклонилася, попрощавшись і спробувала пройти повз нього.
Але знову було зупинено.
- У вас сильна кровотеча.
Сказав він, вказуючи на мою шию.
- До того ж, ви такі бліді. Я відведу вас до місцевого лікаря.
- Все в порядку, мені потрібно поспішати де-куда....
- Тоді, хоча б візьміть це.
На відміну від мене, який не хотів зараз цим займатися, Бінтер, не відпочиваючи мене і вийняв щось з нагрудного кишені та передав мені.
- Прикладіть його до рани і надавите. Це зупинить кровотечу.
Це був білий носовичок.
Я пригостив його мить, перш ніж прийняти.
Все одно в бальний зал мені з такою кровотечею не повернутися.
Я знову вклонилась і подякувала.
- Дякую, я обов'язково поверну послугу.
- У цьому немає необхідності.
Він відмовився простягнути руку. Потім.
- Замість цього, я б хотів, щоб при наступній зустрічі сумі в цих прекрасних очах зникла.
Ці теплі руки були достатньо близько, так що торкалися шкіри навколо моїх очей, і я могла відчути ледь помітний жар.
[Інтерез 9%]
Я була занадто зосереджена на писаннях, які сяяли над його головою, так що не помітила, якими очима він дивився на мене.
##
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
З 8 березня, пані!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert