Август видався досить важким місяцем. Дехто з наших друзів, а хтось — був досить нудним. Та і напружувало це, якщо бути зовсім чесним. В основному, мене напружував мій батько, що так і сам « призначив мене своїм добрим знайомим», а за фактом просто похвалитися спадкоємцем, який робить серйозні успіхи в навчанні і навіть недавно відкрив у собі дар метаморфізму. Мені дуже не сподобалось бути живою куклою в його руках. Так само й гордість не є слабкістю.
Все це дуже виснажувало. Та і неспроможність займатися нормальними тренуваннями, кілька давило на мене. Я звик до постійного розвитку, тренуватися і відчувати втому після цього. І зараз, коли магічна енергія буквально б'є з мене ключ, а фізичний стан перевершує все що я тільки міг собі уявити... Мені було некомфортно, і я відчував себе безцінним. І це бісило, безодня сильно і навіть якось диким. Але не більше того.
Я знав, що ці кілька тижнів дискомфорту з мого боку обов'язково закуслять у майбутньому. В майбутньому, коли я почну вести серйозну гру проти Дамбльдора, всі ці знайомства і зв'язки, на які я зараз й витрачаю свій час, окупитися сповна. Та терпіння мені було не займати, потерпіти якісь три тижні, не так вже й складно. Тим більше, що дискомфорт мій здебільшого виходив саме з боку тієї частини мене, який дістався мені від Тома. Драко був зовсім і не проти всіх цих прийомів та новачок у гостей. Отже, змиритися з реальністю було досить легко.
Крім того, за всіма цими турботами і потребою "красатися" на людях я якось розслабився... у тому плані, що прокляття вже не давило на мене так сильно. Так, мій погляд все ще « припав » до фігур молодих чарівників, які були не так вже й мало, але тиск від прокляття більше не відчувався таким сильним. Можливо, все справа була в тому, що мене переповнили негативні емоції у бік батька, але мені дійсно було легше справлятися з прокляттям. Та й постійна зайнятість давала про себе знати...
Загалом так, останній місяць літа вийшов для мене досить складним, але плідним. Я познайомився з більшою частиною союзних сімей, показав себе світові і навіть почав насолоджуватися таким пристойним увагою, до своєї персоні. Можливо, Люціус не впродовж останніх двох тижнів після відпочинку у Грінґрассів та сквайрів мій вихід до світла. А там вже і емоції від всього цього у мене були б інші.
Але це все так, порожні припущення. Насправді ж, вийшло так, як сталося. І я радий, що все це закінчилося. Настільки приємно, що річний похід за підручниками сприймав як якесь свято. Навіть компанія мого батька, яка недавно мені дуже довіряла, більше не обтяжувала мене. Та і скорому повернення в Хогвортс я був тільки радий. Нехай мені і сподобалося відпочити вдома, живучи життя хлопчика з благородної сім'ї, але Хогвортс мені здається куди більш рідним та знайомим...
Так, Том вважав школу своїм домом. Життя в притулку, яке він вважав майже покаранням, а от у школі було дійсно добре. Хай у нього і були проблеми в самому чаті навчання, та й на факультеті таких проблем завжди вистачало, він все ж був безрідним сиротою, на школі аристократів, але це не перешкодило майбутньому Темному лорду щиро полюбити школу. І це кохання передалась і мені, нехай не в повному об'ємі, все ж Драко, сприймав Хогвортс саме як школа і ніяк інакше, але все же.
Після трьох місяців відпочинку та навчання у колі сім’ї я дійсно сумував за школою. Там я почувався набагато вільнішим, ніж у подорожі з Абраксасом. Про перебування вдома або в гостях, я взагалі не говорю. Що там, що за мною постійно стежили, а відчути себе спокійно, я не міг навіть у власному ліжку. У цьому плані в Хогвортсі було простіше, професор і директор просто фізично не могли приділяти своїм учням стільки уваги, скільки мені приділяли батьки.
Хоча, знову ж таки, Люціус винний у цьому. Саме він приставив до мене стеження з будинків і сам часто напружував мою присутність. Він же вирішив вивести мене в світло, трохи раніше відкладеного, щоб зміцнити свої, дещо похитнулись після недавніх звинувачень у його сторону з боку директора, позиції в міністерстві і пітільській раді... Можна навіть сказати, що саме через Люціуса, більшість цих канікул була зіпсована.
Нарциса в цьому плані була набагато приємнішим батьком. Так, її залетів про моє виховання... не традиційними методами, кілька ускладнив мені життя. От тільки собі я міг зізнатися, що способи матері мені відверто імпоную. Якщо б я міг зайти у свої бажання трохи далі, то взагалі був би вдоволений... У будь-якому випадку, порівняно з Люціусом, та була мені куди приємніше.
І я вже не соромлюся переводити наші стосунки на горизонтальну площину. Натомість я прагнув скористатися цією можливістю, хоча й розумів, що це просто неможливо. Нарциса складена шлюбним контрактом, і поки Люціус не зникне з цього світу, втілити свої трохи нездорові бажання в життя я не зможу... Так і Нарциса, незважаючи на деякі заскочки, як і в будь-який Блек, навряд чи коли-небудь дозволить мені, дійсно перетнути ту саму межу.
Я відчував, що мати мене любить, але саме як мама. Сильно, майже до фанатизму, але саме як мати, чоловіка в мені вона не бачить. Лише сина, який має дещо незвичні проблеми і з якими може допомогти тільки вона. Не надто приємна ситуація, я б думав, щоб вона ставилася до мене трохи інакше... але не всі наші бажання втілюються в життя.
Правда, ми можемо самі спробувати їх втілити, чим я і займуся в недалекому майбутньому. Зараз, рухатися в цьому напрямку мені якось не з руки. По-перше, треба позбутися Люціуса і того шлюбного контракту, що стримує мою матір від розлучення. Потім можна буде залізти до улюбленої мами під сукню. Та хоч і буде проти, але в моїх силах я впевнений, та й магія ще ніхто не відміняв. У крайньому разі, скористаюся зіллями, мені подібні способи не сильно то й перестануть, хоча я волів би впоратися своїми силами...
Гаразд, все це справи далекого майбутнього. Зараз мене чекає останні дні літа, що обіцяли стати непоганими вихідніми перед початком бурхливої навчання... Ну, так було б, якби наша британська міністерство не вирішила відправити в Хогвортс, вартовий Азкабану - дементорів! Не так давно Люціус дізнався про такий неприємний факт, а тому Нарциса вирішила навчити мене деяким заклинанням, які можуть допомогти у боротьбі з цими тварями.
І ні, мова йшла не про Потруса, його я і так знаю, Снейп навчив, нехай тілесної Тріпс у мене поки що і не виходить, занадто велика форма мого втілення. Нарциса вирішив навчити мене кількох спеціалізованих проклять роду Блек, що здатні зробити ну дуже погано, навіть демонам Азкабану. Я ж був обома руками за таке навчання, спокійно відмовившись від вихідних. Заклинаннями матері я точно не володію! І це потрібно виправити.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda