Пані Ча.
— А, да. Привіт, Хаен з напруженим виразом обличчя переступила через поріг кабінету директриси дитячого саду.
З Хо зовсім не хотів спілкуватися з однолітками до п’яти років. Того ж дня минуло рівно тиждень з моменту, як стурбовані батьки вирішили віддати свого сина до найближчого дитячого садка.
Працівники дошкільної освіти несподівано зателефонували Геен і попросили її прийти на зібрання. Дівчина серйозно занепокоїлася, чи щось сталося з Со Хо. Або чи не зробив її син що-небудь погане.
Діректриса проводила її до дивана. Хаен сіла, і її обличчя помурочило ще більше. Жінка середнього віку добре розуміла, що́ тоді робила дівчина.
І саме тому вона з усіх сил намагалася говорити якомога м’якше, щоб не посилити хвилювання співмешканця.
— Це не те, про що варто турбуватися, міс Ча. Просто... Ми б хотіли задати Вам пару питань.
— А, да. Звичайно, з застиглим виразом обличчя кивнула Гаєн.
Діректриса обережно підсумувала до неї альбом для малювання.
— Вот... Погляньте, будь ласка.
Хаен взяла альбом в руки, а жінка продовжувала:
- Там малюнки вашого сина Со Хо.
На білих папері в цьому альбомі дитячою рукою було намальовано досить милоподібний « муравей ». Але навіщо вона це робила? Хаен не могла відразу зрозуміти, до чого ж клонує директор.
З спантеличеним виглядом вона запитала:
— А що, власне, не так з цим малюнком?
Директриса тихо зітхала, трохи похитана. Потім вона почала пояснювати:
- Бачите, вихователь попросив дітей намалювати їх близьких друзів.
— А-а, - тепер же, знову подивившись на малюнок, Хаен помітила, що « муравей стояв на двох ногах.
Тільки тоді дівчина зрозуміла, що на папері зображено не просто мурашину мураху, а маршал Бер.
— На наступній сторінці є й інші. Коли вихователь запитав Со Хо, чи є у нього ще друзі, хлопчик намалював їх.
Хаен перегорнула сторінку. На ньому зображено фігуру чоловіка, яка мала червону плюмажу на шоломі. Вона тримала щось, очевидно нагадував меч.
"Ікрид..." - Хаен миттєво впізнала героя цього малюнка і повільно приклала руку до лоба.
Для тих, хто його знав, він міг здаватися надійним лицарем. Але як це виглядало б в очах сторонніх? Одна думка про це почала боліти її голова.
Після тієї сторінки йшов малюнок Беліона та його магічного меча, який витягували. Потім клика, який організовував магічне шоу. І в голові Хаен безперервно розігралася мігреня.
«...»
Директриса неправильно вияснювала мовчання Гаен і захопленим голосом сказала:
— Наступним Со Хо намалював свій сімейний портрет.
*шух
Перевернулась ще одна сторінка альбому для малювання. Там її побачив малюнок її самої і чоловіка, який, здається, був її чоловіком Джін Ву. А позаду них стояло безліч чорних фігур.
З раннього дитинства ріс у оточенні тенневих солдатів і, мабуть, тепер вважав їх членами своєї родини.
« Так от, як ми виглядаємо в очах з Хо» — зрозуміла Ча Хаен. Стільки доброти і невинності...
Від перевищення почуттів у неї защипувало в ніс. Шкільні вчителі не могли зрозуміти змісту цих малюнків. Тому вони впали у паніку і прийшли до висновку, що Со Хо має проблему.
І, звичайно ж, директриса була такої самої думки. Жінка середнього віку з досить похмурим виразом обличчя сказала:
— На останній сторінці зображено малюнок будинку Со Хо. І причина, чому я попросила Вас про зустріч сьогодні.
Який же малюнок буде на цей раз? Ча Хеен з захопленим поглядом перегорнула на останню сторінку. Там було показано затишний маленький будинок.
Звичайна домівка. Проблема з цим зображенням була в тому, що земля під ним була абсолютно чорною. Більше трьох четвертих намальованої території було пофарбовано чорним кольором.
— Ми роками турбуємося дітьми, — сказала директриса. — Але ніколи раніше не бачили таких образів друзів і сім’ї дітей.
Тоді жінка звернула увагу на чорну ділянку малюнка і спокійно сказала:
— Класний керівник запитав Со Хо, чому він намалював нижню частину будинку саме таким чином. А хлопчик відповів, що там його друзі, його сім'я, як і його гігантський батько.
« Гігантський батько? » — здивувалась Ча Хаен.
Це пояснення було досить заплутаним, і дівчина кілька разів божевільно нахилила голову туди-сюди. Але все ж вона більш-менш могла зрозуміти, звідки це йде.
Хм...
— Ви, випадково, не знаєте чому Со Хо малює подібне?
На жаль, Хаен не могла розкрити іншим те, що знала. Жінка могла тільки покачати головою.
— Як я й боялася, — сказала директриса, ніби пойнявши ситуацію, кивнула.
Спочатку в дитячому садку почали хвилюватися, що вдома з дитиною погано поводяться. Але вони не могли знайти жодного доказу на те, що хлопчик виявляв веселу й добродушну поведінку кожного дня.
Хоча й рідко, але іноді трапляється так, що маленькі діти малювали світ таким, яким він виглядає в їхніх очах.
- Можливо... Можливо, завдяки цьому директрис і тепло усміхнулася.
З імені Хеен зійшло сумне твердження, коли вона з'ясувала причину "проблеми". Дівчина теж почала соромитися:
— А, да. Да.
Яке ж полегшення, що це не стало причиною ще більших проблем! Вона нарешті могла трохи розслабитися. Але ці малюнки не були кінцем розмови, яка затіяла директриса.
Вона задумалася, чи варто їй про це сказати. Потім все-таки прийняла важке рішення і підняла голову. Її погляд був ще похмурішим, ніж тоді, коли вона показувала малюнки.
- Міс Ча, насправді... Є ще дещо, про що я б хотіла поговорити з Вами.
***
У центральному центрі по особливо важких злочинах...
Після того як оголосили про результати кваліфікаційної аттестики, лунали захоплені голоси з офісу управління.
- Старший детектив-нім, вітаю з Вашим підвищенням!
- Вітаю!
- Вам варто купити нам по склянці, не погодитесь, старший детектив-нім? Вершее, начальник сон?
Джін Ву досить багато часу залишався в оточенні решти детективів управління. І зміг вирватися тільки тоді, коли нарешті з'явився його напарник Лі Се Хван.
— Пошли? — запитав він.
— Ага.
Джін Ву та його лучча усмішка залишили офіс, коли поверталися після вітання звідусіль. Пройшло вже досить часу, і Лі Се Хван сам став биваним детективом.
Він швидко привітав свого багатоважного наставника:
- Вітаю.
Джін Ву відповів на це мовчазною посмішкою. Вони з Лі Се Хваном йшли разом і невимушено базікали. Але потім молодший детектив, з опаскською оглядаючись, досить тісно притиснувся до свого вчителя.
- До речі... Чому Ви погодилися на підвищення цього разу? Тобто, кожного разу, коли начальство благало вас піднятися по кар'єрній драбині, Ви ж завжди їм відмовляли. То чому цього разу погодилися?
Джін Ву іскоса подивився на Се Хвана поглядом, в якому читали: « А що такого? »
- Знаєш, у мене закінчилися виправдання для відмови.
Це Хван голосно розхвилювався, почувши цю чудову відповідь.
— Ви справді чудові! Чесне слово.
Хоча це звучало як жарт, Джін Ву не жартував. І, звичайно ж, Се Хван теж це знав. Як і в випадку з безліччю професій, детектив з кожним підвищенням відходив би все далі й надалі від роботи на полях.
Джін Ву хотів бути ближчим до діяльності, і вищестовірні керівники, включаючи голову Уу Джин Чоля, поважали це. Але, на жаль, це не завжди так.