- Як це розуміти? - Взяв лжеГрум своїм скрипучим голосом, явно не збираючи відразу ж мене атакувати. Мабуть, не повністю впевнений, що це саме я його атакував, а не хтось моїми руками ... Ну, раптом я там під Імперіо, наказ виконувати. У такому разі йому не дуже добре було б ознайомитися зі мною жорсткими методами. Хоч би як там було, він не повинен завдавати мені великої шкоди. І помста у виконанні розбійної жінки, в руках якої знаходяться ресурси відразу двох стародавніх родів... Навіть я боюсь такого противника.
Але це вже проблеми самого фальшивого Грамума. Правда, той з нею не зіткнеться. Помирати я в будь-якому випадку не збираюся, на а те, що цей кадр зміг вижити після моєї атаки ... Неприємна подія, але я з самого початку допускав можливість того, що моя атака не пройде. Магічне око справжнього Грюма - не просто я нічого, щоб так легко її обдурити. Власне, я саме через цей артефакт і не став влаштовувати куди більш банальна та надійну засідку на викладачів. Він би її в будь-якому випадку виявив, навіть якби Місяць і допомогла мені сховатися...
- Простите... - Додатково збиваючи Барті з пантелику і роблячи трохи дриганний рух всім тілом, ніби б намагаючись боротися проти самим собою, тихо прошепотів я ... Щоб у наступній мить відправити в противника щільною хвилею вогню, закрити парочку дуже забійних проклять. Я взагалі люблю багатошарові атаки, вони найбільш ефективні, противник банально не знає від чого саме йому потрібно захищатися, тому що вогонь або та ж вода відмінно приховують інші чари... Ну а те, що такі трюки вимагають крайніх концентрацій - не так вже й важливо, ментальна магія дозволяє мені ще і не такі хитрощі видавати.
Хоча Барті все одно досить успішно справився з моєю атакою, нехай сказацтво на його обличчі дуже швидко змінилося крижаної зосередженості. Той вже зрозумів, що я не з простих, так і зачарований, як він сам тепер практично впевнений, наскільки серйозно ускладнює справу... Але не для мене. Адже поки Грюм намагається розібратися в тому, як саме йому впоратися зі мною, я не соромлячись у засобах заповнюю коридор стародавнім замком магічним вогнем під саму стелю... Та й про авади не забуваю, чудово знаючи, що магічні артефакти старого аврора можуть врятувати Барті від дуже і багато чого.
- Фраєр! - Буквально заревів Пожирач смерті, розуміючи, що починає програвати. Вогонь буквально випалює все навколо, в тому числі магічні щити Барті... Пам'ятати про те, що дихати нам вже дуже скоро стане як би і не чим, бо весь кисень буквально згорить у моєму вогні, взагалі не варто. Це я досить легко зможу витримати тривалий кисень голодування, а ось Барті... Сумніваюсь, що вам вистачить сил і навичок підтримувати себе чистим повітрям без відволікання від бою.
Ось тільки нічого змінити Барті вже не міг. Навіть коли той, нарешті, відкинув зайві сумніви, почав лупити по мені заклинаннями з усією доступною силою, було вже пізно. Спочатку це було надто важливим для Пожираника, щоб той зміг повернути ініціативу. Та й я, чого вже приховувати був банально сильніше Барті. І нехай досвід був якраз на його боці, але його банально не вистачило, щоб подолати вже отриманий мною привілей.
Та і занадто явного недоліку досвіду за мною не спостерігалося. Все ж пам'ять Тома була досить фарбованою і багатої на дрібні нюанси, що можуть перевернути результат майже будь-якого бою. Та й мій дар навіть не думав деактивуватися, точно підказуючи мені як з найменшими втратами уникати або блокувати майже кожне перше прокляття чи заклинання лжеГрума.
Загалом так, незважаючи на провал початкового плану, особливих проблем з Барті я не відчував. Звичайно, наша битва все одно була небажана, але я йшов куди краще, ніж сам очікував. Здавалося, що навіть просте тренування у моєму житті було складнішим за те, як я і Краучем зараз між мною та нами... А бітовий я це назвати вже точно не можу. Дуже легко я « душив » свого противника, поступово заганяючи його в кут.
І нехай під кінець той же реально став небезпечним, просто через те, що мало не будь-яке його прокляття могло розмалювати мене тонкою шаром по стінах стародавнього замку. І навіть те, що навколо бушував мій вогонь, укріплений тепер і направленими вітрами, тому що простий повітря у приміщенні вважав зайвою що й закінчився, не сильно то і послаблювало закляття Пожирача смерті ... Але я справлявся. При цьому справлявся добре, де блокуючи, а де і банально ухиляючись від чужих проклять.
Останнє, що я мала на увазі - це не просто коридор, в якому відбулась битва, але й було важко назвати широким. І якщо з одного боку це було просто відмінно, адже я зміг буквально заполонити своїм вогнем все доступне для маневру простору, то ось з іншого - мені насправді мало місце для ухилення від чужих проклять. Хоча, звичайно, перевага місцевості все одно була на моєму боці.
Адже я досить добре контролював свій вогонь, щоб той не шкодив мені самому, дозволяючи достатньо спокійно маневрувати по доступному мені простору і серйозно ускладнює пересування для Барті ... Що в результаті і зіграло з ним грубий жарт. Хай завдяки магічному оці справжнього Грума той і зміг уникнути моєї першої атаки, та й потім цей артефакт непогано так допоміг Барті помічати приховані в моєму вогні прокляття, але врешті-решт навіть він не врятував Берті від чергової авади у моєму виконанні ...
Так, кінець не занадто то й напруженого бою закінчився дуже очікувано... Ну а те, що за ті неповні дві хвилини бою ми примусили перетворити один з коридорів Хогвортса в випалену порожньо з багатьма вибоїнами на стінах, не так вже й важливо. Дійсно сильні чарівники могли б і частково завалити лівий корпус замку. Так що не будемо про це, тим більше, що мій вогонь, без випивки з мого боку, дуже скоро погасне ...
Звичайно, тіло Барті це від спалення не врятує. Він, і всі його артефакти, що раз через це втратили магічну підпоємку, швидше за все згорять у моєму вогні. І це навіть добре, адже без серйозних доказів буде досить складно відновити картину подій... От тільки мені в будь-якому випадку пора вже б звалитися звідси. Нехай місяць, як я відчуваю, і блокує цю ділянку замку від спільної системи стеження школи, але магічні обурення в даному місці були досить серйозними, щоб хтось їх точно да виявив ...
Так, ми беремо Місяць в охапку і накладаємо на себе три десятки тих що ховають екрануючих чарок та маскування, після чого даємо по газум прямо у протилежну від головного залу сторону. Тепер усі педагоги і навіть сам директор знаходяться на Святій балці, а отже, й претендують ті можуть, мабуть, саме з боку головного залу... Правда, мені й самому потрібно якомога швидше повернутися на бал, щоб мого повернення не помітили. Ну, тут вже мені доведеться розраховувати виключно на власну фізичну силу.
Я все ще маю достатньо сил, щоб збільшити своє тіло метаморфізмом, магією крові та простим магічним усиновленням. Так що біг я з вітерцем. Луне, правда, не дуже то й сподобалися мої стрибки по сходах. Але та досить швидко знайшла для себе зручний погляд за спиною, повиснувши при цьому у мене на шиї, після чого її невдоволення повністю зникло...
Ну а варто було мені тільки скінчить забіг, опинившись досить близько до великого залу, як та взагалі попросила мене якось повторити подібний біг. Той, бачите, подобається використовувати мене замість конячки... Ще один закидон даної особи, що я краще просто проігнорую. Заставити мене катати когось у себе на спині, та все одно не зможе. Це надто дивне заняття, та й не подобається мені, коли мене порівнюють з їздовою твариною...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda