Через кілька днів спокійної і мирної подорожі по шляху країни Огня на возі, запряженій кіньми, команда номер три разом з замовником та його охороною нарешті дісталися до того самого міста Осака, що зустрівся їх цілком добротні воротами через які не впускали у місто просто так, а вимагали ретельний огляд і перевірку, як і те, яке було в повозку, так само й самих подорожніх. Також варто було додати те, що кожен торговець був зобов'язаний заплатити внесок без цього з товарами його б в Осаку не допустили, які говорили насправді про багато речей...
Наприклад, про те, що місто в першу чергу керувало відповідальною людиною, яка розуміла, як правильно вичавити гроші від торговців і вимогливо ставитись до безпеки, поставивши перед головними воріт озброєних холодною зброєю постових, які не були такими ж першокласними як у Катаро, замовник команди номер три, але також чітко знали у своїй роботі.
Взагалі, за весь той час, який Лі зміг провести поза Конохі він встиг безліч разів здивуватися не тільки чудовою красою заможної на природу країни Огня, але і в принципі був збентежений через те, як саме жили місцеві люди.
Міста як міста, нагадували цілком розвинені середньовіччя, охоронці і бандити з мечами та списами, акі якісь лицарі із казок, але оскільки всередині Скритого Ліста спокійно використовували телевізори, супутники і комп'ютери. Рок бачив це все своїми очима, тому і питав, мовляв, як так вийшло, що світ Шинобі чомусь обмежувався лише одним Какурезто, ну а за межами села навколо простягалися настільки звичайні міста, Що бровий хлопець і виділити їх якось не міг, хіба що насолоджуюся тим фактом, який хороший той повітря, яке не забруднюється чимось хімічним, протиним, і які гарні ті дороги, де скаки легко обходять усі кочки, не те що машини в його попередньому житті.
"Там, де ніндзя, там і більш-менш розквіт. У решті Коноха ніби відрізана від всієї країни вогню, що, напевно, має сенс. Якщо так подумати, тоді як спочатку існували елементарні держави і тільки потім вони вирішили створити співпрацю зі прихованими селами, щоб використовувати їх Шінобі для своїх цілей, у тому числі для війни. Занятно виходить..." ✔ роздумував Лі, в той же час сльозаючи з воза разом із Неджі і Тентен.
Трійка вирішила пройтися містом Осаку вже на власних ногах, навіть якщо це означає опинитися в оточенні високих охоронців клієнта Катаро. Не те, щоб підлітки їх боялися, зовсім ні. Адже як повноцінні Шинобі вони добре усвідомили, що будуть навіть сильніші в будь-якому існуючому плані, але просто було те що значно підвищило цих охоронців на духовному рівні у порівнянні з тими ж недосвідченими Генінами років дванадцяти.
Що саме, питається?
Те, що охоронці Катаро вже вбивали.
По-справжньому вбивали. Про це повідомляли їхні грізні вбивці, яких Рок Лі міг би спробувати відтворити на основі негативних емоцій, але не більше. Фальшивка залишається підробкою, але запах крові є катастрофічним фактом ніби клеймо на тілі.
Навіть мешканці цього міста швидко помічали це, тому вони активно уникали їхньої компанії як перевезення з товарами і не перешкоджали чи виїжджали на дорогу. Але чи не сторонився б хто-небудь так дванадцятих підлітків, нехай вони і є повноправними Шинобі? Звичайно, ні.
Пристрасний зовнішній вигляд іноді вирішує куди більше, ніж повноцінне вміння...
✔ Пан Катаро, а що ви перевозили з Конохи до цього міста? Це ж не таємниця сподіваюся? ▫ Одною з найбільш балакучих у їхній команді була напружена тиша, яка вирішила розірвати саме Тентен. Він звернувся до чоловіка в юркаті та солом’яній капелюсі, який все ще їздив верхи на возі.
✔ Хо-хо. Молодец, що запитала. Я саме давно хотів розповісти про це, та ніхто мене не питав. Мій товар - це керамічні вироби всіх видів. Вази, посуди, також майоліка з фаянсом як доповнення. Загалом-то, в Конохі за рахунок потрібних інструментів я управлюся з цією продукцією на вищому рівні, а після невеличкої подорожі перепродам тут, за набагато більш істотну ціну, ніж якби продав це все у Конохе. Ось такий я продавець, хе-хе-хе, чітер свої вусики Катаро, як видно і вперто не засоромивши свою говорючу натуру, тому що не боявся навіть у подробицях описати всім присутнім свій бізнес-план, який до цього часу працює.
✔ А?. Эм-м... Добре... Ладно... ▫ Хоча варто було додати, що Тентен була трохи в шокі від такого різкого потоку інформації, отже і не змогла гідно продовжити діалог, благо їй на допомогу прийшов всюдисущий і енергійний Майто Гай, плескнувши у долоні та перейшовши на свій звичной легковажний сміх:
- Ха-ха-хо! А коли ліхі продавці у нас в країні не в моді, пане Катаро? Але продавай в цьому місті я так розумію, займаєтеся не ви, вірно? Все-таки ви найняли нас охороняти ваш шлях туди і назад, а це означає, що в кінцевому підсумку ми знову відправимося з вами до Коноху, правильно?
- Так, ви маєте рацію. Я лише роблю, а продаю мій син. Йому тільки недавно двадцять стукнуло, але він вже встиг одружитися, завести дітей і активно торгувати на ринку. Насправді я дуже пишаюся ними! Сильний. Розумний. Розлий. А як він чудово готує, просто палички оближете ... - Ось так повільно Катаро перейшов з теми бізнесу на тему того який у нього прекрасний дорослий син мачить на горизонті і про те, як він їм захоплюється кожен день.
Типова літня людина. Він не міг посміятися, слухаючи його. Року здавалося, що якби це його минулий світ, сучасний у всіх своїх планах, то Катаро б точно дістав свій гаманець і почав би розкидатися фотографіями свого сина.
Це й справді потішало, хоч і дивно знущалося.
✔ А він виявляється багато базікає і дуже дратує... ✔ Безстрасним шопотом пробурив відреставрований Неджі Х'юга, але тільки так, щоб його могли почути лише свої сотовари по команді.
Таким чином без зайвих метушні власник б’якугану як зазвичай висловив свою холодну думку, хіба що, цього разу набравшись манер і зробивши це максимально тихо. Властивість у стилі Х'юга, ось яка вона була.
▫ Хех, ✔ посміхнувся Рок, також похитав головою.
Шлях до міста Осака був нехай і цікавим, але без всіляких тренувань та спарінгів бровый хлопець встиг навіть закучати, отже зараз по-справжньому кайфував і радів ходьбі вулицями, де знову була юрба з різних по підлозі і віці людей, що активно перемовлялися між собою. Посмішки на їхніх обличчях гарно так підносили настрій. Навіть дуже похмурий Неджі відчував певний приплив духу.
✔ О, до речі! Поки не забув. Живе в моєму домі племінниця моя. Дочка мого молодшого брата. Зараз вона сирота, адже бісові бандити ... ✔ Почавши розповідати енергійним тоном літній чоловік Катаро миттом перейшов у більш похмурий тон, як би ще й правильно підбираючи слова і намагаючись не виплакати ту сльозку, що трималася біля очей:
І саме тому я беру в охорону себе ще й Шінобі. Не хочу залишити свого улюбленого сина без підтримки, і так брата втратив. Хоча, ще так шкода племінницю. Їй зараз чотирнадцять тільки, молода, хоче Коноху побачити, ось я вирішив взяти її наступного разу з собою. І цього разу прийшов. Сподіваюся, ви не будете проти ще когось охороняти? Або мені доведеться доплати?
Звичайно ж не проти, пане Катаро! І не обов'язково доплачувати! Ми, команда номер три, з честю і з повною відповідальність займеться вашою охороною та захистом вашої племінниці! Ми ж шляхетні Шинобі Скритого Листа! ✔ Відповів солдатом Майто Гай і належить Джонину.
Слідом його слова підтримували кивком і учнями чоловіка. Тентен так сильно зворушила така історія. Вона відразу уявила, що було б якби її батько загинув і каштановолоса дівчина прийшла до невтішних висновків про себе: швидше за все вона б не тільки сильно засмутилася до стану меланхолії, але й заробила би хронічну депресію.
"Як повернуся до Коноху, у ту ж мить я відправлюся до батька в кузню!" - ось що вирішила Тентен.
Кожен заразився певними похмурими думками, єдиними хто не змінився в настрої це охоронці старого Катаро. Вони, як і були мовчазними та загрозливими, так ними й залишилися. Вони навіть на хвилинку думали, що це лише одні з тих картонних декорацій, які часто зображаються в виставах.
Такі ж безликі і не змінені, що б не сталося тут і зараз.
Проте, варто було візці і команді номер три під’їхати до будинку Катаро, біля якої була прибудована маленька майстерня, як на звук брижі коней та їх топота, розкриваючи голосно двері, назустріч їм вибігла молода симпатична дівчина в солом'яній капелюсі з яскравим довгими рудим волоссям і веснянками на обличчі.
- Дядько! Вона радісно вигукнула і стрибнула обіймати Катаро, який спускався з воза. Чесно, як подумав Лі та інші, не здавалося на перший погляд, що ця та сама племінниця сильно засмутилася тим фактом, ніби її батьків немає в живих.
"Хочеш, про що я тільки думаю? Можливо, вона дуже пригнічена і просто намагається не показувати себе перед своїм дядьком, який також втратив близьку особу — брата. Ех, важко подібне сприймати спокійно. Це я звик до того, що у мене не було близьких, але ті, хто з самого початку ріс в затишному та здоровій сім'ї, наскільки їм жахливо і боляче втрачати те, чого вони колись мали? Навіть уявити жах, чорт..." ✔ вирубався у своїх думках Рок з рук кулаків.
Однак, на ділі в обличчі він був максимально розслаблений, штовхом-то і не похмурі брови. Можна сказати, що вже навчився ліпше контролювати себе.
