Сео Гю Нам стиснув зуби, щоб придушити сильну хвилю радості з глибини його грудей.
"О боже мой."
Мудрі старші люди казали, що навіть коли небо зникне, то вихід можна знайти завжди. Хто б міг подумати, що детектив, який розкрив його жахливі гріхи, виявиться такою людиною?
Сео Гю нам прожив довге і відмінне життя, працюючи лікарем. Тому, скільки б не попросив це жалюгідний поліцейський, він знав, що йому вистачить грошей. Він не пошкодує будь - якої суми, щоб залагодити цю справу.
Сео Гю Нам намагався не показати посмішку і запитав.
- Скільки ви хочете?
— Цього вже достатньо, — почув він дивну відповідь.
Джін Ву розсміявся і поклав телефон назад в кишеню.
Він знав краще, ніж хто-небудь, скільки людей шкодували про вибір, який вони зробили в цій ситуації. Чоловік середнього віку, який з усіх сил намагався стримати сміх, виглядав зовсім огидним і безглуздим.
В одну мить обличчя Джин Уу змінилося.
— А тепер уважно послухайте мене.
Усмішка зникла з його обличчя, і замість нього зічилась зловісна та холодна аура.
- Насправді ми з вами зараз живемо не в тому світі, де ви жили. Ні, це інший світ, який я трохи переробив щоб він нагадав справжній. Це земля смерті, на яку не може прийти нога жодної живої душі без дозволу її власника. Це територія вічного спокою. Крім того, це тепер ваша в'язниця.
Звичайно, чоловік середніх років розгубився через несподіване твердження Джін Ву, а також дивного, важкого для пояснення.
— П-простите, детектив-нім. Я, я не розумію...
— Подумайте трохи краще.
Сео Гю Нам відчув, як його подих збився через холоднокровний погляд Джин Ву.
— Ви можете згадати, як потрапили сюди? — задав питання Джин Ву.
Тепер, коли він задумався про це ...
Холодок пробіг по спині Сео Гю нам, коли він нарешті зрозумів усю дивність свого становища.
"Н-но як...?"
Як могло вийти, що в цьому яскраво освітленому кафе не було жодної душі, крім нього самого і цього таємничого детектива?
Навіть якщо не враховувати інших клієнтів... Ні, навіть забути про власника закладу, але ж повинен бути десь офіціант чи бармен?
Крім того, не було видно і натяку на людину.
— Ох...
Як тільки він, нарешті зрозумів, що з ним сталося щось незрозуміле, все просто зникло. Довкола лишилась темрява.
Все, що залишилося в цій чорнильно-чорній темряві, стіл і два стільці. І, звичайно ж, він сам і детектив навпроти.
— У-увааахк?
Сео Гю нам різко схопився зі стільця і зробив кілька кроків назад, обличчя його миттєво побледіло.
— Т-ти хто такий, чёрт тебе дери? Це сон? Це ж кошмар, так? — Чоловік середніх років, який відчуває суміш гніву і розпачу, звертав увагу на Джін Ву.
На його жаль, далеко він не відступив.
Бац.
Він впився у якусь стіну, ось чому. Щось холодне доторкнулося до нього. І він повільно спробував подивитися, що ж там ззаду.
І в цьому моменті "стіна" почала рухатися.
Ні, це була не стіна, а гігантський мураха що раніше стояв нерухомо, як статуя, але тепер засунувся.
Ця мурашка наблизилася до обличчя Сео Гю Нама і обережно приклав вказівний палець до своїх « губ ».
[Тсс...]
У наступний момент...
— Эуфп! Е-еуф...!
Десятки мурашок вилізли з темряви і схопили його, а потім затягнули кудись глибоко в невідомість.
Починаючи з цього моменту, він буде піддаватись жахливим тортурам. Зрештою він благатиме смерті, але на його жаль, не зможе так легко померти.
Розумієте, справа в тому, що Теновий солдат, якому призначили виконати покарання, був одним з найбільших солдатів у армії. Але в той же час він був ще кращим «Цилем» з усіх, що коли-небудь існували.
[Ккієхк!]
Бер покірно і акуратно вклонився своєму панові, а потім розчинявся у темряві.
«...»
Джін Ву мовчки подивився в напрямку, де зник Сео Гю Нам, і повільно піднявся зі стільця. Цього разу, але вже ззаду, вийшла інша тінь, яка непомітно спостерігала за тим, що відбувається.
Це була Джін Джі.
Джін Ву добре розумів, що біль жертви ніколи не зникне повністю. Однак, якщо це могло б хоч трохи потішити серце померлої...
Він підійшов до неї і приклав кінчик пальця на її лоб, щоб стерти всі спогади про прийомного батька.
[Спасибі. Дуже дякую, Володаре.
Тінь кілька разів поклонилася Джин Ву.
Тепер, коли вона переродилась в тінь, то інстинктивно зрозуміла, якою особливою істотою він був. Але Джин Ву, перш за все, не планував перетворити її на свого Теневого солдата.
Отже, настав час повернути її в порожнечу.
Але перш ніж попрощатися, Джін Ву запитав її добрим голосом.
- Хочеш щось сказати на прощання?
Тінь злегка помочила головою, але раптом сказала: « А!»
[Можливо... Якщо вас це не ускладнить, я можу попросити Вас про невелику послугу?]
***
Наступного дня.
Подруга Джін Йі прийшла в дільницю рано вранці, щоб запитати новини про справу. Джін Ву знайшов її перший і відвів у коридор біля офісу.
— Очевидно, шанси на те, що справа буде оцінено як вбивство, зараз дуже малі. Це розслідування також скоро закінчиться.
Дівчина дивилася на Джін Ву з недовірливим виразом обличчя, а потім заговорила голосом людини, яка надія тримається на волосинці.
— П-правда... Тобто немає і шансу на інший результат?
Замість словесної відповіді Джін Ву мовчки кивнув головою. Дівчина швидко опустила погляд у підлогу.
Здавалося, в її розумі проносилися мільйони слів, але вона не могла вимовити жодного з них вголос. Обличчя її переповнилося смутком, і вона нерішучість, через силу заговорила.
- Отже Джін Джі, вона ...
Джін Ву дивився на неї секунду чи дві, а потім подарував маленьку коробку в милій обгортці.
- Це?
- Тут написано твоє ім'я, чи не так?
- Так.
Це було не що інше, як подарунок від загинулої, ретельно підібраний і
Готовий до дня народження подруги. Подарунок, який ніколи б не потрапив до рук адресата, нарешті опинився в руках підозрюваного власника.
- Джин Ї приготовила це...?
— Да. Я подумав, що міс Джин Іі хотіла б, щоб цей подарунок знайшов свого адресата.
— О... Дякую...
Подруга щиро подякувала Джіну Ву, і вона не могла стримати сліз.
Якщо б це мерзенне повідомлення від названого батька не за годину до того, як вона порізала собі зап’ястя, чи ж ці подружки не були б задоволені святкуванням дня народження?
Джін Ву відчув, як його серце стисалося, коли кілька думок перетнулися в його голові. Він відвернув погляд в сторону, але зрештою він відчув знайому вібрацію в кишені.
— Вибачте, я відволікся на хвилинку.
Він попросив у подруги розуміння жертв, обернувся і дістав телефон.
— Хён-ниим!
Голос, від якого він відчув полегшення, донісся з динаміка телефону.
— Це я, Ю Джин Хо!