Вперед! Вперед!
З Хо вперто йшов крізь темряву. Здавалося, що він був у тунелі. Вийшовши на світло, хлопець оглянувся навколо. Він опинився у проході стародавнього будинку.
Єдине джерело світла, що давав хоч якесь освітлення, був запалений смолоскип на одній із стін.
« Що це за місце?» - через погане освітлення йому довелося звузити очі, щоб він міг краще роздивитися те, що було навколо.
Шлях назад виявився закритий... Я відчув, як стіна твердої стіни струшила головою. За нею він не відчував ніякої порожнечі.
« Є, немає іншого шляху, окрім як вперед? » — думав Соу.
Полум’я смолоскипа хиталося, створюючи на стінах химерні тіні. Хлопець зняв його зі стіни і освітив те, що було попереду. І коли він це побачив...
— Вау!
Перед ним з обох боків проходу висіло добре розщеплене озброєння. Довгий меч, короткі мечі, цибулю, копію, булів тощо.
У цій густій темряві на довгій довжині стіни було розміщено величезний арсенал. Він ніби очікував свого повноправного власника, який прийде і забере його з темряви.
З Хо, оглухнувшим поглядом подивився на зброю і поковтнув. Як, навіщо і чому тут виявилося все цю зброю? Ну, все було цілком очевидно, чи не так?
« Мені потрібно вибрати...» і він став більш охайним, ніж будь-коли раніше.
Він не знав, чому його перемістило в це місце. Але, якщо його припущення було правильним, і вихід знаходиться в кінці цього коридору ... Те, що він вибере зараз, стане його вірним супутником у цій подорожі.
Але дещо в цьому всім було дивним. Чому він відчував, що його почуття посилюються? Його серце, яке зазвичай працювало спокійно, тепер шалено стукало у грудях.
Коли з Хо оглянув усю зброю, яку він залишив перед ним, його очі загорілися захопленим вогнем.
"Гаразд..." - він придивився до всієї зброї, а потім повернувся на початок, щоб зробити це ще краще.
Його інтерес привернули кілька варіантів. Але, зрештою, не було нічого кращого за « це» - так він вирішив. Повісивши смолоскип на стіну позаду себе, він обережно одягнув обидві свої руки.
*звяк хребців
Це була пара сталевих рукавичок. Вони прийшли йому настільки впору, ніби були зроблені спеціально на нього. На відміну від решти зброї, яка вимагала якогось рівня вміння, щоб ефективно ним користуватися... Його дві руки, без сумніву, були найбільш знайомим і найсильнішою зброєю.
« Ось воно» — ці рукавички прийшли з Хо до душі.
Він почав по черзі згинати і розгинати пальці. Коли хлопець закінчив дуріти ...
*шшух
Факели, які вишикувалися в ряд вздовж стін перед ним, одночасно загорілись. І перед ним поставилися дуже довгий загадковий коридор. Цей тунель, який нагадував таємний прохід всередині стародавнього замку, здавалося, нескінченно тягнувся вдалечінь.
Щось особливе повинно було початися там. З Хо з усіх сил намагався вгамувати своє серце, перш ніж його очі помітили кілька коротких мечів, що висіли поруч із місцем, де він знайшов свої рукавички. Але його погляд не затримався на них надовго.
« Хто б скористався зброєю, яка виглядає настільки липкою?»
Щось здавалося, що мечі погрустнули, коли Со Хо обережно ступаючи залишив їх позаду у темряві. Хлопець обережно просувався таємничим коридором.
- Є тут хто-небудь? — Голосно звернувся він в порожнечу.
Звичайно, відповіді не було. Ні, він навіть не відчував жодної людської присутності. Цікаво, скільки він ось так йшов? Було цілком реально встати від такої постійної пильності і розслабитися.
Але з Хо все - таки тримався дуже обережно і не розслаблював свого гострого погляду. Хлопець міг бачити смолоскипи та іскри, що горіли на стінах. Він також бачив старовинну архітектуру цього місця разом з залізними доспехами, які були щільно вибудовані вздовж одного боку.
« Я в підземеллі якогось середнього замку? » — запитав він.
Але тоді...
« Секунду», — раптом відчув зловісний холодок по його спині.
Він швидко повернувся назад і став перед одним комплектом озброєння. Щось стало здаватися, що їх положення трохи змінилося. Доспехи явно стояли не в тому місці, що пару секунд назад.
« Це... Стоп, хіба у нього меч до цього був ось так піднятий вгору? "
Хлопець був упевнений, що минулого разу зброю було направлено кінцем в землю. З Хо дивно нахилив голову набік і зробив крок вперед. У цей момент меч прямо рубним ударом впав.
*дзинь
Якби він не підняв руку і вчасно не заблокував удар, його голова була б розбита наполами.
- Якого біса? — З часом вони кинули меч і прокинулися вперед, щоб задушити його.
*бум бум динь
Його рукавички нанесли кілька швидких нищівних ударів, і невдовзі його шолом був розбитий.
*хаа хааа
З Хо швидко й важко дихав, відштовхуючи падаючу доспеху ногою. На щастя, він не поніс жодної шкоди від цього зіткнення. Але його серце так сильно стукало, що, здавалося, воно готова вискочити з грудей в будь-який момент.
« Прийдіть! »
А що, коли це були не єдині обладунки, які можуть рухатися? І що, коли всі вони хотіли завдати йому шкоди? І в його свідомості промайнули всі ті нерухомі обладунки, повз яких він бездумно пройшов раніше.
Це був явно не кінець його неприємностей. Перед ним вже стояло багато ворогів. І ще більше було вибудовано по всій довжині цього коридору.
І, звичайно ж...
*Дзинь хребець
Обладнання, яке супроводжувало їх рухом зв’язку та скрипою залізних суглобів, почало по черзі спускатися зі своїх платформ. На світлі їхніх знарядь, здавалося, відлили моторошним сірим сяйвом.
— Ах... Може, варто було взяти ту буальву? — З Хо сковтнув в легеням стиснули і міцно зтисли кулаки.
У цей момент обладунки кинулися в його сторону.
*буум
Коли він вразив останній доспех, то знову почув характерне оголошення.
[Рівень вище!]
[Текший рівень: 19]
— Ффух... — З Хо нахилився вперед і протяжно видихнув, перш ніж знову випрямитися.
Кожного разу, коли він чув це, вся його утому, здавалося, повністю йшла. Але це не була єдина зміна. Вирівнюючи подих, він по прямій вдарив кулаком у повітря.
*шух
Його кулак вилетів вперед, як куля. І не тільки - все його тіло було прямо переповнене цією незрозумілою силою.
— Тепер зрозумів, — сказав Су Гек сам собі.
Все було простіше, ніж він думав. Коли він перемагав ці обладунки, його рівень ріс. І чим вище був рівень, тим більше він ставав. І очевидно, що в результаті він міг би з більшою легкістю поранити цих монстрів.
Просто, але дуже потужний постійний цикл. З Хо обернувся і окинув поглядом коридор, по якому йшов. Великі купи зброї, розбиті до невпізнання, валялися тут і там. Він жадібно облизнувся.
« Хреново...»
Було б так чудово ще трохи підняти рівень! Він хотів стати ще трохи сильніше. На жаль, кожна дорога має свій кінець. З Хо глянув на величезні двері, які перешкоджала йому шлях.
З підвищенням рівня стали гостріші його почуття, і вони допомогли хлопцю відчути присутність дуже сильної істоти за дверима. Тому він ще більше пошкодував про неможливість підняти рівень.
З Хо закрив очі і глибоко вдихнув, як вчив його батько. А потім простягнув обидві руки до дверей.
*кррр
Масивні двері тут же відчинилися. Потім перед ним з’явилася величезна кімната, схожа на прийомні покої в замку. Він йшов вздовж рядів колон, встановлених близько один до одного.
Незабаром він дістався до найглибшої частини цих спокійів, де гордо стояв величезний трон. Я швидко застиг від хвилювання. На троні сидів ще один лицар у доспіх.
Але сила цього виродка була на абсолютно іншому рівні в порівнянні з усіма іншими монстрами, яких він зустрів раніше.