Ву Джін Чоль, який мовчки слухав, відкрив рот.
— А якщо і правда щось станеться? — запитав він.
- ...?
- ...?
Погляди детективів, які серйозно обмірковують свої подальші дії, відразу перемістилися в бік Ву Джин Чоля.
Ухмилки...
Кутки їхніх губ почали вигинатися.
— Детектив Ву, ти віриш у привидів і таке інше?
— Ніколи б не подумав так про тебе! Але мабуть у нашого Ву Джин Чоля є досить чутлива сторона, так?
—Хаха...
Звичайно, Ву Джин Чоль не вірив у ці безглузді історії про монстрів. Але якщо всі ці люди бачили ту саму галюцинацію, то чи не так?
З якоїсь причини він відчув зловісне передчуття після спілкування з підозрюваними. У нього виникло відчуття, ніби хтось дивиться на нього прямо з темряви.
У нього було відчуття, що він не повинен сувати ніс в це питання.
Капітан відділу, мабуть, пояснював стурбованість Ву Джин Чойль по-іншому. Він вимовив наступні слова, при цьому злегка поплескаючи по плечу свого стурбованого детектива.
- Не повинно статися нічого поганого, детектив Ву. Ми просто візьмемо одного підозрюваного, помістимо його в якесь спокійне місце і подивимося, чи станеться що-небудь. Тобто, кілька міцних і здорових офіцерів будуть спостерігати за ним, як яструби. Тому навряд чи станеться чудо і він втече від нас.
В очах капітана відділу можна було прочитати: « Ти ж не віриш у цей надприродний фокус-покус, так? »
Ву Джін Чоль міг тільки кивнути у відповідь.
Це викликало вибух сміху у капітана.
— Верно. Припустимо, що 24 години минають і монстр дійсно зробить щось з виродком. Хіба ж це не те, що ми можемо радіти?
Вони були жорстокими злочинцями, які навмисно грабували доми літніх людей. Вони навіть побили до смерті кількох пенсіонерів тільки тому, що жертви наважилися чинити опір.
Капітан говорив
все це в напівшутку, але також наполовину серйозно. Замість того, щоб кинути цих покидьків до в'язниці, де вони отримуватимуть триразове харчування, було б добре, якби їх розірвав у клоча монстр.
- Тепер нам потрібні добровольці...
Капітан змінив погляд на Ву Джин Чоль і підступно посміхнувся.
- Детектив Ву, можеш вийти, якщо все ще сумніваєшся в цьому.
—...
Кожен, хто жив у суспільстві хоч якийсь час, добре розумів, що ці слова означали: « Не пропускай це ».
Ву Джін Чоль все ще відчував себе невпевнено, тому йому довелося трохи подумати про це і врешті відповісти.
— Нет, сэр. Я в деле.
***
— Д-Детективы-ними! Н-ні! Ви не можете! Правда, не треба! Я помру! — Орал злочинець.
— Сиди спокійно. Кажу тобі, ми просто перевіримо наводку.
— Я помру! — крик не замовкнув.
— Эй, мужик. Хто тут помре? Ти не бачиш, що ми захищаємо тебе? Детектив Ким? Скільки у нас часу до оцінки о 24-й?
— Зараз гляну... Думаю близько 30 минут?
— Да? Сьогодні досить холодно.
Весняне повітря було холодним. І з уст тих що чекають детективів піднімався білий пару.
Зараз вони були в якомусь складі. Час - середина світанку. Щоб простежити зміни, які могли статися з підозрюваним детективом, вони просто нудьгували на своїх підприємствах.
Тільки один з них — Ву Джін Чоль, який уважно стежив за навколишнім середовищем, залишався гострим.
"Щось змінилося..." - відчув він.
Щось місцеве повітря почало відчуватися по-іншому. Навіть смутно здавалося, що сюди наближається хтось з ким він ніколи не повинен був побачитися.
Він молився про себе, щоб його передчуття виявилося просто дрібницею...
Ву Джін Чоль вдихнув холодне повітря, щоб трохи заспокоїти своє дихання, яке поступово прискорилося.
Отже - момент появи так званого "Теневого Монстра" поступово наближався.
— Хм... Хлопці, час прийшов.
— Серйозно?
Один з детективів подивився на свої годинники і встав зі стільця.
Тік-так.
24-годинна відмітка, про яку твердили підозрювані, прийшла прямо зараз.
—...
—...
Чи варто було сподіватися цього? Нічого не сталося, і не було ніяких ознак того, що щось повинно статися.
Якого біса?
Детектив без особливого ентузіазму почав дивитися на підозрюваного. Він запропонував йому перестати тремтіти і підняти голову. Але той ніяк не міг відійти від шоку.
— Э...?
Так як стороних спостерігачів тут не було, детективи, навколишні злочинця, почали нещадно кричати на нього.
— Эй, ты, маленький засранец! Ваша чортова банда схоже була під кайфом від чогось, чи не так?
- Годі марнувати наш час і просто розкажи все нам! Чому б тобі не полегшити наше життя, а?
Підозрюваний потряс головою, безперервно моргаючи, але коли нічого не сталося, навіть через небагато часу, він почав розгублювати потилицю.
— Нет, погодите, там було... Ми справді це бачили, розумієте? Насправді їх було чотири...
Поки він намагався згадати деталі ...
Ву Джин Чоль, який знаходився позаду групи і спостерігав за оточенням, швидко повернувся до своїх колег детективів та закричав.
— Уходите! Ідіть звідти!
Що він мав на увазі?
На обличчях детективів ніби був написаний німою питання, коли вони дивилися на Ву Джин Чоля. Але потім щось несподівано збило їх з ніг.
- Увахк!
-Кёк!
Детективи покотилися по землі. Здається, вони відразу втратили свідомість і вже не опритомніли. Їхні тіла залишаються лежати нерухомо.
Ву Джін Чоль побіг до своїх колег, але побачивши дещо, він різко зупинився. У його очах відображено зображення « монстрів », які повільно піднімалися з тіні.
—Аа...
Він втратив дар мови.
Раптом він відчув нестачу повітря, слабке задушення.
Ці ... Ні, стоп, ці штуки точно не люди.
Вони були "ексеомими". Він побачив, що у них були людські руки і ноги, але на їхніх шиях були голови мурах, а не людей.
Очі Ву Джин Чоля тремтіли від страху.
Він з жахом зрозумів: "Тут три таких монстри?"
Тим підозрюваним звичайно не сподобалося, вони не страждали від побічних ефектів якогось іноземного препарату. У результаті виявилося, що в їхніх свідченнях не було ні краплі брехні.
— У-увааххк!
Злочинець, оточений цими монстрами-мурав'ями, почав кричати у весь голос.
Це був самий відчайдушний, переляканий і сумний крик, який тільки міг видати людина. Без сумніву, так міг кричати тільки вмираюча людина.
Монстри-мурав’єри розірвали підозрюваного без вагання і почали його їсти.
- Увааах!
Крик злочинця тривав недовго.
Там, де стався мурашник бенкету, залишилося лише кілька шматків тіла і багато бризок крові.
Ву Джін Чоль захвилювався на це видовище.
А потім, закінчивши свої жнива, два монстра-мурав'я помітили розгубленого детектива.
— Києхк.
Тепер вони пильно дивилися на нього.
Ву Джін Чоль подумав про те, щоб розвернутися і втекти, але його ноги не хотіли рухатися. Вони наче примерзли до підлоги, і він взагалі не міг їх підняти.
— П-пожалуйста... - Проплепал він.
У наступний момент.
Найбільша мурашка з крилами, що стояв позаду двох інших крил, не дозволила своїм товаришам пройти далі.
Криланий мураха взяв їх за плечі, щоб відвести назад, і з якоїсь причини зробив обличчя, яке ніби говорило: « Ей, радий знову тебе бачити".
Чорт візьми, Ву Джин Чолю здалося, що він навіть посміхнувся.
- ...?
Мураху... Усміхався?
Ні, зачекайте хвилинку.
« Навіть якщо мурашка усміхається, то мені спало на думку те, що він зробив добре обличчя? »
Це було так дивно.
Хоча він опинився в такій жахливій, неймовірній ситуації, Ву Джін Чол раптом охопило почуття туги.
Ніби в минулому житті така ситуація для нього була цілком звичайною.
« Але... Як?»
Ву Джін Чоль впав у непевний і панічний стан. Але врешті-решт все закінчилося тим, що мурашки зникли в тіні.
— Э-эй! Погодите! Стійте!
На жаль, незважаючи на його відчайдушні крики, мурашки зникли в мить ока.
Коли він підбіг і піднявся над самою тінню, від них не залишилось жодного сліду.
Його пустиня знову напала. Він нахилився і повільно потер тінь, в якій зникли мурашки.
Скільки часу пройшло?
— Мм...
Ву Джін Чоль запізнилося прийшов в себе. Він почув, що його колеги очухуються і повертаються до нього.
ти в порядку?
Він перевірив їхній стан і швидко подзвонив у рятувальну службу. Але навіть після того, як він це зробив, навіть коли прибули машини швидкої допомоги, щоб відвезти його колег до лікарні, все ніяк не сходило з тіні.