Знаєте, за останні півроку Герміона Грейнджер була не занадто мені і корисна. Так, завдяки їй я приблизно уявляв собі загальне положення речей на грифіндорі. Та й про справи Поттера майже завжди знав... От тільки впізнавав я все це через артефакт, деяким я сам і подарував дівчинці. Та й сил на аналіз її пам'яті витрачалося багато, тим більше, щосканувати доводилося все майже в реальному часі... що я робив далеко не завжди.
Але знаєте, незважаючи на деяку марність для мене цією кучеряшки, Герміона мені все одно подобалася... Вона завжди намагається дотриматися свого слова. Навіть те, що я змусив ту дати навряд чи під тортурами. Герміона завжди розповідала мені про плани своїх друзів на мій рахунок. При цьому дівчинка думала, що робить правильно, і взагалі її друзі... Їх декілька заносять, як вважає сама дівчинка.
І так, зазвичай дівчата запізнюються, бо зустрітися зі мною досить складно, тому я сам дізнаюся все з її пам'яті куди раніше, ніж сама дівчинка мені розповість. Але те зазвичай, зараз же, активно вивчаючи ментальні сліпки книг, що мені транслює Нарциса в режимі реального часу, я, часто, просто забираю на сканування пам'яті цієї гриффіндоркі. І як нещодавно з'ясувалося, даремно так роблю.
Адже наступна зустріч з Грейнджер принесла мені дуже неприємну новину — виявляється, Поттер зі своєю шістками вирішив влаштувати на мене засідку. Спочатку я навіть відмовився вірити в подібну дієту, але шостою Візлі та засідки не сумісні з поняттями. Але пара хлопців з "золотого трио гриффіндора" дійсно вирішила влаштувати мені засідку. Вони дуже зацікавились, коли запитали мене про Сиріуса Блека.
Що вони там збираються від мене дізнатися я так і не зрозумів. Блэк мёртв, Пэнси убила того чи не випадково, а сам я ніколи з тим не був знайомий. Хоча я чув про нього, звичайно, дещо більше, ніж прості обовивачі. Не даремно ж моя мати вроджена Блек. У дитинстві, наскільки я знаю, Нарциса і Сіріус непогано спілкувалися. Ну, до тих пір, поки останнього банально не вигнали з дому ... Ось тільки Поттер не знає про цю ситуацію життя моєї матері.
Отже, виникає питання: як у голову Поттера могла закрастися така абсурдна думка з засідкою? Хоча, чого тут довго думати? Скоро два барана з грифіндору самі прийдуть до мене в руки. Кому ж тоді ця ідея прийшла в голову? Заодно і про Люпина тих розпитаю. Я бачив одного разу, як наш професор по Зоті вчив Поттера Патронуса. Не сказати, щоб успішно, але я і сам протягом довгого часу не міг освоїти телесну форму. Хоча я трохи особливий випадок, зі своєю незнаною гидотою замість Патронуса. Але Снейп так і не зміг пізнати звіра, що тепер завжди формується при створенні мною заклинання.
Але не суть, головне, що Поттер знайомий з нашим професором по Зоті куди краще мене. А значить, той може знати, чим саме я так зацікавився даного мага. Та й навчити Поттера не завадить. Занадто той спокійно зважився на напад... Та й привід у мене буде просто відмінний. Все ж це на мене напали, а не я перший почав заклинаннями пекти...
- Дякую, Герміона. Ця інформація була дуже корисною для мене. - Навіть не намагаючись стримувати передбачуючого оскал, так і лізе мені на обличчя, щиро подякував я дівчинку ... Герміона ж, нехай і злякалася за своїх друзів, знайшов у мене занадто вже промовців, але сприйняла вдячність більш ніж мило. Дівчинка була дуже падка на будь - яку похвалу, чим я успішно користувався і засуджував сумління дівчини. Та все ж ця була досить добре здавати своїх друзів... Добре, моя похвала справді допомагала тій домовитися з власним сумлінням.
Тому, перед поверненням у свій готель я ще раз подякував дівчині, подарувавши, заодно, маленький блокнот зіллями. Нічого особливого, просто пара перероблених зіллям шкільного рівня, але дівчинці точно буде приємно. Та й не потрібна мені вже ця брошурка, рецепти зеленого я все одно давно запам'ятав. Хоча Снейп, який віддав мені цю буму перед одним зі своїх уроків, може і розбудитися, якщо побачить цю річ у Грейнджер... Про що я останній теж повідомив.
Загалом так, ми з Герміоною розходилися із ним цілком задоволені. І нехай мені тепер доведеться акі баран шлятися по Хогвортсу, щоб два інших барана ж змогли здійснити свій напад, але це невелика проблема. Все одно зараз у мене за планом розмову з Нарцисою, плавно переходячий в наступну лекцію від матері. А в такому стані я все одно не зможу занадто ефективно чарувати... Хоча, спробувати ще трохи пограти з безпорадною магією.
Я вже давно помітив, що зав’язливі навантаження на мій розум хоч і дико вимотують, але негативні наслідки майже не несуть. Нервове перенапруження цілком собі спокійно гасить мій дар метаморфізму. Ментальна ж магія допомагає не заробити будь-яких розладів, окрім вже наявних, в ментальному і емоційному плані. Але сама ментальна магія, а так "сила" мого розуму, після таких навантажень чудово прогресує. Так що така тренування в будь-якому випадку зайвих і не буде ... Я не люблю спілкуватися з мамою і тренуватися у чаклунстві. Після них я почуваюся особливо втомленим і навіть якимось розбитим...
Не найкращий стан для відбиття "везапної атаки" двох гриффіндорців. Ось тільки в здатності, точніше їх повної відсутності, Поттера і Уїзлі я був повністю впевнений. Ті, що не можуть засідати нормальну організацію, самі покалічилися під час нападу мене можуть. Що вже там казати, якщо подібні прецеденти з Уїзлі раніше були... Та й не треба мені боятися прихованого нападу, якщо мова йде про Потере.
Після поглинання хреста з діадеми Когтевран, я почав ще гостріше відчувати ту потягу до хлопця. Ну, якщо бути конкретнішим, то до його шраму. Тепер я впевнений, що тягне мене до нього саме що шматок душі Воландеморта, яка якимось чином виявилася в лобі хлопця. І я навіть не хочу знати, як це сталося. І так ясно, що проста Авада так спрацювати не могла. А значить справа тут не чисто... як і в усьому, що хоч якось пов'язано з Поттером...
А ще моя прогулянка затягнулася. Я більше двох годин ходив по Хогвортсу, не ховаючись особливо і навіть спеціально заходячи в тихі й укримні місця, ідеальні для нападу. При цьому я відчував, що два гриффиндорця вже давно сіли мені на слід ... Їх б тільки сліпий каліка не помітив би... але нападати ті чомусь не торопилися. І це, в якийсь момент, навіть почав мене бісити.
Я не хотів припинити тренування, але в мене є сила на маркерове чаклунство. Найчастіше я мав справу з косметичними чарами, як найнепримітніше. Ну і телекінезом трохи розпався, очищуючи пил з порожніх картин в тому числі і за допомогою нього ... У мене навіть сили почали закінчуватися, так і голова вже давно гудела, а парочка дятлів не наважувалися мене атакувати.
У якийсь момент я навіть начла думати про те, щоб атакувати першим... Але я не мусив вдаватися до крайніх заходів. Під час чергового спуску по пересувних сходах, а рухався я вже в бік вітальні слізеріна, у мене же летіли два промені Брагіабіндо... Хлопці вирішили почати зі зв'язування заклинання.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda