Поттер, відчувши щось у центрі таємниці, мусив спуститися туди на ліфті і звільнити мене від позиції лідера. Далі дорогу я, слава Мерліну, не знав. Тут вже припадалася розраховувати на спонні бачення Поттера. При цьому з кожним новим баченням Поттер ставав дедалі більш нервовим і все сильніше поспішав кудись, в якийсь момент остаточно зірвавшись на біг... І це непогано. Так я, принаймні, міг знаходитися злегка позаду нашої побудови, маючи при цьому можливість, в разі чого, захистити шлюбну компашку грифіндорців. І сам я при цьому, ймовірно, під удар попадати не буду.
До того ж, через те, що я був за спинами іншої групи, ніхто не став мені заважати, коли я дістав свою паличку для використання скануючих і розвідувальних закляттяв ... І я дуже вчасно згадав про дані заклинання, адже прямо зараз у відносно близькості від нас було більше п'яти не найслабших чарівників. У добавок до цього я примусився відчути чуже заклинання слежки. А точніше магічний контур, що покриває весь відділ і навряд чи може бути чимось іншим.
- Будь ближче до мене. - Тихо наказав я, майже наближившись до Герміони, розуміючи, що ми тут не одні. Та й інша слежка за нами явно присутній, що напружує мене ще сильніше. І добре, якщо її встановив той же директор, приховувати від нього більшість своїх можливостей вже практично безглуздо. Може це Темний лорд? Той, наскільки я розумію, ще не знає про мою силу... І краще б йому і далі залишатися в незнанні.
Правда, я дуже сумніваюся, що Темний лорд, навіть якщо дозволити його присутність в міністерстві, встиг би за пару годин, а саме стільки років з початку видінь Поттера, зміг б встановити подібну мережу із закляття. Той, звичайно, дійсно великий маг, але навіть йому довелося б дуже складно, ресьчи той на встановлення подібної мережі за такий стиснутий термін. Та й ризик того, що закляття в такому випадку просто належаться один на одного, переставши нормально працювати, занадто високий.
Загалом, я не збирався стримуватися при зустрічі зжиралями, адже ризик не виконати своє завдання або навіть поставити під удар здоров'я, куди як вище, ніж шанс розкрити свої можливості перед Темним лордом. Хоча, я все одно міг би ризикнути, тим більше, що Герміона вже виконала мій наказ, почав триматися у кроках доступності. І навіть ті близнюки дивилися на цю ситуацію дещо дивно, але не обурювалися і нічого про це не говорили. Мабуть, берегли дихання для бігу.
А воно їм було дійсно потрібно, все ж ніхто з компанії Поттера, кром'я Герміони, своїм фізичним розвитком не займався. Так, нескінченні польоти на мітлах забезпечили їм якусь непереконливу витривалість, але той же Рон вже через почав подавати перші ознаки втоми... Що було досить жалюгідним видовищем. Добре, рудий хлопчик не знеохочувався раніше і продовжує бігти за своїм помішаним другом. А Поттер реально знаходився в своєму роду трансі, заводячи нас все глибше у середовище Пожирачів.
Так, я продовжував сканувати навколишнє місце, чудово розуміючи, що шрамоголовий гриффідорець веде нас пряміком в оточенні пожирачів. При тому самі ланцюгові пси Темного лорда, здавалося, знали про нашу присутність і того, хто саме йде до них у пастку, рухаючись за нами, щоб в якийсь момент закрити пастки. Не було багато пожирачів — всього чотирнадцять чарівників, що цілком терпимі.
Звичайно, серед цих пожирачів повинен був бути хтось і з внутрішнього кола, що куди небезпечніше рядових членів даної організації, але з цим я вже як-небудь впораюся. Головне, щоб ці бранові барани з алозянного факультету не лізли мені під руку, що, я впевнений, обов'язково станеться. Велика частина цієї компашки вважає мене мало не головним пожирачем, ну або просто шпигуном Темного лорда. Вони мене просто змусять сказати Герміони та мою здатність довести їх куди треба...
Так, давайте не будемо про сумний, тим більше що після ще кількох хвилин бігу Поттер нарешті збавив хід, додумаючись при цьому дістати свою паличку і запалити Люмус ... До цього ми втекли фактично в темряві. І якщо Поттер, завдяки своїм постійним баченням, хоч щось міг тут побачити, ну або просто досить добре тут орієнтувався, то ось інша компанія... Ну, мої очі, принаймні, дуже швидко звикли до темряви, дозволивши відносно точно вловлювати основні об'єкти. Проблеми в мене були лише з сприйняттям квітів у темряві, але це не так вже й важливо.
Тим більше, що своїм прикладом Поттер змусив і інших грифіндорців дістати свої палички ... Після чого стало достатньо світло, а ми стали просто чудовою мішенню для атаки. Через це, до слова, я відійшов трохи від групи, привівши з собою ще й Герміону. Та, здається, і сама розуміла значення таких дій так само діставши паличку, але не користуючись тією для освітлення... У разі раптового нападу, запалений світлячок на кінчику чарівної палички не просто буде чудовою мішенню для чужих заклинань, але й перешкодить самому власникові палички швидко застосовувати захисне закляття.
І я, якщо бути чесним, дивується, що ніхто з гриффиндорців не знає про подібний нюанс. Якщо близнюки, довчившись сьомого курсу, знатимуть такі тонкощі чаклунства. Хоча вони, мабуть, знають про це, але їм бракує практичного застосовування такого знання... Сподіваюся, що цей же брак мозку не завадить їм вчасно зреагувати на небезпеку, а то захищати відразу п'ятьох чоловік буде досить проблематично...
До того ж, як тільки ми увійшли в відділ з передбаченнями, коло пожирачів навколо нас остаточно зачинився, почав дуже швидко звужуватися... Але я переконався, що весь цей похід — одна велика пастка, бо коли він опинився в центрі невидимого кола з пожирачів, Поттер наче у насмішку над моїми нервами, зупинився на проти одного із куль зі заклинанням... Сума взяти цю кульку в руки.
Мда, а ось і те пророцтво про яке нам колись розповідав Дамбльдор. Мабуть, заради цієї кульки весь цей вистава і був затіяний Темним лордом. Том не знає повного тексту пророцтва і навряд чи міг знайти його. Активна куля з пророцтвами може бути лише віщом, про якого це пророцтво і було сказано. Для решти ж так і залишається простим кульком... Це не активована куля з пророцтвом у чужих руках, а може зруйнуватися. Занадто специфічний це артефакт.
Через останню ситуацію, ймовірно, Темному лорду і потрібен був Поттер. Само собою заявитися в відділ таємниць той, ймовірно, не міг. Ну а його прибічники і агенти чисто фізично не могли ця кулька тому віднести ... Точно до того моменту, поки Поттер не торкнувся потрібної кульки. Після цього, пожирачеві вже не потрібно було чекати чого-небудь, залишилося тільки забрати у Поттера потрібну їм кульку ...
- Сеа Хаурам! - Рябнув я, закривши Поттера щільним коконом захисного закляття, в яке вже наступної миті врізався червоний промінь оглушливої прокляття ... хтось у массі точно не збирався цементатися з нами, атакувавши швидко і раптово. Правда, я все одно зумів зреагувати на атаку, не забувши при цьому випалити навколо себе рунний контур. Він, в разі чого, захистив би моє тіло від перової атаки поки я зайнятий захистом Поттера. Правда, віній атаки так і не пішло. Решта пожирачів продовжували будувати, тримаючи нас в кільце.
- Гарна реакція, Драко Малфой. - Роздався з мороку жорсткий голос, чимось схожий скреготить рвушника металу. - Ви змогли захистити свого друга-маглакровку від мого заклинання ... Ось тільки це вам мало допоможе. - Продовжуючи рухатися в наш бік, чітко прохріпів чоловік у фірмовій масці пожирача смерті... Я дізнався про це багато разів і не два рази, побачивши у спогадах Пітера Петтегру та моєї тружайної тітки.
- Дякую за похвалу, містере пожирач смерті... Чи, може, краще звертатися до вас на ім'я Рудольф? Як і личить у пристойному суспільстві, відповів я, не звертаючи уваги на останні слова свого противника. Я і без нього чудово розумів ситуацію... Не просто так я дозволив Поттеру сісти в потрібне місце. Якби я не був упевнений у власних здібностях захистити цю компашку - дав би задню ще як тільки виявив першу п'яту пожирачів.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda