Новий навчальний рік у Хозі почався... Зі скандалу. Ні, привітний бенкет пройшов цілком собі нормально. За столом грифів була якась метушня і нерозбірха, але це їхня стандартна поведінка, так що увагу вони притягували не більше звичайного.
Ось тільки наступного дня все трохи змінилося. Хоча підписані на щоденний пророк не всі, головна газета все одно мічить учнів з дивовижною частотою. Не дивно, що свіжі новини стали відомі абсолютно всім під час сніданку. А вже новини були тими ще.
Поттер зі шістками знову відрахували щось неймовірне. Ну як неймовірне, викрали зачаровану машину Артура Уїзлі. І вони взяли кілька магів на колдокамеру, а заодно і декілька сотень чарівників залишили цей момент у сові пам'яті. веселі в загальному пригоди у нашого героя...
А якщо серйозно, то за подібну витівку можуть і з Хога виключити. Це Поттер зі своїм другом були звичайними роботами, але прості чарівники не могли б пробачати. До суду точно дійшло б, а де суд, там і виключення. Це Поттер з Уїзлі у нас блатні, один знаменитий, другий батько займає не останні місця в Міністерстві.
Загалом так, хлопці утримувалися легким переляком і пилкою від місіс Уїзлі. Хоча мені гріх скаржитися. Я б відповідала за подібну поведінку: відроблю гроші у крестного, та пара гнівних листів від батька. На більше ніхто б не пішов. Інша справа, що я своє щастя відмінно розумію, а ось Поттер ... Хлопчина так і не зрозумів, що обробився навіть занадто легко, продовжуючи обурюватися.
Ну, не моя справа. У мене й без Поттера справ було далеко. І ні, занадто поспішати з реалізацією своїх планів я не став. Часу ще було далеко. Спершу я хотів досягти деяких щоденних вигод. Важко, знаєте, будувати грандіозні плани, під шум розмов моїх сквайрів і незрозумілого бубніжа Блейза Забіни, вічно щось читається у себе на ліжку.
Добре, все необхідні для комфортного життя заклинання я знав на відмінно. Та їх і було тез не надто то й багато. Пара заглушує закляття, трохи трансфігурації та малий розширення простору — ось завдаток зручності будь-якого шанованого себе чарівника. Так, чари розширення простору досить складні в опануванні і використанні, без нескінченної трансфігурації довелося б довго збирати якоря для утримання чар. Але воно того ж варто, зробити з свого маленького куточка з ліжком і тумбкою самий справжня кімната - це круто. Власне, обладнання нової території я і займався під заздрісні та здивовані погляди сусідів.
Інші плани в той момент не мали великого значення. Єдине, що я справді вирішив зробити - це налагодити стосунки зі своєю невістою. Акуратно, не поспішаючи і витримуючи такт, я поступово намагався допомогти дівчинці звикнути до мене на мою присутність. Сама чарівниця була явно не в захваті від нав'язаних їй відносин, але і проти сім'ї йти не збиралася.
Дафна була розумною дівчинкою, і моя мрія відразу ж зрозуміла, від чого йгала перший час. Днем три та мало не буквально бігала від мене, ховаючись за своєю сестрою. Але потім трохи заспокоїлася і почала сприймати мою увагу трошки краще. Я впевнений, що без батьківського впливу тут не обійшлося, але це зрозуміло. Без наших батьків таких стосунків не було б взагалі.
Минулого року мені було відверто плювати на білошкіру дівчинку, що воліла не лізти в внутрішню кухню факультету. На мої права лідера та не претендувала, і навіть не заперечували ті, бажання дружити або кооперувати... Дівчинка взагалі вела себе тихіше води, нижче трави. Лише кілька знайомих з Когтевренського факультету засвідчили про соціальну активність дівчини. Підозрюю, капелюх пропонував дівчині саме цей факультет і поведінка та не надто відрізнялася від ворон.
І мені це навіть подобалося. Будь Дафна етакою стерво, що намагається всіх навколо, а вже своїм нареченим — особливо... Їй було б складно. Я б точно не став згинатися під спілку, а витримав би пресінг і «дресировку» та змогла б з великим трудом. Отже, характер дівчинки мене повністю влаштовував. Кілька років звикання один до одного і ця зможе стати ідеальною дружиною для мене... Прямо як Нарциса для батька.
Від думки про власну матір я знову почав збуджуватися... Так, моє прокляття так нікуди і не зникло. Дружок продовжував мене турбувати кожні дві години, як би я не намагався затиснути себе зайві емоції і відчуття. Ні, ментальна магія дуже допомогла з цією проблемою, але збудження все одно мене відпускало тільки в моменти глибокої концентрації і напруженості...
І я навчився цим користуватися. Так, не відразу, але після перших двох днів на уроках я дійшов висновку, що при інтенсивній відробці закляття на заняттях я цілком непогано себе почуваю. Стояк не намагається розірвати мені штани, а думки не скасовуються в сторону обначених старшок. Інша річ, що практика на заняттях була не так щоб багато, а моїх знань і навичок з головою вистачає для нинішньої програми.
Ні, кілька простих чарів але з'явилося в нових підручниках, але це тільки крапля у морі. Та й теорії в тих же підручниках стали у рази менше. Часто доводилось викручуватися, намагаючись непомітно віднаходити маркерове чаклунство. Не дуже. Занадто довго чарувати без палички було майже неможливо, а якщо при цьому ще і маскуватися... Мозок так і намагався витікати через вуха.
Але позитивні сторони від такої самокатування все ж були. По-перше, збудження проте відпускало мене після таких стресів, хоча дружок опадав все ж досить неохоче. По-друге, навички в ментальній магії, а якщо бути точніше, то в окупаційній політиці росли з вражаючою швидкістю. У мене раніше не було подібних ривків у власному розвитку. Ось що мотивація правильна робить з людиною!... І по-третє, вміння у безлучковому чаклунстві дійсно зростали так само як чутливість до магії та її контроль.
Я навіть почав радіти подібним прогресом, жалкуючи про те, що раніше не звертав уваги на « вільний» чаклунство. Я-Том вважав це лише корисним козирем, заради якого варто докласти зусиль, але присвятити всього себе саме цьому козла було б безглуздо. Ну а оскільки Драко до безпорадної магії взагалі ніяк не ставився, той майже нічого і не знав, то позиція Тома стала для мене основною.
І тільки сам приступивши до цієї межі своїх здібностей, я зрозумів, яку ж помилку зробив Том. Адже саме у вільному чарівникі та кроться той ключик, що відкриває шлях до справжнього щастя. Саме практика безалкогольних заклинань, поки що легеньких, в основному тих, які нам дають на заняттях, дозволяє мені розвивати концентрацію, ментальну силу і об'єм власної магії. Розвивати набагато швидше, ніж я це робити при звичайних тренуваннях. Навіть метаморфізм не так сильно впливав на мій розвиток як мага, хоча той також особливо простим не назвеш.
Загалом, план моїх тренувань кілька змістився. Щоправда, для інших це залишалося майже непомітно. Більшість моїх тренувань я проводив прямо на парах, благо можливості і мотивація були. Після цих занять я був виснажений на адаптацію після літніх канікул, а моїм хобі було кілька специфічних публікацій з магії та деяких розділів трансфігурації. Мені навіть не довелося пояснювати.
Слізарін не був популярним у тому, щоб втручатися в чужі справи, якщо вони не торкалися інших. Та й моя зацікавленість навчанням швидше виставляли мене у вигідному світлі. Навіть Дафна почала ставитися до мене трохи терпимо, після « розбіжностей»... Але це все так, дрібниці життя.
Куди більше мене турбувало власне розвитання. Все ж приклад мене-Волондеморта був дуже показовим, а тут я ще й доріжку до власного потенціалу міг нащупати. Природно, що я зосередив увагу на цьому. Було справді страшно втратити свій шанс, позбавитися потрібної думки або розчаруватись у власних висновках.
Але поки що все йшло добре. Постійні тренування приносили плоди. Я поступово поліпшувалась, а репутація зростала. Я виявляв себе лише з кращого боку і навіть періодичні перепалки Поттером я почав виставляти як частину власного хобі. Після цього, навіть старші студенти почали дивитися на мене з повагою. Я був повністю задоволений своїм життям.
Особливо я був задоволений, коли мої висновки були підтверджені реальними результатами. Неповні два тижні тренувань в безалоковій магії перевершили результати моїх звичайних тренування майже у три з половиною рази. А вже перевищення сірники в голку, виконаної мною без будь-якої палички...
Так, після такого викрутасу я мало не загримів у лікарняні крило, кров з носа — це не занадто нормальне явище. Але воно того коштувало. Усвідомлення того, що навіть трансфігурацію можна виконати без палички, сильно підстебувало мій прогрес у розвитку власного дару. Проте розумні люди вважали, що метаморфізм — це одна з перших трансфігурацій. Ці дві науки дійсно пов'язані, при тому дуже тісно.
Насправді для того, щоб запризначити метаморфозму мені-Тому в минулому не вистачило саме « чутливості тіла». Не знаю, як точніше обікликати це відчуття, але впевнений, якби Том був трохи наполегливіший, якщо б той подолав якусь стіну, у нього все могло би і вийти...
Після такого відкриття, мені навіть захотілося перевірити свої навички, раптом серед них також є такі "недобітки". Але був змушений залишити цю ідею на потім. У збірну по квідичу почався відбір, а моя проблема стала особливо гострою. Треба було позбутися стресу, а кандидаток в іграшки я так і не знайшов...
Як і завжди, я знайшов вихід у найбільш несподіваному місці.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda