Отримавши згоду дівчинки, я зрадів і розслабився. Одного згоди цієї маглокровки буде замало для мого спокою. Все ж, коли я зв'язався з цією дівчиною, то ризикував. І нехай зараз у мене ще є можливість відступити, банально стерши дівчинку пам'ять, то вже через пару днів такої можливості не буде. Я зв'яжуся з цією дівчиною. І якщо та ж сама вирішить розповісти про те, що сталося навіть з Поттером, у мене можуть виникнути проблеми.
Не надто серйозні, все ж комупромат ніхто не відміняв, та і Люціус буде закривати свого спадкоємця до останнього. На кону стоїть репутація сім'ї. І все ж, ризикувати я не збираюся. Треба змусити дівчину думати, що та в моїй владі, а значить і рипатися їй не варто. Добре, я давно готувався до цієї зустрічі...
- Молодець. - Посміхнувся я, трохи віддаляючись від дівчинки. - Я радий, що ти виявилася такою догадливою, а мені не довелося змивати всі свої зусилля по збору компромата в унітаз. - Сказав я, засуваючи руку собі під мантію. У внутрішніх кишенях мантії можна сховати багато чого. - Тільки вірити тобі на слово я не збираюся. - Направив я потік магії в очі, заставляючи ті блиснути, що виглядає досить загрозливо. - Одягай! - Приказав я, віддаючи дівчинці вишуканий срібний ланцюжок.
Цей артефакт я готував давно. При тому спеціально під Герміону і її магію. Дуже цінна та могла стати, щоб я жаднічав у питанні її вірності. І навички в створенні таких артефактів потрібно було відновити. Том у свій час присвятив багато часу цьому напрямку магії, збирався в майбутньому за допомогою цих знань заробляти собі на життя.
- Цей ланцюжок зупинить тебе від непрогнозованих дій. - Досить посміхаючись, сказав я, спостерігаючи за тим, як дівчинка покірно одягає на себе цей шейник-вузку в красивій обгортці. Непогано я ту залякав. Якби вона мала трохи більше часу на роздуми, то була б зовсім інша. Нехай дівчата не можуть бути гнучкими у спілкуванні, але вони зможуть знайти вихід. Звичайно, від стирання пам'яті, в разі чого, це б не врятувало її але і зробити ще одну спробу агресивних переговорів мені довелося б.
- Как? - Трохи здуте запитала дівчинка, почавши нарешті, усвідомлювати ситуацію в повній мірі. У її погляді оселилася ненависть і злість, а якось уразив ворожого слизерунця в справжню мігра. Так і сумніви в тому, що я і є спадкоємець Слізеріна, у тієї остаточно відпали. І так, я знав про плани золотого трио грифіндора на перевертне зілля. Так само, як знав і про їхні підозри в моєму напрямку.
- Якщо ти вирішуєш піти проти моєї волі, цей артефакт просто вирубить тебе. І я про все відразу ж дізнаюся. - Майже чесно відповів я. Але я не міг створити справжній рабський нашийник. Мені бракує навичок і знань для цього. Мій артефакт може лише зчитувати емоції і думки дівчини, віддаючи їх мені, а вже я можу наказати йому вирубати, трохи стиснутися на шиї або просто болісно вколоти дівчинку. Не надто зручно, але дуже ефективна.
- Зрозуміло. - Хрипло видала дівчинка, мимовільно потрогавши срібний ланцюжок. - Вирішив начепити на мене нашийник, значить ... - Одна губами прошепотіла дівчинка, але її почув. Але я не хотів цього робити. З її боку все саме та і виглядає.
- Я не хочу бути відданим. - Сухо заявив я. - Та й завдання у тебе буде досить просте. Сумніваюся, що моя іграшка взагалі потрібна. - Додав я, вже починаючи від ланцюжки інформацію про почуття і думки дівчинки.
- І що ж це за завдання? - Вражено і трохи схвильовано, запитала мене дівчинка. У її погляді так і читалося небажання хоча б в чомусь мені підкорятися. Але страх вилетіти зі школи був все ж сильнішим. Та мого артефакту та тепер серйозно побоювалася.
- Нічого складного, просто повідомиш мені про останні чутки на своєму факультеті, та про плани Гаррі Поттера щодо мене або мого школи. - Просто відповів я, не збираючись показувати, що все це тепер не дуже те і потрібно. Маючи доступ до розуму дівчинки, нехай і не прямий, а лише в рамках артефакту, я й так міг дізнатися все необхідне.
- Великий Драко Малфой боятися Гаррі Поттера? - Постаралася додати в голос більше витівки, запитала мене дівчинка. Нехай страх все ще не відпустив ту. Та й наказ мій їй зовсім не подобається, але втратити таку можливість для викрутки та просто не змогла. Занадто сильно в дівчинці зараз бурила ненависть до мене.
- Не боюсь, але боюся. - Поправив я дівчинку, але все ж кивнувши в гармонії. - Гаррі Поттер є героєм магії Британії, безглуздо не брати до уваги таку фігуру... - Я почав пояснювати дівчинці. - До того ж, він зміїв. - Вже набагато більш стурбовано продовжував я, акцентуючи на цьому її увагу. - І нехай ти цього можеш не розуміти, але вже можна це може змусити будь-якого освіченого чарівника в страху бігти від Поттера. - Додав я. І я не брехав, нехай сам і не вважав дар зміїв бути чимось дійсно темним та страшним.
Але не обов’язково, щоб дівчинка знала про це. Я хочу створити у неї в голові певний образ Поттера, якої той точно не сподобається. Це стане першим кроком до Вербовки цієї дівчинки. Все ж завжди розраховувати на ланцюжок я не збираюся. Та й так буде відволікати мене постійним потоком інформації. Та й сама Грейнджер може стати дійсно цінною фігурою, якщо справді погодитися шпигувати за Поттером для мене. Добровільно шпигувати.
При цьому я навіть перший наказ підібрав саме такий, щоб змусити дівчинку звузитися зі своєю роллю шпигуна. Так і відчуття зради своїх друзів має охолонути її почуття до цих самих друзям. Ну а там вже на допомогу прийдуть деякі дуже дорогі і рідкісні зелень, а також моє власне зайве.
- Та чого ж ви всі так боїтеся зміїної мови? - У серці вигукнула Герміона, повертаючи мене в реальність. Обдумувати злі плани я буду трохи пізніше ...
- Маглокровка. - Важко зітхнув я, виносячи діагноз дівчинки. - Саме через незнання банальних для будь-якого чарівника речей вас і зневажають такі чистокровні чаклуни, як я. - Сухо видавив я з себе, спеціально виводячи дівчинку на емоції. Як я вже встиг переконатися, та кілька комплектує через своє походження, нехай і намагається цього не показувати. І в неї дуже непогано це виходить, ніхто з її оточення так і не здогадався про цей маленький факт.
- Ну так поясни мені! - Воїном зажадала дівчинка, очевидно образлива моїми словами. І це я теж вмів, будуючи свою промову. Про бажання Герміони бути першою в навчанні і взагалі бути етою всезнаючої відмінницею хіба що глухої не чув. А у мене такі пари з грифіндором, як і будь-хто інший.
- Та просто ж все! - Навіть обурився я. - Кожен другий Темний лорд цього тисячоліття був зміустом. І це я не згадую просто хворих на голову маніяків, які часто стають зміями. Однак упередження до цього дару не з’явилося на місці. Ймовірно, сам дар впливає на свого носія, робить того більш владнолюбним або щось в цьому роді. - Все ж знизився до змістовного пояснення я.
- Але Гаррі не такий! - Тут же обурилася дівчинка, ображена відвівши погляд. Здається, та вже почала забувати. - Так і взагалі, як талант може впливати на людину? - Зітхнувши з носа, вона запитала.
- О Мерлін, Грейнджер! У своєму неосвіченості ти нестерпна. - Спеціально задваючу дівчинку, вигукнув я. - Та і в твоєму Поттері я б не був так впевнений. Дар у нього, мабуть, недавно проявився. Ще невідомо, яким він стане через пару років. - Важливо помітив я. А дівчина з жахом на мене, очевидно, ображалася. - А про дари я дам тобі почитати. Корисно буде. - Тише додав я, вводячи дівчину у ступор. Очевидно, вона не очікувала від мене такої щедрості.
Ну я що? Я нічого. Я завжди вмів грати на контрастах...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda